Короткий путівник 2016: Історична Київщина (ІІ)

09.07.2016 0 By Chilli.Pepper

Гетьманщина в 1764 році. Фото — Інститут історії України НАНУ (2008).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник 2016: Історична Київщина — «мала Батьківщина» Хмельницького, Шевченка та України ІІ. Козелець і Лемеші

 

Нарис продовжує розпочатий нещодавно цикл наших із вами, шановні читачі, мандрівок історичною Київщиною, тепер — її Лівобережною частиною. Між іншим, за часів Гетьманщини саме до цього регіону входило й уже відвідане нами місто Остер. А після ліквідації полкового устрою ці терени ввійшли до історичної Чернігівщини.

Печатка Козелецького магістрату (1698).

 

 

Якщо, згідно із запропонованим мною маршрутом, ми з вами, шановні читачі, спершу опинились-таки в Острі (його попередник, літописний Городець Остерський, як пам’ятаємо, за давньоруських часів входив до складу Переяславського князівства, а сучасний Остер був центром сотні Київського полку, згодом повітовим центром Чернігівської губернії, нині ж є містом Козелецького району Чернігівської області), давайте звідти попрямуємо до розташованого за 16 кілометрів районного центру — селища міського типу Козелець. Як повідомляє А.В.Блануца [ЕІУ, т. 4 (2007): с. 431], писемні згадки про це містечко на річці Остер зустрічаються з початку XVII століття. У джерелах сповіщається, що населення Козельця відмовилося визнавати Берестейську церковну унію 1596 року та брало участь у козацько-селянських повстаннях четвертого десятиліття того сторіччя.

Але адміністративний злет Козельця припав на добу Гетьманщини. 1649 року спочатку в складі Переяславського полку була створена Козелецька сотня. А від 1654 року Козелець стає сотенним містечком уже Київського полку. 1656 року Богдан Хмельницький надав йому магдебурзьке право. Варто згадати, що в 1662 році тут відбулася важлива історична подія — Козелецька рада, на якій гетьманом Лівобережної України обрали Якима Сомка. З 1669 року в Козельці розміщувалася канцелярія Київського полку, а 1708 року сюди було офіційно перенесено адміністративний центр цього територіального утворення в межах Гетьманщини.

Зоряний час Козельця середини XVIII століття, утім, зумовлений проживанням у розташованому неподалік селі Лемеші (нині Козелецького району) козацької сім’ї Григорія Яковича й Наталії Кирилівни Розумів. Народилися в цій сім’ї два сини — Олексій (1709 року) та Кирило (1724 чи 1728 року),— яким судилося стати визначними історичними діячами Російської імперії та гетьманської України.

Олексій Розум мав гарні вокальні здібності. Завдяки цьому він у віці 22 років потрапив до Санкт-Петербурга — до придворного хору, більшість співаків якого на той момент становили вихідці з України. А втім, і через півтора століття великий композитор Чайковський писав: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант — це українці». Гени і традиції виховання зумовили цю спадкоємність.

Село Лемеші Козелецького району Чернігівської області. Трьохсвятительська церква (1755—1760 рр.; архітектор — А.В.Квасов). Фото — O.Mustafin (2005).

 

А не лише музично обдарований, але й зовні привабливий, за свідченням сучасників, козак із Лемешів невдовзі став фаворитом дочки Петра І, майбутньої імператриці Єлизавети Петрівни. 1744 року Олексій одночасно з братом Кирилом, якого в 1742 році перетягнув до царського двору, одержали графські титули, заразом змінивши родове прізвище Розум на більш аристократичне — Розумовські. Вплив Олексія Григоровича на Єлизавету Петрівну і через неї на справи Гетьманщини протягом п’ятого десятиліття XVIII століття був вельми значним. Зокрема, низку позитивних зрушень у суспільно-політичному житті України було започатковано царським указом 1741 року. Між іншим, документ свідчить, що до того росіяни в Гетьманщині поводилися, як звичайнісінькі брутальні, нахабні окупанти. Адже ним російським поміщикам, які мали маєтки в Україні, категорично заборонялося покріпачувати місцеве населення, а офіцерам російських гарнізонів наказувалося не чинити насилля і наруги щодо мешканців українських міст і сіл та козацької адміністрації всіх рівнів [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 268]. Тобто раніше москалики в Гетьманщині і селян масово покріпачували, і насилля та наругу щодо місцевих мешканців регулярно чинили… Пізніше український фаворит російської імператриці активно сприяв відновленню гетьманства — і домігся-таки свого.

Козелець. Будинок полкової канцелярії (1756—1760 рр.; архітектори — А.В.Квасов та І.Г.Григорович-Барський). Фото — Olexa Yur (2010).

