Канадський «Рушничок» для України: як Канада вшанувала річницю незалежності України

Ексклюзив. День Незалежності України здебільшого святкує увесь світ. Україна захоплює світ мужністю, силою й неймовірною красою. Фантастично талановита чудова країна, в якій живуть такі ж люди. Українці змінюють світ. Канадське місто Саскатун, що розташоване там, де були прерії, стало другою батьківщиною для багатьох українців вже кількох поколінь. Місто може безумовно називатися охоронцем української культури. Кореспондентка Newssky поспілкувалася з артистичною директоркою танцювального ансамблю «Рушничок», який був одним з діамантів свята.

«Ой у лузі червона калина похилилася» — співає центральний парк міста Саскатун, який 24 серпня 2024 року має вигляд одного з центральних парків України — жовто-блакитні кольори, вишиванки, коралі, вінки, гопак. Такого піднесення й захвату не очікував ніхто. Ви — кревний українець? Ні, я українець по дружині — відповідає канадець, що є міксом шотландки й ірландця.

Найбільше вразив танцювальний гурт «Рушничок», що вже упродовж шістдесяти років популяризує й розвиває український танок. Це некомерційна організація, керування якою здійснюють батьки юних танцюристів. Тут навчають традиційному та модерному українському танцю, як свідченню існування яскравої та живої української культури.

«Рушничок» збирає та приймає наших танцюристів у сім’ю, де студія – це ще один дім, безпечне місце, де ми можемо бути самими собою – місце, де дружба така ж важлива, як і наша відданість винятковій технічній підготовці» – каже артистичний директор Шеннон Габруш.

Шеннон Габруш

Вона неймовірно вродлива, її волосся золотого кольору й вона любить український танок понад усе. Інструкторка та художня керівниця Шеннон викладає в «Рушничку» вже 25 років. Складається враження, що ти знаєш це золотаве дівчисько усе своє життя. Насправді вона має вигляд зухвалої дівчинки!

Українському танку Шеннон навчає усі вікові групи. Більшу частину свого життя Шеннон віддала цій справі. Після закінчення навчання вона провела літо в Інституті українського народного танцю у Львові. Знайомство з етнографією, костюмами, музикою, хореографією та балетом України посилила її любов до української культури. Їй пощастило навчатися у багатьох магістерських і професійних гуртах під час набуття танцювальної освіти, вона відвідувала усі можливі майстер-класи та семінари, що пропонувалися в Канаді та Україні.

Канадський Рушничок і Шеннон Габруш

Шеннон була учасницею Фольклорного ансамблю Павличенка (PFE), де танцювала під художнім керівництвом Сергія Королюка. Вона довгий час була членом Ради директорів PFE, однією з засновниць PFE Dance Showcase і директоркою під час останнього концертного туру з PFE.

Вона долучалася до української танцювальної спільноти у всі можливі способи – від встановлення сцени для Ukrainian Day in the Park та Ukrainian Dance Outreach для UCC. У 2018 році відвезла танцювальний гурт «Рушничок» в Україну.

Її викладацька кар’єра почалася з програми учнівства, запропонованої в «Рушничку», і протягом 15 років вона викладала в багатьох танцювальних школах Саскачевану, була запрошеним хореографом для груп по всій Канаді, викладала на літніх майстер-класах і долучалася до журі у танцювальних фестивалях. Шеннон є співзасновником Rodovid Academy of Ukrainian Dance, де є танцювальні майстер-класи, навчання інструкторів, онлайн-фестивалі танцю, віртуальні танцювальні табори та регіональні майстер-класи. У 2020 році Шеннон обійняла посаду художнього керівника Ансамблю українського народного танцю «Таврія». Вона відома тим, що створює унікальні танці, які акцентують індивідуальність та емоції її танцюристів будь-якого віку. Багато її танців отримали хореографічні нагороди та найвищі відзнаки.

Шенон Габруш – українка по чоловіку, українцю, який народився в Канаді.

Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з чарівною Шеннон.

Як виникла ідея створення українського танцювального ансамблю «Рушничок?»

Цей танцювальний клуб був утворений майже 60 років, він заснований у 1967 році. Фундатором була Українська Католицька Церква, і в той час існував танцювальний гурт при Православній Церкві, тож спершу це був насамперед гурт для громади католицької церкви.

А як здійснювалося керування клубом на всіх етапах існування?

Від самого заснування менеджмент здійснюється на волонтерських засадах. Керування діяльності вчиняла спільнота парафіян церкви. Була рада директорів, яка зазвичай охоплює батьків — тих таки парафіян церкви. Серед батьків є танцюристи.

Чи учасниками гурту були і є здебільшого, або канадські українці, або ймовірно певні мігранти?

Це була значна еволюція. Так, спершу це були українські канадці, тобто парафіяни Української Католицької Церкви. А з роками, з еволюцією все більше людей цікавилися українським танцем, українською культурою, зокрема і я. Я не маю українського походження. Це український танок став частиною мого життя в маленькому селі за межами Саскатуна. Це було щось особливе для мене і чотирьох моїх братів і сестер. А потім, коли ми переїхали до міста, ми продовжили танцювати. А я і мій брат продовжували танцювати напівпрофесійно. Моя мама швачка. вона шила костюми для різних танцювальних груп ще на початку 80-х.

Ми як родина долучилися до українського танцю, і коли ми це зробили, ми стали частиною української культури. Усі ми одружені з українцями. Зокрема мій чоловік — канадський українець.

Тож спершу танцювали канадські українці, але наші двері завжди відчинені, і до гурту долучилося багато людей, зацікавлених і закоханих у вашу культуру, і це розширило межі, і в гурті тепер не лише кревні українці.

В невеликих селах українські танці — була єдина можлива розвага, батьки шили костюми, робили вишиванки, потім переїздили до міст і продовжували цю справу.

Як ви добираєте репертуар для гурту, Шеннон?

Наш гурт вважався аматорським танцювальним гуртом.

Більшість наших танцюристів віком від 3 до приблизно 17 або 18 років, а потім з нашої групи вони переходять до інших напівпрофесійних гуртів, тому наш сезон побудований так, що ми завжди починаємо у вересні, а закінчуємо приблизно в травні.

Щороку ми танцями святкуємо свято Маланки, а потім беремо участь у танцювальних фестивалях. Отже, танцювальні змагання – це фестивалі.

Окрім того, у нас концерт наприкінці року, а також ми можемо досягти додаткової продуктивності через участь в різних міських заходах, виступаємо в будинках для людей похилого віку.

Завжди долучаємося до подій, пов’язаних з українцями.

Тож саме такий шлях ми обираємо на рік — танцювати або навчати своїх дітей.

Насамперед ми працюємо над технікою виконання танців, натомість ми воліємо, щоб вони не лише були сильні технічно, а й розуміли, що таке українські танці, знали свою спадщину та культуру. Щодо кожного року рішення ухвалюються на основі обставин кожного року.

Також мають значення костюми, тому що у нас немає костюмів для кожного регіону України.

Наші молодші танцюристи мають кілька різних регіональних костюмів, зокрема — центральної України, Гуцульщини, Полісся, а вищий рівень — це Буковина, Закарпаття.

Тобто репертуар залежить від костюмів, і ми робимо важливий вибір, представляти певний регіон України через танок.

Танком можна показати певну історичну подію, згадати зокрема Голодомор. Це залежить від того, що ми маємо в шафі з костюмами, що завжди важливо, більшість костюмів ми замовляємо з України.

На сьогодні хто є учасники танцювального гурту українці, канадські українці, іммігранти?

Так усі, що ви назвали, хоча як ми вже згадали, в минулому здебільшого це були канадські українці, але за останні кілька років було багато новачків.

Наші інструктори не розмовляють українською.

Останні кілька років я бачу наплив. Приходить все більше і більше до нашої школи.

Насамперед так — ті, хто має українське коріння. Але є багато таких, хто не має коріння, але має справжній інтерес до цієї чудової справи.

Український танець — не лише краса, а й труднощі, і це також про душу й решту речей.

Український танець неймовірний, у мене є танцюристи, що прийшли до мене вчитися, залишивши балет, степ джаз, тому що їм просто подобається українська культура. Наша школа танців — це як сім’я.

Ви знаєте все. Батьки старших танцюристів пройшли через з самого дитинства своїх дітей, які виросли, тож вони підказують і допомагають, підтримують батьків молодших дітей.

І тому наша група All Around – волонтери. Окрім нашої команди викладачів. Є комітети, люди, які працюють у них, вони між собою знайомляться, один з одним і підтримують одне одного у разі потреби, щоб гурт працював добре, і створити для усіх дітей можливості досягти мети.

Це такий добре злагоджений старий автомобіль, де є чудові батьки-волонтери, які підтримують та навчають нових і створюють умови, щоб нові могли почуватися впевнено та продовжувати рухатися.

Вашу роботу фінансово підтримує уряд Канади чи ви це робите своїми силами?

Ні, ми не є комерційною організацією і не маємо жодної урядової допомоги — ані державної, ані муніципальної, ані провінційної чи федеральної.

Які ваші плани на найближчі роки? Чи ви маєте плани гастролювати світом?

Так, є один тур, який ще не був анонсований. Гурт був запрошений два роки тому на український фестиваль Канади до міста Дофін, що в Манітобі. Наразі така можливість справді є. Зазвичай там виступають 7 професійних груп. Нас запросили виступити знову, і це дивовижно. Це буде 60-річчя фестивалю

Два роки тому «Рушничок» був частиною великого заходу. Ювілейний фестиваль відбудеться влітку 2025 року. Нас офіційно вже запрошено, але цього ще ніхто не знає.

Для участі у події ми збиратимемося разом, кілька класів, і робитимемо масштабніші проєкти. Щось таке, як торік ми робили — канадську польку на підборах. Я думаю, що це має таку назву, і це було справді весело.

Зараз я думаю про те, що ми можемо зібратися і безумовно, подорожувати. Ми працюємо над цим просто зараз.

Європа, безумовно, є цікавою для людей, які, як я думаю, намагаються потрапити якомога ближче до України. Чи є найкращим варіантом просто спробувати відчути себе якомога ближче до культури.

На мою думку, найбільший пріоритет для нас, коли ми подорожуємо.

Наша група відвідувала Україну в 2018 році в Києві на День Незалежності.

Отже, у них, звичайно, було багато можливостей вчитися танцювати, зокрема в ансамблю Вірського.

Було б просто було б фантастично, якби ми могли б приїхати в Україну, як це було тоді.

Щиро зичу вам здійснення усіх ваших планів і виступу в Києві на день незалежності України.

Спілкувалася заступниця головного редактора (Центральна Європа та Канада), керівниця проєкту V5 Media Марина Ковальчук