Марек Сіерант: від України теж чекають на зміни

Марек Сіерант

Відбувся вашингтонський саміт НАТО. На жаль, цей саміт не став для України доленосним. Про враження від саміту НАТО у Вашингтоні та чи отримала Україна всього, на що заслуговує і чи можна назвати цей саміт вирішальним у війні Росії проти України, кореспондентка Newssky розпитала польського експерта Марека Сіеранта.

На вашу думку, чи правильне рішення ухвалив Альянс щодо України?

Стосовно того, чи багато отримала Україна на саміті НАТО у Вашингтоні, на мою думку — ні. Великою помилкою загалом Заходу і зокрема НАТО є те, що не було офіційного запрошення до перемовин України з НАТО щодо набуття членства на відміну від членства у ЄС. Річ не у терміні, а саме в офіційному запрошенні України. Це велика помилка Альянсу, адже відтермінування свідчить про те, що Росію сприймають як ключового гравця на міжнародній арені, це підсилює російську пропаганду і показує решті країн світу, зокрема тим країнам. які ще вагаються у який бік іти — демократичним шляхом чи ні, що варти сидіти тихо і спостерігати за усім тим, бо невідомо хто у війні цінностей — демократії, верховенства права, людських свобод з одного боку, і диктатури різних видів з іншого боку, переможе. Захід із завданням не впорався, на жаль. Це деморалізує українців зокрема і Східну Європу в цілому.

Чи можна звинуватити Україну в саме такому рішенні НАТО?

Тут запитання і до України — чи точно готова вона до вступу в НАТО? Чи не зашкодили їй усі золоті яйця, всі корупційні схеми, «дерибан» гуманітарної допомоги, та навіть логістичні проблеми, адже було відомо, що з різних міст Польщі, зокрема з Жешува виїздили траки зі зброєю, снарядами, а вони по 2-3 тижні не потрапляли в місця, де на них чекали? Насамперед потрібно розуміти, що НАТО це політично-військовий, а не військово-політичний альянс. На мою думку, у військовому сенсі Україна має все, а може навіть більше ніж певні країни НАТО. Насамперед Україна має одну з найпотужніших армій світу. Звісно, недостатньо інвестованих, недостатньо озброєних, натомість найліпших вояків. А політичні складові не наближають Україну до НАТО так швидко, як нам цього хочеться. Захід це бачить. Захід не готовий мати у своїх лавах більше таких корупціонерів, як зокрема Угорщина. Яка формально в ЄС і в НАТО, а фактично — ні.  У поведінці української влади ми бачимо дивні речі — якісь домовленості з Угорщиною, покладання надій на Китай, розмови з Саудівською Аравією,  яка, пригадую, погрожувала Євросоюзу, у разі передання Україні заморожених російських активів економічною війною. Певна річ, це спричиняє суттєву недовіру західних партнерів до української влади. Це інша причина того, чому Україна не отримала довгоочікуваної пропозиції.

Що насправді отримала Україна, і зокрема яка ситуація з F-16?

Почнімо з F-16. Так, вони могли б надійти раніше. Але питання в тому, чи готова Україна ці літаки прийняти. Останні події в Миргороді свідчать, що Україна не готова мати на своїй території такі літаки. На жаль, але це так. Необхідно зробити укриття для літаків, щоб вони не могли бути пошкоджені. Як я пригадую, що майже годину в українському повітряному просторі літав дрон, який наводив ракети на військовий аеродром під Полтавою, і ніхто його не збив, не були жодної радіоелектронної боротьби. Тому щодо цього західні партнери також мають сумніви. Тож насамперед ці літаки ще не в Україні ще й тому, що Україна до цього неготова. Так, вони можуть приземлятися або злітати будь-де, але вони вимагають бездоганного обслуговування на землі й вони надто вразливі навіть щодо невеличких камінців на злітній смузі, не кажучи все про струси через наведення калібрами або керованими ракетами. Тож потрібно насамперед робити укриття для них.

Чи зможе з усім тим Україна виграти цю війну?

На мою думку, Україна отримала лише стільки, щоб просто не програти війну. Але я маю сумніви, що цього достатньо для того, щоб перемогти ворога. Навіть сорок мільярдів доларів і усі декларації, виголошені на саміті, кількість Patriots – цього замало. Позитивний сигнал є в тому, що США відмовилися виконати контракти для держав, які вже сплатили замовлення Patriots, віддавши їх Україні. Це насправді добре! Це свідчить, що Україна війну не програє! Але чи виграє — це питання, хоча всі політики декларують волю до перемоги. Це добра ментальна зміна. І я сподіваюся, що за тим — за словами, за деклараціями — будуть і практичні речі. Що матимемо не 5, а двічі по 5 Patriots.

Чи закриють небо над Західною Україною?

Тут також ідеться про Польщу, і про НАТО. Чи буде закрито небо над Західною Україною? Польща готова до цього. Але як ми побачили, у НАТО не всі поділяють цю думку, делікатно кажучи. Польща розуміє, що самотужки з цим не впорається з технічних причин. На сьогодні Польща не має такого ресурсу, а лише спільно з партнерами. Такі розмови тривають, але це наразі залежить від Німеччини та США, тож побачимо чи це відбудеться.

Що ви можете сказати про рівень довіри Альянсу до України?

Щодо підтримки України та чи багато вона отримала скажу так. Радіємо з того, що маємо. Україна просила значно більше, але Захід діє обережно. Захід не постачає сучасну летальну зброю Україні через побоювання, що ця зброя у якийсь спосіб потрапить в російські лапи, а отже — і в китайські. І це проблема. Тому що це свідчить про недовіру західних партнерів у питаннях корупції в Україні. Хто може гарантувати, що якась складна система радіоелектронної боротьби не потрапить до Росії, бо якийсь український корупціонер вирішить її просто продати, чим забезпечить життя своєї родини, не думаючи про Україну. А таких випадків, як ми переконалися, в Україні чимало. Один з високопосадовців, не називатиму його прізвище, але ми знаємо про кого йдеться, приховав, що його брат — російський ГРУшник, це точно не сприяє збільшенню довіри західних партнерів.

Які ж можна зробити висновки з того всього?

Україна могла б отримати значно більше, якби проводила реформи та показала, що вміє не лише просити, а й сама щось робить. Зокрема, щодо українських ракет, ракетних програм, щодо кооперації з західними типами озброєння. Тобто Україна не залучає західних партнерів до спільних ракетних програм, що насправді дивно. Україна не забезпечує свої аеродроми, не будує відповідні укріплення, зокрема в Харкові, бо те, що там побудували, також не сприяє довірі. Тобто, тут надто багато точок, на які спирається Захід, хоч він про це не говорить офіційно. Водночас Захід обговорює це, і неофіційно і західні політики, і військові кажуть, що вони бояться робити більше через брак довіри до української влади, адже їхні суспільства з них спитають, а демократія — не диктатура, і політики мають звітувати перед суспільствами. Політики ризикують і політичною кар’єрою, і успіхом своїх політичних сил, які вони презентують. Як сказав Блінкен, Україна має показати, що вона не перетворюється на Росію, а насправді змінюється. І саме це надто важливо!

Україна може отримувати значно більше, і сподіваюся, що вона отримуватиме значно більше, але Україна має показати, що вона готова до змін в рішеннях щодо неї. Я переконаний, що звірство з обстрілом Охматдит отримало протилежний резонанс тому, що мав на меті Кремль. Він хотів залякати й Україну, й Захід. Так, Захід злякався, але водночас усвідомив, що таке може статися в будь-якій європейській країні, і ми мусимо зробити все, щоб до такого не дійшло. А найліпший спосіб — надати Україні все, що їй потрібно (окрім ядерної зброї), і рішучість деяких країн, навіть Німеччини, яка акцентувала, що через зміну епохи слід змінювати підхід, рішучих cкандинавських країн, Франції, яка залучає Італію, ціла мережа тихоокеанських країн і околиць, навіть Аргентина висловила бажання співпрацювати з НАТО, не говорячи про Японію і Південну Корею, Австралію, Філіппіни, які воліють розвивати дуже міцні відносини зі США та НАТО. Це все свідчить, що світ нарощуватиме свою силу і могутність задля захисту своїх цінностей. У майбутньому Україна отримуватиме допомогу не лише зі США та Європи, а і Японії, Південної Кореї, і я кажу про мілітарну допомогу.

Спілкувалася Марина Ковальчук, заступниця головного редактора (Центральна Європа та Канада), керівниця проєкту V5 Media.

In English