Коли… нерозумна державонька в «тінь» заганяє, на поступ здоровий у бізнесу шансів немає

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир – Київ – Харків), доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, автор книг «Вища освіта в ринковій економіці» (1991), «Світова економіка» (2007, 2009) та ін. і більш ніж 400 статей –спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Шановні Читачі! Дозвольте спершу нагадати ключову тезу попередньої статті мого політико-економічного циклу, який уже кілька років публікую на електронних сторінках журналу NEWSSKY: «Україна потребує негайної МИРНОЇ антиолігархічної революції. Запорукою мирного її характеру має бути те, що відповідні реформи розроблятимуть і здійснюватимуть весь Український народ (за Конституцією, «громадяни України всіх національностей») та його держава, всі органи державного управління та місцевого самоврядування. До речі, це в інтересах і великого бізнесу».

---

 

Підґрунтям для моїх висновків і пропозицій є передусім аналіз низки глобальних рейтингів. Наразі до своєї системи рейтингів включаю 160 країн світу, чисельність населення яких у 2016 р. становила 0,8 млн. осіб і більше. При цьому орієнтуюся на глобальний рейтинг за так званим індексом демократії, що складається фахівцями Economist Intelligence Unit (його розглянуто в моїй статті «Демократія та економічний розвиток»). Колеги до свого рейтингу також вибірково включають трохи менше половини «мікродержав» (англ. micro-states) світу з населенням від 0,3 до 0,7 млн. осіб, а саме – в абетковому порядку – Ісландію, Кабо-Верде, Люксембург, Мальту, Суринам і Чорногорію. Запобігаючи викривленню підсумків, цю групу з рейтингів вилучив; а тепер і взагалі не повідомлятиму відповідні показники по її державах.

 

Ще нагадаю, що індекс демократії не встановлюють для держав із населенням 0,2 млн. осіб і менше та для двох країн, які протягом поточного десятиліття незмінно «очолюють» рейтинг за так званим індексом загроженості держав (англ. Fragile States Index) світу, – Південного Судану і Сомалі. Китайська державність і в рейтингу Economist Intelligence Unit, і в моїй системі рейтингів, крім власне Китаю (тобто Китайської Народної Республіки), представлена також Тайванем, що функціонує як за фактом незалежна держава протягом десятиліть.

 

Таким чином, у моїх рейтингах представлені всі 160 функціонуючих як єдині та бодай мінімально ефективні утворення держав світу, що у 2016 р. мали населення 0,8 млн. осіб і більше. Це стосується і наведеної нижче нової таблиці.

 

Чисельність населення, рейтинг за ВВП (ПКС) на душу населення та індекс демократії по 160 державах світу з населенням 0,8 млн. осіб і більше у 2016 р. (після даних про чисельність населення та індекс демократії в дужках наведено місце країн у тогорічному глобальному рейтингу за цими показниками)*

 

