Класова селекція: волелюбні і відповідальні

31.07.2020 0 By NS.Writer

Конституції явно не вистачає «корсету відповідальності» для політикуму, але його впровадження потребує сталого громадянського тиску на владу — такого висновку прийшли в попередніх публікаціях. Легітимною формою потужного тиску може бути масова громадянська платформа: свого роду мережаний Майдан: розсереджений і безперервний.

ХТО БУДЕ РУХАТИ ПЛАТФОРМУ

Головним сподіванням на демократичні трансформації довго залишався середній клас. «У нас умовно можна було б назвати середнім класом тих, хто працює переважно на транснаціональні компанії або на великий український бізнес на посадах, пов’язаних із фінансово-інформаційним сектором, — вважав 2013 року експерт Центру досліджень суспільства Володимир Іщенко. — Критерії визначення середнього класу є настільки нечіткими, а в Україні ще й настільки політизованими, що краще покладатися на суто прикладні дослідження. За оцінками маркетингових компаній, які зацікавлені у підрахунку того, скільки може витрачати цей середній клас, купуючи квартири, машини, холодильники, наш середній клас становить від 5% до 15% населення».

Проте, маркетинговий підхід обґрунтовано заперечував представник Несторівської групи Євген Глібовицький, який зокрема нагадав, що домогосподарство може заробляти певну суму, а через рік набагато меншу, а ще через рік набагато більшу…”

З критеріями визначення середнього класу мають клопоти не лише українські соціологи. Найбільш радикальні взагалі вважають, що соціальні класи (як головна рушійна сила суспільних змін) зникли — внаслідок прискорення соціальних змін протягом останніх десятиліть. Саме поняття стало розмитим тому, що класи дедалі більше втрачають сенс як форма ідентифікації та як пояснювальний концепт. Прихильники цієї позиції вважають, що вже наприкінці минулого століття у розвинутих країнах Заходу класи, як форми єдності, як суспільно-політичні фігури і як пояснювальний чинник трансформації, перестали існувати через атомізацію суспільства.

Разом з тим, принципово інші, «безкласові» методи дослідження не можуть конкурувати з традиційними, і в центрі уваги залишається саме середній клас, оскільки він традиційно вважається головним «стабілізатором» суспільства.

Оскільки група Спільний Проект працювала в рамках публічної соціології (поза межами «академічної» і «реєстрової»), вона могла дозволити собі неоплачуване дослідження іншої властивості класу: у його представників прагнення особистої свободи переважало прагнення багатства і влади. Цей факт встановив Мелвін Л.Кон, який 1987 року був обраний президентом Американської соціологічної асоціації. За методикою і участі американського професора на початку 90-х дослідження і в Україні зафіксували наявність середнього класу.

Саме волелюбність, за гіпотезою Спільного Проекту, має бути ключовою цінністю (поряд з деякими іншими) у «нових» активістів, яка приведе їх до створення масової платформи на впровадження «корсету відповідальності».

Чи з’явилися у двох наступних поколіннях духовні нащадки волелюбних українців, які привели країну до революції 1991 року?

Першу частину відповіді можна побачити з результатів дослідження середнього класу, яке провів Центр Разумкова 2015 року. Воно визначило наступні соціально-класові групи: вищий клас — 1%; середній клас — 14%; периферія середнього класу — 35%; нижчий клас — 31%.

Навколо вищого класу серед соціологів переважає думка не вважати його класом взагалі: бо він не може справляти вирішальної соціальної ролі за своєю чисельністю. Але ця позиція не враховує, що в Україні цей 1% має системну клієнтелу в середньому класі (14%), яка й справляє вельми суттєвий, можливо вирішальний, вплив на регуляцію соціального процесу.

Наступні 35% українців, за методикою Центру, займають фактично серединну позицію, від якої середній клас і отримав назву. Цю третину мешканців країни Центр визначив як периферію середнього класу, оскільки їхній матеріальний статок, якість освіти і культури, реальний суспільний статус не сягають традиційних показників класичного середнього класу.

З визначенням показників також є проблеми: експерти розглядали їх як нормативний конструкт, що був сформований минулого століття, і який зокрема наділений соціально позитивними конотаціями (наприклад, волелюбність в дослідженнях Мелвіна Л. Кона). Відповідно, Центр Разумкова вважає, що наш середній має бути суспільним суб’єктом запиту на демократичні цінності і стандарти, їх головним носієм і захисником, розглядається як соціальна основа громадянської (політичної) нації, отже — суспільної єдності і стабільності».

Автори чесно нагадали, що функціональний підхід, яким вони користувалися, наділяє цей клас певними прогресивними якостями, що викликає потребу «… прийняття концепції прогресу стосовно середнього класу, а також передбачає, що інтереси середнього класу збігаються з вектором прогресивного розвитку суспільства в цілому.» І натякнули: «В цьому випадку можна погодитися з деякими дослідниками, які вважають, що середній клас далеко не завжди відігравав прогресивну роль

На висновок Спільного Проекту, соціальна локація і цінності нашого середнього класу не відповідають сподіванням. По-перше, він НЕ є носієм і захисником демократії, а лише «має бути». Цей клас дійсно відіграє традиційну роль соціального стабілізатора, але не в демократичній, а в олігархічній країні. Таким чином наш стабілізатор захищає і консервує олігархічну систему. Не дивно, що в ньому не зафіксовано ознак волелюбства.

НОВЕ СУСПІЛЬСТВО — НОВИЙ КЛАС

Дискусії щодо середнього та/чи креативного класу тривали, коли розпочалася Революція Гідності, а потім — визвольна війна на Донбасі. Це привело до суттєвого прискорення соціально-психологічній трансформації і диференціації суспільства. Тому застосування жодної з відомих класифікацій не дозволяє надати повноцінного аналізу цього безпрецедентного процесу.

1. Загальносвітова причина полягає в тому, що швидкість суспільних змін на переході від інформаційного до пост-інформаційного стану подекуди перевищує адаптаційні можливості як окремої людини, так і цілих суспільств, а загальне прискорення «на наших очах переростає деяку межу, набуваючи характер глобальної проблеми», як зазначили автори Математичної моделі структурної еволюції суспільних продуктивних сил Геннадій Повещенко і Юрій Чеховий.

Відповідно, і наявні методики не встигають за сучасною соціальною динамікою.

Спільний Проект мав взяти до уваги увесь пакет кардинальних суспільних змін:

— Параболічне прискорення розвитку суспільства на інформайному етапі розвитку, який в розвинутих країнах розпочався на початку століття.

— Стрімке зростання ролі ІТ-технологій у всіх галузях життя.

— Вибуховий процес розповсюдження віртуальних соціальних мереж.

— Нова світова парадигма масового переміщення особи з переважно об’єктної громадсько-політичної позиції до переважно суб’єктної.

— Подолання кризи наукового мислення застосуванням ентелехії, яка долає розриви між свідомим і підсвідомим, вводить раціональне та ірраціональне до акту діалогізації.

2. Суто українська причина в тому, що країна в 2013-15 роках продемонструвала яскравий ВИПЕРЕДЖАЮЧИЙ досвід соціальної творчості. За підсумковим висновком футуролога Богдана Гаврилишина у 13-15 роках «…наші люди вже почали діяти згідно з тою новою парадигмою, за якою повинен жити світ

Дисидент Семен Глузман в грудні 13 року на Майдані пригадав, що в СРСР у таборах для державних злочинців вихідці з України завжди були найбільшою групою, що викликає думку про наявність «якогось особливого ферменту опору, або невідомого науці вірусу непокори».

Письменниця-філософіня Оксана Забужко підкреслила, що українці стали єдиною нацією, яка заблокувала російський гранд-реванш «без власних політиків і ЗМІ, без нормально функціонуючої держави, гола й боса, як той „чорносвиточник“, — силою самої тільки фаустівської „волі до життя“.

Відомий богослов архімандрит Кирило (Говорун) зазначив, що на Майдані народжується спільнота, яка ідентифікує себе на основі спільних цінностей: гідності, чесності, ненасильництва, взаємодопомоги, готовності до самопожертви

Спільний Проект прийшов висновку, що «класова» складова потребує іншої класифікації і спеціальної методології ad hoc (для цього випадку): такої, що відповідає новітній соціальній практиці, яку виявив Майдан. Дослідження з урахуванням якісно нових світових і українських обставин, надали висновок, що Майдан і війна сформували новий, суто український волелюбний соціальний прошарок.

За соціологічною традицією ця спільнота, що наразі формується, названа відповідальним класом. Його унікальність в тому, що осердя становлять майданівці, добровольці та волонтери. Це вони зупинили ворога дорогою ціною, довели всьому світові, що здатні дати відповідь на сучасні історичні виклики, які постали також перед Заходом. Інтереси цього класу збігаються з історичним вектором перспективного розвитку суспільства, який, зокрема, визначив відомий українській соціолог Валерій Хмелько.

Вельми специфічну характеристику добробатівців відзначив військовий психолог Олександр Ткаченко, який підкреслив, що найбільша помилка нашої традиційної психології, та й самого близького оточення цих людей, — у тому, що їх намагаються повернути в те життя, проти якого вони, фактично, боролися на війні. Але більшість тих, хто повернувся з війни, вже ніколи не змириться з тим старим-новим життям, де квітне корупція, злодійство, соціальна несправедливість тощо.

Чисельність і структуру нового класу ще потрібно досліджувати, а орієнтовно можна уявити за чисельністю учасників Майданів: 12% українців. Їх суттєву частину становили ті, хто незабаром пішов у добровольчі батальйони та прифронтові волонтери. Маємо підстави припустити, що суб’єктом оновлення країни виступить відповідальний клас. Його загальна частка 2014 року становила близько десятої частини громадян, але суттєво скоротилася протягом помайданних років.

На жаль, зазначена гіпотеза відповідального класу досі не знаходить уваги/фінансування для проведення ґрунтовного «академічного» вивчення, або прикладного дослідження, подібного тому, яке провів Центр Разумкова по середньому класу.

В Україні середній клас відіграє традиційну роль соціального стабілізатора. І це було би чудово, якби наша держава сформувалася демократичною, не олігархічною. Поточну перевагу середньому (фактично вищому) класу надають вищий матеріальний і освітній рівень, наближеність до влади і пряма участь в ній, широкий доступ до мас-медіа, загальний соціальний статус.

Відповідальний клас перебуває в розпорошеному стані, переживає кризу деморалізації, прагне само ідентифікації. Представники волелюбних мають вельми обмежений доступ до мас-медіа. Але їхні цінності, що проявлені під час вирішальних подій для долі країни, відповідають історичній перспективі та інтересам десятків мільйонів українців і усієї Європи.

На обґрунтування гіпотези відповідального класу маємо і внесок журналістів. Найгрунтовніші з них по факту є соціологічними дослідженнями в парадигмі публічної соціології. Наприклад, щойно почалася демонстрація 10-серійного документального філь¬му «На східному фронті». За результатами цієї роботи письменник Юрій Макаров, Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, висунув цікавий інсайт про фронтову селекцію відповідальних громадян: «Ми спілкувалися з десятками людей, переважно військовими… Хлопці на передовій, як виявляється, чудово усвідомлюють політичний момент, вони розрізняють країну та державу, державу та керівництво, керівництво та командування, командування та безпосередніх командирів…

Востаннє таке я помічав на Євромайдані, коли дуже близькі або, навпаки, напівзнайомі люди підхоплювали твою думку, емоцію, справу. …і ти раптом відкриваєш для себе: та країна, про яку ти мріяв, що вона колись такою стане, вона вже є, і шукати її слід в окопах. Ні, мені не примарилося. Напевно, таку автоматичну селекцію забезпечує ця війна, хай буде вона проклята

Олександр ТЕРТИЧНИЙ,

консультант з питань публічної соціології,

координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: