Китайський парадокс: як Пекін “мирить” Україну, забороняючи удари по агресору

У світі, що звикає до непередбачуваних поворотів геополітичної драми, новина про прохання Китаю до України не завдавати ударів по російській території прозвучала як черговий дисонанс у складній симфонії міжнародних відносин. Це не просто дипломатичний запит, а яскраве свідчення багатовекторної, часто суперечливої стратегії Пекіна, який намагається балансувати між декларованою “нейтральністю” та поглибленням партнерства з Москвою. Українське Міністерство закордонних справ підтвердило факт такого звернення, що надійшло під час візиту китайської делегації до Києва у серпні 2023 року, а згодом — і щодо Владивостока у вересні 2026 року, коли там перебували високопосадовці КНР. Цей епізод висвітлює не лише складність української дипломатії, але й демонструє, як Пекін сприймає свою роль у цій війні: не як безсторонній арбітр, а як гравець зі своїми інтересами, що іноді суперечать інтересам жертви агресії.

Китайський лабіринт: між “мирним планом” та захистом російських інтересів

Китайська Народна Республіка з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну намагається позиціонувати себе як нейтрального посередника, що прагне мирного врегулювання. Ще 24 лютого 2023 року, у річницю вторгнення, МЗС Китаю опублікувало свій так званий “мирний план” із 12 пунктів. Цей документ містив заклики до поваги суверенітету всіх країн, припинення військових дій, відновлення мирних переговорів та відмови від “менталітету холодної війни”. Однак, він не містив прямого засудження російської агресії та не вимагав виведення російських військ з території України, що викликало критику з боку західних країн та України.

На тлі цих “мирних ініціатив” особливо контрастно виглядають прохання Пекіна до Києва не завдавати ударів по російській території. Перше таке звернення було зафіксовано у серпні 2023 року під час візиту до Києва спеціального представника Китаю у справах Євразії Лі Хуея. Лі Хуей, який має тісні зв’язки з Росією, оскільки довгі роки працював у Москві як посол і навіть отримував нагороди від Володимира Путіна, здійснював “човникову дипломатію” з метою “політичного врегулювання української кризи”.

Пізніше, у вересні 2026 року, аналогічне прохання надійшло від Пекіна щодо Владивостока, де відбувався Східний економічний форум за участю високопоставленої китайської делегації, очолюваної віцепрем’єром Держради КНР Дін Сюесяном. Українське МЗС підтвердило, що Київ взяв це звернення до відома, зазначивши, що подібні запити надходили й раніше, коли китайські посадовці перебували на території Росії. Речник МЗС України Георгій Тихий розцінив такі звернення як “визнання суб’єктності України”, наголосивши на географічній віддаленості Владивостока від України (понад 10 000 км).

Цей “китайський парадокс” – з одного боку, заклики до миру, з іншого – спроби обмежити оборонні дії України проти агресора, особливо коли це стосується російської території – підкреслює складну та часто суперечливу позицію Пекіна. Китай прагне зберегти обличчя на міжнародній арені як миротворець, водночас продовжуючи поглиблювати економічні та політичні зв’язки з Росією, яка перебуває під міжнародними санкціями.

Київ на роздоріжжі: право на самооборону та дипломатичні маневри

Для України подібні запити від Китаю створюють делікатну дипломатичну ситуацію. З одного боку, Київ прагне підтримувати діалог з Пекіном, усвідомлюючи його значний вплив у світі та на Росію. З іншого боку, Україна чітко заявляє про своє суверенне право на самооборону, яке включає завдавання ударів по військових об’єктах та інфраструктурі агресора на його власній території.

Україна неодноразово наголошувала, що удари по російській території є вимушеною відповіддю на триваючу агресію та терор проти українського народу. Ці дії спрямовані на зменшення військового потенціалу Росії та стримування подальших атак. За даними OSINT-аналітиків, українські удари по тилу російських військ стали глибшими та інтенсивнішими, зокрема по нафтопереробних підприємствах та логістиці. У травні 2023 року почалися атаки безпілотниками Москви. За лютий 2024 року РФ зазнала щонайменше 309 атак ударними дронами. У червні 2026 року українські дрони Fire Point вже уразили цілі на відстані до 2070 кілометрів. Ці удари мають значний економічний вплив на Росію, спричиняючи збитки інфраструктурі та товарам на мільярди доларів, а також призводячи до дефіциту пального та проблем у цивільній авіації.

Відповідь України на прохання Китаю не бити по Владивостоку, як і попередні подібні звернення, демонструє готовність Києва до певних компромісів у дипломатичному полі, якщо це може сприяти ширшим стратегічним цілям. Зокрема, видання Kyodo News припускало, що Україна погодилася не завдавати ударів по району Владивостока, розраховуючи на можливу участь Китаю у майбутніх зусиллях щодо припинення війни. Однак, українська сторона завжди підкреслювала, що “єдиною основою для досягнення справедливого і довготривалого миру в Україні” є Формула миру Президента Володимира Зеленського.

Цікаво, що раніше Президент Зеленський також заявляв, що Україна погоджувалася на тимчасові паузи в ударах по території Росії на прохання партнерів, зокрема США, що також свідчить про гнучкість української політики у відповідь на запити ключових союзників та потенційних посередників.

