Конфлікт з Іраном: Заява Трампа про “завершення” та дедлайн Конгресу США

У п’ятницю, 1 травня 2026 року, Білий дім сколихнув Вашингтон хвилями шоку та здивування, коли Президент Дональд Трамп заявив, що конфлікт з Іраном “закінчено”. Ця заява прозвучала в критичний момент — коли минув 60-денний крайній термін, встановлений Резолюцією про військові повноваження, яка вимагає припинення військових операцій без схвалення Конгресу. Сміливе твердження президента, що “ворожі дії припинені”, викликало негайну реакцію та поглибило давню конституційну суперечку щодо того, хто має останнє слово у питаннях війни та миру. У той час як танкери все ще очікують дозволу на прохід через блоковану Ормузьку протоку, а ціни на нафту б’ють усі рекорди, світ затамував подих, намагаючись розібратися: чи дійсно ескалація закінчилася, чи це лише черговий маневр у нескінченній геополітичній грі?

Напруженість навколо Ірану, що тримала світ у страху з лютого цього року, досягла нової кульмінації. Президент Трамп, відомий своєю здатністю порушувати традиційні норми, знову продемонстрував це, надіславши Конгресу листа, в якому запевняв, що “ворожі дії, які розпочалися 28 лютого 2026 року, припинені”¹ . Він послався на факт відсутності обміну вогнем між американськими силами та Іраном з 7 квітня 2026 року як доказ того, що конфлікт фактично закінчився. Однак цей декларативний акт викликав не менше запитань, ніж дав відповідей, адже тисячі американських військовослужбовців залишаються в регіоні, а військово-морська блокада Ірану триває, перетворюючи Перську затоку на порохову бочку.

Резолюція про військові повноваження: Історичний контекст та її суть

Серцевиною нинішньої політичної драми є Резолюція про військові повноваження 1973 року (War Powers Resolution of 1973). Цей законодавчий акт, ухвалений у післяв’єтнамську епоху, був спробою Конгресу відновити свій конституційний контроль над оголошенням війни, який, як вважалося, був надмірно узурпований виконавчою владою. Резолюція зобов’язує президента повідомляти Конгрес протягом 48 годин після введення збройних сил США у військові дії або в ситуації, коли військові дії є неминучими. Найважливіший пункт полягає в тому, що військові дії повинні бути припинені протягом 60 днів, якщо Конгрес не оголосить війну або не надасть конкретних повноважень на використання військової сили (AUMF)² . Передбачено також можливість одноразового продовження на 30 днів у разі “невідкладної військової потреби” для безпечного виведення військ.

Проте, ця резолюція з моменту свого прийняття є предметом постійних суперечок. Багато президентів, зокрема й нинішній, вважали її неконституційним обмеженням своїх повноважень як головнокомандувача. Саме на цей аспект і посилався Президент Трамп, заявивши: “Більшість людей вважають це абсолютно неконституційним”¹ . Ця позиція підкреслює глибоко вкорінене тертя між гілками влади США щодо розподілу військових повноважень, що має безпосередні наслідки для зовнішньої політики країни та стабільності у світі.

Хроніка конфлікту: Від лютневої ескалації до травневого крайнього терміну

Конфлікт, який Президент Трамп оголосив “закінченим”, розпочався 28 лютого 2026 року, але його коріння сягає значно глибше у складну історію відносин між США та Іраном. Початкові удари, не санкціоновані Конгресом, викликали негайне занепокоєння як серед демократів, так і серед деяких республіканців. Американська адміністрація не надала публічного обґрунтування для отримання дозволу на використання військової сили (AUMF) перед початком операцій, покладаючись, імовірно, на широкі інтерпретації наявних дозволів або на президентські повноваження як головнокомандувача. Така відсутність прозорості та попереднього обговорення лише посилила вимоги Конгресу дотримуватися Резолюції про військові повноваження.

Згідно з листом Трампа, обмін вогнем між силами США та Ірану закінчився 7 квітня 2026 року. Ця дата стала ключовою для аргументації президента про “припинення ворожих дій” та “режим припинення вогню”. Однак, наявність військово-морської блокади Ірану, яка залишається в силі, суперечить ідеї повного припинення конфлікту. Блокада, що за своєю суттю є актом війни, спрямована на економічний тиск та обмежує доступ Ірану до міжнародних торговельних шляхів. Цей захід не лише має руйнівні наслідки для іранської економіки, але й створює постійну загрозу ескалації в регіоні Перської затоки, де сконцентровані значні військові активи обох сторін³ .

Особливу тривогу викликає ситуація навколо Ормузької протоки – однієї з найважливіших стратегічних вузьких точок у світі. Через цю протоку проходить значна частина світового нафтового транзиту. Закриття протоки, як згадала сенаторка Джин Шахін, вже призвело до стрімкого зростання цін на нафту, що безпосередньо впливає на світову економіку та гаманці споживачів. Постійна загроза перебоїв у постачанні нафти з регіону Перської затоки підкреслює крихкість оголошеного “припинення вогню” та потенціал для швидкої дестабілізації, якщо напруженість знову зросте.

Президентський наратив: “Завершено” та аргументи Білого дому

Аргументація Президента Трампа та його адміністрації ґрунтується на кількох ключових моментах. По-перше, наголошується на відсутності активного обміну вогнем з 7 квітня. Це інтерпретується як фактичний доказ припинення “ворожих дій”. По-друге, адміністрація посилається на досягнуту, за їхніми словами, домовленість про припинення вогню, хоча її деталі залишаються не до кінця прозорими. Міністр оборони Піт Хегсет, виступаючи перед Комітетом Сенату з питань збройних сил, підтримав цю лінію, заявивши, що конфлікт фактично закінчено¹ .

Третім, і мабуть, найсміливішим аргументом є вже згадана заява президента про неконституційність Резолюції про військові повноваження. Це не новий підхід; адміністрації попередніх президентів також висловлювали схожі заперечення. Цей аргумент дозволяє адміністрації обійти або щонайменше поставити під сумнів юридичну обов’язковість 60-денного крайнього терміну, дозволяючи їм зберігати військову присутність та тиск на Іран без прямої санкції Конгресу. Президент також зазначив, що “режим припинення вогню дає додатковий час”, натякаючи, що це може слугувати підставою для невиконання крайнього терміну, хоча Резолюція чітко визначає умови для такого продовження.

Однак, критичний аналіз цих аргументів виявляє їхню вразливість. Відсутність обміну вогнем не означає відсутність конфлікту, особливо коли одна зі сторін застосовує економічну блокаду, а десятки тисяч військовослужбовців залишаються в зоні потенційної небезпеки. “Припинення вогню”, якщо воно не підкріплене всеосяжною угодою та контролем, може бути лише тимчасовою паузою перед новою ескалацією. І, звісно, заява про неконституційність не скасовує юридичної сили резолюції, доки це не буде підтверджено судом вищої інстанції, що малоймовірно в умовах гострого політичного протистояння.

Конгрес у відповідь: Шквал критики та боротьба за повноваження

Реакція Конгресу на заяву Трампа була миттєвою та жорсткою, що демонструє глибокий розкол між гілками влади та всередині Республіканської партії. Лідери Демократичної партії одразу ж відкинули аргументи президента як невідповідні реальності.

Голос демократів: “Це безглуздя”

Лідер меншості в Сенаті Чарльз Е. Шумер (демократ від Нью-Йорка) був одним із перших, хто відкрито висловив своє обурення, назвавши аргументацію Трампа “безглуздям” (bullshit) у дописі на платформі X¹ . Його слова відображають загальне розчарування та обурення демократів, які давно вимагають від адміністрації чіткої стратегії щодо Ірану та дотримання конституційних норм.

