Китай обходить Захід у перегонах за Місяць

Ексклюзив. Космічна програма Китайської Народної Республіки (КНР) є однією з найдинамічніших і найуспішніших у світі, оскільки вона демонструє значні досягнення в освоєнні космосу та амбітні плани на майбутнє. Вона розвивалася протягом десятиліть, починаючи зі скромних кроків у 1950-х роках і до сучасних проривів, таких як місячні місії та власна космічна станція.

Космічна програма КНР почалася в середині 1950-х років за підтримки СРСР. У 1956 році було створено П’яту академію Міністерства оборони, яка відповідала за розвиток ракетних технологій. У 1960-х роках Китай розпочав розробку власних балістичних ракет, що стало основою для майбутніх космічних запусків.

24 квітня 1970 року КНР успішно запустила свій перший супутник «Дунфан Хун-1» (Схід Червоний-1) за допомогою ракети-носія «Чанчжен-1» (Long March-1), ставши п’ятою країною у світі, яка вивела супутник на орбіту. У 1980-х роках Китай почав розвивати комерційні запуски супутників, використовуючи сімейство ракет-носіїв «Чанчжен» (Long March).

У 1990-х роках КНР розпочала програму пілотованих польотів «Шеньчжоу». Перший успішний пілотований політ відбувся 15 жовтня 2003 року, коли тайконавт Ян Лівей на кораблі «Шеньчжоу-5» став першим китайцем у космосі. Це зробило Китай третьою країною (після СРСР/Росії та США), яка самостійно відправила людину в космос. У цей період Китай також активно розвивав супутникові технології, зокрема системи навігації Beidou, які стали альтернативою GPS.

У 2003 році Китай офіційно запустив Місячну програму Чан’е (названа на честь китайської богині Місяця). Перший зонд «Чан’е-1» був запущений у 2007 році для картографування поверхні Місяця. У 2013 році зонд «Чан’е-3» здійснив першу м’яку посадку Китаю на Місяць, доставивши ровер «Юйту» (Нефритовий заєць). У 2019 році Китай досяг історичного прориву: зонд «Чан’е-4» здійснив першу в історії людства посадку на зворотний бік Місяця, а ровер «Юйту-2» почав досліджувати цю маловивчену область. У 2024 році місія «Чан’е-6» зібрала зразки ґрунту зі зворотного боку Місяця, що стало ще одним значним досягненням.

У 2011 році Китай запустив першу експериментальну космічну станцію «Тяньгун-1», а у 2016 році – «Тяньгун-2». Ці проєкти стали підготовкою до створення постійної космічної станції. У 2021 році КНР розпочала будівництво модульної космічної станції «Тяньхе» (Небесна гармонія). Основний модуль станції був запущений у квітні 2021 року, а до кінця 2022 року станція була повністю укомплектована трьома модулями. Вона стала альтернативою Міжнародній космічній станції (МКС) і обмежено (через інші стандарти швартування) відкрита для міжнародної співпраці. У 2020 році місія «Чан’е-5» успішно доставила зразки місячного ґрунту на Землю, що стало першим подібним досягненням Китаю.

Станом на 2025 рік космічна станція «Тяньхе» повністю функціонує і регулярно приймає екіпажі тайконавтів. Вона складається з трьох основних модулів: «Тяньхе» (основний модуль), «Веньтянь» і «Меньтянь» (експериментальні модулі). Станція використовується для наукових досліджень у галузі астрофізики, біології, медицини та технологій. Китай також пропонує співпрацю іншим країнам, зокрема через ініціативи ООН.

У 2020 році місія «Тяньвень-1» успішно доставила марсохід «Чжужун» на поверхню Марса, зробивши Китай другою країною (після США), яка успішно керує марсоходом. Китай планує пілотовану висадку на Місяць до 2030 року та створення Міжнародної місячної дослідницької станції (ILRS) у співпраці з іншими країнами. Система супутникової навігації Beidou стала глобальною у 2020 році, конкуруючи з GPS і Galileo.

Китай активно розвиває комерційні космічні компанії, такі як iSpace і LandSpace, які конкурують із приватними гравцями, такими як SpaceX.

До 2030 року Китай планує запустити місію з повернення зразків із Марса.

Розробляються надважкі ракети-носії «Чанчжен-9», які будуть здатні доставляти великі вантажі на Місяць і, можливо, на Марс.

Китай також досліджує можливість створення космічних телескопів, таких як «Сюньтянь», для конкуренції з телескопом «Хаббл» і «Джеймс Вебб».

Китай розробляє більшість своїх космічних технологій самостійно, що дозволяє уникати залежності від інших країн. Програма є державною, але з 2010-х років активно залучаються приватні компанії. Хоча Китай був виключений із проєктів, таких як МКС, через санкції США, він активно співпрацює з іншими країнами, зокрема Пакистаном, країнами Африки та Латинської Америки. Програма ILRS є прикладом амбіцій Китаю створити міжнародну платформу для дослідження Місяця.

Космічна програма КНР тісно пов’язана з військовими розробками. Наприклад, супутники Beidou використовуються як для цивільних, так і для військових цілей. Китай також розробляє технології протисупутникової зброї, що викликає занепокоєння у США та інших країн. Програма є важливим елементом національної гордості та демонстрації технологічної могутності КНР. Успіхи в космосі активно використовуються в державній пропаганді для зміцнення іміджу Китаю як глобальної наддержави.

На тлі занепаду Росії та складної бюджетної та соціально-культурної ситуації в США, до 2030 року Китай може стати одним із лідерів у пілотованих космічних польотах і дослідженні Місяця. Розвиток комерційного сектору може зробити Китай конкурентом SpaceX та інших приватних компаній.

Якщо, звісно, до того часу не розориться.

Михайло Коваль, оглядач