Мандрівки історичною Київщиною: Подорож 10. Черкаси та ін. (частина 1)
17.07.2017
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків), доктор соціологічних наук, автор книжок «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012), «Слобідська Україна: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник» (2016) та ін. і більш ніж 150 статей з питань історичного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA
Мандрівки історичною Київщиною: Подорож 10. Черкаси — Городище — Мліїв — Мошни та ін. — Київ (частина 1)
Уявімо собі, що ми наразі опинилися в преславному місті Черкасах.
Або повертаючись із Чигирина чи Суботова та залишаючи за спиною (і ЗА ДУШЕЮ!) Чигиринщину (будь ласка, див. ілюстрацію). Або відвідавши лівобережні Переяслав-Хмельницький і Хоцьки чи Іркліїв і Золотоношу та прямуючи з останньої на Правобережжя через найдовшу в Україні інженерну споруду — залізнично-автомобільний перехід довжиною 13 кілометрів, що складається з дамби й мосту і веде саме до околиці Черкас. Або в цьому місті завершивши подорож узбережжям і водами нашого внутрішнього Кременчуцького моря. Або попростувавши з також правобережного Канева шосейною дорогою вздовж Дніпра. Або, нарешті, проїхавши від Корсуня-Шевченківського п’ять із половиною десятків кілометрів вже майже рідною автотрасою Н01 Київ—Знам’янка та в місті із дзвінкою, як струна, назвою Сміла звернувши ліворуч. На Черкаси!
Про це місто трохи розповів у своєму нарисі, присвяченому історії регіональних адміністративних центрів України. Воно, поза сумнівами, варте відвідання. Нестача історичної архітектури в Черкасах, на мою думку, компенсується непересічними зразками сучасної, про які мова піде нижче (причому значно-значно нижче!). А почну з коротенького викладення давньої історії теренів, на яких Черкаси виникли, та власне міста. При цьому спиратимуся на періодизацію з авторськими елементами, яку запропонував у статті, присвяченій «дев’яти хвилям Української державності» й опублікованій трохи менше року тому.
За часів Київської Русі, як повідомляє П.П.Толочко [ЕІУ, т. 4 (2007): с. 222], південна межа Київської землі, що була одночасно кордоном держави, в ХІ столітті простягалася вздовж річки Рось. І лише в другій половині ХІІ століття ця межа пересунулася до іншої притоки Дніпра — річки Тясмин, унаслідок чого до складу Київської землі-князівства [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 37] увійшли, зокрема, терени, на яких сьогодні розташоване місто Черкаси.
Я.В.Верменич сповіщає [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 497], що з 1240-х років територія нинішньої Черкаської області належала Золотій Орді, а в другій половині XIV століття перейшла до Великого князівства Литовського. Однак про Черкаси в золотоординський період нічого не можна сказати напевно. Навіть, як підкреслює Д.П.Куштан [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 496], поширена дата заснування міста — 1284 рік — не обґрунтована. Взагалі, час і обставини його виникнення досі залишаються нез’ясованими; те саме стосується походження топоніма «Черкаси».
Певні відомості про місто з’являються за доби Литовсько-Руської держави (ВКЛ).
Щоб не розводити теревені про значення Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (ВКЛ) для становлення українського суспільства й формування нашого народу-етносу, просто наведу свій недавній вірш, звернений до високоповажного (чи високоповажної?) Президента Литви пані Далі Грибаускайте:
ВИСОКОШАНОВНІЙ ОЧІЛЬНИЦІ ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПАНІ ДАЛІ ГРИБАУСКАЙТЕ
(Надпис на книзі «Избранное для избранных»)
«Забути про велич колишню»? А дзуськи!
Твоя — світ тодішній вражала,
Велике князівство Литовське та Руське,
Литви й України держава…
Тепер, у непевні, виснажливі будні,
хай зайнятий мозок війною,
хоч інколи мрію про те ж на майбутнє —
святкове, бо спільне з Литвою!
07.06.17
До складу ВКЛ Черкаси ввійшли після того, як у 1394 році під час свого походу їх здобув київський князь Скиргайло Ольгердович. Кому перед цим вони належали, невідомо; можливо, Золотій Орді. Кілька слів скажу про князя Скиргайла, оскільки в історію він увійшов фактично «батьком» Черкас. О.В.Русина повідомляє [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 599], що (спочатку) князь троцький і полоцький, а з 1387 року володар нашого знаменитого Любеча в католицькому хрещенні отримав ім’я Казимир, у православному — Іван. Протягом 1386—1392 років був намісником у Литві короля польського і великого князя литовського Владислава ІІ Ягайла, за угодою з котрим отримав у 1394 році Київське князівство. Невдовзі після походу на Черкаси загинув: його отруїв митрополичий намісник (!) Фома. Похований у Києво-Печерській лаврі.
