Ізраїль і викрадене українське зерно: тіньові схеми РФ, мільйони на війну та питання етики

Уявіть: тонни життєво важливого зерна, викраденого з українських полів окупантами, не лише зникають у невідомому напрямку, а й опиняються на міжнародних ринках, годуючи не лише тих, хто платить, а й військову машину агресора. Це не сюжет шпигунського трилера, а шокуюча реальність, розкрита ґрунтовним розслідуванням ізраїльської газети Haaretz. У той час як Україна бореться за свою свободу, частина світу несвідомо чи свідомо стає співучасником злочину, фінансуючи війну Росії. Ця історія — про відчайдушні спроби приховати сліди, про морські маршрути, що кишать тіньовими угодами, та про моральний вибір, що стоїть перед націями.

Тіньові маршрути: як крадене зерно з України потрапляє на ринки Ізраїлю

Розслідування Haaretz висвітлює складний механізм, через який Росія вивозить українське зерно з окупованих територій і продає його на міжнародному ринку, зокрема до Ізраїлю. Це не поодинокі випадки, а налагоджена система, яка діє від початку повномасштабного вторгнення. Журналісти відстежили шлях російського балкера “Абінск”, який на початку квітня прибув у порт Хайфи. Хоча ізраїльська сторона запевняла Україну про намір вжити заходів, судно у підсумку отримало дозвіл на розвантаження¹. Це стало тривожним сигналом про системність проблеми.

Особливої уваги варта поведінка російських суден. Вони вимикають свої системи автоматичної ідентифікації (AIS) під час наближення до окупованих українських портів, таких як Керч та Севастополь, а потім знову вмикають їх вже у відкритому морі, завантажені пшеницею. Це класичний прийом, що використовується для приховування незаконного походження вантажу та обходу міжнародних санкцій². Аналіз супутникових знімків та даних відстеження суден, отриманих журналістами, підтверджує, що щонайменше два кораблі з викраденим зерном прибули до Ізраїлю ще до 2023 року, і щонайменше один з них був розвантажений. Лише цьогоріч, за інформацією газети, до Ізраїлю вже доправлено чотири партії краденого українського зерна. Ще одне підозріле судно прибуло до Хайфської затоки і чекало на вхід.

Судна-примари та маніпуляції з AIS: технології приховування злочину

Морський шлях перевезення викраденого зерна становить цілу мережу хитрощів. Після завантаження у тимчасово окупованих портах, російські суховантажі, котрі раніше “зникали” з радарів, знову з’являються в ефірі і прямують до Ізраїлю. Далі зерно розвантажується у портах Хайфи та Ашдода. Журналісти Haaretz ідентифікували низку суден, причетних до цієї схеми. Серед них – “Свята Ольга”, проти якої Україна вже запровадила санкції за участь у контрабандній мережі. Це судно, за даними розслідування, було причетне до щонайменше чотирьох поставок пшениці до Ізраїлю¹. Іншим відомим учасником схеми є судно “Меч Лев”.

Загалом, крім цих двох, Haaretz ідентифікувала ще сім суден, які у 2023 році розвантажували пшеницю в Ізраїлі. Ці судна завантажували товар з невстановлених суден поблизу контрольованої Росією Керченської протоки, також із вимкненою системою AIS. Цей механізм “перевантаження у морі” (STS – Ship-to-Ship transfer) є ключовим елементом для відмивання походження зерна. Він дозволяє стерти сліди, створюючи ілюзію, ніби товар походить з легальних російських портів, а не з окупованих територій України. Такі операції, особливо з вимкненими транспондерами, викликають найвищий ступінь підозри в морському праві та міжнародній торговельній практиці³.

Еволюція схеми: відкритої крадіжки до високоорганізованої контрабанди

До повномасштабного вторгнення Росія та Україна разом відповідали за третину світових поставок пшениці. У 2021 році Україна експортувала пшениці на суму 12 мільярдів доларів. З початком війни експорт різко скоротився через російську морську блокаду та окупацію значних сільськогосподарських угідь. Відтоді численні міжнародні розслідування, зокрема від “Слідства.Інфо”, Bellingcat та New York Times, неодноразово підтверджували, що Росія активно експортує викрадену українську пшеницю морем, здебільшого до Сирії, Туреччини та Ірану. Продаж цього зерна став одним з головних джерел фінансування війни, розв’язаної Володимиром Путіним проти України⁴.

Механізм експорту краденої пшениці розвивався поступово, адаптуючись до міжнародного тиску. Спочатку Росія намагалася експортувати зерно через окуповані українські порти, не приховуючи його походження. Однак цей план провалився через міжнародну критику та відмову судновласників швартуватися в таких портах. Згодом, коли запаси викраденої пшениці почали накопичуватися у кримських зерносховищах, Росія винайшла нові методи. Російським компаніям дозволили купувати пшеницю в українських фермерів (під примусом), перевозити її залізницею та вантажівками до Росії, а звідти експортувати, попередньо змішавши з російською пшеницею¹. Цей метод “легалізації” ускладнює відстеження походження товару.

