Курінь

Курінь – це подарунок з дитинства.
Щоосені він з’являвся у нас у дворі. Його будував з нами дядя Боря.
Курінь – це захоплення всієї дітвори, спільна праця і вечірні страшилки в ньому, перед поверненням додому.

Тепер я розумію, що так дядя Боря дарував нам мудрість свята Суккот.
Але розуміння її прийшло до нас потім, з роками життя.

«У царя Шломо було все, про що могла мріяти людина. Але всьому цьому – незліченним багатствам, абсолютній владі, великій мудрості – він назвав ціну: часникове лушпиння, млость духу, солома на вітрі».
Я згадую, як ми лежали в курені і дивилися на світло, яке пробивалося крізь щілини серед пруття та гілок. Як розглядали танець пилинок в променях сонця.
Тепер я знаю, як читати послання тих днів: «Над головою не дах, а небо».

(сторінками книги “Чернівці це Текст”)

Валентин Ткач