Повідомлення білорусько-литовських літописів про здобуття Черкас Скиргайлом Ольгердовичем є першою достовірною згадкою про них у джерелах. Вони стали адміністративним центром так званого замкового повіту у складі Київського князівства ВКЛ. С.І.Лунін стверджує [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 495], що в повідомленні Єрмолінського літопису (з паралелями в інших) під 1445 роком (!) про козаків із землі чи міста Черкас, які воювали на боці золотоординського хана Улуг-Мухаммада, ідеться скоріше про Подніпров’я (!), а не про «альтернативний» Західний Кавказ.
Після ліквідації удільного Київського князівства з 1471 року Черкаси стали центром так званого негродового староства у складі Київського воєводства. Черкаський замок продовжував відігравати роль прикордонного форпосту ВКЛ. До речі, у XV—XVIII століттях Черкаси складалися із замку і власне міста. Замок (будь ласка, див. ілюстрацію) — невелика дерев’яна фортеця — розташовувався на одному з мисів високого корінного берега Дніпра. Протягом існування він не раз був зруйнований, і його відбудовували на новому місці. Місто ж займало ділянки і на плато поруч із замком, і біля його підніжжя в заплаві Дніпра [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 496].
Черкаси й надалі залишалися одним із найголовніших осередків формування українського козацтва. Зокрема — тому що черкаські старости, на яких покладалася відповідальність за оборону степового кордону, інтенсивно залучали до неї козаків.
Великий внесок у підвищення обороноздатності південного прикордоння ВКЛ зробив видатний військовий і державний діяч литовсько-руської доби Остафій (Остап, Євстахій) Дашкевич (Дашкович). Він походив із руського (тобто русинського, українського) роду з Овруча, який на той момент ще носив давньоруське ім’я Вручий. В.О.Щербак повідомляє [ЕІУ, т. 2 (2004): с. 295], що в 1507 році Дашкевич зайняв посаду канівського, а згодом (наскільки можу судити, у 1514 році. — Ю.Ч.) і черкаського старости. Саме він організував оборону південного прикордоння ВКЛ від нападів кримських татар. При цьому Дашкевич установив тісні контакти з українським козацтвом, надаючи йому матеріальну підтримку, насамперед зброєю та продовольством. З допомогою козаків перший черкаський староста здійснив чимало походів на Кримське ханство, а в 1515 та 1521 роках — ще й на Московське царство. У 1532 році під проводом Дашкевича було відбито напад кримського хана Саад-Гірея І на Черкаси, які витримали облогу ханського війська. А невдовзі — у 1533 році — він, як сповіщає там само В.О.Щербак, подав на розгляд польському сеймові проект оборони України від татар, у якому пропонував звести на нижньому Дніпрі кілька фортець. На жаль, через брак коштів тоді реалізувати цей задум не вдалося… Дашкевич урядував у Черкасах і Каневі до своєї смерті (1535), істотно посиливши роль придніпровських міст і містечок як центрів формування українського козацтва. Між іншим, у своїй поемі-циклі «Подорож історією Польщі, з користю і не без “сили”», у вірші, присвяченому Катовіце, згадую «прецікавий музей Сілезійський; так ось, саме в цьому місті і саме в цьому музеї зберігається чудовий портрет видатного «козацького гетьмана» (так Дашкевича називали багато істориків), створений видатним польським художником, яскравим майстром історичного жанру Яном Матейком.
А плани Остафія Дашкевича за два десятиліття втілив у життя інший великий українець — Дмитро Вишневецький (Байда). Цей руський, як тоді казали, князь, за повідомленням Ю.А.Мицика [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 519], від 1540-х років обіймав ту ж посаду черкаського і канівського старости, спираючись у своїй діяльності на запорозьке козацтво. А в 1555 році на дніпровському острові Мала Хортиця (інша назва — Байда) Вишневецький спорудив потужне укріплення, звідки вчинив ряд успішних походів проти Османської імперії та Кримського ханства, насамперед на турецьку фортецю Очаків і татарську фортецю Іслам-Кермен (розташовувалася поблизу сучасного міста Каховки). Так виникла Запорозька Січ.
За останні роки ми з Вами, шановні читачі, засвоїли, що Герої не вмирають. Так само не вмирають і справді Геройські Справи, що наочно доводять приклади… ні: високі Взірці — Остафія Дашкевича, Дмитра Байди-Вишневецького та інших історичних Героїв України.
Далі буде.