Лобіювання інтересів та прикриття військових злочинів – в очікуванні промови Путіна в ООН

Генеральна асамблея ООН, яка розпочне свою роботу вже 22 вересня, включила до порядку денного 75-ї сесії питання про обговорення ситуації на тимчасово окупованих територіях Криму та Донбасу.

Про це пише Олекса Вернигора для foreignpolicy.com.ua.

Стартуватиме ж поважне зібрання з загальних дебатів, де виступатимуть світові лідери. Серед запланованих виступів і промова Кремлівського очільника Володимира Путіна. Та чи має право він під егідою авторитетних міжнародних організацій розповідати про підтримку міжнародного миру і безпеки? Адже саме путінський режим і є сьогодні реальною загрозою, а не гарантом світової безпеки і стабільності.

Москва розглядає відкриття сесії як місце, де міг би відбутися запропонований Володимиром Путіним саміт «п’ятірки» постійних членів Ради Безпеки ООН. Після виключення Росії з G8, Кремль безуспішно намагається знайти альтернативу і показати, що повертається до нормального цивілізованого спілкування, забуваючи про те, що Росія повинна це заслужити реальними діями з деокупаціі Криму і припинення війни на Донбасі.

Отримавши у спадок після розпаду СРСР статус постійного члена РБ ООН Російська Федерація не лише не виправдала сподівань світової спільноти на гарантії підтримання миру і порядку, а й користуючись статусом ядерної держави, вперше з часів Другої світової війни наважилася розв’язати міжнародний конфлікт в межах Європи. Анексія Криму, розв’язування гібридної війни на Донбасі, що вже забрала життя більш як 13 000 тис. осіб і перетворення окремих територій Донецької та Луганської областей на військовий полігон для збройних сил російської армії і найманців — ось наслідки «миротворчої» діяльності Кремля. Та й на цьому ніхто не збирався зупинятися. Міжнародні злочини продовжилися в Сирії на боці злочинного режиму Башара Асада. Експерти вважають, що однією, а, можливо, і головною метою цього втручання було змусити міжнародне співтовариство визнати анексію Криму в обмін на можливі поступки Росією в Сирії. Та ситуація лише загострилася і кількість жертв серед цивільного населення збільшилася.

На жаль, міжнародне співтовариство виявилося неготовими до віроломної неоімперської агресивної політики Путіна. На рівні міжнародних інституцій так і не був задіяний необхідний пакет санкцій, який би відповідав усім злочинним діям та змусив Кремль переглянути зовнішньополітичний курс. Як наслідок — агресія і військові злочини стали нормою для політики терору путінського режиму.

Тож, очевидним є те, що Російська Федерація не виконує свій головний обов’язок перед світовою спільнотою і не є гарантом підтримання міжнародного миру і безпеки. А право «вето» використовується виключно для приховування своїх злочинів і блокування важливих резолюцій, які реально можуть сприяти врегулюванню багатьох конфліктів.

Після анексії Криму Російська Федерація продовжує дотримуватися радянської доктрини з використання півострова, як стратегічного плацдарму для здійснення своєї агресивної політики по відношенню до інших країн. Морський сектор радянського, а тепер і окупованого Росією Криму, в першу чергу, має стратегічне значення. Перш за все, він забезпечував повне військове домінування в Чорному морі, дозволяв здійснювати радянську агресію, а тепер і російську, в регіоні Середземного і Червоного морів, виконуючи функцію протидії флотам країн НАТО в цих акваторіях.

Росія безсоромно експлуатує свій статус постійного члена РБ ООН, дозволяє собі просто ігнорувати (коли це їй зручно) приписи і норми Статуту ООН і резолюції організації. А Путін відстоює і активно розвиває ідею важливості існування в міжнародній системі права вето. Саме завдяки цьому праву Москва вміло маневрує та блокує розслідування збитих нею пасажирських літаків: корейського Боїнга, збитого радянським винищувачем в 1983-му році, малазійського Боїнга MH17, збитого російською ракетою БУК-М1 2014-го року, а заодно і розслідування інших військових злочинів, зокрема, хімічних атак сирійського диктатора Б. Асада проти цивільного населення. Все це дозволяє Росії лобіювати власні інтереси, створюючи прикриття для численних військових злочинів.

Зрозуміло, що Кремль зовсім не зацікавлений в компромісах з врегулювання ситуації на Донбасі. Путін прагне виконання Мінських угод у його власній версії і на своїх умовах, що передбачає порушення не тільки законів України, а й міжнародних норм і правил. До того ж, офіційна Москва неухильно підштовхує Київ до переговорів з представниками фейковий республік не тільки з гуманітарних, а й з правових питань, намагаючись легітимізувати їхній статус.

В Криму Російська Федерація продовжує реалізовувати ще радянську стратегію мілітаризації півострова. Вже відновлено радянські військові аеродроми, пускові позиції ракетних установок, об’єкти ППО і бази зберігання ядерної зброї. 15 кораблів Чорноморського флоту в Криму оснащені ракетами «Калібр», які можуть нести термоядерний заряд і мають дальність польоту до 2600 км. А ще в «арсеналі» Кремля — тотальна мілітаризація морських акваторій Чорного та Азовського морів, Кримського півострова, брязкання новими розробками зброї, агресивні дії проти України, численні дезинформаційні акції, кібертероризм, використання міжнародних організацій в якості майданчиків для інтерпретації у власних інтересах злочинних дій щодо країн-сусідів і відвертих злочинів проти людства, які стали невід’ємною частиною зовнішньополітичного курсу РФ, спрямованого на знищення діючої міжнародної системи.

Навіть ситуацію з пандемією COVID-19 Москва намагається використати на свій лад та протягнути ідею скасування міжнародних санкцій з себе та своїх сателітів. Використовуючи трибуну ООН, говорячи про об’єднання в боротьбі з коронавірусом Росія закликає забути про санкції, а заодно і про агресію проти України, про проблеми Донбасу і Криму та багато інших своїх злодіянь. І все це відбувається на фоні серії військових навчань в Криму, Бурятії, Середземному морі та бойових дій на Донеччині, в обхід домовленостей нормандської четвірки.