Мадуро оголосив надзвичайний стан у Венесуелі після ударів США: що приховує риторика про «агресію»

Коли внутрішня криза ховається за словом «напад»

У ніч, коли над Каракасом лунали вибухи, офіційна влада Венесуели спробувала змінити головний сюжет: замість багаторічної внутрішньої кризи й руїн авторитарного правління в центрі уваги раптово опинилася «зовнішня агресія» з боку Сполучених Штатів¹ . Міністр закордонних справ Іван Хіль Пінто заявив про нібито удари США по цивільних і військових цілях і спробу «захоплення стратегічних ресурсів», а Ніколас Мадуро на тлі цих заяв оголосив надзвичайний стан по всій країні¹ . Для венесуельського режиму це не лише реакція на реальні авіаудари по військових об’єктах, а й шанс перетворити себе з токсичного автократа на лідера держави, що начебто бореться з «імперіалістичним нападом»² .

Що саме заявив Каракас: «агресія» і «нафта» як ключові слова

Глава МЗС Венесуели Іван Хіль Пінто звинуватив США у «воєнній агресії», заявивши про удари по численних цивільних і військових об’єктах та спробу «захопити стратегічні ресурси країни, передусім нафту й корисні копалини»¹ . Він назвав дії Вашингтона порушенням Статуту ООН і закинув США прагнення розв’язати «колоніальну війну» та здійснити «зміну режиму» у союзі з «фашистською олігархією» — саме так режим Мадуро роками означує опозицію й частину діаспори¹ . Пінто вкотре повторив знайому для латиноамериканських лівих формулу: народ і «законний уряд» нібито залишаються «непохитними в захисті суверенітету та права самим визначати свою долю»¹ .

Ця риторика має подвійний адресат. Усередині країни вона покликана згуртувати ще лояльний до режиму електорат, для якого слова про «імперіалізм» і «боротьбу з колоніалізмом» залишаються емоційними тригерами³ . Назовні — це спроба мобілізувати підтримку серед традиційних союзників Венесуели: Куби, Нікарагуа, Ірану, Росії, а також частини країн Глобального Півдня, які критично ставляться до зовнішніх інтервенцій США⁴ .

Надзвичайний стан по всій країні: що означає указ Мадуро

На тлі заяв МЗС Ніколас Мадуро підписав указ про запровадження надзвичайного стану на всій території Венесуели¹ . За словами Пінто, у всіх штатах і муніципалітетах наказано негайно розгорнути «Командування всебічної оборони нації» та задіяти керівні органи так званої «всебічної оборони» — це військово-цивільні структури, які в умовах надзвичайного стану отримують додаткові повноваження¹ . На практиці це означає посилення контролю над пересуванням громадян, можливість обмежувати зібрання, посилювати цензуру й упроваджувати інші надзвичайні заходи, які режим традиційно обґрунтовує «захистом миру та суверенітету»³ .

Формально такі рішення Мадуро подає як відповідь на загрозу нових ударів і ймовірної ескалації з боку США¹ . Однак для внутрішньої політики Венесуели надзвичайний стан — це також інструмент придушення протестів, посилення ролі силових структур і спроба перекласти відповідальність за економічну катастрофу та дефіцит на «зовнішні обставини»³ . У країні, де інфляція вже давно вимірюється тризначними показниками, а значна частина населення живе за межею бідності, режим намагається перетворити воєнну загрозу на політичний ресурс.

Куди апелює Каракас: ООН, CELAC і Рух неприєднання

Міністр закордонних справ Венесуели анонсував направлення офіційних скарг до Ради Безпеки ООН, Генерального секретаря Організації, Співтовариства держав Латинської Америки й Карибського басейну (CELAC) та Руху неприєднання¹ . Мета — домогтися публічного засудження дій США й зафіксувати їх як «неприпустиме порушення міжнародного права» у клубах, де голос Вашингтона або обмежений, або врівноважений позиціями країн Глобального Півдня⁴ . Каракас розраховує, що хоча б частина цих майданчиків відгукнеться на апеляції до принципів невтручання й суверенітету, які традиційно підтримують у регіоні.

