«Кіловат по-новому»: як тарифи на світло перетворилися на касу для «Мідаса»

Коли уряд розповідає, що підвищення тарифів рятує енергосистему, у платіжках це виглядає як черговий експеримент: скільки ще можна витиснути з людей, перш ніж вони помітять, що гроші йдуть зовсім не в трансформатори. Розслідування Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради та аналітика експертів показують: підвищення тарифів на електроенергію 2023–2024 років було не стільки про «відновлення енергетики», скільки про створення грошового потоку, з якого згодом годувалася корупційна афера «Мідас».

Стаття ZN.UA демонструє, що легенда про «економічно обґрунтовані тарифи» розсипається при першій спробі перевірки цифр: собівартість електроенергії «Енергоатому» та «Укргідроенерго» виявилася суттєво нижчою за кінцевий тариф, а надприбутки – вражаюче вищими, ніж це можна пояснити турботою про енергетику.¹ Звіт парламентської ТСК додає важчу артилерію: підвищення тарифів у травні 2023‑го і травні 2024‑го було здійснене без належного економічного обґрунтування, а «надута» амортизація та маніпуляції з ПСО створили приблизно 100 млрд грн надлишку, частина якого, за даними слідства, стала фінансовим паливом для справи «Мідас».^{1 2}

Тарифи, які «мали врятувати» енергетику

Офіційна історія виглядала благородно й знайомо: тарифи піднімають, щоб відновити мережі після російських ударів, профінансувати ремонти, модернізацію та імпорт електроенергії, аби уникнути блекаутів.¹ Цю версію охоче повторювали як чиновники, так і «дружні» коментатори, а автоматизовані відповіді на основі штучного інтелекту підхоплювали її як консенсусну мудрість – мовляв, іншого виходу просто немає.¹

Проблема в тому, що цифри наполягають на протилежному. За даними звіту ТСК, тариф для населення з 1 червня 2023 року був піднятий до 2,64 грн за кВт·год, а з 1 червня 2024‑го – до 4,32 грн, при тому що собівартість виробництва «атомно‑гідроелектричного коктейлю» для побутових споживачів становила близько 2,53 грн за кВт·год, а повна собівартість електроенергії «Енергоатому» з урахуванням завищеної амортизації – лише 1,63 грн за кВт·год.^{1 2} Іншими словами: тариф «для народу» був істотно вищим за те, що вимагали реальні витрати, навіть якщо вірити офіційно порахованій, уже «роздутій» собівартості.

Ціна проти тарифу: чим прикривають маніпуляції

Один із ключових моментів, на якому наголошує автор ZN.UA, – плутанина між поняттями «ціна» і «тариф».¹ Ціна – це ринкова категорія, вона формується попитом, пропозицією і конкуренцією (якщо її взагалі хтось допускає). Тариф – адміністративний інструмент, політико‑економічний важіль, який держава може «крутити» залежно від цілей: підтримати окремі галузі, наповнити бюджет, знизити соціальну напругу або, як показує практика, забезпечити ресурс для схем.

Саме тому розмови про «поступове приведення тарифів до економічно обґрунтованого рівня», які лунали від НБУ та уряду, виглядають принаймні некоректно.^{1 4} Тариф, за визначенням, не є чистою ринковою величиною – він завжди відображає політичний компроміс і баланс сил. Тож коли чиновники посилаються на «об’єктивну економічну необхідність» як на природну стихію, це радше спроба сховатися за термінами, ніж чесно пояснити, хто саме, скільки і на чому хоче заробити.¹

«Дешеве світло» по‑українськи: найнижчий тариф, але не рахунки

Офіційний наратив про «найнижчий тариф у Європі» роками був улюбленою мантрою енергетичних чиновників: мовляв, українці платять копійки, тож будь‑яке підвищення – лише крок до «нормальності».¹ Якщо порівняти голі цифри, це справді виглядає переконливо: за даними європейської статистики, у 2023 році домогосподарства в Бельгії платили близько 38–43 євроцентів за кВт·год, в Ірландії – 37–38, у Німеччині – понад 40, тоді як в Україні до червня 2023 року тариф був 1,56 грн, а потім 2,64 грн за кВт·год – приблизно 6 євроцентів.^{1 5}

Але як тільки додаємо до рівняння доходи, картинка різко змінюється. Розрахунки, наведені в ZN.UA, показують: бельгійці та німці віддавали за 1000 кВт·год близько 10% середньої зарплати, ірландці – 9%, тоді як українці – близько 15% середньої зарплати 2023 року.^{1 5} Після підняття тарифу до 4,32 грн за кВт·год цей показник для України стрибнув до приблизно 19% середньої зарплати 2024 року, що робить «найдешевше світло в Європі» одним із найбільш обтяжливих для гаманця громадянина.¹

ПСО: як добровільно‑примусова «дешевизна» стала золотим дном

Ключ до всієї конструкції – покладені на виробників «спеціальні обов’язки» (ПСО). Постановою Кабміну №483 від 5 червня 2019 року на «Енергоатом», «Укргідроенерго», постачальників універсальних послуг, операторів систем розподілу та «Укренерго» поклали зобов’язання продавати значну частину виробленої електроенергії для населення за фіксованою, нижчою ціною.^{1 6} Для атомників і гідроенергетиків це виглядало так: «Енергоатом» мав віддавати не менше 60% виробітку за пільговою ціною, «Укргідроенерго» – 20%, решту ж дозволялося продавати за ринковою ціною, компенсуючи втрати від ПСО й навіть виходячи в плюс.¹

Саме ця «решта» і стає джерелом надприбутків. Звіт ТСК показує, що середня виробнича ціна «коктейлю» електроенергії для населення з боку цих двох компаній становила близько 2,53 грн за кВт·год, тоді як на оптовому ринку вартість електроенергії сягала 7,80 грн за кВт·год (без транспортування та розподілу).^{1 2} Різниця між «дешевим» ресурсом для населення та ринковим продажем для інших сегментів створювала ідеальне поле для заробітку – юридично в межах ПСО, фактично ж – на основі тарифів, які населення сприймало як «неминучу плату за війну».^{1 2}

100 мільярдів «на світлі»: математика надприбутків

Звіт ТСК детально розписує, як виглядає арифметика цієї схеми. У 2023 році населення спожило 31 627 млн кВт·год, із яких 27 719 млн кВт·год забезпечив «Енергоатом», 3908 млн кВт·год – «Укргідроенерго».² Після підвищення тарифу до 2,64 грн за кВт·год середньозважена кінцева ціна для побуту мала структуру, де виробнича складова становила близько 1,93 грн за кВт·год, решта припадала на передачу, розподіл, постачання й податки – але завдяки ПСО виробники все одно отримували можливість продавати частину ресурсу на ринку дорожче.^{1 2}

За підрахунками ТСК, у 2023 році «Енергоатом» і «Укргідроенерго» завдяки такій конструкції заробили приблизно 33 млрд грн понад те, що було необхідно для покриття витрат, у 2024‑му, після підвищення тарифу до 4,32 грн, – ще близько 65 млрд грн.^{1 2} Разом – близько 100 млрд грн за два роки, що перетворило ПСО з механізму соціального захисту на джерело гігантського фінансового ресурсу, контроль над яким став питанням політичного й корупційного виживання для багатьох фігур в енергетиці.^{1 2}

Амортизація як «чорна скринька» тарифу

Ще один елемент пазлу – амортизація. Формально вона має компенсувати поступове зношення основних фондів: станцій, блоків, турбін, мереж. Фактично ж, як показує аналіз фінансових звітів «Енергоатому», амортизація стала ідеальним місцем для «тихого» накручування тарифів.^{1 3} За даними ТСК, повна собівартість виробництва електроенергії компанією за п’ять років зросла у 2,5 раза, тоді як амортизаційні нарахування – більш ніж у чотири рази, при цьому обсяг реальних капітальних інвестицій залишився на рівні, близькому до показників 2020 року.^{2 3}

Податковий кодекс України згадує амортизацію десятки разів, але не дає чіткої формули або алгоритму її розрахунку, залишаючи широкий простір для інтерпретацій.¹ У практиці це означає: хочеш збільшити тариф – «підкоригуй» амортизаційні відрахування, посилаючись на інфляцію, потребу модернізації чи «майбутні інвестиції». Для пересічного споживача це виглядає як абстрактна «складова тарифу», для бухгалтера – як зручна ручка на калькуляторі.¹

«Мідас»: коли золото з’явилося з повітря

Справу «Мідас» правоохоронні органи описують як масштабну корупційну схему в енергетиці, яка передбачала завищення вартості закупівель, відкатні договори та виведення коштів через підконтрольні структури – усе це на тлі риторики про «захист енергосистеми від Росії».^{1 7} Розслідування ТСК фактично показує економічне джерело цієї афери: надлишкові мільярди, зібрані з населення через завищені тарифи, не поспішали ставати новими лініями електропередачі або модернізованими блоками – натомість «осідали» на рахунках підприємств та розмивалися в сумнівних закупівлях.^{1 7}

Комісія констатує: жодних доказів того, що ресурси, акумульовані за рахунок підвищення тарифів, системно йшли на відновлення зруйнованих об’єктів енергетики (крім окремих проєктів у атомній та гідроенергетиці), не виявлено.^{1 2} Натомість зафіксовано значні обсяги нереалізованих капітальних інвестицій та накопичення коштів, які стали базою для схем, що нині фігурують у кримінальних провадженнях під кодовою назвою «Мідас» – більш ніж символічною для історії, де все, до чого торкаються фігуранти, перетворюється на золото, але точно не для споживача.^{1 7}

ТСК без зубів: коли парламент «рекомендує», а не вимагає

Найбільш гірка частина звіту ТСК – не цифри, а висновки про відповідальність. Комісія прямо пише, що підвищення ціни на електроенергію для населення у травні 2023‑го й травні 2024‑го відбулося без належного економічного обґрунтування, а розмір тарифів визначався шляхом штучних бухгалтерських маніпуляцій з метою їх максимально можливого зростання.^{1 2} Вона також зазначає відсутність будь‑якого «корисного» використання накопичених ресурсів для системного відновлення енергетичної інфраструктури та фіксує повну відсутність політичної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.^{1 2}

Попри це, проєкт постанови Верховної Ради за підсумками роботи ТСК обмежується тим, що «рекомендує» Офісу генпрокурора, Нацполіції, БЕБ, ДБР, НАБУ й СБУ забезпечити належне досудове розслідування.² Інакше кажучи, парламент, який мав би давати прямі доручення та ставити політичні вимоги, чемно просить правоохоронні органи звернути увагу на те, що десятки мільярдів гривень у тарифах поводяться підозріло.²

Чому «економічної необхідності» підвищувати тариф у 2026 році немає

На тлі викладених фактів висновок ТСК виглядає безкомпромісно: у світлі виявлених маніпуляцій і надприбутків говорити про «чергове» підвищення тарифів на електроенергію для населення в 2026 році немає підстав.^{1 2} Навпаки, логічним кроком було б переглянути структуру тарифу, скоригувати завищену амортизацію, забезпечити прозорість ПСО та спрямувати вже накопичені кошти на реальне відновлення мереж і генерації, а не на поповнення рахунків підприємств і кишень фігурантів кримінальних справ.^{1 2}

Аргумент про «неможливість субсидування» також виглядає слабше, якщо згадати, що майже 100 млрд грн надлишку було сформовано не через реальну економічну потребу, а завдяки бажанню «надути» тариф для побутових споживачів.^{1 2} За логікою справедливої енергетичної політики, ці гроші мали б стати страховою подушкою для системи в умовах війни, а не інструментом для гучних афер.¹

Що це означає для гаманця й політики

Для пересічного українця вся ця історія зводиться до простого питання: за що саме він платить у платіжці й чи є у нього хоч якийсь захист від «апетиту» енергетичних монополій та їхніх кураторів. Розслідування ТСК і аналіз ZN.UA показують: тариф на електроенергію став не тільки відображенням війни та інфраструктурних втрат, а й індикатором того, як легко в умовах надзвичайного стану створити майже непомітну для ока, але величезну за масштабом годівницю.^{1 2}

Для політики це теж тест на зрілість. Якщо після викриття схем рівня «Мідаса» система знову обмежиться «рекомендаціями» та «переговорами про майбутні підвищення», це означатиме, що тарифи остаточно закріпилися як інструмент не тільки фіскальної, а й корупційної політики.^{1 2} Якщо ж парламент і уряд нарешті ризикнуть перейти від «опитувань громадян» до реальних рішень – від перегляду тарифної структури до персональної відповідальності – тоді, можливо, кіловат справді почне коштувати стільки, скільки варта електрика, а не чиясь жадібність.^{1 2}

Джерела

1. ZN.UA: «Почім кіловат сьогодні, або Звідки взялися гроші на аферу “Мідас”»
2. Звіт Тимчасової слідчої комісії ВРУ щодо тарифної політики в енергетиці (аналіз за відкритими викладами та юридичними оглядами)
3. АТ «НАЕК “Енергоатом”»: фінансова звітність і дані щодо собівартості виробництва електроенергії (публічні звіти компанії)
4. НБУ: публічні заяви та інфляційні огляди щодо тарифів на енергоносії
5. Eurostat / Statista: дані про тарифи на електроенергію та середню заробітну плату в країнах ЄС
6. Постанова КМУ №483 від 05.06.2019 про спеціальні обов’язки (ПСО) на ринку електричної енергії
7. НАБУ та медіа-публікації щодо корупційної справи «Мідас» в енергосекторі