Сенаторка Джин Шахін (Нью-Гемпшир), провідний демократ у Комітеті Сенату із закордонних справ, у своїй заяві підкреслила невідповідність заяв президента реальній ситуації: “Заява президента Трампа про те, що війна з Іраном «закінчена», не відображає реальності, адже десятки тисяч американських військовослужбовців у регіоні все ще перебувають під загрозою, адміністрація постійно погрожує ескалацією ворожих дій, а Ормузька протока залишається закритою, що спричиняє стрімке зростання цін удома”¹ . Вона також зазначила, що президент розпочав цю війну “без стратегії та без юридичного дозволу”, і нинішнє оголошення не змінює цих фактів. Ці слова перегукуються з давнім занепокоєнням щодо прозорості та підзвітності у зовнішній політиці.

Розкол серед республіканців: Між лояльністю та конституцією

Навіть у лавах Республіканської партії не було єдності. Хоча більшість республіканців підтримали адміністрацію, деякі висловили серйозне занепокоєння щодо дотримання 60-денного крайнього терміну. Сенатор Джон Кертіс (республіканець від Юти) заявив, що не підтримає подальше фінансування військових операцій проти Ірану, якщо Конгрес не оголосить війну¹ . Сенаторка Сьюзен Коллінз (республіканка від Мена) підкреслила, що Конгрес повинен буде дозволити війну, якщо вона перевищить 60 днів. Її позиція є яскравим прикладом того, як принципи конституційного права іноді переважують партійну лояльність.

Лідер більшості в Сенаті Джон Тьюн (Південна Дакота) разом з іншими республіканцями закликав адміністрацію надати чіткий план завершення війни, наближаючись до 60-денного крайнього терміну. Сенатор Джош Хоулі (республіканець від Міссурі) висловив сподівання, що адміністрація “підтвердить, що це на шляху до завершення”¹ . Ці голоси свідчать, що навіть серед соратників Трампа існує розуміння необхідності дотримання правових рамок та планування виходу з конфлікту.

Свідченням цього стало і результат голосування у Сенаті. Сенаторка Коллінз приєдналася до демократів та сенатора Ренда Пола (республіканця від Кентуккі) під час голосування щодо просування резолюції про військові повноваження, яка наказувала Трампу вивести війська США. Незважаючи на їхні зусилля, Сенат відхилив резолюцію 50 голосами проти 47. Це була вже шоста резолюція, яку демократи винесли на голосування з початку війни, і кожну з них було заблоковано. “Конституція надає Конгресу важливу роль у рішеннях щодо війни та миру, а Закон про військові повноваження встановлює чіткий 60-денний термін для Конгресу, щоб або дозволити, або припинити участь США у зовнішніх ворожих діях”, – заявила Коллінз. “Цей термін – не пропозиція, це вимога”¹ .

Сенаторка Ліза Мурковскі (республіканка від Аляски), хоча й проголосувала проти резолюції, висловила занепокоєння відсутністю дозволу Конгресу на війну. Вона заявила, що планує представити законопроєкт, щоб дозволити війну, якщо 60-денний крайній термін мине без “надійного плану та інформації від адміністрації”¹ . Її позиція відображає прагнення до законодавчого врегулювання, навіть якщо це не відбувається через резолюцію про виведення військ. “Конгрес має роль. Конгрес повинен зробити крок і виконати цю роль, цей обов’язок, який Конституція покладає на нас”, – наголосила вона на засіданні Сенату. “Ми зобов’язані цим чоловікам і жінкам, які служать нашій великій нації.”

Міжнародні наслідки та геополітичні ставки

Декларація Трампа про “завершення” конфлікту з Іраном, поряд з триваючою блокадою та невизначеністю щодо майбутніх дій, має далекосяжні міжнародні наслідки. По-перше, вона підриває довіру до американської зовнішньої політики. Якщо одна гілка влади заявляє про закінчення конфлікту, тоді як інша та міжнародна спільнота бачать тривалі військові дії, це створює хаос і непередбачуваність. Партнери США в регіоні, такі як Саудівська Аравія, ОАЕ та Ізраїль, які покладаються на американську підтримку в протистоянні Ірану, можуть відчути себе дезорієнтованими та невпевненими щодо довгострокових намірів Вашингтона⁴ .

