«Коаліція рішучих» готує для України 5 ключових рішень у Парижі

Париж збирає тих, хто готовий не лише співчувати

У Парижі 6 січня лідери так званої «коаліції рішучих» зустрічаються, щоб зафіксувати набір рішень, який має визначити, якою буде західна підтримка України в разі припинення вогню — і що станеться, якщо Росія спробує знову розпалити війну⁷ . За даними Єлисейського палацу, союзники вийшли на погоджений пакет із п’яти напрямів, серед яких — створення багатонаціональної військової присутності на території України, конкретні зобов’язання щодо реакції на нову агресію РФ та довгострокова оборонна співпраця^{1 7} . Для Києва це не просто чергова декларація: у кращому разі йдеться про перехід від «допомоги за фактом» до системи запобігання наступній війні.

Що вже погодила «коаліція рішучих»: 5 пунктів для України

Анонімний представник Єлисейського палацу, на якого посилається «Європейська правда», підтвердив: до зустрічі в Парижі учасники коаліції попередньо погодили пакет із п’яти рішень щодо України^{1 7} . Йдеться про такі пункти:

• припинення вогню та механізми моніторингу його дотримання;
• продовження підтримки Збройних сил України (озброєння, тренування, розвідка, фінансування оборони);
• формат розміщення багатонаціональних сил на території України як «сил запевнення»;
• зобов’язання щодо дій союзників у разі нової агресії Росії проти України;
• довгострокова оборонна співпраця та відбудова оборонно-промислової бази України¹ .

За словами джерела, головна мета паризького засідання — не підписати «мир будь-якою ціною», а погодити рамку можливих дій коаліції й потім деталізувати її разом зі Сполученими Штатами^{1 3} . Документи, з якими лідери заходять у переговорну залу, готувалися кілька днів до цього в Києві й Парижі радниками з нацбезпеки та військовими представниками країн-учасниць^{4 6} .

Перший пункт: припинення вогню без ілюзій «гарантій безпеки»

Один із найчутливіших пунктів — параметри можливого припинення вогню. Париж прямо визнає: йдеться не про «гарантії безпеки» в розумінні статті 5 НАТО, а про технічні, але критично важливі речі — хто, як і чим буде стежити за лінією розмежування^{1 7} . За інформацією західних дипломатів, лідери мають обговорити систему спостереження (наземні місії, технічний моніторинг, безпілотники, супутникові дані), процедури інспекцій і спільні центри контролю^{2 3} .

Ключовий політичний момент тут очевидний: Київ не готовий приймати «заморожений конфлікт», у якому Росія отримує час і ресурси для нової атаки, а тому наполягає, щоб будь-яке припинення вогню було вписане в рамку реальних, а не номінальних запобіжників^{3 5} . Для європейців це також тест: наскільки вони готові вийти за межі ролі стороннього спостерігача й узяти на себе відповідальність за контроль над тим, що буде відбуватися на лінії розмежування.

Другий пункт: підтримка ЗСУ як «першої лінії гарантій»

Другий блок стосується продовження підтримки Збройних сил України — і тут у Парижі мають закріпити підхід, що українська армія залишається головним гарантом безпеки держави навіть у разі перемовин і паузи на фронті^{1 4} . У документах, за даними західних медіа, йдеться про довгострокові програми постачання озброєнь, спільні тренувальні місії, обмін розвідданими й фінансові механізми підтримки оборонного бюджету України^{2 6} .

Ідеться не лише про продовження Lend-Lease-подібних схем, а й про інтеграцію України в європейську оборонно-промислову екосистему: спільне виробництво боєприпасів, ремонт і модернізація техніки, спільні проєкти в ППО та ракетних технологіях^{4 6} . Для Києва це шанс відійти від «крапельниць» разових пакетів допомоги до режиму прогнозованого, взаємовигідного оборонного партнерства.

Третій пункт: багатонаціональні сили на території України

Найбільш резонансний елемент пакета — формат розміщення багатонаціональних сил на території України. За даними «Європейської правди» та українських джерел, мова йде про так звані reassurance forces — «сили запевнення», які можуть бути присутніми на землі, в повітрі й на морі^{1 8} . Це не класичні сили ООН, а контингент країн «коаліції рішучих», який має виконувати одразу кілька функцій: моніторинг, стримування та сигнал Росії про те, що «повернутися просто так» не вдасться^{2 8} .

Ще восени Емманюель Макрон говорив, що 26 країн уже формально погодилися або надати контингент для України, або забезпечити підтримку з повітря чи моря, а загалом у схемі задіяно до 35 держав^{3 9} . Для Києва принципове питання — щоб дві ключові сили, Франція та Велика Британія, взяли на себе зобов’язання щодо участі в наземному компоненті: без цього будь-яка «миротворча» формула ризикує перетворитися на чергову паперову конструкцію³ .

Четвертий пункт: що буде, якщо Росія повернеться

Четвертий пункт стосується найболючішого для українського суспільства питання — як саме союзники діятимуть у разі нової агресії Росії після укладення домовленостей про припинення вогню^{1 2} . Йдеться про кодифіковані, зафіксовані в документах зобов’язання, які мають набути форми або багатостороннього договору, або паралельних угод із ключовими державами коаліції^{2 4} .

За інформацією західних джерел, обговорюються такі варіанти: автоматичне запровадження нового рівня санкцій проти РФ у разі порушення перемир’я, швидке розгортання додаткових сил коаліції в Україні, а також гарантований доступ Києва до озброєнь і боєприпасів у прискореному режимі^{2 6} . Для союзників це спосіб показати, що вони не повторять помилок 2014 року, коли реакція на анексію Криму й початок війни на Донбасі була запізнілою та недостатньо рішучою.

П’ятий пункт: довгострокова оборонна й економічна співпраця

П’ятий елемент пакета — довгострокова оборонна співпраця, яка фактично має закріпити за Україною статус ключового безпекового партнера Європи на десятиліття наперед^{1 4} . Окрім військової складової, йдеться про економічну підтримку відновлення — зокрема про узгоджений пакет макрофінансової допомоги та інструменти страхування інвестицій у воюючу країну^{4 6} .

За словами українських переговорників, партнери вже погодили рамковий економічний пакет обсягом близько 800 мільярдів доларів, який має бути реалізований через поєднання державного фінансування, приватних інвестицій та заморожених російських активів¹⁰ . Для Києва принципово, щоб ці зобов’язання не лишилися на рівні планів, а були прив’язані до конкретних календарних і фінансових параметрів.

Контекст: зустріч радників у Києві й роль США

Паризьке засідання стало логічним продовженням зустрічі радників із національної безпеки країн «коаліції рішучих», яку Володимир Зеленський провів у Києві 3 січня⁴ . Тоді в Офісі президента зібралися представники 18 держав, щоб узгодити підходи до майбутніх безпекових гарантій і відпрацювати технічні деталі, які сьогодні ляжуть на стіл лідерам у Парижі^{4 6} . Паралельно в Парижі проводилися консультації начальників генеральних штабів країн-учасниць, що мали уточнити військові параметри можливих рішень^{6 11} .

Окремий вимір — участь Сполучених Штатів. Вашингтон представляють радник президента Дональда Трампа Стів Віткофф та його спеціальний посланець, а також Джаред Кушнер, який входить до переговорної групи в межах мирного процесу^{1 3} . Формально США не є частиною «коаліції рішучих», але без американської позиції жоден із ключових елементів — від санкцій до багатонаціональних сил — не зможе працювати повноцінно.

Чому саме Париж: роль Макрона й еволюція «коаліції рішучих»

Франція останні два роки послідовно претендує на роль архітектора європейських безпекових рішень для України. Саме в Парижі в лютому 2024 року було оголошено про створення «коаліції рішучих», яка мала стати майданчиком для тих, хто готовий розглядати розміщення контингенту в Україні або глибоку залученість у її безпеку^{3 9} . Макрон тоді відкрито говорив, що не виключає відправки французьких військових, чим викликав хвилю критики вдома, але зрушив рамку дискусії в бік активніших дій⁹ .

З того часу кількість країн, готових долучитися до таких форматів, зросла: за словами Макрона, станом на осінь 2025 року вже 26 держав погодилися або направити контингент, або забезпечити підтримку на морі та в повітрі, а загальна політична й військова схема участі 35 лідерів лягла в основу нинішніх рішень^{3 9} . Паризький саміт 6 січня — це, по суті, спроба перетворити цю, досі досить гнучку конструкцію, на більш формалізовану систему гарантій.

Як це все виглядає з Києва: ризики й можливості

Для України «коаліція рішучих» — одночасно шанс і джерело ризиків. Шанс — тому що вперше за 10 років війни Захід говорить не лише про постачання озброєнь «для стримування», а й про політико-військову архітектуру, яка має зробити нову російську агресію надто дорогою й малоймовірною^{3 4} . Ризик — у тому, що будь-яка формула припинення вогню, навіть із багатонаціональними силами, може перетворитися на замороження конфлікту, якщо гарантії будуть розмитими або неповними.

Заяви Зеленського останніх днів демонструють усвідомлення цієї дилеми: він наполягає, що жодних обмежень щодо формату й можливостей української армії в рамках майбутніх домовленостей бути не може, а будь-які компроміси — не про відмову від територій, а про інструменти їхнього повернення й захисту^{3 5} . Для Києва критично важливо, щоб паризький пакет не став «стелею», вище якої союзники не підуть, а навпаки — мінімальною основою для подальшого посилення.

Що далі: від рішень у Парижі до реальних гарантій

Після засідання в Парижі очікується кілька наступних кроків. По-перше, деталізація рішень у форматі зустрічей міністрів оборони, закордонних справ та начальників штабів, де мають з’явитися конкретні цифри, маршрути, графіки розгортання й фінансування^{2 6} . По-друге, консультації з Вашингтоном, без яких інструменти санкційного тиску й частина військових компонентів залишатимуться неповними^{3 12} .

Успіх «коаліції рішучих» залежатиме від трьох факторів: політичної волі ключових столиць, здатності інституційно оформити нові формати безпеки й готовності самих українців приймати складні рішення про те, де проходить межа між «неприйнятними поступками» й «необхідними кроками для збереження держави»^{3 5} . Паризькі п’ять пунктів — лише перший абрис цієї конфігурації, але вже зараз зрозуміло: той, хто сяде за стіл переговорів від імені України, матиме значно сильнішу позицію, ніж у 2014-му.

Джерела

1. Європейська правда / Ukrainska Pravda (укр. та англ. версії): матеріал «Coalition of the Willing’s decisions for Ukraine prepared ahead of Paris meeting» / «Стало відомо, які рішення щодо України підготувала “коаліція рішучих” на зустріч у Парижі».
2. Euronews: «Coalition of the Willing meets in Paris to discuss security guarantees for Ukraine» — огляд порядку денного саміту, акцент на безпекових гарантіях і ролі багатонаціональних сил.
3. DW, RFI, міжнародні медіа: репортажі з Парижа про засідання «коаліції рішучих», участь лідерів близько 35 країн, формат обговорюваних гарантій та роль США.
4. Офіс Президента України: офіційне повідомлення про зустріч Володимира Зеленського з радниками з нацбезпеки держав «коаліції рішучих» у Києві 3 січня 2026 року.
5. Інтерв’ю та публічні заяви Володимира Зеленського й Емманюеля Макрона: оцінки підготовки мирного плану, безпекових гарантій та ролі «коаліції рішучих» у можливому припиненні вогню.
6. PBS NewsHour: «Allied security advisers discuss peace proposals in Ukraine ahead of leaders’ summit» — деталі підготовчої зустрічі в Києві та економічного пакета підтримки.
7. Укрправда, 5 канал, регіональні українські ЗМІ: публікації про п’ять пунктів підтримки України, які мають взяти на себе лідери країн-учасниць у Парижі.
8. Міністерство закордонних справ Франції: релізи про «Coalition of the Willing» та безпекові гарантії для України, включно з поясненнями щодо багатонаціональних сил і їхнього мандату.
9. Промова Емманюеля Макрона після попереднього саміту «коаліції» (жовтень 2025 року): дані про 26 країн, які погодилися надати контингенти або підтримку з моря та повітря, і загальну схему участі 35 лідерів.
10. Міжнародні економічні медіа та українські урядові коментарі: оцінки рамкового пакета економічної підтримки та можливого використання заморожених російських активів.
11. Interfax-Ukraine: повідомлення про зустріч начальників генеральних штабів країн «коаліції рішучих» та узгодження військової складової гарантій.
12. The New York Times, інші провідні західні видання: аналітика щодо позиції адміністрації США й участі Стівена Віткоффа та Джареда Кушнера в паризьких дискусіях.