Кременчуцьке море: короткий путівник у віршах
01.07.2017
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ
Стою над морем, вод чиїх невпинних
пресвітлий простір викликає щем:
адже похований у цих глибинах
Дніпровський брід, що звався Татинцем.
Так виглядає Кременчуцьке водосховище-море з Правобережжя у Світловодську, де наприкінці 50-х років минулого століття було побудовано Кременчуцьку ГЕС, завдяки чому це наше внутрішнє море виникло. Фото — Тетяна Чернецька (2016).
І той, що звався солодко — Інжиром,
поховано також Дніпровський брід
у цьому морі. І зі смутком щирим
дивлюся, бо перелік втрат набрид.
Вид на Кременчуцьке водосховище. Фото — TheVovaNik (2008).
А ним попливши, так промовлю стиха,
сп’янілий від води та сонця бризок:
— О, горо красна, чарівна Пивихо!
Блажен, тебе бо має, град Градизьк.
Вигляд гори Пивихи (розташована неподалік від південної околиці Градизька, що в Полтавській області) з боку Кременчуцького водосховища. Фото — KuRaG (2015).
Звертатимусь до Вас, міста поснулі,
що опинились на морському дні,
перлини давньоруського Посулля —
з Історії глибин огні ясні.
Сула — її виниклий унаслідок створення водосховища естуарій чи затока Кременчуцького моря — біля села Лящівка Чорнобаївського району (лівобережна частина Черкаської області). Фото — Сергій Криниця (Haidamac; 2013).
Питатиму над вічним супокоєм:
— Чи схожим до музейного було?
Чи справді виглядало, місто Воїнь,
подібним чином і твоє житло?
Переяслав-Хмельницький. Реконструкція давньоруського житла ХІ століття (у його інтер’єрі — глинобитна піч тих часів, перевезена монолітом із села Соснової Переяслав-Хмельницького району Київської області) у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Фото — Тетяна Чернецька (2016).
І ще питатиму мов навіжений:
— А в тебе звідки дятел на гербі,
о, Жовнин-Жовнине, о, місто Желні?
З лісів ще давньоруських далебі?
Сучасний герб села Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області, яке є історичним спадкоємцем давньоруського міста Желні та козацького містечка Жовнин, що входило до Лубенського (виправляю власну помилку!) полку.
Не віддамо цей край — шматочок ласий,
уділ одвічний нашої Ріки:
МИ ж — русичі, русини та черкаси,
а головне, донині козаки!
Черкаси — місто, яке завдяки створенню Кременчуцького водосховища стало морським портом. Пам’ятник Боянові на площі 700-річчя Черкас, встановлений на честь цієї ювілейної дати (1986; скульптор Анатолій Кущ, архітектор Олег Стукалов). На ілюстрації бачимо ознаки і культури збереження національної пам’яті, і безкультур’я новітніх вітчизняних манкуртів. Але впевнюємося, що чергове покоління українських козаків перебуває в добрих фізичній формі та гуморі! Фото — Тетяна Чернецька (2016).
1 червня 2017 року. Далі буде!
