Макрон, Путін і 90 млрд євро: чому Європа раптом заговорила про «прямий діалог»

Коли за спиною Трампа Європа раптом згадує, що їй жити поруч із Росією

Фраза Емманюеля Макрона про те, що Європі «доведеться знайти власний спосіб напряму взаємодіяти з Путіним, а не через США», прозвучала так, ніби у Брюсселі нарешті визнали очевидне: Вашингтон може змінювати курс, а Росія — нікуди не зникне з європейської карти^{1 2} . Але за цим жестом «стратегічної автономії» стоїть ціла низка незручних запитань — від провалу ідеї конфіскації заморожених російських активів до реальних меж впливу ЄС на воєнні рішення Кремля^{1 3} . Україна опиняється в центрі цієї нової шахівниці: Макрон обіцяє діалог «у прозорості й у зв’язці з Києвом», але в українському суспільстві дедалі гучніше лунає інше слово — недовіра^{2 9} .

Що саме сказав Макрон і чому саме зараз

Виступаючи в Брюсселі після нічного саміту ЄС, на якому лідери погодили кредит у 90 млрд євро для України на 2026–2027 роки, президент Франції заявив: «Або в нинішніх переговорах буде досягнуто сталого миру, або ми знайдемо способи для європейців відновити діалог із Росією — прозоро й у тісній асоціації з Україною. Знову стане корисно поговорити з Володимиром Путіним»^{1 2} . За даними Bloomberg, ці слова прозвучали на тлі того, як США фактично перебрали на себе провідну роль у мирних контактних форматах, залишивши ЄС у ролі фінансового донора й коментатора^{1 2} .

Формально Макрон говорить про місце Європи за столом переговорів: «Інакше ми обговорюватимемо все між собою, а потім наші переговорники підуть і окремо говоритимуть із росіянами. Це неідеально»² . Але між рядків читається інше — Париж нервує через те, що ключові параметри потенційної «угоди по Україні» можуть узгоджуватися в осі Вашингтон–Москва з мінімальним урахуванням не лише інтересів Києва, а й європейських столиць^{2 7} .

90 млрд євро замість конфіскації активів: компроміс із присмаком поразки

Контекст заяви не менш важливий за самі слова. У ніч на 19 грудня лідери ЄС погодилися виділити Україні 90 млрд євро кредиту на два роки — гроші мають іти на підтримку бюджету, оборони та стабільності економіки^{2 4} . Формула виглядає привабливо: позика буде забезпечена бюджетом ЄС, а Київ муситиме її повертати лише тоді, коли Росія виплатить репарації; фактично йдеться про «квазі-грантовий» механізм, що випереджає майбутні компенсації Москви^{4 5} .

Але до цього рішення Брюссель ішов через серію поразок. План «репараційного кредиту» під заставу заморожених російських активів наштовхнувся на спротив низки країн — передусім Бельгії, де зосереджена значна частина цих активів, а також Угорщини, Італії, Словаччини, Болгарії, Мальти та Чехії^{3 5 6} . Париж офіційно підтримував ідею лише за умови її повної відповідності міжнародному праву та наявності фінансових гарантій з боку бюджету ЄС та країн G7⁶ . У підсумку саміт обрав «обережний» варіант: активи залишаються замороженими на невизначений термін, гроші беруться на ринках капіталу під загальні гарантії союзу^{4 5} .

Як «репараційний кредит» став випробуванням для єдності ЄС

Європейська комісія ще на початку грудня презентувала амбіційний план: зібрати 90 млрд євро для України за рахунок або спільного запозичення, або позики, забезпеченої доходами від заморожених російських активів^{4 6} . Цей механізм подавався як перший крок до справжніх репарацій — із жорсткою прив’язкою до принципу, що агресор фінансує відбудову жертви^{4 9} . Володимир Зеленський прямо попереджав: без такого рішення ЄС ризикує послати Росії сигнал слабкості й спровокувати Путіна на подальшу ескалацію⁹ .

