Краса і врода, або Як повернути цноту? Грайливі нотатки про музичні телеканали. Ексклюзив

Краса і врода українського музичного телебачення полягає у тому дивовижному парадоксі, що українське музичне телебачення можна переглядати без музики, тобто — без звуку.

Там, на нашому, вже скрипучому від мільйонів дотиків, пульті, є така хитра кнопочка. Хитрість полягає у тому, що кнопочка має заледве не чарівні властивості.

Достатньо лише торкнутися тієї хитрої кнопочки вмикання-вимикання звуку вашого телевізора, достатньо лише вимкнути звук, як моментально оголюється сутність того, що ви бачите на екрані.

Вимкнули звук — і оголився політик, міміка якого видає з головою усі його розумові і ораторські здібності. Але ми сьогодні не про сучасних «лєонідів-іллічів» із їхніми історико-комічними порухами брів…

Ми — про музику.

Про музику, якої нема.

Про музику, якої і не потрібно.

Вимкнули звук українського музичного телеканалу — і оголилася й без того малоприхована сутність укрмузики.

Власне, оголювати нічого не потрібно.

«Уся краса твоя чудова — у мене на виду», — як співалося у відомій українській пісні про Верховину. Гострі на язика жартівники привчили побутову суспільну думку ще цнотливих радянських часів використовувати наведений рядок зі згаданої пісні у тих випадках, коли і карпатські, і степові українські вітри безсоромно загравали із легкими весняно-літніми спідничками українських дівчат. Тих українських дівчат, які ще не знали, що брови можуть бути майже брєжнєвськими, вії — наліпленими, а губи — майже качиними, макдаківськими, мультяшними.

Бідні, бідні жартівники доеротичної епохи, вам не вдалося у переважній більшості своїй дожити до того моменту юнацько-чоловічої шаленості, коли усю «красу твою чудову» видно не завдяки зусиллям вітру, а завдяки кнопочці на прислужливому пульті дистанційного управління красою і вродою укрмузтб.

І нині справді — легко. Р-раз — і увімкнув телеприймач. Два-с — обрано музканал. Три-с — вимкнув звук і, практично та фактично, споглядаєш все, що раніше являлося народові лише суворо після 23:00, та й те — настільки дозовано, що краще було просто виспатися.

Словом, відеоряд переміг рядок пісенно-віршований. Візуальне перемогло змістовність.

І коли у закордонно-заокеанських пісенних відеокліпах, які виборюють, наприклад, Греммі, прохід гарносформованої дівчинки «покачівая бьйодрамі» зараховується, як гра на розкриття сюжету і сенсу пісні, то у нас все набагато простіше. У нас все спрощено до «покачіванія бьйодрамі просто так» — без смислового навантаження. Щоб гойдалося собі то те телесне щастячко на радість і во здравіє пубертального періоду. Навіть якщо пубертальність збереглася до сивого хаєра — hair.

Але, якщо іронічно посміхнутися і, промовляючи дослідницьке «ну-ну», спробувати витримати навалу «крутих бьйодєр» заради узагальнення і хоча б будь-якого утямливого висновку, то наслідок спостережень буде невтішним.

Складається стійке враження, що в усіх кліпах задіяні одні й ті ж самі дівчатка. Мало того, ще й утверджується у підсвідомості і виринає на поверхню свідомості переконання, що автор усіх кліпів — одна й та ж сама людина.

Одноманітність, старанно прикрашена — назвемо «речі» їхніми справжніми іменами — «попами» різного калібру.

Що потрібно для сучасно-новомодного модернового укркліпу? Небагацько.

По-перше, і це вкрай важливо, — мінімум одягу. Мінімум! Якби не настирливі чутки і плітки про існування нацкомісії з дотримання якихось там ще собі норм, то можна було б одяг і зовсім не брати. Бо його наявність — одягу наявність — нічогісінько не вирішує. Швидше навіть навпаки. «Удача» кліпу, здається, залежить напряму саме від відсутності одягу на виконавцях. Чим менше штанів — тим більше переглядів і лайків. Чим глибше декольте — тим сильніше враження «ізумльонной публікі». Так і хочеться згадати легендарного похабника поручика Ржевського із його витонченим гусарським: «О, ні, мадемуазель — це декольте вже аж занадто глубоковато». Хотілося б почути Ржевського в якості рецензента сучасного поп-арт-муз-кліповедення. І почути з його компетентних вуст, наскільки «глубоковато» у нас тут все зайшло. І до якого рівня декольтезації укрмузвідео ми вже опустилися.

По-друге, для успішного кліпу нам обов’язково потрібна автівка. Авто має бути дуже великим — довгим, широким, дівчаткомістким. У машині дівчатка, які усі — зі ржевськими декольте, мають: стояти, танцювати, вигинатися, просто крутити своїми округлими красами-вродами. Можна ще перекочуватися з боку на бік на капоті чи на багажнику. Головне — аби всебічне декольте відволікало від буденності і здорового глузду.

По-третє і по-четверте, а також і по-п’яте заодно: море, берег, яхта. І море, і берег з його безсоромними хвилями, і білосніжна, інших і не буває, яхта — використовуються так само, як і авто, — вигинатися, вискакувати з декольте, демонструвати все, що прикрив і на що натякає цей обтяжливий ворог кліпмейкерів — одяг, хастлер би його забрав.

По-шосте, купа грошей. Дико велика купа грошей. Для цього не потрібен Нацбанк чи спонсор-мільярдер, достатньо звернутися до найближчого фальшивомонетника. Про вітчизняні гроші не йдеться. Доляри! Валюта може сипатися зверху зеленим дощем, застрягаючи у декольте і міні-бікіні. Доляри можуть лежати на підлозі, як звичайна укрсолома у звичайній укрхаті. Але дуже багато, щоб можна було вигинатися, пірнати, тобто — все, як у варіанті авто-море-берег-яхта. У разі малобюджетного кліпа можна використовувати лише один дипломат з долярами, але валюта має розсипатися і завіюватися за машиною, у якій вигинаються і лускають від емоційної напруги декольте із дівчатами.

Оскільки звук у нас вимкнутий, протягом кількох годин безперервно можемо спостерігати такий собі серіальчик: «Гроші, море, декольте».

Обличчя —змінюватимуться, зміст серій — ні. Я навмисне не вжив жодного разу слово «сідниці», тому що хотів підкреслити: сідницями кожен кліп має і починатися, і завершуватися. Сідниці у кожному кліпі — це прямий родич декольте, просто — з іншої точки зору. Успіх — гарантований.

І не вчиняйте спроб увімкнути звук. Все одно ніц не втямите. Мені лише з середини кліпу щораз вдається зрозуміти, якою ж саме мовою відбувається священнодійство «пісні». А іноді і не вдається. Може, саме тому унизу екрана біжить рядок, де чтко вказані слова: «Ла-ла-ла. Є-є-є. О-о-о. У-у-у», які можна собі занотовувати і вивчати напам’ять. Слова — чи то не єдине цнотливе, що залишилося.

А як повернути цнотливість українській пісні на музканалах тб?

Може, просто зрозуміти, що пісня у відооформленні — це не набір «нєчлєнораздєльних» вигуків на безстидну камеру. Інакше можна докотитися до моргенштернізму, що є гібридною кремлятиною.

Українська пісня — це душа українська в українських словах, українських мелодіях, українських змістах. Нікому і ніколи не вдасться прилаштувати декольте із сідницями у кліп до пісні із цими святими словами:

Зорі, як очі, дивляться скрізь на нас,
Серце не хоче, щоб промайнув цей час,
Хай в цю хвилину піснею лине
Понад землею радість моя.

Приспів:

Кохана, мрій кришталевих цвіт,
Кохана, тобі дарую світ,
Кохана, сонце і небо, |
Море і вітер, це ти, це ти!

Бачите, і тут про красу, і про вроду, і про море є. Але це — інше море — з іншого, з українського Всесвіту суто української, завжди і назавжди по-особливому цнотливої, пісні.

Сергійко Щеневсе, для Newssky