МИ Є… МИ ПОРУЧ. Ексклюзив

23.11.2021 0 Редакция NS.Writer

Рецензія на кінофільм Романа Балаяна «Ми є… Ми поруч», виробництва «Ідас Інтернешнл Філм». Дата виходу 8 липня 2021 року. Країна виробництва Україна.

Афіша кінофільму «Ми є… Ми поруч»

Якісне кіно базується на символах.

…ну, не французи ми. Ми можемо бути вірними і відданими своїм жінкам, ми можемо віддавати їм усю нашу зарплатню, виконувати інші їхні забаганки, але говорити їм витончені компліменти ми не здатні, бо українці вважають, ніби то є «не по-чоловічому». Незворушне обличчя, звернення, схожі на накази, які неможливо ігнорувати — такою є поведінка (Лікаря) у виконанні актора Ахтема Сеітаблаєва у художній стрічці режисера і автора сценарію Романа Балаяна. Стовідсотковий мачо, і на те, що він зміниться наприкінці кінофільму, ніщо не вказує.

Мені, протягом тривалого часу, не хотілося дивитися це кіно, через його повільність. Норвежцям воно мало би сподобатися, або датчанам — там тепер існує мода на «повільне телебачення», яке створюється спеціально для глядачів, яким не подобаються гонитви, мордобій і стрімкі несподівані повороти сюжету. Люди там створюють запит на повільні розповіді про одну подію: чоловік косить сіно, котиться вівця, падає сніг, жінки місять тісто, плетуть мереживо, і камера терпляче спостерігає за однією подією, від 9.00 і аж до 13.00. Мабуть, з’явиться запит і на подібного стилю художні кінофільми. Тут метр українського кіно, Роман Балаян, опинився на піку моди, сам її створивши і очоливши у нашій країні. Його нове кіно повільне, з чітко графічними кадрами і чорно-білою колористикою (оператор Юрій Король).

Головні герої кінофільму «Ми є… Ми поруч», Катерина Молчанова і Ахтем Сеітаблаєв

Живуть ті, хто залишився жити.

Мінімум міміки на обличчях головних героїв дивним чином створює враження у глядачів, що перед нами не актори, які створюють художні Образи, а щось, схоже на загадкові образИ святих (художник-постановник Владлен Одуденко). Живою залишається лише міміка обличь і простонародна мова героїв другого плану (кельнер, менеджерка готелю, охоронець прибудинкової території, лікарняні санітари), що ще більше наштовхує нас на думку, що двоє головних героїв, Він і Вона, є не лише персонажами, але й символами чогось, про що ми не здогадуємося, аж поки нам цього не дозволить Автор. Лише з часом ми починаємо розуміти, що лікар раптово втратив пацієнта на операційному столі, внаслідок емболії… Слово емболія означає гостре закриття просвіту кровоносної судини емболами, які не зустрічаються в нормі. Тобто, такого ніхто не очікував. І лікар картає себе…

Цікаво дивитися фільм, наповнений знаками і натяками.

Переглядаючи кіно «Ми є… Ми поруч», глядач, спочатку інтуїтивно, а потім усе чіткіше і чіткіше, розуміє, що перед ним на екрані розгортається висока трагедія, знята високим художнім стилем. Він починає розуміти, що бачить Ангела (Катерина Молчанова) у спеціально довгому білому вбранні, і Людину, чи й іншого Ангела (Ахтем Сеітаблаєв), постійно одягнутого в чорне, у короткій шкірянці військового пілота, вигляд якої, ніби підкреслює — цей чоловік виконує місію. Він повернувся з передової, де точиться битва між життям і смертю, і його місією цих днів є жалоба, траур. Скидається на те, що він поранений ангел…

Що цікаво у екранній поведінці героїні Катерини Молчанової, те що вона жодного разу не торкнулася свого волосся за вухами чи на потилиці, тобто, не подала знаків сексуального бажання.

Режисер кінофільму «Ми є… Ми поруч», Роман Балаян

Ну, звісно ж, справжній ангел не є — ані чоловіком, ані жінкою.

