Коли не можна вірити словам…

09.10.2020 0 Редакция NS.Writer

Для тих, хто пам’ятає оте «кожен з нас — Президент»

| Newssky.com.ua

Наскільки українці насправді оговталися від передвиборчих вражень весни року минулого, 2019-го, ми приблизно знатимемо восени року нинішнього, 2020-го. Протверезіли? Зросли? Ще у стані сп’яніння зеленим змієм?..

Завдяки підсумкам тих, без перебільшення, історичних виборів життя в Україні змінилося кардинально і, на жаль, не на краще. У величному і ницому. У великому і малому. У масштабному і дрібному.

І все це — у так званому «турборежимі».

І все це — не у височінь, якої гідні українські люди і українська земля, а — долу, з гори, з гори, у вирву невизначеності і певної розгубленості.

Змінилися країна, люди, і навіть — значення слів, висловів, які ще учора сприймалися з повагою, або хоча б нейтрально.

Узяти той же «турборежим».

Скажи голосно на вулиці: «Турборежим!» — озирнуться, мов на звук пострілу, примружаться, ще й плюнуть убік з пересердя.

Невинна цифра 73, навіть без прив’язки до слова «відсотки», у когось викликає — припадок гордості, у когось — стан ступору, у когось — огиду, у когось — невгамовний сором, а у когось — навіть агресивність. Ці історичні «73» протягом майже півтора року перевершили у вживаності навіть еротичні і приємні «69».

Цікаво буде подивитися, звісно, наскільки нові підсумки нових виборів, котрі місцеві, змінить наші уявлення про ті чи інші числа та й чистоту процесу підбиття підсумків заодно.

І варто звернутися до першоджерел, якими є тепер не бородаті класики марксизму-ленінізму, а наші сучасні голобородьки. Ось де можливість конкретно побачити єдність слова і діла.

Як прихильникам, так і критикам нинішнього складу влади, щиро порадив би напередодні виборів відкласти убік на лічені хвилини усі справи, озброїтися простим олівцем і кинути на принтер оцей папірець загального доступу. Документ і справді несекретний, але після читання у декого може виникнути сумнів: чи не на часі поставити “«Цілком таємно».

Отож, олівець. І папірець.

«Інавгураційна промова Президента України Володимира Зеленського

20 травня 2019 року — 11:44».

Кожен прочитає і покреслить самотужки, має право.

Поставимо баскі, як коники, знаки питання у найбільш контрастних рядках.

Зворушливі, як фото Лєніна, Сталіна і Путіна із дітьми, слова малюка, що він «теж Президент?!». Плюсик. На мить промови — можна розчулитися: «Кожен з нас — Президент». Більше того: «Не 73 відсотки, які за мене голосували, а всі 100 відсотків українців».

Менше півтора роки промайнуло, а вже не «всі 100 відсотків українців». І навіть не наші сакральні 73.

Пішли зі 73-х — нефьодови, рябошапки, чумаки… Прем’єри гончаруки відштовхнулися пружко від кабмінівських крісел і поїхали геть на сучасних самокатах…

Ще жовтня не було, а вже записав відеозвернення до того Президента, який із булавою, (бо на всі решта — булав не напасешся), Президент без булави, але з Київщини — нібито всі місця в списку «слуг народних» в окрузі № 97 у Київській області були продані — заявив народний депутат від однойменної фракції Микола Галушко.

Той Микола, звісно, не клав руку на Конституцію у день повальної інаугурації, але на вірність Україні присягнув не менш ефектно — таким відеозверненням.

Відеозверненням, яке ставить під сумнів монолітність президентських когорт

Ну, то знову — до емоційно-інаугураційного травневого минулорічного тексту.

Є олівцю робота: «Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платить податків»…

Уявляти, як виявилося, не потрібно, є такий грішок. Тут ставимо мінус.

А ось тут ставимо плюсик: «Ви згодні, що це ганьба?». Згодні. Ганьба.

Читаємо далі…

65 мільйонів. Географічні назви міст по периметру мапи країни.

Якісь «дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник». Звідки?? А… Це ж збірна Ісландії з футболу. До чого вони у залі Верховної Ради України саме 20 травня 2019-го? Чому у намаганні сказати про силу духу не сказати добре слово про Кіборгів? Не заслужили, бо не копали м’ячик, а лупили спецпідрозділи однієї з найбільших армій світу?

Далі у «інаугураційній баладі про всіх президентів» починаються якісь публіцистичні сплески, дещо інфантильні, наче восьмикласник писав твір на вільну тему «За що я люблю Україну і українців»…

То читаємо далі?

Не читаємо — нехай кожен зробить над собою зусилля і перечитає все ото самостійно і безжально — безжально до себе, до країни, до людини з булавою, яка назву країни-агресора забуває назвати, а Ісландію — ні, не забув…

А цей заклик до українців взагалі викликає сумнів до орієнтирів: «І це наш шлях. Ми повинні стати ісландцями у футболі». А Лобановський із його київським «Динамо» — не приклад для наслідування тим самим ісландцям?

А те про війну — «не втрачаючи наших територій»?

Ми ж втратили після цих слів, саме — втратили!..

Не читаємо — це читайте самі. Із належними українськими, а не ісландськими, висновками…

…Мій стародавній товариш, санктпетербуржець, якого зненацька довелося ще до наших шоу-виборів побачити посеред старовинного українського міста, із певним відтінком — сам, без моїх питань — сказав про стан рф-суспільства.

— Здравомыслящих — очень мало… Только в больших городах. Очень большой процент бездумной серой массы…

Казав це швидко, нервово, начебто вибачався. Наче просив вибачення і за малу кількість порядних співгромадян своїх, і за «зелену нечисть» у Криму, і за «по-братски» підлу, підступну, ганебну війну на Донбасі.

Як би хотілось під час такої ж випадкової зустрічі, але вже після наших жовтневих виборів, не без шику і гордості, мати можливість відповісти йому чимось елегантним на кшталт: «А у нас, панове, вже — не 73…».

ЩеневсеСергійко Щеневсе
для Newssky