Інтелект – дар Божий людині. Ексклюзив

Важлива тема сьогоднішнього часу — це дари Св. Духа. Дари Святого Духа — це певний результат дії Божественної благодаті Святого Духа в душі християнина. Саме ці дари дозволяють нам робити добрі справи, допомагати ближнім. Іноді людина береться за якусь добру справу з почуттям повного власного безсилля. Що ми можемо в жорстокому світі, де хворіють і страждають діти? Але, часто буває, що ми приступаємо навіть до найскладнішої задачі з молитвою, і несподіваним чином все виходить, складається так, як треба. У таких випадках часто згадують про дари Святого Духа.

Найціннішим даром Святого Духа для нас залишається дар любові. Цей дар вважається і плодом Святого Духа. Любов до ближнього і до Христа — основа нашого віровчення. Але про це давно вже «благочестиво» забуто в Мордорі.

Дари Святого Духа в цілому — це більше ніж просто природна обдарованість, але ці поняття не можна протиставляти один одному. Природні обдарування — це теж Божі дари, а розділяти їх не тільки неможливо, але і не потрібно. Природні обдарування ми називаємо талантами. Через Дари Духа в церкві діє Дух Божий, щоб прославляти Ісуса Христа. Святий апостол Павло пише: «дари різні, а Дух один і той же» (1 Кор. 12: 4), — звертаючи нашу увагу на те, що наявність у них різних дарів зовсім не означає, що у них були різні духи. Не розділенням (1 Кор. 1: 10-12), а «єдностю духу» (Еф. 4: 3) повинні були послужити різні дари духу. Цю істину про єдність апостол Павло ілюструє, порівнюючи тіло Христа з тілом людини, що складається з багатьох взаємопов’язаних частин.

Але сьогодні я хотів би поговорити про дар мудрості. Спаситель наш, Господь Ісус Христос, обіцяв дати своїм учням «мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники» (Лк 21: 12-15), щоб вони, коли їх будуть гнати в ім’я Його, могли відповісти, не обдумуючи заздалегідь. Мудрість Святого Духа слід відрізняти від природного розуму та набутого через освіту знання.

Бог наділяє своїх дітей, щиро бажаючих Йому служити, мудрістю як надприродним даром. Коли Соломон був помазаний в царі, перш за все він пішов до Гаваона, щоби принести жертву Господу. І там з’явився йому Бог в нічному баченні і запитав: «Що дати тобі?» Тоді просив Соломон у нього мудрості, щоби розумно керувати народом. І Богу це сподобалося (3 Цар. 3:6).”

Є пізнання людське, а є мудрість, яка сходить від Бога. Незважаючи на те, що це сталося за часів Старого Завіту, все одно це свідчить про служіння Духа Святого. Адже Він в ті часи проявлявся через пророків або священиків, або царів. В даному випадку він проявлявся через царя Соломона. Сьогодні цей дар Дух Святий дає християнам, які потребують особливої мудрості для управління Церквою. Коли християнин, який вивчає Писання, молитовно шукає одкровення від Бога, Господь виливає на такого мудрість як надприродний прояв. Через Слово Своє Господь відкриває нам таємниці, приховані в глибині Біблії. На основі цих одкровень священики та місіонери можуть будувати проповіді.

Духовний дар — це Божий інструмент для творення Церкви Христової. Тобто дар дається для того, щоб я їм служив іншим, служив Церкві. Звичайно кращого порівняння з тілом, яке привів ап. Павло знайти неможливо. Тіло складається з багатьох членів, але кожен член потрібен та виконує дану йому функцію, яким би непомітним він не був. Як я розпоряджуся даними мені Богом даром — це вже моя особиста відповідальність перед Богом. Неправильно буде використовувати дар не за призначенням, а також не використовувати його зовсім.

Але перш ніж служити, потрібно з’ясувати який же у мене дар? Як це зробити? Часто можна бачити різні тести, тренінги, спрямовані на з’ясування того, який же у мене дар. І християнин думає, що «поки я не визначив який у мене дар, то і служіння Мені починати не варто». І християнин тільки тим і займається, що з’ясовує, який же дар дав йому Бог. А служіння Боже в цей час стоїть на місці. Цікаво, що ні ап. Павло, ні ап. Петро не дає якоїсь конкретної методики з визначення свого духовного дару, а закликають просто служити в Церкві. По всій видимості, це і важливо для Церкви — нести служіння, а не займатися з’ясуванням протягом довгого часу який же у мене дар.

