Каким видят конфликт на Донбассе немецкие аналитические центры

1 липня Німеччина почала головувати у Раді Європейського Союзу.

Як пише eurointegration.com, і хоча українські можновладці мали певні очікування щодо того, що питання Донбасу буде на порядку денному, який ФРН підготувала для ЄС на найближчі пів року, схоже, що українське досьє не буде у пріоритеті цьогорічного німецького головування. Зокрема, у програмі дій Німеччини на час головування в Раді ЄС Україна як пріоритет згадується одним реченням у контексті «вирішення основних міжнародних конфліктів», нарівні з Лівією та Сирією.

З одного боку, за даними спільного дослідження Центру «Нова Європа» та Інституту Європейської політики (Берлін), питання Донбасу залишається пріоритетом № 1 для українсько-німецьких відносин. Водночас у формуванні політик у європейських колах не останню скрипку грають також аналітичні та експертні кола, а їхній інтерес до російсько-українського конфлікту помітно вщухає.

У 2019 році кількість аналітичних робіт зменшилась майже вп’ятеро у порівнянні з 2014 роком.

Такі дані було отримано в результаті дослідження, що визначає, як висвітлюють та інтерпретують російсько-український конфлікт німецькі аналітики.

Розуміння того, яким є бачення конфлікту в німецькій аналітичній спільноті, може допомогти зрозуміти і частково передбачити поведінку німецьких можновладців.

Дослідження цих бачень у динаміці показує еволюцію інтересу до України з боку ФРН і свідчить про те, що двом країнам потрібно активніше співпрацювати на рівні аналітиків та експертів. Всього в ході дослідження було проаналізовано роботи п’яти ключових незалежних німецьких аналітичних центрів, а саме 67 аналітичних матеріалів, пов’язаних із темою російсько-українського конфлікту, які було написано впродовж 2014-2019 років.

Назва для конфлікту

Для німецьких аналітиків здебільшого характерне використання м’яких та евфемістичних термінів на позначення подій в Україні та навколо неї у 2014-2019 роках.

Так, наприклад, широко вживаними у проаналізованих публікаціях були словосполучення «ситуація в Україні», «події в Україні», «дії Росії в Східній Україні», «події в Криму» тощо на позначення російської агресії та російсько-української війни.

Це відображає обережність не лише експертного дискурсу, але й зовнішньої політики ФРН загалом, для якої характерними є фундаментальний пацифізм, прагнення до діалогу та примирення, спроби зрозуміти усіх учасників конфлікту, зокрема Росію («Russlandverstehen») тощо.

Водночас іншою цікавою характеристикою німецького експертного дискурсу щодо конфлікту на Сході України є різноманітність термінів на його позначення, які подекуди суттєво варіювалися у межах одного тексту та нерідко вживались взаємозамінними синонімічними рядами.

Однак справедливо буде зазначити, що чим довше конфлікт тривав, тим чіткішими ставали поняття.

Якщо у 2014 та на початку 2015 року у німецьких аналітичних роботах переважали назви «конфлікт», «криза», «дії Росії», то терміни «російська війна», «війна на Донбасі» або «українсько-російська війна» почали застосовуватись лише від середини 2015 року. Це свідчить про те, що на початку протистояння було незрозумілим, невизначеним, але з плином часу німецькі аналітики набули чіткішого розуміння, що відбувається на сході України та хто бере в цьому участь.

Для позначення подій в Україні німецькі аналітики здебільшого використовували назви, які відзначали роль Росії в конфлікті, наприклад: «втручання Росії у внутрішні справи України», «порушення суверенітету й територіальної цілісності України», «введення російських військ на Схід України», «дії Росії в Україні» тощо.

Аналіз не лише назв конфлікту, але і сенсів, які вкладають у нього німецькі аналітики, показав, що в абсолютній більшості випадків німецьке аналітичне середовище сприймає конфлікт на Донбасі як міждержавний російсько-український (нехай і неоголошений, гібридний, нового типу тощо) або як геополітичний, тобто такий, що виходить за межі двосторонніх відносин України та Росії.

При цьому різні дослідники, що визначали конфлікт як геополітичний, оцінювали його дещо під різними кутами: одні — як джерело кризи між Росією та Заходом, ескалацію і до того поганих відносин; інші — як позитивний чинник змін, можливість для ЄС і НАТО «прокинутися».

Розуміння конфлікту як внутрішньоукраїнського зустрічалося в лише поодиноких публікаціях.

Росія: партнер, опонент чи сторона конфлікту?

Визначення ролі Росії було певним викликом, оскільки німецькі дослідники вкладають чіткі й очевидні сенси в конфлікт, а не в кожну зі сторін. У деяких текстах автори навіть не ставили собі за мету дати оцінку діям і ролі України та Росії у конфлікті, натомість розглядати певну теоретичну чи практичну проблему на тлі російсько-українського конфлікту.

У більшості випадків німецькі аналітики сприймають Російську Федерацію як агресора, тобто сторону, що розв’язала конфлікт.

У низці робіт вона також позиціюється як порушник міжнародного права та прав людини, причому це стосується не лише зовнішньої, але й внутрішньої політики. В цьому контексті німецькі аналітики дистанціюють Росію від Європи та західного світу, сприймаючи її як «щось відмінне».

У деяких роботах Російська Федерація зображується як ризик, тобто потенційна загроза або виклик, однак радше не для ЄС та НАТО як таких, а для європейської та трансатлантичної єдності. Водночас мало хто сприймає РФ як глобальну силу, однак необхідність рахуватися з інтересами Росії простежується у певній частині аналітичних робіт.

У значній кількості німецьких аналітичних текстів роль України найточніше можна охарактеризувати як невизначену. Втім, із контексту та тональності формулювань зрозуміло, що, на відміну від Росії, Україна цей конфлікт не розпочинала.

Водночас відчутним є брак суб’єктності України як учасника міжнародних відносин: у низці аналітичних робіт вона обрамлювалася радше як обставина, а не як повноцінний гравець.

Більш того, у деяких роботах Україну розглядають як нестабільну державу: ненадійного корумпованого партнера з недемократичним урядом, слабкою армією та відсутністю стратегічного бачення.

Роль Німеччини у врегулюванні

Серед аналітичних публікацій німецьких авторів, присвячених російсько-українському конфлікту, власне його врегулювання стосувалася менш ніж п’ята частина робіт. Здебільшого в цьому контексті йшлося про санкції: їхні різновиди, ефективність та, звичайно, доцільність продовження.

Цікаво, що, на відміну від непохитної позиції уряду Меркель у цьому питанні, думки аналітиків суттєво відрізнялись.

Одні писали про те, що санкції неефективні, адже шкодять економіці ЄС, призводять до зростання ізоляціонізму в Росії та підтримки Путіна населенням тощо, натомість інші наполягали на тому, що режим санкцій потрібно зберегти.

Однак і тих, і інших об’єднує думка, що саме завдяки санкціям вдалося стримати Росію від подальшої окупації території України, а також від подібних нападів в інших державах: «Завдяки санкціям російське керівництво буде діяти з більшою обережністю, якщо подібні напади відбудуться в Республіці Молдова або в Грузії».

Що стосується міжнародних форматів врегулювання конфлікту, до яких безпосередньо долучена Німеччина, то Нормандському формату не було присвячено жодної публікації з проаналізованих, а Мінським домовленостям — лише дві.

На думку авторів, Мінські угоди — єдиний можливий наразі варіант вирішення конфлікту.

Виконання Мінських угод повинно розпочатися з повноцінного припинення вогню, роззброєння обох сторін, виведення російських військ з української території та звільнення всіх заручників. Згадувалася також ідея розширити Нормандський формат, включивши до нього США.

Втім, важливо зазначити, що хоча тематиці врегулювання було присвячено мало аналітичних праць, цю тему експерти широко висвітлювали у коментарях та публіцистичних статтях, які не були предметом цього аналізу.

Що стосується місця Німеччини у врегулюванні конфлікту, у більшості публікацій, присвячених російсько-українському конфліктові, розділ «Рекомендації» містив настанови і для ФРН.

Втім, ці рекомендації передбачали дії Німеччини радше не як учасника Нормандського формату, а як держави-лідера ЄС, тобто стосувалися не посередницької діяльності, а забезпечення єдності серед держав-членів.

Бачення ж заходів, яких варто вжити, суттєво відрізнялося від документа до документа та варіювалося у межах кількох протилежностей: «посилення санкцій — зняття санкцій», «розрив із Росією — діалог із Росією», «збільшення власної обороноспроможності — розбудова довіри».

Єдине, в чому були одностайні усі аналітики, то це в тому, що позиція ЄС та ФРН щодо Росії повинна бути збалансованою.

Навіть прихильники жорстких заходів, таких як продовження санкцій та політичний тиск на Росію, зауважували, що двері для переговорів потрібно завжди залишати відчиненими та невпинно шукати шляхи відновлення довіри між усіма сторонами: у цьому політика німецького експертного середовища збігається з позицією німецького уряду, яку він провадив упродовж 2014-2019 років.

Статтю було написано за результатами спільного дослідження Маріанни Фахурдінової та Катерини Зарембо «Україна як обставина: дискурсивний аналіз називання та обрамлення російсько-українського конфлікту в німецьких науково-аналітичних колах», що є частиною монографії «Інтерпретація російсько-українського конфлікту в західних наукових і експертно-аналітичних працях», виданої Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.