Вельми короткий путівник 2016: Євген Гребінка

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016: Євген Гребінка, Тарас Шевченко, Михайло Лермонтов та інші 

ІІ. Іван Зарудний, Москва, Італія, Батурин, Петербург

Як пам’ятають шановні читачі, перша частина цього нарису завершується тим, що ми з Євгеном Гребінкою дісталися столичного Санкт-Петербурга. А їхали, гадаю, через Москву, якій — і світові! — залишив у спадок кілька яскравих квіток-витворів зодчества великий воїн української культури Іван Зарудний (коли й де він народився, достеменно невідомо, а пішов геній із земного життя 1727 року). Утім, хіба не продовжується Іванове високе, але саме земне життя в нашому захваті, що охоплює душі в мить побачення з його шедеврами? До речі, прозвали москалі (тобто великороси, які мешкали на теренах власне Московської держави) українця Зарудного… «Іноземцем».

 

Залишився яскравий слід видатного українського митця і в Санкт-Петербурзі. Т.В.Чухліб повідомляє, що від 1707 року Зарудний очолював ізографську палату при Синоді, де проектували і виготовляли іконостаси для всіх церков Московського царства, а згодом — Російської імперії. Він особисто став автором семи проектів іконостасів, з яких до цього часу збереглися іконостаси Спасо-Преображенського собору в Таллінні (Естонія) та Петропавловського собору в Санкт-Петербурзі (РФ) [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 281].

 

 

Між іншим, свого часу виник у мене задум, розвиваючи сюжети завершеної у 2010 році книги російською «Всё о Нью-Йорке», під обкладинкою одного путівника здійснити порівняльну розповідну подорож до трьох приморських столиць світової культури. Навіть вступ до нового твору написав:

 

ВЕНЕЦИЯ — НЬЮ-ЙОРК — САНКТ-ПЕТЕРБУРГ

(Вступление к путеводителю)

В этом мире, который — хмурый
от начала памяти дня,
три приморских Вселенных культуры
с детских лет манили меня. 

На другие вдрызг непохожий,
новый смысл даруя вещам,
город неких таинственных дожей
влажных снов сумбур освещал. 

Навевал иные мотивы
зданий, небо скребущих, вид,
тоже вдрызг противоречивый
город — главный космополит. 

А в галактике Русского Слова
звёзды разной величины
все «на стогны» града Петрова
свет пролить были просто должны. 

…………………………………………………… 

Впереди — в небесах паренье,
погружение в глубину:
я закончу стихотворенье
и неспешный рассказ начну. 

Не в каком-то убогом «чате» —
в книге с пенной страниц белизной.
Не воскликнув: «За мной, читатель!» —
пригласив: «Пойдёмте со мной».

18.09.2013

Але через дурненьке сусідське фюйло (гібрид фюрера з відомо чим) не склалося…

Утім, надії не втрачаю. Сподіваюся реалізувати проект, проте вже українською (став бо лютим націоналістом), одразу після нашої Перемоги, протягом першого ж повоєнного року. Тобто невдовзі. Поки що за найменшої можливості повертаюся до підготовчої роботи. Зосібна, глибоко вдячний керівництву журналу NEWSSKY.COM.UA за публікацію нового — виправленого й доповненого — варіанту книжки «Свято Нью-Йорка», що тепер включає три розділи-нариси: «Водні шляхи та надводні мости Нью-Йорка», «Мангаттан крізь призму історії», «Коротка історія Бронкса, Квінза, Бруклина, Статен-Айленда і невеличке доповнення щодо Мангаттана». Далі буде.

 

 

Перед самим початком Революції Гідності завершив перший варіант свого віршового «італійського» циклу. Повністю він поки що не публікувався.

Знову-таки пропоную шановним читачам поезію-передмову до цього циклу, сподіваючись колись побачити в журналі NEWSSKY.COM.UA і повну версію. J

 

ВСТУП

(Для циклу «Подорожі до Італії»)

З душі глибин найглибших (а не так — для годиться…)
слова ці я видобув, по крихтах зібрав:
Італіє, пам’яті моєї ти цариця —
Русі-України найпрекрасніша сестра! 

Свічок Мистецтва власного — та нашого! — невпинне
горіння ти плекала — найдружніше зі свічад.
Аж ось ізнов для сина дивних нив України
твоєї Культури диводзвони звучать. 

Для музики Історії ти стала камертоном.
Тож хай надії сонце осяває твій шлях,
колодязь натхнення най лишиться бездонним!
І — завжди будь щасливою в прийдешніх віках!

22.11.2013

Там, в Італії, її уславлених університетах у другій половині 80-х років XVII століття, вже маючи за душею навчання в Київському колегіумі, завершував свою освіту, підвищував фахову кваліфікацію майбутній українсько-російський метр зодчества, скульптури та малярства Іван Зарудний. Напевно він відвідав Рим. І напевно милувався площею з назвою Пьяцца дель Пополо (див. ілюстрацію). Від цієї площі — одного з найважливіших архітектурних ансамблів доби бароко — розходиться перший в історії містобудування та особливо милий русько-українському серцю J «тризуб» вулиць, який згодом було покладено в основу регулярного планування багатьох європейських міст. На знімку бачимо обеліск, привезений до Рима з Єгипту за правління Октавіана Августа, і дві з трьох церков, що прикрашають площу. За обеліском починається знаменита вулиця — чи проспект? — Віа дель Корсо, яка є головною магістраллю міського центру.

 

 

Взагалі, Італія — друга, після України, країна мого серця. Присвятив їй чимало рядків — українською та іншими мовами, включаючи й італійську, J у віршах і в прозі. Навіть невеличку драматичну поему про неї написав. Зокрема, подібно до чи не всіх землян, закоханий у Венецію. Гадаю, що й це місто відвідав Іван Зарудний під час своєї мандрівки. А я хочу тут навести свій досить давно написаний вірш.

 

 

БІЛЯ ДОВІЧНОГО ПРИТУЛКУ ТИЦІАНА У ВЕНЕЦІЇ

Розганяє спокус «ламборґіні» з «феррарі»
і «прогресу» оман соціальний туман
церква Санта-Марія Ґлорйоза дей Фрарі,
де притулок довічний знайшов Тиціан. 

Він, чиї по-біблійному добрі картини
душ стількох дивне світло до нас донесли,
спочиває тепер — неповторний, Єдиний —
у найбільш незвичайному місті Землі. 

Ваблять церкви Успіння високі склепіння,
лине теплий мотив його Твору* до них.
І на згадку про пошуки майстра невпинні
знову пензля йому подає світ-боржник.**

__________

* Знамените заолтарне полотно «Внебовзяття Пресвятої Богородиці» («Ассунта»).

** Наймогутніший правитель тодішньої Європи імператор Священної Римської імперії Карл V під час сеансу позування підняв пензля, що впав, і подав його Тиціану, гранично зрозуміло пояснивши свідкам цієї сцени: «За першим покликом до мене з’явиться безліч князів, графів, придворних, але створити такого художника, як він, не в моїх силах».

 

 

Після повернення в Україну Іван Зарудний деякий час перебував на службі в канцелярії гетьмана Мазепи, у Батурині. Це місто в ті часи, за багатьма свідченнями, було вельми привабливим з архітектурної точки зору. А втім, шановні читачі, краще самі подивіться на ілюстрацію:

 

 

Або на результат спільної натхненної, любовної, кропіткої праці нинішніх українських вчених-істориків, архітекторів і майстрів-будівельників:

 

 

Архітектурні дива Батурина (які, нагадаю, 1708 року були знищені московськими карателями) та яскрава й водночас лагідна природна краса його околиць, поза сумнівом, надихали Івана Зарудного на власні звершення. І невдовзі після того, як він у грудні 1690 року прибув до Москви, куди його направив гетьман на прохання Петра І, настав зоряний час Майстра… Про його звитяжний творчий шлях трохи розповів вище. Додам, що завершив його митець у Санкт-Петербурзі. Це місто… Ні: це Місто… А втім, просто надам посилання на свій поетичний цикл, йому присвячений, аби не розбазікували сусідські «ревнителі», що автор, мовляв, давній і невиправний русофоб. До Санкт-Петербурга ми з вами, шановні читачі, повернемося для того, щоби простежити подальші події життя Євгена Гребінки та Української культурної революції. Але ним буде присвячено вже третю частину нарису. Другу ж, за традицією, закінчую «тематичною» поезією.

 

НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ІВАНОВІ ЗАРУДНОМУ

Вже включень випадкових вийшли строки,
відсіяв зайвих часу буревій —
і серед визначних митців бароко
Іван Зарудний точно не чужий. 

Країни — «наддержав» сусідніх бранки —
син
князем став у царині Краси:
взнаки далася школа Могилянки
(нехай колегіуму в ті часи). 

Продовжив (забувають там про втому!)
в Італії, що в Києві почав,
завершивши освіту,— і по тому
Москву
церков красою уквітчав. 

Зійшли всі царські примхи снігом талим,
а світлий світ душі митця не вмер,
бо зберігають Петербург і Таллінн
його іконостаси дотепер.

Чи вибір був? Та є він завжди — вибір.
Хоча… А втім, все зрозуміло вам.
І шепочу великому: «Спасибі!»
І гучно промовляю: «Славсь Іван!»

Крім знімку, зробленого Всеволодом ЧЕРНЕЦЬКИМ, фотоілюстрації взято з різномовних Вікіпедій.