Країни	Чисельність населення (млн. осіб)	ВВП за ПКС на душу населення (міжнародних доларів)	Індекс демократії (за шкалою від 0 до 10)
1. Катар	2,6 (138)	127 700	3,18 (128)
2. Сінгапур	5,6 (112)	87 900	6,38 (064)
3. Кувейт	4,1 (127)	71 900	3,85 (114)
4. Ірландія	4,8 (119)	69 200	9,15 (006)
5. Норвегія	5,2 (115)	69 200	9,93 (001)
6. ОАЕ	9,3 (092)	67 900	2,75 (140)
7. Швейцарія	8,4 (097)	59 600	9,09 (007)
8. США	323,1 (003)	57 400	7,98 (018)
9. Саудівська Аравія	32,3 (041)	55 200	1,93 (153)
10. Нідерланди	17,0 (066)	51 000	8,80 (010)
11. Бахрейн	1,4 (148)	50 700	2,79 (139)
12. Швеція	9,9 (087)	49 800	9,39 (002)
13. Австралія	24,1 (053)	48 900	9,01 (009)
14. Тайвань	*23,5 (055)	48 100	7,79 (029)
15. Німеччина	82,7 (016)	48 100	8,63 (011)
16. Австрія	8,7 (094)	48 000	8,41 (012)
17. Данія	5,7 (110)	48 000	9,20 (004)
18. Оман	4,4 (124)	46 700	3,04 (134)
19. Канада	36,3 (038)	46 400	9,15 (005)
20. Бельгія	11,3 (078)	45 000	7,77 (031)
21. Сполучене Королівство	65,6 (022)	42 500	8,36 (013)
22. Франція	66,9 (021)	42 300	7,92 (020)
23. Фінляндія	5,5 (113)	42 200	9,03 (008)
24. Японія	127,0 (011)	41 300	7,99 (017)
25. Екваторіальна Гвінея	1,2 (154)	38 600	1,70 (156)
26. Республіка Корея	51,2 (027)	37 700	7,92 (021)
27. Нова Зеландія	4,7 (120)	37 300	9,26 (003)
28. Італія	60,6 (023)	36 800	7,98 (019)
29. Іспанія	46,4 (030)	36 400	8,30 (014)
30. Ізраїль	8,5 (096)	35 200	7,85 (025)
31. Кіпр, без Північного	*1,2 (155)	35 000	7,65 (032)
32. Чехія	10,6 (084)	33 200	7,82 (027)
33. Словенія	2,1 (143)	32 100	7,51 (033)
34. Тринідад і Тобаго	1,4 (149)	31 900	7,10 (042)
35. Словаччина	5,4 (114)	31 300	7,29 (038)
36. Литва	2,9 (137)	30 000	7,47 (034)
37. Естонія	1,3 (151)	29 300	7,85 (026)
38. Португалія	10,3 (086)	28 900	7,86 (024)
39. Польща	37,9 (036)	27 800	6,83 (048)
40. Угорщина	9,8 (088)	27 500	6,72 (051)
41. Малайзія	31,2 (045)	27 300	6,54 (060)
42. Греція	10,7 (082)	26 700	7,23 (040)
43. Росія	144,3 (009)	26 500	3,24 (127)
44. Латвія	2,0 (146)	25 700	7,31 (037)
45. Казахстан	17,8 (065)	25 100	3,06 (132)
46. Туреччина	79,5 (018)	24 900	5,04 (090)
47. Чилі	17,9 (064)	24 100	7,78 (030)
48. Панама	4,0 (128)	23 000	7,13 (041)
49. Хорватія	4,2 (126)	22 800	6,75 (050)
50. Румунія	19,7 (059)	22 300	6,62 (056)
51. Уругвай	3,4 (132)	21 500	8,17 (016)
52. Маврикій	1,3 (153)	20 400	8,28 (015)
53. Болгарія	7,1 (101)	20 300	7,01 (043)
54. Аргентина	43,8 (032)	20 000	6,96 (045)
55. Габон	2,0 (145)	19 100	3,74 (116)
56. Мексика	127,5 (010)	18 900	6,47 (062)
57. Ліван	6,0 (109)	18 500	4,86 (096)
58. Іран	80,3 (017)	18 100	2,34 (147)
59. Білорусь	9,5 (090)	18 000	3,54 (120)
60. Ірак	37,2 (037)	17 900	4,08 (107)
61. Туркменістан	5,7 (111)	17 500	1,83 (155)
62. Азербайджан	9,8 (089)	17 400	2,65 (141)
63. Ботсвана	2,3 (140)	17 000	7,87 (023)
64. Таїланд	68,9 (020)	16 900	4,92 (093)
65. Коста-Рика	4,9 (118)	16 400	7,88 (022)
66. Домініканська Республіка	10,6 (083)	16 000	6,67 (053)
67. Китай	1 378,7 (001)	15 400	3,14 (129)
68. Бразилія	207,7 (005)	15 200	6,90 (047)
69. Алжир	40,6 (034)	15 000	3,56 (119)
70. Македонія	2,1 (142)	14 600	5,23 (088)
71. Сербія	7,1 (102)	14 500	6,57 (059)
72. Колумбія	48,7 (028)	14 100	6,67 (052)
73. Венесуела	31,6 (044)	13 800	4,68 (100)
74. Південно-Африканська Республіка	55,9 (024)	13 200	7,41 (035)
75. Перу	31,8 (043)	12 900	6,65 (054)
76. Єгипет	95,7 (014)	12 600	3,31 (126)
77. Монголія	3,0 (133)	12 300	6,62 (057)
78. Йорданія	9,5 (091)	12 300	3,96 (111)
79. Шрі-Ланка	21,2 (057)	12 300	6,48 (061)
