Лукашенко підняв армію Білорусі по тривозі: що криється за раптовою повною бойовою готовністю

Ніч маневрів: білоруська армія на межі — тест реальної боєздатності чи політична гра Кремля?

10 жовтня Олександр Лукашенко, самопроголошений президент Білорусі, терміново наказав привести свої Збройні сили у стан повної бойової готовності.^{1 2 3 4 5} Офіційне пояснення Міноборони — «комплекс заходів з перевірки» під контролем Ради безпеки; неофіційне — наростання ризиків напередодні можливих провокацій на кордоні та тиск Москви після завершення стратегічних навчань «Захід-2025». У тилу країни рух військової техніки, висування підрозділів у нові райони, перевірка командного пункту. Що стоїть за цим наказом і чи варто чекати ескалації?

Тактика і процедура: як саме виконують наказ про бойову готовність

За даними з Мінська, частина підрозділів здійснює висування у «призначені райони», де проходять маневри, тестується зв’язок, взаємодія штабів і розгортання польових госпіталів.^{1 2 3 4} Особовий склад, включно з мобілізованими із запасу, готує техніку до застосування, перевіряє озброєння, проводить стрільби та екстрені тренування на незнайомих полігонах.^{3 5 6}

Маневри мають продемонструвати готовність не лише реагувати на раптову агресію, але й ефективно координувати сили у випадку обмеженого акту застосування сили — зокрема, на тлі зростаючої активності ЗСУ на кордоні та постійних навчань НАТО поруч із польсько-литовським кордоном.^{7 8}

Причини: чому саме зараз та що говорять у Мінську і Москві?

Наказ виконати повну бойову готовність — реакція на три фактори. По-перше, російсько-білоруські навчання «Захід-2025», завершені наприкінці вересня, де до 100 тисяч військових і 10 тисяч одиниць техніки тестували зразки спільної тактики.^{4 7 9}
По-друге, розміщення нового білоруського ракетного комплексу «Орєшнік» і посилення охорони критичних об’єктів.^{1 4}
Третій мотив — зростання ризиків провокацій на українському кордоні та перебої у комунікації з польсько-литовською лінією, зокрема, у відповідь на блокаду Сувальського коридору.^{8 10}

Офіційно Лукашенко робить акцент на оборонній доктрині, «гарантуванні безпеки», однак експерти й аналітики ISW вважають: широкомасштабного наступу не буде, мета — розтягнути сили ЗСУ та змусити Україну витрачати ресурси на додатковий захист північного кордону.^{9 11}

Яка реальна бойова спроможність армії Білорусі на жовтень 2025?

На думку іноземних аналітиків, у Білорусі до 30–40% військ складають штатні бойові підрозділи, решта — резерв.^{9 11} Дійсно готових до наступу військових з технікою — близько 17–21 тисяч, решта — підготовка, охорона інфраструктури, внутрішній контроль.^{10 12} Мобілізація не оголошена, що свідчить про обмежений характер перевірки.

Використання нових ракетних систем і маневрів дозволяє фактично демонструвати Кремлю лояльність, але не створює реальної загрози Україні або країнам НАТО.^{7 8 10}

Загрози для України та НАТО: що зміниться після цих маневрів?

Наразі ДПСУ, ЗСУ та МЗС жорстко моніторять зміни на кордоні, місцеву активність техніки і пересування особового складу.^{10 11 12} На території Гомельської області посилено фортифікацію позицій, підвищено рівень повітряного контролю, ведеться постійний супутниковий та радіотехнічний моніторинг.^{9 10}

Для України це новий виклик: необхідність витрачати ресурси на постійний резерв, додаткову мобілізацію у прикордонних областях, швидку реакцію на потенційні міграційні кризи. Для НАТО — тест на готовність до гібридних провокацій, блокування Сувальського коридору та об’єднаного реагування Польщі й Литви.^{8 10}

Політична складова: Лукашенко між Заходом і Кремлем

На тлі гучних військових маневрів Лукашенко намагається балансувати між підтримкою Кремля і сигналами для Заходу.^{11 13} Публічна риторика — «самостійний оборонний шлях», але всі реальні кроки — демонстрація лояльності Москві, спроба уникнути санкцій, зберегти контроль над внутрішньою ситуацією й зміцнити вертикаль влади.

Водночас Білорусь готує інформаційні кампанії для власного населення й міжнародних партнерів: наголошує на «необхідності бойового тесту» та «збереженні стабільності» у зоні конфліктів.

Висновки: чи варто чекати на реальну ескалацію?

Наказ про повну бойову готовність — не сигнал наступу, а дипломатичний інструмент, спрямований на розтяжку сил противника та тест на управління кризами. Україна та НАТО посилюють оборону, але очікують від Лукашенка лише ситуативних маневрів і гучних заяв.^{9 10 12} Для Білорусі це доказ контрольованості ігри на політично-військовому просторі між гігантами.

Джерела