Як це здійснити практично? Дуже просто, пробуючи свої сили в різних сферах служіння. Під лежачий камінь, як то кажуть, вода не тече. Потрібно використовувати будь-яку можливість нести служіння в церкві. Тільки так на практиці Бог дасть розуміння, впевненість в тому, що це і є духовний дар. Дух Святий творить Церкву не якимось невидимим чином, а через нас, членів Церкви. Тому на кожному християнині лежить відповідальність служити тим даром, який він отримав (1 Пет.4:10). Не знаєте який у вас духовний дар? Тоді задайте собі питання інакше, чи несу я служіння в церкві?

А тепер більш детально поговорю за дар розуму та мудрості. Адже серед дарів Святого Духа, по-перше, дар розуму займає абсолютно особливе місце. По-друге — саме по-друге, тому як мова про це піде дещо пізніше — через його особливу важливість в духовному житті кожного християнина та всієї Церкви у цілому. Адже, загалом кажучи, розумом володіє кожна людина, так навіщо ж просити Бога про те, що вже є? Може бути, мова йде лише про деяке вдосконалення наших інтелектуальних здібностей?

Ні, адже, говорячи про дар розуму, ми не маємо на увазі просто здатність людини до мислення, тобто людський інтелект. Здатність до мислення — вроджена якість кожної людської істоти, дар же розуму — це саме дар, подарунок, ввірюваний нам тоді, коли ми, за посередництвом Церкви, про це просимо. До того ж людський розум схильний виносити судження щодо пізнаваних елементів, що не може бути застосовано до дару розуму, адже мова йде про пізнання істин вищого порядку, що перевищують людський інтелект. Таким чином, ми підходимо до того, щоб дати остаточне визначення дару розуму.

Дар розуму — це така форма дії Святого Духа в християнині, завдяки якій останній набуває здатність до розуміння та свідомого переживання істин, що відносяться до таємниць віри.

Активний характер даного дару більш повно розкривається в іншій його назві (в схоластичної теології, у традиції Томи Аквінського)— дар розуміння, але найбільш повно розкривається в його латинському найменуванні — donum intellectus, адже саме слово intellectus походить від intus legere, що означає «читати всередині», «проникати», «розуміти глибину».

Іншими словами, можна з упевненістю сказати, що дар розуму — це така дія Святого Духа, завдяки якому людина відкривається на радісну та повну довіру сприйняття істин віри та свідоме їх приймає до дії.

Питання про те, кому ж може бути даний дар розуму, здається, на перший погляд, абсолютно зайвим. Звичайно ж, кожному просить про це християнину. Це справедливо, однак не відображає всієї істини. Дар розуму дається не тільки кожному християнину, а й — і перш за все — всій громаді, Церкви в цілому: її пастирям, наступникам апостолів, а також всій громаді вірних.

Однак найбільш повне розуміння того, що являє собою дар розуму, можна отримати, звернувши увагу на те, як же він діє, тобто його прояви в житті окремого віруючого і Церкви. І таких практичних проявів можна виділити кілька. Отже, дар розуму: дозволяє проникати в справжню суть різних реальностей, усвідомлюючи як їх земний, так і небесний, трансцендентальний, вимір. Так, завдяки цьому дару віруючий усвідомлює, що, наприклад, що церква являє собою єдність Церкви мандрівної та торжествуючої, тобто небесного та земного вимірів. Він же дає здатність вести роздуми та приводити аргументацію, щодо реальностей вищого порядку, реальностей божественних. Це дає, наприклад, християнину здатність міркувати про таємницю Пресвятої Трійці, або ж аргументовано розмовляти про Бога з атеїстом.

А кажучи мовою філософії та богослов’я, дозволяє бачити субстанцію в акциденції, тобто невидиме, але реальне, у видимому, бачити духовну суть таїнств, приховану за видимими знаками. Подібним чином ми можемо усвідомлювати присутність Ісуса під виглядом хліба і вина в Євхаристії.

Ісус Христос нам розум розкрив, щоб розуміти Писання ( див.:Лк 24,45), тобто допомагає нам розуміти слово Боже, відкриваючи різні смисли Святого Письма: буквальний, алегоричний, моральний, есхатологічний. Дар розуму дозволяє зростати у вірі, усвідомлено приймаючи істини віри, роблячи їх нормами та засадами свого життя.

Завдяки дару розуму світло Духа Святого дозволяє нам бачити єдність земного та небесного, побачити Божу присутність в історії людства, історії спасіння, а також з надією дивитися у майбутнє. Тому, повні подяки за такий великий дар, ми щорічно очікуємо Зішестя Святого Духа в день П’ятидесятниці, волаючи: «прийди, Духу Святий!»

У старозавітній релігії інтелектуальні здібності цінувалися дуже високо. Повагою були оточені «книжники» — люди, які формально не мали ніякого ієрархічного становища, але мали авторитет через знання. У російському старообрядницькому середовищі таких людей називали «начотчик» — начитана людина.

І при цьому в історичному християнстві завжди жило презирство до інтелектуалів. Особливо на маргінальному рівні. Чому так? Хто спілкувався з радянським баптистським середовищем, або з «чернечим» православ’ям, можуть звернути увагу на не просто приниження майже всього інтелектуального, а й на пряме ототожнення «високоумства» та «гордині». Не треба думати, а просто вірити, нібито «де просто, там ангелів зі сто, а де мудро там і не одного» © Амвросій Оптинський. Таких цитат можна набрати і від саровських, оптинських, і т. д. старців, і від баптистських і п’ятидесятницьких проповідників, і від францисканців та інших «спіритуалів»… Де тут помилка? А помилка дуже проста.

Прийняття небезпеки за абсолютну. Наприклад, Ви купили автомобіль. Можете їздити тепер під 200 км на годину, не треба чекати автобус і т.д. Але ви можете і в ДТП потрапити, і когось мимоволі вбити та самі загинути. Відмовитися тепер від автомобіля?

З інтелектом теж саме. Його можна використовувати і на зло. Оскільки його на базарі не купити, а розвивається він важко та вимагає ще й вроджених здібностей… То звичайно інтелект — це вже привід для гордині. І «чернечий» шлях підштовхує до боротьби з гординею шляхом відсікання приводу. Я би погодився з таким підходом за однієї умови. Всі християнські проповідники, особливо багаті та успішні нехай відмовляться від автомобілів і всюди ходять пішки. Оскільки автомобіль теж часто спосіб підживлення гордині. Особливо це стосується настоятелів монастирів та епископів. Але це свідчення не проти автомобіля. Це свідчення проти помилкового розуміння інтелекту.

Але як кожен з дарів Божих даних при творінні, він пошкоджений наслідками гріхопадіння. На латині «корумпований». Тому наш інтелект потребує освячення та преображення. Саме це перетворить вміння працювати з великою кількістю інформації у розумі.

Премудрість починається з трепету перед Богом. Це мій переклад того, що зазвичай переводять «початок премудрості страх Господній». Цю цитату людина нашого часу розуміє перекручено. Між умінням працювати з обсягами інформації та розумом є певна дистанція. І ця дистанція саме у здатності не просто пізнавати, а розкривати сенс та призначення. Вище призначення. І для цього людині необхідна особлива освіченість. Якщо завгодно розум надприродного характеру. Який є плодом дії Святого Духа. При чому ж тут «трепет перед Богом»?…. Тому що навіть на рівні осмислення інформації наш інтелект стикається з тим, що не може помислити Бога. Чи не створити «уявний ідол» на зразок дідка на хмарі, або «доброї радіації», а просто помислити абсолютне буття. І ця неможливість вселяє трепет. З цього трепету починається божественне просвітництво. В якому розум стає дієвим інструментом порятунку.

Людина знаходить можливість не просто осягати якісь стародавні тексти, але бачити справжній сенс досліджуваного та перш за все себе самої.
«Благословен єси Христе Боже наш, иже премудры ловцы явлей Благословенний ти Христе, Бог наш. Який зробив мудрецями рибалок…». Так Бог демонструє знамення Святого Духа. Одне з них — мудрість пізнання абсолютного буття та вищого сенсу життя.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор богословських наук