80. Куба	11,5 (076)	11 900	3,46 (122)
81. Албанія	2,9 (136)	11 800	5,91 (075)
82. Індонезія	261,1 (004)	11 700	6,97 (044)
83. Туніс	11,4 (077)	11 600	6,40 (063)
84. Намібія	2,5 (139)	11 300	6,31 (065)
85. Еквадор	16,4 (069)	11 100	5,81 (076)
86. Боснія і Герцеговина	3,5 (131)	11 000	4,87 (094)
87. Грузія, без Абхазії та Південної Осетії	3,7 (129)	10 000	5,93 (072)
88. Свазіленд	1,3 (150)	9 800	3,03 (135)
89. Парагвай	6,7 (104)	9 400	6,27 (066)
90. Фіджі	0,9 (157)	9 300	5,64 (082)
91. Ямайка	2,9 (135)	9 000	7,39 (036)
92. Сальвадор	6,3 (105)	8 900	6,64 (055)
93. Лівія	6,3 (106)	8 700	2,25 (148)
94. Вірменія	2,9 (134)	8 600	3,88 (113)
95. Україна	45,0 (031)	8 300	5,70 (079)
96. Марокко	35,3 (039)	8 300	4,77 (098)
97. Бутан	0,8 (158)	8 200	4,93 (092)
98. Гайана	0,8 (160)	7 900	6,25 (067)
99. Гватемала	16,6 (068)	7 900	5,92 (073)
100. Філіппіни	103,3 (012)	7 700	6,94 (046)
101. Болівія	10,9 (079)	7 200	5,63 (083)
102. Ангола	28,8 (048)	6 800	3,40 (123)
103. Конго	5,1 (116)	6 700	2,91 (136)
104. Узбекистан	31,8 (042)	6 600	1,95 (151)
105. Індія	1 324,2 (002)	6 600	7,81 (028)
106. В’єтнам	92,7 (015)	6 400	3,38 (124)
107. Нігерія	186,0 (007)	5 900	4,50 (102)
108. М’янма	52,9 (026)	5 800	4,20 (106)
109. Лаос	6,8 (103)	5 700	2,37 (145)
110. Нікарагуа	6,2 (107)	5 500	4,81 (097)
111. Молдова, без Придністров’я	3,6 (130)	5 300	6,01 (070)
112. Гондурас	9,1 (093)	5 300	5,92 (074)
113. Пакистан	193,2 (006)	5 100	4,33 (104)
114. Гана	28,2 (049)	4 400	6,75 (049)
115. Судан	39,6 (035)	4 400	2,37 (144)
116. Палестина	4,6 (123)	*(2014) 4 300	4,49 (103)
117. Мавританія	4,3 (125)	4 300	3,96 (112)
118. Східний Тимор	1,3 (152)	4 200	7,24 (039)
119. Замбія	16,6 (067)	3 900	5,99 (071)
120. Бангладеш	163,0 (008)	3 900	5,73 (078)
121. Камбоджа	15,8 (071)	3 700	4,27 (105)
122. Кот-д’Івуар	23,7 (054)	3 600	3,81 (115)
123. Лесото	2,2 (141)	3 600	6,59 (058)
124. Киргизстан	6,1 (108)	3 500	4,93 (091)
125. Папуа–Нова Гвінея	8,1 (098)	3 500	6,03 (069)
126. Джибуті	0,9 (156)	3 400	2,83 (138)
127. Кенія	48,5 (029)	3 400	5,33 (085)
128. Камерун	23,4 (056)	3 200	3,46 (121)
129. Танзанія	55,6 (025)	3 100	5,76 (077)
130. Таджикистан	8,7 (095)	3 000	1,89 (154)
131. Сирія	18,4 (061)	(2015) 2 900	1,43 (159)
132. Сенегал	15,4 (072)	2 600	6,21 (068)
133. Непал	29,0 (046)	2 500	4,86 (095)
134. Чад	14,5 (073)	2 400	1,50 (158)
135. Ємен	27,6 (050)	2 400	2,07 (149)
136. Малі	18,0 (063)	2 300	5,70 (080)
137. Бенін	10,9 (080)	2 100	5,67 (081)
138. Уганда	41,5 (033)	2 100	5,26 (087)
139. Руанда	11,9 (075)	2 000	3,07 (131)
140. Зімбабве	16,2 (070)	2 000	3,05 (133)
141. Афганістан	34,7 (040)	1 900	2,55 (142)
142. Ефіопія	102,4 (013)	1 900	3,60 (118)
143. Гаїті	10,8 (081)	1 800	4,02 (109)
144. Буркіна-Фасо	18,6 (060)	1 800	4,70 (099)
145. Сьєрра-Леоне	7,4 (100)	1 700	4,55 (101)
146. Гвінея-Бісау	1,8 (147)	1 700	1,98 (150)
147. КНДР	25,4 (051)	(2015) 1 700	1,08 (160)
148. Гамбія	2,0 (144)	1 700	2,91 (137)
149. Того	7,6 (099)	1 600	3,32 (125)
150. Коморські Острови	0,8 (159)	1 500	3,71 (117)
151. Мадагаскар	24,9 (052)	1 500	5,07 (089)
152. Еритрея	5,0 (117)	1 400	2,37 (146)
153. Гвінея	12,4 (074)	1 300	3,14 (130)
154. Мозамбік	28,8 (047)	1 200	4,02 (108)
155. Малаві	18,1 (062)	1 100	5,55 (084)
156. Нігер	20,7 (058)	1 100	3,96 (110)
157. Ліберія	4,6 (121)	900	5,31 (086)
158. Бурунді	10,5 (085)	800	2,40 (143)
159. Демократична Республіка Конго	78,7 (019)	800	1,93 (152)
160. Центральноафриканська Республіка	4,6 (122)	700	1,61 (157)

* Відомості щодо чисельності населення взято з Інтернет-публікації Population 2016: World Development Indicators database, World Bank, 15 December 2017 (у форматі PDF; чисельність населення Тайваню встановлено за іншими джерелами, для Кіпру вказано населення всього острова), щодо ВВП за ПКС на душу населення – з онлайн-довідника ЦРУ США The World Factbook (у випадках, коли величини показника співпадають, збережено послідовність подання в довіднику; по Палестині показник визначено лише для Західного берега р. Йордан), щодо індексу демократії – з Інтернет-публікації The Economist Intelligence Unit’s Democracy Index 2016: Revenge of the “deplorables” (у форматі PDF; за однакової величини індексу рейтингову перевагу надано державам із більшою чисельністю населення).

 

Що стосується чисельності населення країн світу, його динаміки, порівняємо окремі, найцікавіші для нас дані за 2016 р. із показниками 2015 р., джерелом яких є Інтернет-публікація Population 2015: World Development Indicators database, World Bank, 16 December 2016 (у форматі PDF). Істотно зросло населення у двох найбільших державах-цивілізаціях; причому, якщо у 2015 р. Китай випереджав Індію на 60 млн. осіб, то через рік розрив між ними скоротився до 54 млн. Взагалі, у семи з кожних восьми держав першої чверті глобального рейтингу за чисельністю населення (у 2016 р. 40-ву сходинку посідав Афганістан, де величина майже сягнула 35 млн. осіб) спостерігалося збільшення цього показника. Щодо Бразилії, враховуючи точність оцінювання, слід радше говорити про те, що чисельність населення залишилася на попередньому рівні: у 2015 р. вона становила 207,848 млн. осіб, роком пізніше – 207,653 млн.

 

Отже, у лідируючій «групі сорока» помітне зменшення чисельності мешканців відчули 5 держав. Найістотніші втрати понесли кризові суспільства М’янми (1,0 млн. осіб) і Судану (майже 0,7 млн.). Далі йшли Італія та Україна (по 0,2 млн. осіб). Нарешті, у Польщі втрати населення за цей період склали лише 0,051 млн. Однак серед країн групи, що розглядається, саме ситуація в нашому суспільстві є найбільш тривожною. Спасибі Світовому банку, який, обраховуючи чисельність населення України, поки що послідовно включає тих, хто мешкає на території Криму та окупованих районів Донецької й Луганської областей! Але ж фактично вони проживають за межами нашої держави, їхня праця не є внеском до вітчизняного виробництва товарів і послуг.

 

Без урахування анексованих та окупованих теренів чисельність населення України становить менше 39 млн. осіб. До того ж у дорослій його частині тільки близько половини складають економічно активні мешканці, друга половина припадає на пенсіонерів, непрацездатних та ін. А якщо згадаємо про трудових мігрантів за межами держави (до 5 млн. осіб), то Україна у світовому рейтингу за чисельністю постійного населення опиняється зовсім не на початку четвертого десятку, а наприкінці його, десь поруч з Афганістаном… Взагалі, доведеться нам звикати до нових реалій; приміром, за цим показником Україну фактично випередила Канада, де чисельність наявного населення у 2016 р. впевнено перевалила за 36 млн. осіб.

 

У попередній і цій статтях увагу зосереджено, зокрема, на рівні економічного розвитку. Тому знову звернемося до рейтингу, який визначає послідовність подання даних по країнах у наведеній вище таблиці. Цей рейтинг укладено на базі ВВП (валового внутрішнього продукту) за ПКС у розрахунку на душу населення. Останній є основним, базовим показником рівня економічного розвитку країни, продуктивності національного господарства, приватного та державного споживання в суспільстві. Насамперед за його допомогою здійснюється міжнародне порівняння «фізичних» обсягів виробництва товарів і послуг. Під час вимірювання використовується так званий паритет купівельної спроможності (ПКС) національних валют. Сутність ПКС, за формулюванням фахівців Світового банку, полягає в наступному: «міжнародний долар» (надалі просто долар) – інструмент вимірювання – має таку ж купівельну спроможність стосовно ВВП або ВНД (валового національного доходу) певної країни, тобто сукупності товарів і послуг, що суспільством виробляються, яку долар США має в межах США.

 

Ось як виглядав запропонований мною розподіл 160 країн, включених до рейтингу, на групи відповідно до обсягів виробництва ВВП за ПКС у розрахунку на душу населення за підсумками господарської діяльності у 2016 р., що підбиті вже остаточно (у попередній статті звертався до прогнозу на минулий – 2017-й – рік):

 

1. національні економіки високого рівня розвитку (душовий ВВП за ПКС 32 тис. дол. і більше) – 33 суспільства, близько п’ятої частини представлених у рейтингу;

2. національні економіки середнього рівня розвитку (душовий ВВП за ПКС від 10 до 31 тис. дол.) – 54 держави, близько третини представлених у рейтингу;

3. національні економіки низького рівня розвитку (душовий ВВП за ПКС менше 10 тис. дол.) – 73 країни, майже половина представлених у рейтингу.

 

«Саме в останній групі, нехай у верхній її частині, на жаль, загрузла Україна…», що наочно підтверджують і відомості за позаминулий рік. Причому «поки що в Україні виробляється ВВП за ПКС на душу населення ВТРИЧІ (!!!) менше, ніж у Росії, проти якої ми змушені вести війну. Мова не про такий самий розрив у рівнях споживання широких мас… Ідеться про те, що за нинішнього рівня виробництва товарів і послуг Україні в умовах війни значно важче виділяти кошти на закупку озброєнь та інші воєнні потреби».

 

Минулого разу також спробував оцінити приріст ВВП за ПКС на душу населення по країнах світу протягом 2016–2017 рр., суто приблизно, аби зорієнтуватися в ситуації. Справа в тому, що відомості стосовно ВВП за ПКС на душу населення у 2015 р. було взято з публікації відносно «злого поліцейського» – Світового банку, а прогнозовані величини цього показника на 2017 р. подано за базою даних для публікації World Economic Outlook відносно «доброго поліцейського» – МВФ. Вважав це можливим, оскільки обидві організації спираються на первинні результати, отримані за програмою International Comparison Program (ICP). Проте, готуючи нову статтю, додатково зіставив «поліцейську» інформацію з такою від авторитетної спецслужби – ЦРУ США – і виявив низку цікавих моментів.

 

Нагадаю «орієнтовний» лідируючий десяток країн світу, що начебто протягом 2016–2017 рр. продемонстрували, за моїми підрахунками, найбільший приріст ВВП за ПКС на душу населення: 1) Гвінея – 68,6 % (??); 2) Папуа–Нова Гвінея – 43,4 % (!!); 3) Лаос – 38,8 % (??); 4) Ірландія – 30,8 % (!?); 5) Лесото – 29,4 % (!); 6) Шрі-Ланка – 23,0 % (!); 7) Туреччина – 20,6 % (?!); 8) Гвінея-Бісау – 19,9 % (??); 9) Китай – 17,8 % (!); 10) Уганда – 17,5 % (!). Вималювався цікавий момент: скидається на те, що наші «поліцейські» особливо симпатизують державам, у назві яких є елемент «Гвінея» – і трьом африканським, і тій «Новій», що розташована в регіоні Австралазії. Але, якщо уважніше придивитися та залучити до розгляду відомості з онлайн-довідника ЦРУ США (будь ласка, див. таблицю), з’ясовується: саме цифри приросту ВВП за ПКС на душу населення Гвінеї та Гвінеї-Бісау виглядають найбільш сумнівними, дуже істотно завищеними (у цьому до них подібний Лаос). До того ж, навіть якщо прогнози МВФ повністю здійсняться, обидві держави залишаться в останній – безпросвітно нужденній – двадцятці країн світу за рівнем економічного розвитку… Саме зараз доречно звернутися до супутніх проблем розвитку політичного.

 

Головний показник рівня політичного розвитку – індекс демократії – підраховується за 10-бальною шкалою та базується на рейтингових оцінках для 60 показників, згрупованих за наступними п’ятьма категоріями: виборчий процес і плюралізм; громадянські свободи; функціонування держави; участь у політичному житті (громадянського загалу та окремих його складників); політична культура. Для кожної з категорій за 10-бальною шкалою визначається рейтингова оцінка, а загальний індекс являє собою просту середню величину від п’яти категоріальних.

 

Використовую чисельні значення індексу демократії, які підраховує Economist Intelligence Unit, для групування країн за чотирма типами їхніх політичних режимів у спосіб, дещо відмінний від застосовуваного EIU, а саме виділяю: країни високорозвиненої демократії – оцінки від 7,70 до 10; інші демократичні країни – оцінки від 6 до 7,69; країни з гібридними, або змішаними, режимами – оцінки від 4 до 5,99; авторитарні країни – оцінки нижче від 4. Загалом розподіл 160 держав у 2016 р. за чотирма групами в моєму варіанті виглядав наступним чином (у дужках наведені для порівняння з 2015 р. відповідні кількість, визначена за Інтернет-виданням Democracy Index 2015: Democracy in an age of anxiety, і частка):

 

1. країни високорозвиненої демократії – 31, або 19,4 % (31, або 19,4 %);

2. інші демократичні країни – 39, або 24,4 % (41, або 25,6 %);

3. країни з гібридними, або змішаними, режимами – 39, або 24,4 % (37, або 23,1 %);

 

4. авторитарні країни – 51, або 31,9 % (51, або 31,9 %).

 

Наслідуючи приклад Economist Intelligence Unit, також подивимося на поточну ситуацію, розподіливши держави світу на дві категорії: демократичні країни (1-ша та 2-га групи рейтингу за демократичністю) і недемократичні країни (3-тя та 4-та групи рейтингу за демократичністю); подібним чином після показників за 2016 р. у дужках наведені для порівняння відповідні кількість і частка за 2015 р.:

 

– Демократичні країни – 70, або 43,8 % (72, або 45,0 %)

 

– Недемократичні країни – 90, або 56,3 % (88, або 55,0 %)

 

Як бачимо, у 2015–2016 рр. істотно більше половини держав світу належали до числа недемократичних, істотно менше половини – до числа демократичних. За ті два роки глобальна ситуація трохи змінилася, сказати б, не на користь демократії. Що стосується складу чотирьох груп, то в лідируючій залишилися всі ті ж самі держави. Лави демократичних країн у 2016 р. покинули перед тим «порогові» Замбія (яка, втім, залишалася «пороговою», тільки знадвору: її індекс демократії знизився з 6,28 до 5,99) та «колишня федеративно-югославська» Македонія (вона дуже низько пала: з висоти 6,02 до позначки 5,23…). Ще того року з «гібридної» (4,00) на авторитарну (3,88) перетворилася Вірменія (як говориться державною мовою її найбільшого стратегічного партнера, «с кем поведёшься…»). Натомість до числа держав зі «змішаними» режимами ввійшла (чи ввійшло?) Гаїті, де величина індексу демократії зросла з 3,94 до 4,02.

 

Повернемося до тих семи країн-лідерів у царині економічного зростання протягом 2016–2017 рр., по яких попередня інформація отримала підтвердження. Єдиною національною економікою високого – щоправда, найвищого – рівня розвитку серед них є Ірландія: тут у 2016 р. «фізичний» обсяг виробництва товарів і послуг, тобто ВВП за ПКС, на душу населення склав 69 200 міжнародних доларів! Ще три належать до національних господарств середнього рівня розвитку: Туреччина (24 900 дол.; хоча цей результат для 2016 р. виглядає завищеним, адже навіть прогноз МВФ на 2017 р. дещо нижчий) знаходиться у верхній половині вказаної класифікаційної групи, Китай (15 400 дол.) і Шрі-Ланка (12 300 дол.) – у нижній. Нарешті, три держави мають економіки низького рівня розвитку: Лесото (3 600 дол.) і Папуа–Нова Гвінея (3 500 дол.) у другій третині та Уганда (2 100 дол.) – нагорі останньої третини цієї групи.

 

А ось на наступну обставину треба звернути підвищену увагу: 4 із 7 країн – «підтверджених» глобальних лідерів у царині економічного зростання – є демократичними державами. Знову-таки єдина з них – Ірландія – належить до числа країн високорозвиненої демократії; саме вона і в політичній сфері продемонструвала вражаючий прогрес: наростивши індекс демократії з 8,85 (10 місце) у 2015 р. до 9,15 у 2016 р., перестрибнула на п’ять сходинок угору! До речі, за підсумками 2016 р. вона поділяла 5–6 сходинки мого «рейтингу 160-ти» з Канадою, яка теж доволі істотно збільшила індекс демократії (з 9,08 до 9,15), випередивши Швейцарію (9,09), що тупцювала на місці.

 

Повернемося до семи країн-лідерів економічного зростання: також «лише» відтворили у 2016 р. індекс демократії 2015-го Лесото (6,59), Папуа–Нова Гвінея (6,03) й авторитарний Китай (3,14), деякий приріст продемонстрували Шрі-Ланка (з 6,42 до 6,48) й «гібридна» Уганда (з 5,22 до 5,26). Зверну увагу ще й на те, що навіть Туреччина з також «змішаним» режимом (її індекс знизився з 5,12 до 5,04) залишалася найдемократичнішою серед усіх держав Близького та Середнього Сходу, за винятком Ізраїлю (7,85), який я не випадково зараховую до сучасного «Європейського світу», або «глобальної Європи». Навіть якщо до регіону Середнього Сходу додати всі держави Північної Африки, Туреччину «додатково» випередить тільки Туніс (6,40).

 

Що стосується «трьох африканських Гвіней», то просто Гвінея у 2016 р. мала авторитаризм китайського рівня (3,14), Гвінея-Бісау з 1,98 замикала передостанній десяток рейтингу (останній з показником 1,95 відкривав пострадянський Узбекистан, на 154 та 155 місцях були також пострадянські Таджикистан з індексом демократії 1,89 і Туркменістан з індексом 1,83), а нижче від вище не згадуваної окремо Екваторіальної Гвінеї (1,70) були лише безпросвітно авторитарні Центральноафриканська Республіка (1,61) та Чад (1,50), палаюча Сирія (1,43) й тоталітарна КНДР (1,08). Але, позбавивши демократії, доля щедро наділила Екваторіальну Гвінею нафтою, за рахунок чого вона впевнено входить до числа країн, які досягли високого рівня економічного розвитку: згідно з оцінкою ЦРУ США, у 2016 р. ВВП за ПКС на душу населення цієї країни сягнув 38 600 дол. –більше, ніж у Південній Кореї (37 700 дол.), Новій Зеландії (37 300 дол.) та Італії (36 800 дол.) з Іспанією (36 400 дол.)! Той же нафтогазовий чинник допомагав господарювати Росії (26 500 дол.); щоправда, як бачимо, їй у царині економічної продуктивності до Екваторіальної Гвінеї було дуже далеко.