Крім того, російська влада розробила протокол, що регулює використання малих суден-постачальників для перевезення пшениці зі сховищ у російських портах до моря, а звідти – на великі судна. Через брак місць для зберігання у портах Росії, великі судна стали використовувати як плавучі зерносховища. Моніторинг журналістів Haaretz виявив, що будь-якої миті в районі на південь від Керченської протоки перебувало п’ять суден, які виконували функції таких плавучих складів. Документи російської адміністрації, отримані Haaretz, містять список зі 120 партій краденого українського зерна, що пройшли через окуповані кримські порти Керч і Севастополь. З листопада 2022 року по червень 2023 року більшість партій прямували до Сирії та Єгипту, інші – до Туреччини, Лівії, Саудівської Аравії та Тунісу, і 31 з них – загалом 90 000 тонн – призначалися для Ізраїлю¹. Це свідчить про глибоку інтеграцію ізраїльських покупців у цю тіньову схему.

Економічні наслідки для України та глобальні загрози продовольчій безпеці

Викрадення українського зерна – це не лише пряма фінансова втрата для України, а й цілеспрямований удар по її економіці та здатності прогодувати власний народ і світ. Український агропромисловий комплекс був і залишається одним із ключових рушіїв економіки. Руйнування інфраструктури, окупація земель, блокування портів та систематична крадіжка врожаю завдають величезних збитків, які вимірюються десятками мільярдів доларів⁵. Це підриває довіру до України як надійного постачальника на світовому ринку та створює довгострокові проблеми для відновлення країни.

На глобальному рівні, дії Росії підривають світову продовольчу безпеку. До війни Україна була однією з житниць світу, забезпечуючи значну частину пшениці, кукурудзи та соняшникової олії. Крадіжка та перенаправлення цих поставок створюють штучний дефіцит, що призводить до зростання цін на продовольство і загрожує голодом у найбідніших країнах. Це особливо небезпечно на тлі інших глобальних криз, враховуючи зміни клімату та економічну нестабільність. Міжнародні організації, такі як ООН та Всесвітня продовольча програма, неодноразово засуджували такі дії, вказуючи на їхню пряму загрозу мільйонам людей⁶.

Міжнародна реакція та позиція Ізраїлю: між дипломатією та комерцією

Україна неодноразово наголошувала на неприпустимості дозволу Ізраїлю на імпорт викрадених товарів. Офіційний Київ висловлював рішучий протест, зокрема, коли виявили намір розвантажити судно “Абінск”. Проте, як свідчить розслідування, ці застереження не зупинили процес. Ізраїльське Міністерство закордонних справ у відповідь на запит Haaretz заявило, що “переслали відповіді щодо цього питання нашим українським друзям дипломатичними та професійними каналами”. Це формулювання, однак, не дає чіткої відповіді на питання, чому заходів не було вжито і торгівля продовжується¹.</p

Ситуація з Ізраїлем є складною. Країна підтримує відносно нейтральну позицію щодо війни в Україні, намагаючись балансувати між інтересами союзників та відносинами з Росією, зокрема через її присутність у Сирії. Проте, імпорт краденого зерна підриває цю заявлену нейтральність і створює серйозні етичні та репутаційні ризики. Навіть якщо ізраїльські покупці заявляють про свою необізнаність, посилаючись на “документи, що підтверджують сибірське походження” зерна, попередження від українського посольства мали б стати достатнім приводом для ретельної перевірки¹. Фактично, продовження таких закупівель робить Ізраїль мимовільним, а то й свідомим, спонсором агресії.

Ізраїль не єдиний, хто опинився в такій ситуації. Журналісти “Слідства.Інфо” з’ясували, що лише у 2023-2024 роках Туреччина придбала понад 54 тисячі тонн зерна, відправленого російською компанією з окупованого Маріуполя¹. Це свідчить про ширшу проблему: країни, які декларують нейтралітет або навіть засуджують агресію, можуть бути втягнуті у фінансування війни через непрозорі торговельні схеми. Це вимагає посилення міжнародного контролю, прозорості та запровадження жорсткіших санкцій проти будь-яких суб’єктів, які сприяють такій торгівлі, незалежно від їхньої геополітичної позиції.

Підсумок

Розслідування Haaretz виявляє тривожну правду про те, як Росія використовує викрадене українське зерно для фінансування своєї війни, а деякі країни, зокрема Ізраїль, мимоволі чи свідомо, стають частиною цієї злочинної схеми. Комплексна мережа тіньових операцій, маніпуляції з даними суден та обман покупців створюють складне поле для міжнародного контролю та притягнення до відповідальності. Проте, завдяки зусиллям журналістів та активістів, світ отримує дедалі більше доказів цих воєнних злочинів.

Історія з українським зерном – це не просто економічне питання; це питання моралі, відповідальності та міжнародного права. Кожна тонна викраденого зерна – це не лише втрачені гроші для України, а й прямий внесок у продовження кровопролиття. Міжнародна спільнота повинна посилити тиск на країни-покупців, щоб вони ретельно перевіряли походження товарів, запроваджували санкції проти причетних компаній та суден, а також підтримували розслідування та притягнення винних до відповідальності. Лише спільними зусиллями можна зупинити цю тіньову торгівлю, що продовжує підживлювати війну.

Джерела

1. zn.ua: Росія потихеньку постачає вкрадену в Україні пшеницю в Ізраїль – розслідування
2. Bellingcat: Відстеження викраденого Росією зерна: високотехнологічне полювання на воєнні злочини
3. Global Maritime Crime Programme: Незаконна морська діяльність та заходи протидії
4. New York Times: Відстеження крадіжки зерна Росією: глобальний пошук
5. Kyiv School of Economics: Звіт про оцінку збитків та потреб
6. United Nations: Звіт про глобальну продовольчу кризу 2023