Проте досвід попередніх років показує: Латинська Америка далека від єдності в оцінках Мадуро, і чимало урядів відкрито критикували його за придушення опозиції й фальсифікацію виборів⁴ . Тож нинішні скарги можуть принести Венесуелі радше політичну солідарність від сталих союзників, ніж широку підтримку; водночас вони створюють додаткове поле для дипломатичних маневрів Росії, Ірану й Китаю, які можуть використати ситуацію для власної гри проти США^{2 4} .

Що сталося до оголошення надзвичайного стану

За повідомленнями міжнародних медіа, вранці 3 січня в Каракасі пролунали потужні вибухи — США завдали авіаударів по низці військових та стратегічних об’єктів у Венесуелі² . Американська сторона пояснює операцію необхідністю нейтралізувати загрози, пов’язані з діяльністю режиму Мадуро, однак деталі щодо юридичного обґрунтування дій і повного списку цілей залишаються предметом дискусій² . Низка західних медіа повідомляє про удари по об’єктах протиповітряної оборони, складах, командних пунктах і частині інфраструктури, пов’язаної з безпековими структурами режиму² .

На цьому тлі Каракас одразу активізував інформаційну кампанію, наголошуючи на «ударах по цивільних і військових цілях» та спробі «захопити ресурси»¹ . Риторика навмисно стирає будь-які відмінності між військовою інфраструктурою й об’єктами, що забезпечують повсякденне життя населення, переводячи фокус на образ «зовнішнього ворога», зручного для мобілізації лояльних до режиму сил^{1 3} .

Економічний і політичний контекст: війна як «зручне пояснення»

Венесуела входить до числа країн із найбільшими розвіданими запасами нафти у світі, але останні два десятиліття показали, як політична корупція, санкції, некомпетентне управління та втеча капіталу здатні паралізувати навіть ресурсну державу³ . Гіперінфляція, дефіцит базових товарів, обвал системи охорони здоров’я, масова міграція мільйонів венесуельців — усе це передувало нинішнім подіям і не має прямого стосунку до нинішніх ударів США, на яких тепер концентрується риторика Каракаса³ . Запровадження надзвичайного стану дозволяє Мадуро списати частину відповідальності за подальші економічні потрясіння на «воєнні обставини».

Політично режим роками утримує владу завдяки поєднанню силового тиску й контрольованих виборів, результатам яких не довіряють ані опозиція, ані більшість міжнародних спостерігачів³ . Тепер, на тлі авіаударів, Мадуро отримує підставу не лише посилити репресивні механізми, а й оголосити будь-яку внутрішню критику «роботою на ворога», що відкриває шлях до ще жорсткішого придушення протестів під гаслом «оборони країни»³ .

Реакція союзників і опонентів Венесуели

Першими на заяви Каракаса відгукнулися традиційні партнери Венесуели — серед них Росія, Іран та низка лівих урядів регіону, які засудили удари США й заговорили про порушення суверенітету та міжнародного права^{2 4} . Для Москви, яка сама системно бомбардує цивільну інфраструктуру України, підтримка Мадуро — це спосіб позиціонувати себе як «захисника слабших» і водночас відповісти Вашингтону за підтримку Києва, але вже на іншому континенті⁴ . Іран, який розглядає будь-яке послаблення позицій США в Латинській Америці як шанс для власного впливу, так само використовує ситуацію для посилення антиамериканської риторики⁴ .

Частина європейських урядів зайняла обережнішу позицію: з одного боку, там не шкодують оцінок щодо авторитарного характеру режиму Мадуро, з іншого — наголошують на необхідності уникати подальшої ескалації та жертв серед цивільного населення² . Деякі уряди окремо підкреслюють, що юридичне обґрунтування силових дій за межами національної території завжди має розглядатися крізь призму міжнародного права, навіть коли йдеться про тиск на авторитарні режими⁴ .

Український кут зору: союзник Кремля в ролі «жертви агресії»

Для українського читача сюжет із надзвичайним станом у Венесуелі має додатковий сенс. Режим Мадуро неодноразово підтримував Росію на міжнародних майданчиках, виступав проти резолюцій ООН, що засуджують російську агресію, і загалом входив до кола держав, які допомагають Кремлю створювати видимість «глобального фронту проти Заходу»⁴ . Тепер цей самий режим, який заплющував очі на руйнування українських міст, апелює до Статуту ООН і принципів суверенітету, коли питання стосується його власної території та влади.

Ця очевидна подвійність підриває моральну легітимність заяв Каракаса в очах значної частини міжнародної спільноти й особливо в Україні, яка щодня зазнає реальних, а не декларативних ударів по цивільному населенню⁴ . Для української дипломатії подібні приклади стають додатковим аргументом: агресори й їхні союзники охоче апелюють до міжнародного права тоді, коли самі відчувають загрозу, але так само легко ігнорують його, коли йдеться про злочини проти інших народів.

Що означає надзвичайний стан для венесуельців

Для пересічних громадян Венесуели оголошення надзвичайного стану означає передусім посилення контролю над усіма аспектами життя, а не лише «захист від агресії»³ . Обмеження на пересування, можливі комендантські години, додаткові повноваження силових структур, тиск на незалежні медіа й громадські організації — усе це вже було в арсеналі режиму й тепер може бути оформлено як «тимчасові заходи» в умовах загрози³ . Для опозиції та активістів це сигнал до ще небезпечнішого періоду, коли будь-яка критика влади може бути прирівняна до «співпраці з ворогом».

Для економіки надзвичайний стан означає ризики нових збоїв у постачанні, посилення дефіциту, зростання цін і ще більшу невизначеність для бізнесу, який і так працює в умовах санкцій, корупції й хаотичної регуляторної політики³ . Інвестори, що ще залишалися в країні, отримують додатковий сигнал: політичний ризик у Венесуелі знову зростає, а будь-які плани відновлення економіки відкладаються на невизначений час.

Як це вплине на регіон і міжнародну безпеку

Криза навколо Венесуели розгортається в регіоні, який уже має власний набір конфліктів і розколів: від суперечностей між лівими й правими урядами до боротьби за ресурси й вплив зовнішніх гравців⁴ . Втягування США в силову конфронтацію з режимом Мадуро додає напруги в Латинській Америці й створює додаткові лінії розколу в регіональних об’єднаннях⁴ . Для таких країн, як Бразилія чи Мексика, це випробування — балансувати між критикою авторитаризму та небажанням підтримувати силові операції Вашингтона.

У глобальному вимірі ситуація у Венесуелі стає ще одним фронтом у ширшому протистоянні між демократичними державами та блоком авторитарних режимів, до якого входять Росія, Китай, Іран та їхні союзники⁴ . Кожен новий конфлікт відволікає ресурси, увагу й політичну енергію від інших криз — зокрема, від війни Росії проти України, де рішення щодо подальшої військової й фінансової підтримки Києва безпосередньо залежать від внутрішньополітичних процесів у США та ЄС⁴ .

Джерела

1. Цензор.НЕТ із посиланням на ZN.UA та офіційні заяви МЗС Венесуели: повідомлення про заяви Івана Хіля Пінто, звинувачення США в «агресії» та оголошення надзвичайного стану
2. Міжнародні англомовні медіа: матеріали про авіаудари США по військових об’єктах у Венесуелі та перші оцінки операції
3. Аналітичні огляди Human Rights Watch, Amnesty International та інших правозахисних організацій щодо політичної та економічної ситуації у Венесуелі за час правління Мадуро
4. Міжнародні та регіональні ЗМІ (BBC, Al Jazeera English, латиноамериканська преса): реакції урядів Латинської Америки, заяви союзників Венесуели й позиції США та європейських країн