По-друге, це рішення може ще більше дестабілізувати Близький Схід. Іран, зі свого боку, навряд чи прийме одностороннє оголошення США про “припинення” конфлікту, поки блокада триває. Це може призвести до асиметричних відповідей, таких як підтримка регіональних маріонеткових сил або кібератаки, які можуть спровокувати нову хвилю ескалації. Навіть без прямого обміну вогнем, регіон залишається напруженим, а будь-яка іскра може розпалити повномасштабне протистояння. Закриття Ормузької протоки або навіть загроза цього також є потужним важелем, який Іран може використовувати у відповідь на тиск, що призведе до ще більшої кризи на світових енергетичних ринках⁵ .

По-третє, це створює небезпечний прецедент для майбутніх адміністрацій. Якщо президенти зможуть обійти Резолюцію про військові повноваження, просто оголосивши конфлікт “завершеним” або стверджуючи її неконституційність, це може повністю знецінити роль Конгресу в ухваленні рішень щодо війни та миру. Це порушує фундаментальні принципи розподілу влади, закладені в Конституції США, і може призвести до більш частих та менш обґрунтованих військових інтервенцій у майбутньому.

Світові ринки також реагують на цю невизначеність. Хоча ціни на нафту вже зросли через ситуацію в Ормузькій протоці, подальша політична нестабільність та невизначеність щодо американської політики можуть спричинити ще більші коливання. Інвестори не люблять непередбачуваності, і оголошення Трампа, замість того щоб заспокоїти ринки, лише додало їм нервозності.

Майбутні сценарії та нерозв’язані питання

Ситуація навколо Ірану залишається вкрай динамічною, і “завершення” конфлікту, оголошене Президентом Трампом, виглядає радше як політична декларація, ніж остаточне вирішення. Існує кілька ключових сценаріїв розвитку подій:

1. Продовження поточного стану речей із подальшою напруженістю: Адміністрація може продовжувати свою політику “максимального тиску”, зберігаючи блокаду та періодично погрожуючи додатковими ударами. Це підтримуватиме Іран у стані постійної напруги, але також зберігатиме ризик випадкової ескалації.
2. Конгрес вживає більш рішучих заходів: Заяви сенаторки Мурковскі про намір представити законопроєкт про дозвіл на війну свідчать про те, що Конгрес не збирається повністю відмовлятися від своїх повноважень. Якщо такий законопроєкт буде представлений, це змусить законодавців зробити чіткий вибір: або офіційно санкціонувати військові дії, або змусити адміністрацію припинити їх. Однак, враховуючи попередні голосування, шанси на ухвалення такого дозволу можуть бути низькими без значного тиску з боку подій.
3. Дипломатичне рішення або ескалація: Незважаючи на жорстку риторику, не виключений і дипломатичний вихід. Світ вже бачив несподівані повороти у відносинах між США та Іраном. Проте, наразі адміністрація Трампа демонструє небажання йти на поступки, а Іран, зі свого боку, навряд чи капітулює під тиском. Це створює замкнуте коло, де без прямого діалогу ризик ескалації залишається високим.
4. Юридична битва: Не виключено, що опозиція може спробувати оскаржити дії президента в судах, посилаючись на порушення Резолюції про військові повноваження. Проте, судова влада традиційно обережно ставиться до втручання в зовнішньополітичні повноваження президента, особливо у питаннях війни.

Ця ситуація – яскравий приклад складного балансу між гілками влади в США, де конституційні норми постійно випробовуються реаліями зовнішньої політики. Заява Трампа не “завершила” конфлікт з Іраном; вона лише відкрила новий, не менш напружений етап у цій довгій та небезпечній сазі, змушуючи всіх учасників конфлікту та міжнародну спільноту бути напоготові.

Джерела

1. The Washington Post: Trump says Iran conflict is ‘terminated’ as he hits congressional deadline. May 1, 2026.
2. Congressional Research Service: The War Powers Resolution: Concepts and Practice.
3. Council on Foreign Relations: The Strait of Hormuz.
4. Associated Press: Middle East Allies React to US-Iran Tensions.
5. Bloomberg: Oil Markets Brace for Prolonged Hormuz Disruptions.