 

Фактично за царициним наказом у лютому 1750 року на козацькій раді в Глухові гетьманом України був обраний Кирило Розумовський. Він продовжив справу обстоювання українських інтересів. Зокрема, за наполягання гетьмана 13 січня 1752 року вийшов царський указ про заборону поширення холопства на українців. Деякий час Кирило Розумовський призначав полковників у Гетьманщині своїми універсалами. Зосібна, у такий спосіб став ніжинським полковником (1753) Петро Іванович Розумовський — представник іншої гілки роду. Але в березні 1754 року імператриця спеціальним указом заборонила гетьманові призначати полковників. Відповідно у випадку іншого представника другої гілки роду Розумовських, Василя Івановича, гетьман лише запропонував його кандидатуру на посаду гадяцького полковника (1755). Також було підтверджено заборону українським гетьманам на самостійне листування з іноземними державами, взято під особливо суворий нагляд фінансову діяльність Гетьманщини. А на початку 1756 року вирішення всіх її питань було перенесено з Колегії закордонних справ до Правительствуючого Сенату. Останньому 1761 року було підпорядковано й Київ, відірваний від Гетьманщини. Тобто цю частину України ще за правління Єлизавети Петрівни протягом 1750-х років активно позбавляли автономних прав, залишків «закордонного» статусу.

Козелець. Собор Різдва Богородиці (1752—1763 рр.; архітектори — А.В.Квасов та І.Г.Григорович-Барський) із дзвіницею (1766—1770 рр.; архітектор проекту — А.В.Квасов, архітектор будівництва — С.А.Карін). Фото — Igor Turzh (2008).

 

Проте для архітектури й містобудування Гетьманщини вельми плідним був весь етап або період 1750—1770 років. На Лівобережній Київщині та Чернігово-Сіверщині яскраво засяяла зоря петербурзького зодчого Андрія Васильовича Квасова (народився близько 1720 року). С.Г.Самойленко в статті «Відомі архітектори XVIII ст. в Ніжині», яку можна знайти в Інтернеті, сповіщає, що Квасов у 1748 році приїхав в Україну для будівництва палацу графа Олексія Розумовського саме в Козельці. З моменту обрання гетьманом іншого графа Розумовського — Кирила — зодчий працював під його безпосереднім керівництвом. З 1752 року Квасов очолював «Будівельну експедицію спорудження міст Глухова і Батурина», керував архітектурною школою в Глухові. Як пам’ятаємо, серед учнів метра був Максим Климентович Мосцепанов — творець видатних садибних ансамблів у Качанівці та Вишеньках і Черешеньках. Для Козельця в цей період Квасов опрацював проекти собору Різдва Богородиці (1752) та будинку канцелярії Київського полку (1756). Визначний вітчизняний фахівець В.В.Вечерський стверджує, що саме Квасов є й автором проекту (1755) прегарної Трьохсвятительської церкви в Лемешах (будь ласка, див. ілюстрацію).

Козелець. Собор Різдва Богородиці (1752—1763 рр.; архітектори — А.В.Квасов та І.Г.Григорович-Барський): загальний вигляд. Фото — Sergiy Klymenko (2004).

 

Церква в Лемешах була збудована на замовлення і коштом Олексія Розумовського над могилою його з гетьманом Кирилом батька Григорія Розума, який помер близько 1730 року. В.В.Вечерський підкреслює, що її створення знаменує появу в Гетьманщині нового типу мурованих храмів. Ідеться про тетраконхи — «центричні рівнораменні однобаневі споруди чотирипелюсткового плану з єдиним висотно розкритим внутрішнім простором і пірамідальною загальною композицією», ще конкретніше — про один із їхніх типів: «квадрифолієвий вежоподібний, у якого центральний висотний четверик увінчаний світловою банею, а прилеглі чотири екседри значно нижчі й вужчі». За оцінкою метра вітчизняного архітектурознавства, Трьохсвятительська церква «має виразну ордерну архітектуру та виявлену в досконалій формі абсолютну єдність внутрішнього простору» [Історія української архітектури (2003): с. 236—237].

Козелець. Собор Різдва Богородиці (1752—1763 рр.; архітектори — А.В.Квасов та І.Г.Григорович-Барський): головний фасад. Фото — Olexa Yurchenko (2008).

 

Повернімося до Козельця. «Розвиненим» зразком такого різновиду цивільних споруд (їх будівництво набуває значного розмаху саме на цьому етапі розвитку архітектури й містобудування в Гетьманщині), як урядові будинки, є тутешня полкова канцелярія. Завершити її зведення, подібно до спорудження Трьохсвятительської церкви в Лемешах, Квасов не міг, оскільки в 1757 році на вимогу петербурзької «Канцелярии от строений» змушений був покинути Україну, куди повернувся лише 1761 року. Тож співавтором його козелецьких витворів став трохи старший за віком колега — великий уродженець Києва, видатний український архітектор Іван Григорович Григорович-Барський (1713—1785).