Так само, загадково, на ангельський манер, поводиться і (лікар Олексій), спостерігаючи як вранці у безлюдному лісі, незнайома йому оголена молода жінка (Марія-Анна) переходить убрід річку, несучи свій одяг, складеним стосиком, на голові. Ахтем Сеітаблаєв, ані виразом обличчя, ані реплікою, ані зацікавленим чоловічим поглядом — не проявляє своєї чоловічої сексуальності. Бо він сам, не зважаючи на всю свою чоловічу брутальність, схоже теж є ангелом, якого його оточення не зрозуміло.

Ще один символ: поранена пташка у клітці.

Це винятково повна характеристика стану обох головних героїв — вони самі живуть, мов ті поранені пташки, у клітках своїх обов’язків, та у тенетах, сплетених для них обставинами їхнього попереднього життя, і протиборчими бажаннями їхніх друзів, родичів, соціального оточення.

Сцена з фільму «Ми є… Ми поруч»

Але кохання виникає, незважаючи ні на що.

Таке трапляється, коли настає час і виникає потреба. Таке трапляється, раз — і назавжди. І дуже добре, коли душі, здатні резонувати в унісон, знаходять одна одну. З уст героїні лунають правильні гасла про звільнення тварин, утримуваних у зоопарку. Так може говорити лише людина, яка сама пережила неволю, або й зараз у ній перебуває.

Схоже, що це кіно і про звільнення.

А звільнення буває різним. Через втрату пам’яті, через втечу, через відмову, через раптову смерть… Будь-яка втрата болісна. І будь-яка втрата, як не суворо це звучить — відкриває перед людиною нові можливості, про які вона до трагедії не думала, не наважувалася думати, чи свідомо відкидала такі думки, вважаючи їх несвоєчасними (бо вони й були несвоєчасними), або руйнівними (бо до настання трагедії вони і були би руйнівними), та трагічні обставини, порушивши плавний перебіг подій, розвалили стіни умовних в’язниць, у яких герої перебували до вибуху, до зламу, до тієї миті, коли світ став дибки, а умовний кінь щастя, умовно ж, скинув свого вершника на землю.

Сцена з фільму «Ми є… Ми поруч»

Балаян сам лікар.

Цим своїм новим кінофільмом «Ми є… Ми поруч» Роман Балаян лікує людей від пост-травматичного синдрому і шоку від втрат, що мало би турбувати наразі УСІХ українських митців, як колись він вже звільняв нас від флеру, якщо не закоханості, то розуміння і, мало не співчуття тодішнім ганебним умовам життя у «совковій» системі реальності, своїм фільмом «Польоти уві сні та наяву». Той фільм виявився провісником руйнації довготривалих, неправильних стосунків між людиною і державою за існування «тюрми народів» — СРСР, знятим 1982 року, за дев’ять років до розвалу тієї країни.

А цей, новий фільм Романа Балаяна «Ми є… Ми поруч» — сучасний, може стати передвісником нового, більш здорового розуміння людьми свого місця у нових умовах демократії та свободи незалежної України, коли, нарешті, життя людей у ній набуде рис органічності. Без еківоків, ніби свободу нам хтось подарував, ніби ми за неї не змагалися, і ніби не мусимо за неї платити власними жертвами.

Коли б Роман Балаян прокламував свої ідеї прямо, дидактично, йому б могли не інтелігентно зауважити: «Ти кого тут лікуєш, Романе!?», і тому автор фільму обрав за головного героя, з трагедії якого фільм розпочинається, а потім увесь сюжет і розкручується — ЛІКАРЯ.

Сцена з фільму «Ми є… Ми поруч». Підписують акт про смерть пацієнта

З лікарем не посперечаєшся.

— Божевільна?!!! — Кричить у фіналі лікар, виносячи на свободу свого, щойно знайденого, ангела, свою кохану. — Я вам покажу, хто тут божевільний!

Він фахівець. І йому віриш одразу.

ВІДЕО:

Трейлер фільму «Ми є… Ми поруч»

СердюкВолодимир Сердюк

винятково для Newssky


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: