Марек Сіерант: Китай — це комунізм. Комунізм — це диктат. І на жаль, це ніяк не вкладається в головах певних політиків

Марек Сіерант

Як відомо, комуністичний президент Китаю Сі Цзіньпін здійснив європейське турне. На вашу думку, яка роль Китаю в контексті цієї поїздки Сі Цзіньпіна? Про це кореспондентка Newssky запитала у Марека Сіеранта, кореспондента польського Radio ZET

Які цілі переслідує Китай через турне Сі Європою?

По-перше, щоб там у Європі чи світі про нього не говорили, насамперед слід усвідомити, що Китай завжди жив з огляду на свої інтереси. Так завжди було в його історії, і решта його не надто бентежить. Щоб там не казав Путін чи Макрон, Китай зважає лише на свої інтереси й зиски. Якщо власне Китаю щось не цікаво, він не перейматиметься цим взагалі.

Друге. Китай в особі Сі Цзіньпіна подався в європейське турне через власну складну економічну ситуацію. Китай починає відставати від передових технологій. Поки нам того не видно, але існує коаліція, яка наклала на Китай ембарго. Китай не отримує нових технологій, які він міг би копіювати, поліпшувати й дешево або навіть за чималі кошти продавати по світу. Це означає, що в такому режимі китайська економіка може протягнути десять років. Щоб Китаю було добре, йому слід мати 5-6% зростання ВВП на рік, і тоді він виходитиме в плюс. Зараз лише 2-3 % зростання, а в «ковідні часи» був нуль і навіть мінус, і це означає, що суспільний контракт сприяє втратам коштів населення, а не заробітку. Це означає — коли немає волі, креативу чи демократії, то мусить бути повний холодильник. Китайці звикли до того, що холодильник точно не порожній, і коли щось з цим відбувається, то можуть створитися небезпечні наслідки.

Третє. Китай їздить до Європи, щоб привабити до себе європейських інвесторів, щоб вони не тікали з китайського ринку. Стосовно Китаю зростає чимала конкуренція — маленький В’єтнам, Філіппіни. Я вже не кажу про Індію, яка за кількістю населення перегнала Китай. Мало того, Індія проти Китаю — це ластівочка демократії в тому регіоні, індійці освіченіші, креативніші ніж китайці, і це означає, що вони працюватимуть за такі ж малі, а може й менші гроші для західних мультинаціональних підприємств. І це означає, що Китай отримав проблеми, бо бізнес з Китаю втікає, деякі технології з Китаю також втікають, а європейці й решта західних країн купують менше у Китаю, бо на їхню думку це небезпечно для їхньої економіки. Саме це намагався змінити Сі Цзіньпін, і мотив його турне Європою — це налагодження торгівлі. Лише через торгівлю Китай може запровадити внутрішню експансію, посилити комуністичний лад всередині держави та посилити відносини у всьому світі. Без економічного впливу він того зробити не зможе.

Чому Європа толерує витівки Сі?

Європа поки не висловлюється різко в бік Сі Цзіньпіна через певну залежність від Китаю. Глобальні взаємозалежності між китайським і європейським ринками, а також американським полягають у тому, що втрачатимуть усі. США, у яких економіка постійно зростає, можуть це витримати, а в Європі не все просто, вона поки не впорається. Європа бюрократизована, має багато обмежень для бізнесу, яких, наприклад немає в США, а Сі це розуміє, і Китай на цьому грає. Європа воліє припинення відносин Китаю з Росією, або впливу Китаю на РФ, яка хоче нас знищити. І Китай грає власну гру — він погоджується з усім, робить певні реверанси у бік Європи, але ми повинні пам’ятати про головний мотив Китаю — його існування, що для нього важливо насамперед.

Фактор існування Китаю — слоїстий комінтерн диктаторів по всьому світу. Китай є завжди антагоністом західного світу — Америки і Європи. І це всі мусять усвідомити. Переконання Китаю таке — демократія і західні суспільства надали собі гегемонію управління світом і експорту демократії і цінностей західного світу до інших країн. А Китай переконаний, що так неправильно і надає собі право чинити цьому спротив. І на жаль, деякі політики про це забувають. Китай про це не забуває, а тішиться від подвійної гри, бо водночас потребує торгівлі, адже виживає завдяки торгівлі, провадить свою експансію на світових ринках, і є світовим гравцем, і водночас розуміє, що санкції його послаблять і позбавлять лідерської позиції у світі.

І щодо Росії Китаю невигідно, щоб війна закінчилася швидко, бо він хоче послабити й РФ, натомість так, щоб вона не померла зашвидко. Росія потрібна Китаю як союзник, як ресурсний центр, як велика територія для транзиту вантажів на Захід.

Наприклад через Білорусь до Польщі, Угорщини, Словаччини тощо. І він, зауважте, відкрив великі офіси на півдні Європи — Китай хоче купувати грецькі порти, він чимало інвестує в Угорщину й Сербію на Балканах. З грецьких портів близько до Сербії й до Угорщини, і це може бути його плацдармом впливу на європейську політику — наприклад будівництва заводів тощо. Тож Китай змушений шукати нові можливості для себе.

Чи не бояться західні лідери китайського впливу на цивілізовані суспільства?

Китай — це комунізм. Комунізм — це диктат. І на жаль, це ніяк не вкладається в головах певних політиків. Натомість є одна річ, якої Захід дуже боїться, але вголос не говорить. Коли я був юнаком, тоді мене вразила поїздка французького президента Ширака до Китаю. Він постійно запитував у китайців, коли вони збудують демократію. Китайці відповіли згодою. Ми побудуємо демократію, дотримуватимемося прав людини, люди працюватимуть за великі гроші, а не за піалу рису. І водночас це означатиме вільне переміщення світом. Ви готові приймати масу китайців у себе в Європі, наприклад економічних біженців у кількості 10 або 30 мільйонів? Відтоді Захід припинив тиснути на Китай щодо демократії, а почав торгувати. І так донині.

А що поєднує Росію з Китаєм, як можна про це коротко сказати?

Росія Китаю потрібна, бо без Росії пазли слоїстого комінтерну диктаторів не складаються. Адже це найбільша територія світу, найбільша держава в сенсі території. Натомість як на сьогодні ми бачимо, вона не така вже й потужна.

Китай сподівався на інше, і спершу не повірив у реальні аналітичні дослідження, а вірив у казки. І видається, що в Китаю, як і у Росії не все добре з аналітикою, як було у Совєцькому Союзі, коли керівникам держави приносять таку аналітику, яку вони хочуть читати, а не яка є насправді. До речі, провина Заходу в тому, що вони не вміють її використати. Натомість починають тиснути американці, які дали Китаю мало часу для ухвалення рішення щодо допомоги Росії. Чи вони готові жертвувати ринками збуту своїх товарів на Заході задля допомоги РФ? І очевидно, офіційно Китай не допомагатиме Росії.

Китай допомагатиме Росії через країну, про яку ми трохи забули — Північну Корею. Все, що вироблятиметься у Китаї, може потрапити у Північну Корею, підписане якимось північнокорейським брендом, і потім піде на Росію. Звісно, це не будуть великі обсяги, які були б офіційні, але деякі речі можна у такий спосіб надіслати до Росії. І Китай казатиме — ми тут жодним боком, а Північна Корея —  це самостійна держава, а ми не можемо їй не допомагати, бо вони наші брати по комунізму, по історичних зв’язках. Не вимагайте від нас відвернутися від усіх через війну в Україні. Торгуймо, гендлюймо! Звісно Захід робитиме розслідування,  які триватимуть місяці чи роки, і той час РФ і Китай можуть використати для своєї мети.

Не таємниця, що незабаром в Ірані буде атомна бомба, це є і в Північної Кореї, й над розширенням своїх ядерних технологій працює і Китай. Тож матимемо на міжнародній арені комінтерн держав-диктаторів, який оперує ядеркою, і тоді розмови набудуть жорсткішого характеру. На сьогодні Китай чимало коштів вкладає в армію, яка вже ліпша за російську, але побудована в контексті непомірних апетитів Китаю щодо Тайваню. І поки триває війна в Україні, Китай не наважиться зачіпати Тайвань. Але щойно в Україні припиниться війна, тоді Китай усе поставить на одну карту, тому що тоді йому не треба буде думати про закордонні ринки й про виживання, бо з політичної думки перед власним суспільством Китаю буде вигідно розпочати цю війну. І на певний час не буде хліба, але будуть видовища.

У Китаї час від часу й були війни з огляду на те, що вони мусили дати власному народу якесь заняття. Тож вони зосередяться на воєнній економіці, співпрацюватимуть з рештою диктаторів по усьому світу(Південна Америка — Венесуела, Куба, Африка — ПАР), тоді західному світу буде гаряче, і доведеться спрямувати величезні кошти на стримування Росії, Китаю і йти на переговори й поступки.

Як на вашу думку складуться майбутні стосунки Європи з Китаєм?

Європі та західному світу буде дуже важко провадити політику з Китаєм. Про це свідчать зустрічі Цзіньпіна з Макроном (Емманюель Макрон – ред.) , а потім його візити до Сербії та Угорщини.

Китаю не бракує грошей, ресурсів та мізків на хитру багатовекторну політику з європейцями майже у всіх галузях життя – культурній, політичній, юридичній, економічній тощо в глобальному сенсі. Росія робить усе тупо і слабо, і дуже жорстоко. І навіть тут Захід не може показати своєї рішучості і детермінації. З Китаєм важче і Китай це бачить, він підштовхує Росію коїти дурні речі. Китай каже Заходу – так, я вас підтримую, бо війна нікому не потрібна, я можу попросити Росію, але потрібно поступитися тут або тут.

Китай використовує Росію як ресурс і в міжнародній політиці, і як джерело корисних копалин і дешевого газу, бензину. Та надія лише на те, що Індія – історичний ворог Китаю, динамічно розвиватиметься і помалу відштовхуватиме Китай від світової політики. І я маю надію, що незабаром саме Індія вийде на такий рівень розвитку, що стане конкурентом для Китаю, чого Китай не передбачав. Наразі ця тенденція помітна. Тож Захід має робити так, щоб відтягти китайську гру на себе, але водночас посилювати Індію, як зміцнював Китай, щоб мати такий аргумент – ми завжди вас можемо поміняти на Індію, а Китай такого не очікує. Побачимо як буде.

Тож резюмуючи, мета візиту Сі Цзіньпіна – це власне виживання для Європи і для Китаю. Тут Китай намагається грати на час і припиняти утікання інвестицій.

Спілкувалася заступниця головного редактора (Центральна Європа та Канада), керівниця проєкту V5 Media Марина Ковальчук

In English