 

Так само наша північно-східна сусідка ще не перетворилася на Екваторіальну Гвінею з політичної точки зору. Хоча продовжувала впевнено рухатися цим шляхом. За підсумками 2015 р. писав: «Вже попереду сусідської… «суверенної демократії» знаходяться такі світочі демократизму, як, приміром, Гаїті, Нігер, Ефіопія… У результаті стрімкої деволюції країна-сусідка опинилася на одній рейтинговій сходинці з державою Кот-д’Івуар. Згадавши переклад, можемо констатувати: РФ – ще не північна Північна Корея, проте вже північний Берег Слонової Кістки. І процес триває». Він таки тривав і надалі. У 2016 р. Кот-д’Івуар, якого ситуація не влаштовувала, різко рвонув уперед, наростивши індекс демократії з 3,31 до 3,81 та посівши замість поділу 125-ї – позицію на десять (!) сходинок вище. У Росії ж цей індекс звично знизився (з 3,31 до 3,24), і вона в «рейтингу 160-ти» посіла вже 127 місце – нижче ще й від Єгипту…

 

Однак економічна сфера таки «є відносно самостійною»J. Не стану теоретизувати, а лише вкажу на практичні наслідки цього. Наскільки можу судити, за підсумками 2015–2016 рр. темп приросту ВВП за ПКС значно більш демократичної (індекс демократії становив 5,70; хоча наша країна в «рейтингу 160-ти» за цим показником розташовувалася між Бангладеш і Беніном, на одній сходинці з Малі…) України був принаймні в півтора рази вищим від російського. Але, якщо відштовхуватися від даних Світового банку, 9,8 % сусідського приросту дали 2 490 дол. в абсолютному вираженні, а 15,2 % вітчизняного – принесли лише 1 143 дол. абсолютного приросту душового ВВП за ПКС… Тобто розрив істотно зріс. А це в умовах воєнного протистояння є неприпустимим. І розв’язувати проблему слід максимально швидко: затягування грає на руку агресору та позбавляє Україну шансів на успіх.

 

Знову висловлю тезу, яку не втомлююся повторювати. Ключовим за важливістю та найбільш реалістичним напрямом позитивних господарських перетворень для України сьогодні є виведення економіки з «тіні». На моє переконання, воно означатиме справжню соціально-економічну революцію: перехід від суспільного способу виробництва товарів і послуг, який має за основу «неформальне», нелегальне господарювання, до способу виробництва, що базуватиметься на «формальній», цілком законній, відкритій для суспільства економічній діяльності, як це практикується в усьому цивілізованому світі. Тобто йдеться не про що інше, як про Революцію Гідності в економічній сфері. Радий, що це нарешті второпали… ну, майже второпали «експерти Ради Європи».

 

І ще: як нормальна європейська країна, та ще й із козацькою спадковістю, Україна може досягати успіхів у царині економічного розвитку лише у випадку розгортання демократії. Вона випала з числа демократичних тільки після приходу до влади Януковича. Режим Порошенка також незмінно належав до числа гібридних, або змішаних. Після перемоги Майдану почалося було відновлення демократії: її індекс зріс із 5,42 у 2014 р. до 5,70 роком пізніше. Але потім спостерігалася дворічна стагнація. З чим саме та якою мірою вітчизняне політичне життя й цей показник було змішано – із суто статистичної точки зору – у 2017 р., довідаємося невдовзі…

 

Відверто зізнаюся: вже остобісіло по тих південних, північних і вітчизняно-апаратно-авгієвих Гвінеях вештатися. Планую в наступній статті повернутися до рідної Бабусеньки Європи. А цю дозвольте завершити свіженьким міні-клеветоном від мого любого друга – вуйка-східняка Дуже Лютого Юрка:

 

НА ЩИРИЙ ПРЕВЕЛИКИЙ ЖАЛЬ, У ЦЬОМУ ВИНЕН НЕ МОСКАЛЬ

 

Щоб принести країні Славу,

наснагу маємо і здібності.

Та трішечки гальмує справу

контрреволюція негідності…

Далі буде. Слава Україні!