Однак уже за кілька тижнів стало очевидно, що консенсусу немає. Бельгія, де зберігається левова частка активів російського Центробанку, наполягала: будь-яка схема має мінімізувати юридичні ризики позовів РФ і потенційних контрзаходів проти європейських компаній^{3 6} . Інші скептики говорили про побоювання прецеденту: якщо сьогодні ЄС де-факто використовує активи Росії, завтра те саме можуть зробити щодо будь-якої країни під політичним тиском. На цьому тлі Макрон і його міністри відстоювали «юридично бездоганний» варіант — позики, що де-юре не є конфіскацією, але де-факто випереджають майбутні репарації⁶ .

Американський фактор: чому Париж не хоче бути статистом у грі Трампа

За даними Bloomberg та RBC-Ukraine, у Москві вже кілька тижнів готують контакти зі США, щоб «уточнити», як змінився мирний план Дональда Трампа після його попередніх узгоджень з Україною^{2 7} . Спецпосланець Білого дому Стів Віткофф нещодавно проводив раунд переговорів у Берліні за участю Зеленського та лідерів ЄС, після чого заявив про «значний прогрес» — але без конкретики щодо територій і гарантій безпеки^{2 7} .

Для Парижа та Берліна це подвійне джерело занепокоєння. З одного боку, Сполучені Штати залишаються критичним постачальником зброї для України й ключовим архітектором будь-якої майбутньої угоди. З іншого — нинішній Білий дім демонструє готовність до «великої угоди» з Кремлем, яку в Європі можуть побачити вже постфактум^{2 7 10} . Слова Макрона про необхідність власного каналу до Путіна — це спроба запобігти сценарію, за якого континент стане пасивним майданчиком для чужих домовленостей.

«Прозорість» і «асоціація з Україною»: гарантія чи політична формула?

Макрон наголошує: якщо Європа й відновлюватиме прямий діалог із Кремлем, то «в прозорості й асоціації з Україною»^{1 2} . У перекладі з дипломатичної мови це означає два зобов’язання — не вести кулуарних ігор за спиною Києва й не погоджувати жодних форматів без участі української сторони. Але для українського суспільства такі обіцянки сприймаються обережно: за плечима — і Мінськ, і Нормандський формат, і неодноразові телефонні «марафони» Макрона з Путіним, які не завадили повномасштабному вторгненню^{2 9} .

Нинішні умови війни роблять будь-яку розмову про «діалог» політично вибуховою. Росія не демонструє готовності відмовитися від окупації українських територій, а її воєнна економіка працює на довгострокове протистояння^{7 10} . За таких обставин пряма лінія ЄС–Путін може стати як інструментом додаткового тиску, так і каналом для спокуси «заморозити» конфлікт на умовах, далеких від українських інтересів.

Як слова Макрона сприймають у Києві

Офіційний Київ традиційно реагує на подібні заяви стримано: публічно підкреслюється важливість європейської єдності, акцент робиться на схваленому кредиті й підтримці з боку Франції у сфері ППО та артилерії^{4 8} . Водночас у коментарях українських дипломатів і депутатів, які з’являються у ЗМІ неофіційно, проглядається чітке занепокоєння: «діалог за будь-яку ціну» може перетворитися на тиск щодо поступок по Криму, Донбасу чи тимчасових «зонах безпеки»^{8 9} .

Зеленський раніше прямо попереджав: якщо ЄС не узгодить механізм використання російських активів, «Путін відчує спокусу дотиснути Україну, бо побачить нас фінансово вразливішими»⁹ . Тепер, коли конфіскація де-факто відкладена, а європейські лідери шукають «правильну структуру для відновлення участі в дискусії», для Києва ключовим стає не стільки сам факт діалогу, скільки його рамка — чіткі червоні лінії щодо територій, гарантій безпеки й репарацій.

