Місцеві вибори в Україні як тріумф гетьманів

06.11.2020 0 Редакция NS.Writer

Попри вічно розмазану по усій неосяжній українській сковороді українську політичну виборчу яєшню, де у кожної партії — свої яйця і свої жовтки і білки усіх політичних кольорів, загальна блюдо виборів таки вдалося. І майже нічим широкий загал не здивувало.

| Newssky.com.ua

Що ж показали місцеві вибори? Загалом? І давайте обійдемося без непереконливих відсотків і хвалькуватого та дещо брехливого цифру.

Перше, беззаперечне, — політичне провалля, в яке, «со свістом и гіканьєм», летить і не бажає зупинятися весела компанія квартальних блазнів. Про те, наскільки несмішним був їхній «гумор», наскільки цинічними були їхні неморальні жарти, наскільки нелюдяним є сміх про те, що у будь-кого згоріла рідна домівка, — ще напишуть дослідження. Хамські гібридні закиди, мовляв: «поразка — це перемога», передбачувані, Оруел попереджав, знаємо, читали, не здивовані.

Але те, що вже немає ганебної навали голобородьківщини, — історична справедливість, яка ще наростить м’язи. Лузер на передвиборчому ровері навіть не помітив, що те, чим він розмахує і грає на чорно-білих цимбалах, — зовсім не гетьманська булава.

Друге, реалістичне: на Сході у Центрі знову перемогло російсько-проросійське телебачення. Телеканал «Совок ще не виздихав» не вимикається. Ні з розетки, ні з мізків. Це реальність. Це і спадок колишнього совка. Це і результат відсутності української еліти, яка б відчувала відповідальність за Україну від перших днів Незалежності. Це теж чекає на своїх дослідників, непідкупних і, сподіватися, українських все ж таки. Але і тут булаву не вхопили; хоча — мацають і намацують холодними неукраїнськими руками, із неживими обличчями мертвечуків.

Третє, огидне, — шаріїзм. Піна. Відрижка. Політична печія. Можливо, несприйняття тих проявів українськості, який пропонують ті, хто позиціонує себе із власне українським. Шаріівщина мине. Це такий дрібний варіант віртуальної голобородьківщини. Зійде нанівець. Неминуче. Але украй повчально. Тут гетьманів не шукайте. Тут — максимум! — царі, а точніше — царькі, а іще точніше — шарькі, шарійониші. Це не до дослідника — до лікаря.

Четверте, застигле, — ну… Ну, як про них, про тих, хто вирішив, що, оголосивши себе патріотом та ще й націоналістом, не є ні першим, ні другим.

Ця тема — болюча для украї6ця, який не кидається на все, що не по його, із вилами, бо вони нагадують держсимвол. Українську національну ідею і націоналізм так занедбали і дискредитували «свої» ж, що її вже підняв і лакує фарбами кремлівського триколору гібридний новітній «носій української ідеї» з числа колишніх високопосадовців дореволюційної генпрокуратури. У нього вже там назбиралося два десятки «фундаментальних» пунктів. Вчіться, «патріоти». Бо булаву підхопить несподіваник. А просто — ворог, агент впливу, постійний персонаж фото із кремлівським карлою. Малахая бракує.

П’яте, на посошок, — не віриться у поразку вічного любителя невгамовної справедливості, винахідника мему «а ось і я — з вилами». Чи навіть із коровою. Здається, було поставлено конкретне завдання: не пустити вилоносця до парламенту, бо хлопчик у теплій ванні бульки пускатиме у парламенті від завжди некомфортних зауважень однофамільця головного епідеміборцуна. Поки що — не булава, а лише вила. Що теж зброя селянина у глобальній селянській державі. Ще зіграє свою роль. Та хоча б сіно перекинути.

Шосте, прагматичне, — українці голосують за стабільність. Українці голосують за тих, до кого призвичаїлись. І, за ганебної і бездарної влади у державі, хочуть зберегти на місцях те, що знайомо і більш-менш стійко. В України на місцевих виборах перемогли гетьмани. Місцеві. Але свої. Звісно, у кожного вона, стабільність, — своя. Для Харкова — своя, недострелена, карикатурна, як з театру Образцова, гурвінекоподібна, ще й у візочку, ще й з коронавірусом, але — стабільність. І порадував Дніпро. Пряму і явну, цинічну, розлючену опозицію з боку голобородька-рояліста (від «рояль»! — С.Щ.) мер-пахар витримав, встояв і переміг. І це вже — булава!

Але сьоме — переможне! — це столичне протистояння. Як тебе не любити, Києве мій! Тут гетьман є і буде! Пролетіло над дніпровськими хвилями і зникло все легковажне і лише для певної політичної погоди, як зелений парасоль. Пручаються і не вірять у поразку говіркі перекладачі, що вивчили у мокшанському краю багато мов, але так і не засвоїли і ніколи не засвоять чистої солов’їної. А тренований велюровий само закоханець вже і носа не каже на великих ефірах.

Погодьтеся, було хвилювання за Київ. Але яка ж насолода — отакий нокаут антиукраїнському. У першому ж раунді. Знак оклику так і проситься. Але ще — три крапки, бо вибори — не останні. Уже кричать про переобрання парламенту. Тому — три крапки… І щоб скрізь — як у Києві!.. Без зелених парасоль. Достатньо і Києву, і Україні синього — державного кольору — неба над головою…

ЩеневсеСергійко Щеневсе
для Newssky

Поделиться статьей: