Колектив більш не потрібен? Невже це майбутнє IT

Хороша корпоративна культура — це коли компанія нагадує про себе лише тасками в джирі (причому, оформленими так, що відразу все зрозуміло й питань не виникає) та платежами 1-2 рази на місяць. Більше про існування компанії не потрібно знати нічого, пише dev.ua.

Так описав під одним з матеріалів DOU Станіслав Семухін, Senior Android Developer, свого ідеального роботодавця.

Допис лайкнуло майже три десятки людей.

Хтось один спробував посперечатися зі Станіславом. Мовляв, на роботі ми проводимо 2/3 життя. І в ідеалі знайти роботу і колектив, де можна отримати не тільки зарплату, а й насолоду життям.

Але Станіслав був твердий у своєму переконанні:

«Ідеал — робота без колективу. Тому що всі проблеми — від людей. Простіше мати справу з акаунтами. З ними немає проблем — тільки завдання».

Обговоримо? Ось моя думка.

IT-фахівці, інженери та інші представники технічних спеціальностей в суспільстві завжди вважалися інтровертами, ніж екстравертами. Вони виконують чітко поставлене завдання, наприклад, пишуть код або тестують IT-продукт. І чим чіткіше це завдання поставлено, тим рідше вони звернуться до проєктного менеджера за уточненнями.

Ти приходиш на налаштований конвеєр, мовчки відпрацьовуєш зміну/закриваєш завдання, йдеш додому.

У доковідні часи велика частина айтішників, нарівні з представниками інших спеціальностей все-таки ходили в офіси й відчували себе частиною колективу. Можна поспілкуватися з колегою на кухні за обідом, сходити на перекур, пограти в настільний теніс, пройтися разом додому після роботи, підвезти колегу, відправитися на квартальний корпоратив та ін.

Зараз необхідність в такого роду комунікації в принципі відпала. Більшість розробників — на дистанційній роботі. Є ряд програм, які допомагають їм отримувати завдання і чітко фіксувати його виконання: Jira, Slack, Notion, Gitlab та ін.

Ти бачиш, що робиш ти, бачиш, що роблять інші.

До того ж якщо компанія чистої води аутсорсер, не має свого продукту з внутрішньою філософією і легендою навколо бренду («ми ж створюємо Apple»), то командне «ми» падає нижче плінтуса.

Менше тепер і міжвіддільного спілкування, де в продуктових компаніях різні фахівці працюють над загальним результатом: випуском продукту. В аутсорсі все простіше: ось завдання, його потрібно вирішити. Його заздалегідь із замовником проговорить проєктний менеджер і якщо він профі, передасть зрозуміле ТЗ розробнику. Все. Спілкування з командою — мінімум.

В таких умовах на перший план злітає те, що в принципі має злетіти: вартість людино-години.

Чим вона вища, тим швидше можна заробити необхідну суму на життя в достатку, тим менше часу витратити на роботу і більше — на свої захоплення, особисте життя, подорожі тощо.

Або якщо мета — заробити побільше грошей за короткий період — можна влаштуватися на другу роботу, в ще один аутсорсер на дистанційку. І сприймати аутсорс-бізнес, за великим рахунком, як біржу роботи, як Upwork: закрив завдання — отримав гроші, тепер наступне.

Вартість години роботи стає головним критерієм при виборі роботи. Особливо для програмістів з досвідом і відбудованим особистим життям. Їм не потрібен менторинг, вони знають, як з користю витрачати свій час.

Команда, спілкування з нею? Навіщо? Це зайве.