Країна політологів, або три табори мої, три табори

Українському серцю непросто якось одного разу, раптом, зненацька усвідомити, що вже чимало років життя спливає у країні політологів.

Вже скоро тридцять років.

Політологи скрізь.

Політологи на екранах усіх каналів. Політологи знають все. Упевнений, вони і саме вони першими оцінили появу надсучасних засобів зв’язку, коли можна першим – спостережливим павучком – вихопити зі всесвітнього нет-павутиння найновішу новинку-комашку, засмакувати і за мить уже коментувати її, видуваючи із мушки інформаційного слона.

Їх десятки тисяч, наших політологів.

Без них не починається ранок, не триває день, не завершується вечір.  Це саме вони, за відомим жартівливим висловом щодня чинять «закат солнца вручную».  Повірте, і викочують інформаційне сонце з-за обрію, і сунуть його телевізійним небосхилом протягом дня, і доносять на мулявах натружених долоней – до затишку медійних вечорів-істерик, на які чекають мільйони українців проти ночі, і все це – саме вони, політологи. Вони можуть називатися експертами, журналістами, ведучими і аналітиками, але усі вони за суттю – політологи.

І на часі вже класифікувати наших політологів. Це просто. І не просто.

Бо у кожного українця – волелюбного і самостійного за самою сутністю незламної своєї української душі – на всі шоу і монологи політологів своя думка. Іноді, м’яко кажучи, жорстка, несхвальна, хоча і втілюється лише у одне зле і нетихе слово.

Отож, три варіанти

Ми будемо помірковано і ввічливо немарнослівними, орієнтуючись на кращих політологів, яких яскраво представляє, наприклад, назвемо його так, Віталій.

Це – перший табір. Тут – одиниці. Їх знають усі, їх упізнають усі. Їхні виступи – від півсотні рядків у оперативно виставленому пості до багатогодинної іменної телепрограми – насичені високовольтною публіцистикою, формулюваннями, які розбирають на цитати, імпровізаціями-афоризмами, чітким розумінням не лише теми розмови, але й того, до чого все йде. У цих людей жорстка самодисципліна – вони припускають мінімум припущень, чітко обумовлюють припущення, відчувають межі закону, красномовства і відповідальності. На «заради красного слівця» майже не зриваються. Перелічити всіх вистачить кнопок на домофоні. Одиниці.

Друга група – багата на особовий склад. Строката і часто така, що викликає іронію висловами своїх лейтенантів і майорів, офіцерів молодших і старших, талантів і полковників. У моменти піднесення деякі катрени політологів цього табору звучать цілком на рівні поем політологів першого рангу. Але обличчя та імена недовершені, розмиті, багато такого, що викликає роздратування більш-менш підготовленого глядача.

А у прямій залежності від того, на якому телевізійному каналі саме цей політолог і його вправи є найбільш відповідними політиці власника медіа, зручний політолог є розкутим, нестриманим, часом – некоректним, такого легко критикувати за непрофесіоналізм у думках, фактах і словах.

Бійці другої групи мріють перейти у найважчу вагову категорію. Одинаки вищого рангу ніколи не дозволять собі опуститися з Олімпу навіть у дрібницях. Це не протистояння. Це не конкуренція. Це те, що найлегше формулювати старовинним ковбойським застереженням: «Не гатіть у політолога – він співає, як уміє…»

Окремо хочеться окреслити спостереження про зовнішній вигляд.

Тут обидві згадані команди справляють майже однакове враження. Але у другому таборі є персонажі вальяжні, екзальтовані, що дозволяють собі з’являтися на прямі етери у капцях незрозумілих кольорів на босу неголену ногу, розхристаними, ніби на легкому підпитку, у таких вдивляєшся примружено і без довіри. А для політолога найменша недовіра – крах. Не закликаю до краваток до посиніння. Закликаю до тієї межі пристойності, перетнувши яку політолог зникає.

І тут кожен – сам собі коваль…

А ось третій табір – найчисельніший. І, здавалось, саме тут час для багатослів’я.  Але краще – менше. Бо коли першу групу яскраво представляє Віталій, то третю – вітальки.

І ці, треті, – на кожному кроці. На екранах, у чергах поштових відділень, на зупинках і у громадському транспорті. Ціла країна політологів. Це, щоби чітко визначити, – ті вітальки з відповідного серіалу, про яких навіть безпристрасна Вікіпедія сказала з відтінком глузливості: 30-річний «придуркуватий» молодик Віталька. Хоча вітальки не мають ні чіткої статі, ні чіткого віку. На жаль, саме цей нерозбірливий табір визначає політологічні і, навіть, політичні орієнтири і масштаби країни політологів. І, як би високо не стояли Віталії, перемагають Вітальки – їх переважна більшість. І галасують, і голосують найрезультативніше, на превеликий жаль, саме вони…

Сергійко Щеневсе

 

Комментарии для: “Країна політологів, або три табори мої, три табори

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.