Геополітичні відлуння: між Пекіном, Москвою та Заходом

Позиція Китаю щодо війни в Україні є предметом пильної уваги та занепокоєння з боку західних країн. США та Європейський Союз неодноразово закликали Пекін використовувати свій вплив на Москву для припинення агресії. Однак, Китай продовжує демонструвати “безмежне партнерство” з Росією, поглиблюючи економічну співпрацю, яка стала критично важливою для Москви в умовах міжнародних санкцій.

Китай став головною зовнішньою опорою російської економіки, забезпечуючи її ринками збуту для сировини, постачанням критичних технологій та допомогою в обході санкцій. За даними Служби зовнішньої розвідки України, після 2022 року залежність Москви від китайських ринків, фінансів та технологій різко зросла. У 2024 році торгівля між країнами досягла $244,8 млрд, і Китай став найбільшим покупцем російської нафти, а також ключовим постачальником компонентів для ВПК. Китайські компанії продали Росії товарів з переліку підвищеного пріоритету на $10,3 млрд, включно з напівпровідниками, електронікою, верстатами та компонентами для дронів. Фінансова залежність також посилилася, а частка юаня на московському валютному ринку зросла до 99,8% після санкцій США проти московської біржі.

Водночас, ця “дружба” стає для Росії дедалі дорожчою та асиметричною. Вартість доставки китайських товарів до РФ зросла більш ніж удвічі, а нові правила КНР створюють додаткові витрати для російського бізнесу. Експерти зазначають, що Китай зацікавлений у тому, щоб Росія залишалася слабкою та контрольованою, продаючи ресурси за заниженими цінами.

Щодо “мирних ініціатив”, Китай активно лобіює свій “мирний план” серед інших держав, зокрема країн, що розвиваються. У травні 2024 року Китай і Бразилія запропонували спільний “консенсус з 6 пунктів” для вирішення “кризи в Україні”. Однак, цей план також не влаштовує Україну, оскільки не передбачає виведення російських військ і фактично пропонує припинення вогню на умовах, вигідних агресору.

Відмова Китаю від участі у Глобальному саміті миру у Швейцарії у червні 2024 року стала “гірким розчаруванням” для Президента України Володимира Зеленського та урядів західних країн, які намагалися переконати Пекін приєднатися. Зеленський навіть назвав Китай “знаряддям у руках Путіна” після цієї відмови. Китай, зі свого боку, заявив, що саміт “продовжить війну” і що його неучасть не означає відсутність підтримки миру.

За лаштунками: економічні та безпекові мотиви Пекіна

Прохання Китаю до України не завдавати ударів по російській території, особливо по таких віддалених регіонах, як Владивосток, розкриває багатошаровість інтересів Пекіна.

По-перше, це може бути пов’язано з безпекою китайських громадян та інтересів на території Росії. Під час візиту китайської делегації до Владивостока, Пекін, ймовірно, хотів уникнути будь-яких інцидентів, які могли б загрожувати його високопосадовцям або створити дипломатичний скандал.

По-друге, Китай має значні економічні інтереси на Далекому Сході Росії. Владивосток є ключовим портом і логістичним хабом, що з’єднує Росію з Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Зміцнення співпраці на Далекому Сході, зокрема в енергетичній сфері та інфраструктурних проєктах, є важливим для Пекіна. Будь-які удари по цьому регіону могли б порушити логістичні ланцюги та зашкодити китайським інвестиціям. Варто зазначити, що Китай посилює економічний вплив і на тимчасово окупованих територіях України, реалізуючи інвестиційні проєкти та просуваючи соціально-освітні ініціативи.

По-третє, Пекін, можливо, прагне зберегти стабільність у регіоні, що межує з КНР. Ескалація конфлікту та потенційні удари по віддалених російських територіях можуть бути сприйняті як дестабілізуючий фактор, який Китай хоче уникнути.

По-четверте, це може бути частиною ширшої стратегії позиціонування Китаю як відповідальної великої держави, яка прагне деескалації та мирного врегулювання. Навіть якщо ця позиція виглядає суперечливою на тлі підтримки Росії, Пекін продовжує наполягати на своїй “об’єктивній та справедливій” позиції.

Нарешті, такі прохання можуть бути інструментом зміцнення впливу на Росію. Чим більше Москва залежить від Пекіна, тим більше Китай може висувати свої умови, навіть якщо вони стосуються безпеки російської території.

Майбутнє конфлікту: чи змінить Китай правила гри?

Поведінка Китаю у війні Росії проти України залишається одним з найскладніших та найменш передбачуваних факторів. З одного боку, Пекін продовжує заявляти про свою нейтральність та закликати до мирних переговорів. З іншого, його дії, як-от прохання не завдавати ударів по російській території та економічна підтримка Москви, свідчать про те, що Китай не є повністю безстороннім.

Майбутня роль Китаю у врегулюванні конфлікту залежатиме від багатьох факторів, включаючи його власні економічні та геополітичні інтереси, тиск з боку міжнародної спільноти та розвиток ситуації на полі бою. Хоча Пекін активно просуває свої “мирні ініціативи”, вони поки що не знайшли широкої підтримки через їхню невідповідність принципам міжнародного права та суверенітету України.

Україна, у свою чергу, продовжуватиме відстоювати своє право на самооборону, водночас залишаючись відкритою до діалогу з Китаєм, якщо це може призвести до справедливого та сталого миру. Проте, як показує досвід, “мирні” пропозиції, що обмежують можливості жертви агресії захищатися, навряд чи знайдуть відгук у Києві. Світова спільнота продовжує спостерігати за цим складним танцем дипломатії, де кожен крок Пекіна ретельно аналізується на предмет його справжніх намірів та впливу на хід війни.