Французька «стратегічна автономія»: між амбіцією та залежністю

Заклики Макрона до «європейського голосу» в переговорах із Росією вписуються в його давню ідею стратегічної автономії ЄС — здатності діяти в безпековій політиці без повної залежності від США^{7 10} . Париж послідовно просуває посилення оборонної промисловості Європи, спільні закупівлі зброї, розвиток власних проєктів ПРО та ядерного стримування. Логіка проста: якщо Вашингтон коливається, континент має бути здатний сам організувати свою оборону й власну дипломатію.

Однак реальність поки що жорсткіша за концепції. Без американського озброєння — від систем ППО до далекобійних ракет — український фронт навряд чи втримався б; без доларової підтримки МВФ і Світового банку український бюджет не витримав би тривалого дефіциту^{7 10} . На цьому тлі будь-які заяви про «самостійний діалог Європи з Путіним» виглядають водночас і як заявка на суб’єктність, і як вимушена спроба застрахуватися від можливих нових «поворотів» у Вашингтоні.

Ризики для України: що може піти не так

Небезпека для Києва полягає не в самому факті розмови Парижа чи Берліна з Кремлем, а в тому, на якій основі будуть виписані майбутні параметри «миру» чи «перемир’я». Якщо європейський підхід зведеться до формули «стабільність за рахунок територій» або «зняття частини санкцій в обмін на припинення вогню без виведення військ», це стане ударом не лише по українських інтересах, а й по довірі до ЄС у всій Східній Європі^{8 9 12} .

Другий ризик — внутрішньоєвропейські розколи. Уже нині видно, як країни Балтії, Польща чи Чехія говорять значно жорсткіше про Росію, ніж частина «старої Європи»^{3 12} . Якщо Макрон і його однодумці спробують вести «дорослий діалог» із Путіним, не маючи чіткої домовленості з цими країнами та з Україною, тріщини в ЄС можуть стати реальним подарунком Кремлю.

Що може бути конструктивним у «прямому діалозі»

Попри всі ризики, зважена, узгоджена з Києвом лінія ЄС має й потенціал посилити позиції України. По-перше, Європа залишається головним економічним партнером для Києва, ключовим ринком для українського експорту та основним донором відбудови — це важелі, які можуть бути використані як частина тиску на Москву^{4 10 11} . По-друге, саме європейці платять ціну санкцій проти Росії у власних рахунках за енергоносії й у втраті ринків, тож їхня присутність за столом переговорів логічна й з погляду легітимності майбутньої угоди^{4 11} .

Нарешті, пряма участь ЄС у переговорах дає Україні можливість вибудовувати коаліції всередині союзу, спираючись на тих, хто поділяє українське бачення справедливого миру, а не лише на динаміку Вашингтон–Москва. За умови чітко артикульованих червоних ліній — жодних «сірих зон», жодного ігнорування репарацій та відповідальності за воєнні злочини — європейський голос може стати тим самим додатковим щитом, а не каналом тиску.

Джерела

1. Bloomberg: Macron Says Europe Will Have to Reach Out to Putin Over Ukraine
2. Censor.NET / англомовна версія: Macron called on Europe to engage in direct dialogue with Putin
3. DW / Euronews: EU debates use of frozen Russian assets for Ukraine
4. Al Jazeera / New Indian Express: EU plan to fund €90bn package for Ukraine using Russian assets and market borrowing
5. Reuters: EU agrees to indefinitely freeze Russian assets, paving way for Ukraine loan
6. European Pravda / Confiscation.com.ua: Macron’s conditions for using frozen Russian assets for reparations loan
7. Bloomberg Daybreak Europe: US–Russia contacts on Trump peace plan and EU role
8. Briefly News / other EU coverage: EU agrees €90bn loan for Ukraine after asset plan stalls
9. Ukrainian Pravda (English): Zelenskyy on reparations loan and Putin’s temptation to escalate
10. The Guardian: European Commission’s ‘reparations loan’ proposal for Ukraine
11. European Commission / IMF estimates: Ukraine’s funding needs for 2026–2027
12. Euronews: Reparations loan – which EU states are in favour and which are against