Коли армійська авіація ЗСУ отримає «Бар’єр-В» для Мі-8

25.12.2021 0 Редакция NS.Writer

Українська оборонка вже чотири роки за свої власні кошти намагається озброїти українські вертольоти високоточними ракетами, пише defence-ua.com.

У грудні на полігоні Збройних Сил України у Чернігівський області відбувся черговий етап державних випробувань вітчизняного повітряного комплексу високоточного озброєння 524Р з керованими ракетами «Бар’єр» на вертольоті Мі-8МСБ-В.

Але насправді, ці випробування тривають вже чотири роки, бо перші успішні пуски були зроблені ще влітку 2017 року. Відповідь на питання, чому так довго — проста. Створення цього високоточного озброєння здійснюється за кошти самих підприємств: КБ «Луч», «Мотор Січ» та «Рамзай», без жодної державної копійки.

Про складний шлях створення українського повітряного комплексу високоточного озброєння — у новому відеосюжеті Defense Express.

І насправді історія створення української повітряної високоточної зброї починається ще понад 10 років тому. Коли для Азербайджану ДККБ «Луч» та «Авіакон» разом із південно-африканською компанією ATE виконували контракт на модернізацію вертольотів Mi-24G Super Hind.

На цей вертоліт була встановлена електронно-оптична прицільна станція Argos 410 від Denel, яку навчили стріляти високоточними ракетами «Бар’єр», що отримали індекс Р-2В. Це дозволило оновленим вертольотам знищувати цілі типу танк на відстані до 7,5 км.

Mi-24G Super Hind від ATE

На фоні Mi-24G Super Hind в Україні почав розвиватися вітчизняний проект модернізації Мі-24. Він передбачав встановлення на вертоліт нових прицілів, потужних двигунів ТВ3-117ВМА-СБМ1В від «Мотор Січ», комплексу постановки завад «Адрос», а також інтеграцію ракет «Барьер-В».

Для реалізації цього проекту у 2008 році у французької компанії Sagem, що входить до Safran Group, були замовлені прицільні станції та їх інтеграція у вертоліт. Загалом з 2008 по 2009 рік на це було виділено близько 17,5 млн доларів, 10 з яких було виділено саме на участь французів.

В результаті цей проект спіткала участь багатьох інших розробок того часу — він був заморожений та покладений «під сукно». Тому досі всі модернізовані Мі-24 від конотопського «Авіакону» з індексом Мі-24ПУ1 йдуть без сучасної оптико-прицільної станції та можливості використовувати вітчизняну високоточну зброю.

Мі-24ПУ1 й досі не вміють стріляти ракетами «Бар’єр»

А у 2013 році було відкрито ДКР «Джміль» з модернізації транспортного Мі-8. Зокрема і шляхом інтеграції виключно вітчизняного комплексу високоточного озброєння у складі оптико-електронної прицільної станції та керованої ракети.

Мі-8МСБ-В — модернізація вертольоту від «Мотор Січ», фактично від вертольоту залишився лише корпус

Одним з небагатьох вітчизняних варіантів станції був ПМ-ЛКТ, яку створили з широким використанням напрацювань від добре відомого ПНК-6 для танку «Оплот». Такий комплекс озброєння з прицільної станції, бортової апаратури та ракети «Бар’єр-В» отримав індекс 524Р та «зелене світло» від Міноборони.

Станція ПМ-ЛКТ, була розроблена «Фотоприладом» спільно з ПрАТ «Рамзай»

Проте виявилось, що перетворення Мі-8 на ударний вертоліт, це, як говорять, задача «із зірочкою». Про всі складності проекту Defense Express розповів Генеральний конструктор-Генеральний директор ДП ДККБ «Луч» Олег Коростельов.

Генеральний конструктор-Генеральний директор ДП ДККБ «Луч» Олег Коростельов

«Вертоліт Мі-24, під який була розроблена ракета „Бар’єр-В“ дає зовсім інші умови пуску. Збурювання та вібрації на Мі-8 значно сильніші, інша відстань від прицільної станції. А Мі-24 одразу розроблявся для використання некерованого та керованого озброєння.

І вийшло так, що ми взялись за задачу, яка спочатку вважалась простішою, ніж є насправді. Особливо важливо було вирішити питання „встрілювання“ ракети у лазерний промінь. Це дуже короткий момент, коли ракета вже випущена, але не потрапила у структурований лазерне поле, в якому ракета летить до цілі.

Пуск «Бар’єр-В» з Мі-8

На Мі-24 цієї проблеми не було, ми „Бар’єр“ навчили літати дуже давно. Але на Мі-8 виявилось, що при великих збуреннях її могло розгортати. Для того, щоб ліквідувати цей ризик, ми доопрацювали ракету та встановили на ній просту інерціальну систему, яка вирішує питання „встрілювання“. Нова версія ракети отримала індекс Р-2ВТ і ми вже успішно провели серію пусків.

Фактично, випробування вже тривають декілька років. Справа в тому, що вся робота виконується за кошти „Мотор Січ“ та ДККБ „Луч“ і тому ми змушені час від часу призупиняти процес, проте, розраховуємо, що замовник у першому кварталі 2022 року все ж таки спроможеться прийняти нашу розробку на озброєння», — розповів Генеральний конструктор-Генеральний директор ДККБ «Луч» Олег Коростельов.

ТПК з ракетою Р-2ВТ

Одночасно з ракетою за цей час змінилась і оптико-прицільна станція ПМ-ЛКТ та комплекс 524Р в цілому. За роботою над станцією тепер взялась приватна компанія «Рамзай», яка значно розширила її можливості, створивши комплекс ПРнК-17.

Тепер у ПМ-ЛКТ встановлено лазерний дальномір, система вирахування координат цілі та гіровертикаль, була покращена оптика. До того ж тепер завдяки станції можливо вести вогонь ракетами «повітря-повітря» Р-73 з тепловим наведенням. А на додачу точність вогню некерованим озброєнням зросла у три рази.

Підвісна оптико-електронна прицільна станція ПРнК-17

ПРнК-17 від «Рамзай» вже знайшов замовників у іноземних країнах та успішно експортується, проте й досі Міноборони випробовує комплекс зі старими характеристиками. Чому так сталось, Defense Express спитав у директора ПрАТ «Рамзай» Юрія Польового.

«Мені дуже складно відповісти на це питання. Станція вже готова, якби замовник захотів, то весь комплекс випробувань можливо провести за декілька місяців. Чомусь у країнах, які доволі далекі від авіабудівних, питання початку випробувань та узгодження всіх тактико-технічних характеристик займає хвилин 15 перемовин із заступником міністра оборони з озброєння.

Директор ПрАТ «Рамзай» Юрій Польовий

Ми постачаємо комплекс у дві країни світу, у наступному році, очікуємо, ще кілька твердих контрактів з новими замовниками, бо робота з ними ведеться. І з ними розмов ще менше, вони говорять: „привезіть, поставте на вертоліт, зробіть пуски, якщо влучите — замовляємо“.

А в нашій країні, ця станція вже готова та вже стріляє, але не замовляється. Так, можливо французькі комплекси виглядають більш елегантно, але не більше, ізраїльські — технологічно витонченіші, канадсько-американські головки — взагалі технологічні шедеври. Якщо хтось в Україні хоче купити їх, то множте ціну нашого комплексу на 4-5 разів та перетворюйте країну на споживача, який нічого сам зробити не зможе.

За ці декілька років поки посадовці роздумують, чи потрібна їм вітчизняна розробка чи не потрібна, ми його „апгрейдили“, дали можливість „працювати“ ракетою „повітря-повітря“ Р-73, збільшили втричі точність стрільби некерованим озброєнням. Провели його мініатюризацію для оснащення ним безпілотного ударного вертольота RZ-500.

Станція на ударному дроні RZ-500 від «Рамзай»

Але держава якось має зрозуміти, або вона лобіює розробки інших країн, які дійсно чудові, але дорогі, а ми відстанемо від них вже остаточно та без шансів наздогнати, або все ж таки держава працює з вітчизняною промисловістю», — розповів директор ПрАТ «Рамзай» Юрій Польовий.

Слід зазначити, що Олег Коростельов і Юрій Польовий на питання, що чи не піде на випробування оновленого комплексу високоточного озброєння ще чотири роки, відповіли одностайно — ні, це має бути максимально пришвидшений процес, бо все вже готово і справа лише у формальностях.

Проте сторонній досвід спостереження Defense Express за українським процесом прийняття на озброєння підказує, що завжди залишається величезний ризик того, що все почнеться по новому колу через вкрай забюрократизовані процеси.

І чи витримає вітчизняна оборонка нескінченні «додаткові кола» у спробах озброїти українські вертольоти українським високоточним озброєнням, залишається під питанням.


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: