Хроніка краху: як доба силовиків довела Україну до розпродажу війни

Ексклюзив. Україна входить у нову фазу війни, де нас оцінюють не лише за лінією фронту, а й за станом балансу. Витоки плану Трампа свідчать: війну намагаються завершити мовою грошей, активів і прибутковості. Замість того, щоб змусити Кремль заплатити за злочини, Україну радше розглядають як проблемний актив, який простіше «реструктуризувати». Те, що такий план взагалі став можливим, — прямий наслідок п’яти років внутрішньої політики, яка будувала не державу, а феодальний анклав.

Бюджет-2021: коли держава обрала не фронт, а «фортецю Банкова»

Точка відліку не в лютому 2022-го. Вона в листопаді 2020-го, коли ухвалювали Державний бюджет України на 2021 рік. Саме тоді стало очевидно, кого влада насправді збирається захищати. Офіс Генпрокурора отримав стрибок видатків із приблизно 7,5 млрд грн до 11,5 млрд грн (зростання на понад 50% порівняно з попереднім роком).

Бюджет Державного Бюро Розслідувань підняли майже на 75% — до 2,48 млрд грн [1].

Міністерство внутрішніх справ разом із Нацгвардією та прикордонниками вийшло на рекордні 98 млрд грн, де левова частка припадала саме на поліцейський блок.

Це не виглядало як випадкова арифметична помилка. Це був політичний вибір: замість того, щоб вкласти додаткові мільярди (а їх просто так подарував МВФ і певний нетривалий стрибок економічної активності після епідемії) у ракетні програми, ППО і фортифікації, держава інвестувала у власну недоторканність. Будували не оборонний щит, а політичну броню для Банкової.

Кожна зайва гривня на «золоті прокуратури» означала мінус одну умовну ракету, мінус один укріплений рубіж. Силовики мали стати щитом країни, але поступово перетворилися на охоронців режиму. Коли криза дійшла до фронту, виявилося, що фортеця, яку так старанно будували, стоїть спиною до ворога.

Вбивство середнього класу: ФОПи як вороги нового феодалізму

Поліцейський бюджет підкріпили поліцейською економікою. Ідеологія посилення фіскального тиску стала однією з головних політик влади. Голова податкового комітету, спільник російського резидента Андрія Деркача Данило Гетьманцев свого часу пояснював, що «правильне оподаткування» — це мистецтво скубти гусака так, щоб він не кричав [2]. Ця фраза стала концентратом ставлення влади до бізнесу: не партнерство, а витискання ресурсу.

Під цю філософію підвели і закони. Пакет №128-IX та №129-IX запускав фактичну тотальну фіскалізацію з РРО для малого бізнесу і «кешбек» за доноси на продавців. На тлі пандемії та падіння попиту сотні тисяч ФОПів отримали не кисневу подушку, а податковий зашморг. Рух SaveФОП у 2020–2021 роках намагався бодай зупинити цей тиск, але для влади вони залишилися «проблемою з Майдану», а не партнером із відновлення економіки.

ФОПи, які були хребтом Майдану і драйвером ІТ, торгівлі та послуг, раптом опинилися в ролі підозрюваних. На тлі війни й падіння попиту їх накривають штрафами та постійними погрозами «тотальної детінізації». Паралельно гральний бізнес отримує податкові подарунки, а великі монополії — комфортні умови. Це все менше нагадувало боротьбу з ухиленням і все більше — зачистку.

Податки для обраних: казино під крилом, ФОПи під катком

Контраст був майже карикатурний. Поки під стінами парламенту виходили підприємці з плакатами SaveФОП, у сесійній залі просували законопроєкт №2713-д, який передбачав зниження податку на дохід від азартних ігор (GGR) до 10% і фактичне звільнення виграшів від оподаткування [3].

ФОПам пояснювали, що «не можна жити в тіні», і примушували купувати касові апарати. Казино й онлайн-румам одночасно пропонували податковий коридор, у якому тінь просто легалізується, ще й за пільговими ставками. Це було схоже не на єдині правила для всіх, а на дуже конкретний сигнал: якщо ти малий і незалежний — тебе дотиснуть. Якщо ти частина великого грошового потоку — тобі допоможуть.

Так формувалася економіка, у якій середній клас виштовхували за кордон або в тінь, а «правильний» бізнес заводили під купол влади. Це підготовка до моделі, де будь-яку кризу зустрічають не сильною економікою, а сильною лапою над потоками.

Коли інвестори голосують ногами: вирок від «єдинорогів»

Іноземний капітал має дуже чутливий нюх на гниль. Поки чиновники розповідали на форумах про «інвестиційних нянь», реальний бізнес почав пакувати валізи. На тлі погіршення інвестиційного клімату у 2025 році відтік інвесторів став системним сигналом.

За інформацією кількох співрозмовників на ринку, один із європейських «єдинорогів» у сфері міських перевезень, який роками розбудовував тут діяльність, розглядає варіант радикального скорочення присутності в Україні — аж до мінімального штату, необхідного лише для підтримки сервісу. Йдеться про скорочення понад 90% команди, замороження нових проєктів і перенесення інвестицій на інші ринки. Прямі іноземні інвестиції (FDI) в Україні у 2025 році скоротилися більш ніж утричі [4].

Офіційні релізи про це поки не з’являлися, але сама дискусія всередині індустрії показова. Інвестори готові ризикувати під час війни. Вони не готові бути лише ресурсом для збагачення місцевих феодалів. Коли корупційний податок і адміністративний тиск з’їдають прибутковість, капітал не сперечається — він просто йде.

​Для Вашингтона і Брюсселя такі кейси звучать голосніше за будь-які патріотичні промови. У документах це виглядає просто: країна, з якої тікають «єдинороги», — це країна, де не працюють суди, регулятори й гарантії для інвестора. Мовою міжнародної політики це називається «токсичний актив».

Від «токсичного активу» до Make Money, Not War

Коли країна виглядає як банкрут, з нею починають говорити як із банкрутом. Витоки, які лягли в основу мирного плану Трампа (Make Money, Not War), описаного у західних медіа, показали: люди з оточення Трампа обговорюють завершення війни з російськими представниками категоріями фондів, активів і динаміки прибутку. Заморожені російські 300 мільярдів доларів пропонують не конфіскувати, а використати як базу для великої угоди: частину віддати на відбудову України, частину — на спільні проєкти США та РФ [5].

​У цій логіці Україна — не союзник, а проблемний бізнес. Від Києва очікують територіальних поступок, обмеження армії, фактичної відмови від повноцінної інтеграції в НАТО. Це нагадує реструктуризацію боргів компанії, яка сама себе довела до ручки, а тепер змушена віддавати контроль над активами зовнішнім керуючим.

І тут ланцюжок замикається: бюджет-2021 із його «золотими прокурорами», війна з ФОПами, подарунки гральному бізнесу, токсичний інвестклімат і втеча міжнародних гравців створили образ країни, яка не може захистити власних підприємців і власні бюджети. На цій картинці план Make Money, Not War виглядає не збоченням окремих цинічних бізнесменів, а передбачуваною реакцією на шість років нашого внутрішнього гниття.

Фінал: або демонтаж «епохи силовиків», або розпродаж країни лотами

Ми опинилися в точці, де за нас малюють схеми люди, які ніколи не жили під нашими ракетами, але дуже добре вміють рахувати чужі гроші. Їхня логіка проста: якщо країна не здатна захистити власних підприємців і власні податки від своїх же чиновників, навряд чи вона зможе захистити власну суб’єктність від зовнішніх гравців.

Питання не в тому, чи погодиться Україна на конкретний план Трампа. Питання в іншому: чи здатні ми зламати «епоху силовиків» і фіскальний терор, яка зробила нас слабкими, перш ніж наступна велика угода буде підписана вже без нас у кімнаті. Інакше вся країна ризикує перетворитися на кейс із підручника з банкрутства — із дрібною приміткою внизу сторінки: колись тут намагалися будувати демократію.

Джерела:

[1] ВРУ — Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (додаток №3); StateWatch — Аналіз бюджету правоохоронних органів.

[2] NV / Бабель — Данило Гетьманцев: «Мистецтво оподаткування — це мистецтво общипувати гусака» (адаптовано).

[3] ВРУ — Проєкт Закону №2713-д про оподаткування доходів від азартних ігор.

[4] GMK Center / НБУ — Аналіз динаміки прямих іноземних інвестицій (FDI) в Україні 2024–2025.

[5] BBC / WSJ — Витоки деталей «мирного плану» Трампа (28 пунктів).

Moris K для Newssky © 2025