 

Козелець. Собор Різдва Богородиці (1752—1763 рр.; архітектори — А.В.Квасов та І.Г.Григорович-Барський): фрагмент зовнішнього декору. Фото — Albedo (2000).

 

В.В.Вечерський чітко визначає внесок Григоровича-Барського у створення головного квасовського шедевра — собору Різдва Богородиці в Козельці: киянин декорував фасади та інтер’єр [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 220]. До речі, цей храм споруджено на замовлення графині Наталії Розумовської — матері знаменитих братів Олексія та Кирила. А провадилося будівництво коштом родини Розумовських під контролем останнього гетьмана України. Утім, завершальний етап його правління минав під звичним знаком зради Українського народу з боку його… трохи пришелепуватої політико-економічної «еліти». Адже 1760 року «гетьман пішов назустріч устремлінням правлячої старшинської верхівки, заборонивши селянам переселятися на нові місця, а також забирати при цьому своє майно без письмового дозволу володаря даної маєтності» [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 268]. Це був рішучий крок у напрямку масового покріпачення народного загалу. Тож не дивно, що 1763 року відповідний гетьманський універсал радо підтвердив своїм указом царський уряд…

Козелець. Іконостас собору Різдва Богородиці (1752—1763 рр.; проект — В.В.Растреллі, різьба — С.З.Шалматов, ікони — Г.А.Стеценко та ін.): фрагмент. Фото — Sergiy Klymenko (2008).

 

Проект дивного іконостаса собору Різдва Богородиці з великою ймовірністю належить великому Растреллі, хоча документально це й не підтверджено. Різьбу виконав Сисой Зотович Шалматов — за походженням великорос, що, з 1752 року проживаючи в Охтирці, увійшов в історію культури як видатний український різьбяр і скульптор.

Ікони з іконостаса собору Різдва Богородиці (Козелець) на виставці в Києві. Фото — Sergento (18 серпня 2013 р.).

 

Ікони виконувалися місцевими майстрами під керівництвом Григорія Андрійовича Стеценка (1710—1781), який народився в Ромнах у козацькій сім’ї, з 1752 року був придворним маляром гетьмана України, а з 1766 року став значковим товаришем Лубенського полку, проживаючи в Ромнах і продовжуючи малювати ікони та портрети сучасників.

Гетьманові ж Кирилу Розумовському судилося розплатитися за фактичну зраду «посполитих» України. Звернувся був неборак до нової російської цариці Катерини ІІ з чолобитною [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 268], де містилося прохання про повернення Гетьманщині «прав, вольностей і привілеїв», а заразом про надання дозволу на встановлення спадкового гетьманства Розумовських. Цю… петицію на раді в Глухові наприкінці 1763 року підписала більшість присутньої там козацької старшини. Але імперія використала документ як привід для того, щоб нанести невідпорний удар у відповідь. Прийнятими в листопаді 1764 року царським маніфестом і сенатським указом не лише Розумовський (як надто розумний) був усунутий від гетьманства, але й сама посада гетьмана України була скасована. А самому Кирилу… понад одинадцять років було заборонено навіть просто з’являтися в рідній країні, яку він усе ж таки по-своєму любив.

Козелець. Дзвіниця (1766—1770 рр.; архітектор проекту — А.В.Квасов, архітектор будівництва — С.А.Карін) собору Різдва Богородиці. Фото — Igor Turzh (2008).

 

 

Зодчий Квасов після повернення до України в Козельці керував завершенням будівництва собору Різдва Богородиці та створив проект його дзвіниці, що завершила ансамбль. Ця чотириярусна, із глибоким підвалом споруда, висотою до хреста 50 метрів, вирішена в стильових формах бароко [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 220]. А побудував її інший чудовий російський (як на мене, точніше сказати: російсько-український) зодчий Семен Антонович Карін, який раніше тринадцять (!) років, починаючи з 1747-го, провів у Києві, «виконуючи роботи за архітектора Мічуріна».

Козелецька дзвіниця собору Різдва Богородиці стала, на мою думку, символічним урочистим завершальним акордом тієї доби розвитку української архітектури, що охоплює часовий проміжок із середини XVII століття до 1770 року. А прикінцева «сила» цього нарису? Нехай буде, приміром, така:

 

КОЖНОМУ СВОЄ

 

Комусь — синичка-пташечка в руці.

Комусь — Зоря Собору в Козельці!

 

Від щирого серця бажаю шановним читачам незмінно обирати другий варіант ціннісних орієнтацій. Слава Україні! Українським Героям — слава!

Далі, сподіваюся, буде.

Фотоілюстрації взято з різномовних Вікіпедій.


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: