Ганді vs християнство: хронічна кривда вчення про ненасильство. Ексклюзив

12.09.2021 0 By NS.Writer

Частина перша. Вчення Ганді в світлі христоцентризму

Мохандас Карамчанд Ганді, якого в Індії та Світі називали Махатмою Ганді (від санскритського Махатма: велика душа), або навіть просто Ганді або Бапу (батько на багатьох мовах Індії) був політичним лідером, важливим духовним наставником країни та лідером руху за незалежність. Безумовно, він увійшов в історію. Але чи завжди політична сила дорівнює християнській істині? І ось, як би це не було дивно, але періодично трапляються картинки із зображенням Ганді в християнських храмах. Періодично на його вчення «сатьяграха» (вчення про мирний політичний протест) посилаються як на прямо-таки зразок суто «християнського» ставлення до ворогів, протиставляючи «злому церковному християнству», яке допускає справедливі війни та насильницьке повалення несправедливої влади (якщо хто не знав). Ім’я Ганді породило культ. До цього дня мільйони людей вважають його святим. У даній статті послідовно розглянемо, чому Мохандас Ганді не може бути прикладом для християн. А так само чому вчення про «сатьяграха» — помилкове.

Справа закінчується тим, що його визначають в приклад християнам як виконав євангельську заповідь про прощення ворогам і милосердя. У ліберальному богослов’ї (а точніше блудослов’ї) Махатму записують у праведники. Бо в уявленні поверхового пострадянського ліберала (а особливо недо-освіченого інтелігентика, що на кухні з чаркою протухлої сивухи триндить на тему «духовності») немає ніяких відмінностей між життям і вченням преподобного Амфілолохія Почаївського та життєвим шляхом і вченням Ганді.

А відповідно в різних країнах світу можна зустріти меморіали та пам’ятники, зведені на честь Махатми Ганді. Скрізь його відобразили вже в похилому віці з посохом в руці і босим. Саме таким його пам’ятає світ. Згідно з опитуванням 2006 року, проведеним англійською радіостанцією Бі-бі-сі, індійський громадський діяч Махатма Ганді був визнаний «людиною тисячоліття». Друге місце завдяки, ймовірно, гучному бестселеру зайняв Леонардо да Вінчі, а до нього Чингіз-хан. Як не дивно, Ісуса Христа слухачі радіостанції вибрали тільки третьою людиною другого тисячоліття.

Але повернемо до першого в хіт-параді кумирів. Отже, Мохандас Карамчанд Ганді народився в 1869 році в сім’ї багатих торговців у Гуджараті, на північному заході Британської Індії. Він присвятив себе професії юриста, вивчаючи право в Лондоні. Тут у нього було широке коло спілкування, включаючи і теософів. Серед його нових знайомих і популярна теософка Анні Безант, права рука відомої російської відьми та сатаністки Олени Блаватської.

Отримавши звання баррістера (адвоката), Ганді повертається в 1891 році до Індії, де як адвокат-початківець, Ганді, м’яко кажучи, не користувався популярністю. До такої міри, що через два роки був змушений за контрактом в якості свого роду гастарбайтера відправитися у Південну Африку. Там його юридична практика теж виявляється малоефективною та він втягується в політичну боротьбу. Мимоволі у зв’язку з цим згадується і інший «невдаха»- адвокат — В.І. Ульянов, один з найяскравіших, до слова, предтеч антихриста.

Ну а Ганді продовжив свою кар’єру в Південній Африці, приєднавшись до великої громади з Індії. Зіткнувшись з бурхливою в країні расовою дискримінацією, він зарекомендував себе як захисник індійських іммігрантів. Ганді організував знаменитий мирний похід протесту з Наталя в Трансвааль. В результаті заворушень багато індійців поплатилися життям, тисячі опинилися в тюрмах. У Росії щось подібне сталося в день Кривавої неділі, коли мирна демонстрація з іконами та хоругвами під проводом свого «пастиря» — попа Георгія Гапона, поспішила на «зустріч» з російським самодержцем та була розстріляна. Чому ж Гапон залишився в історії як провокатор (доведено, що він зовсім не був агентом царської охранки), а Ганді — як непохитний борець за щастя свого народу?

Відзначимо, що правлячі кола англійської держави, починаючи з 1914 року, вірогідно, готують Ганді для відправки в Індію, так як там революційні рухи стали небезпечними для імперії, щоб відтягнути на себе революційний рух, очолити його і, відповідно, всіляко гальмувати. І йому це вдасться, так як Індія отримає незалежність тільки в 1947 році, однією з останніх провінцій Британської імперії. Але і потім вона отримала свій статус в англійській Співдружності.

Англійська еліта, а разом з нею і індійська, зрозуміла, що для досягнення незалежності важливі масові акції, але їх хвилював привид російської революції, того самого російського бунту, безглуздого та нещадного, під час якого демократичні вимоги еволюціонували до соціал-революційних, а потім вже і до відверто аморальних та бісівських. Ганді, вже відомий організацією кількох антирасистських кампаній громадянської непокори в Південній Африці, був для індійських вельмож, підгодованих Британією, подарунком долі. Ганді працював на англійців та свідомо «зливав протест», а вся його теорія «ненасильницького опору» прекрасно працювала на збереження англійського панування та недопущення збройного опору йому. А згодом допомогла зберегти економічні та інші зв’язки в рамках Англійської Співдружності.

Саме тому Ганді і розробив метод ненасильницької громадянської непокори в Південній Африці, організувавши боротьбу індійського співтовариства за свої громадянські права. У 1915 році Ганді повертається до Індії, де приймає остаточне рішення присвятити себе політиці (чи сам? І як схожі повернення Ганді та Леніна на хвилі революційних хвилювань за підтримки західного капіталу).

Як і будь-яка революція, рух опору Ганді не був чисто стихійним. Ганді проводив життя суворого аскета: ходив в рубище та спав на голій циновці. У той же час Індійський національний конгрес — партія, яку очолював Ганді, — був організацією великого капіталу. Текстильні королі щедро оплачували заходи Ганді, забезпечували необхідним ашрами-табори прихильників, створювали позитивний резонанс у пресі. З’явився вислів, що саме «забезпечення бідного життя Ганді коштує багато грошей».

Ступінь глибокодумності отця нації та пророка можна оцінити хоча б по такому діалогу з іншим філософом, паном Сарвепаллі Радхакрішнаном: — «не пийте молока: це квінтесенція яловичини», — переконував його Ганді. Радхакрішнан дотепно заперечив: — «у такому випадку ми всі канібали, так як п’ємо материнське молоко, яке суть квінтесенція людського м’яса».

Але не тільки цим прославився новоявлений індійський «пророк». Так, в 1938 році у Ганді запитали за долю євреїв, і він відповів, що німецьким євреям слід вчинити колективне самогубство та тим самим викликати обурення всього світу і німецького народу нелюдяністю гітлерівського режиму. Подібні висловлювання, звичайно, дещо спантеличують навіть антисемітів. Коли мусульманські гірські племена в жовтні 1947 року вторгаються в Кашмір, Ганді повністю відходить від своїх святих принципів та радить прем’єру Дж. Неру застосувати армію проти цих племен. Країна розділилася надвоє: на індуїстську Індію та Ісламський Пакистан. Незліченна безліч людей виявилася переміщеною, зігнаною з місць проживання. Між сторонами спалахнули сутички, які не вщухають досі. Кількість убитих за життя «великої душі» досягла 700 000.

І провину за ці криваві зіткнення багато дослідників покладають саме на Махатму Ганді. 30 січня 1948 року Ганді був убитий в Делі індуїстським фундаменталістом. Так безславно закінчив своє життя той, хто, виходячи з кращих спонукань, ввів Індію, як зауважив англійський письменник Олдос Хакслі, в «масове нелюдське божевілля націоналізму», з диявольським прагненням заснувати народну державу. Але тим не менш Ганді визнаний «батьком нації» в Індії, його день народження — державне свято.

А тепер розглянемо послідовно релігійний аспект. Почну з прописної істини «благочестиво» забутої всякими там інтелігентами та журналістами…. Святість — це не героїзм і моральні висоти, а інтеграція «не-разом і нероздільно» земної людини з Боголюдиною Христом. Святість є єдність людини з Духом Господнім (1 Кор.6: 17), перебування благодаті Святого Духа в людині. Святість — дар Божий, здобутий людиною за дією Божественної благодаті. Але для отримання цього дару людина повинна докласти зусиль. За словами митрополита Сурозького Антонія: «Святий — це людина, яка відкрилася Христу і через яку Бог ніби діє і сяє«. Тобто в основі всіх форм і типів святості лежить глибока віра в Христа як Господа і Спасителя, а не тільки вчителя моралі, і, звичайно, христоцентризм».

Найперше і найголовніше: в центрі нашого особистого і церковного життя, в центрі всього повинен бути Ісус Христос. Це начебто очевидно. Але найчастіше забувають про найочевидніші речі. Саме через Ісуса Христа лежить найближчий і єдиний шлях до Небесного Отця, і саме в набутті цього шляху і укладений головний сенс того, що Ісус Христос був явлений світу. Пізнаючи Його через Святе Письмо, через наше молитовне життя, через досвід інших християн, що міститься в Святому Письмі та у релігійних книгах, ми все більше дізнаємося Бога, Єдиного у Святій Трійці. В цілому для богослов’я, ще з візантійських часів характерний генеральний підхід, що приймає центральність Христа як в космосі та історії, так і в онтологічних основах буття — в тому сенсі, що у Ньому з’єдналися Бог та людина, небесне та земне. Бог втілився не для того, щоб зайняти місце в історичному відрізку, не для того, щоб ми говорили про Нього у минулому часі. Він прийшов до нас для того, щоб бути в центрі наших сердець; адже саме в розп’ятті Ісуса стикаються і змінюються самі реалії Бога, людства, історії.

Таким чином, святі люди — не просто добрі та благочестиві, а ті, хто відкрили свої очищені серця Богу в прагненні з’єднатися з Ним. І чим більше людина осявається благодаттю, тим краще вона бачить свою недосконалість і спотвореність гріхом. Справжній святий для оточуючих буде праведником, але себе він буде сприймати як останнього грішника.
Але повернемося до все ще мало-християнської Індії. Не може бути ніяких сумнівів в тому, врятований Ганді чи ні, для цього йому потрібно було б прийняти Ісуса Христа, і ніхто не знає, як це було в останній момент його життя, в його внутрішньої подорожі. Одного разу місіонер Е. Стенлі Джонс поставив йому запитання: «Пане Ганді, хоча ви часто цитуєте слова Христа, чому ви так непримиренно відкидаєте можливість стати його учнем?». Ганді відповів: «О, я не відкидаю вашого Христа. Я люблю вашого Христа. Але мені не подобаються ваші християни. Вони так відрізняються від вашого Христа».

Але цілком очевидно, що даний вислів помилковий, адже істинність вчення не залежить від того, на скільки правильно йому слідують люди. Так якщо в класі ніхто не зміг вивчити таблицю множення, це не означає, що сама таблиця множення вже давно не варта уваги. Просто Ганді не пощастило, зустрітися зі справжніми учнями Ісуса Христа, які понад усе ставлять благодать Божу. Та й де Махатма міг зустріти істинного християнина? Та й чи хотів? Думаю, що це лукавство велике від великої души Махатми. Якби захотів, то знайшов би…. Але ж тоді йому довелося б перевернути весь свій світогляд. А цього по гордині великій він допустити не міг…. Тому і не зустрів…. На щастя, більшість людей знають принаймні кількох учнів Спасителя світу, чиє життя відображає дух Христа та приваблює до нього людей. До того в Індії існують приблизно з апостольських ще часів і громади «християн святого Фоми», тобто однієї з давньо-східних церков, свого роду «двоюрідних братів» православних та католиків. І там є реальні подвижники благочестя і святі. Але Ганді пройшов повз все це, вивчити християнську традицію своєї країни він так і не побажав.

Коли він приїхав до Індії в 1942 році, відомий американський журналіст Луї Фішер зустрів Ганді в його будинку, і на стіні його котеджу він був вражений, побачивши зображення Ісуса Христа, під яким було написано: «Він — наше світло». На питання про це зображення, Махатма відповів йому: «Я християнин, індуїст, мусульманин і єврей». Що він мав на увазі? Совість замість християнства. Тільки лише мораль, але без будь-якого натяку на святість. Але святість тим відрізняється від моральності, що вона не автономна. Це, як мінімум, це ставлення двох: Бога та людини. Людина, що називається святою, вже, як правило, є моральною, але відрізняється духовною досконалістю та близькістю до Бога. Святість-це результат життя людини, яка прагне бути з Богом нерозлучно. Але Ганді ніколи не звертався до християнської віри. Він не зробив і першого кроку у бік святості, він не прийняв вчення Христа та не став удосконалювати себе в світлі Його вчення.

Вище ми розглянули соціально-політичну діяльності Ганді (тобто горизонтальний аспект, в його життя в світі людей). І там ми бачимо досить чорних плям. У вертикальному ж ставлення (рух людини до Боголюдини Христа, тобто вгору до Святої Трійці) ми бачимо у нього порожнечу.

Як і Сократ, він вважає за краще слухати «внутрішній голос». Але ми знаємо, що Ганді, читач Біблії, сказав, що свідчення християн не змусило його звернутися в іншу віру.

У кальвіністській, але расистській Південній Африці Ганді виявить неортодоксальне застосування християнства. Найвідоміша з подій його життя — це його виключення з поїзда за відмову йти в третій клас, коли він купив квиток на перший. А в Індії він зіткнеться з презирством з боку християнських поселенців. Для Ганді, який вже ненавидів індуїстську систему кастової дискримінації та неприйняття далітів (недоторканних), свідчення християн у Південній Африці та Індії буде контр-свідченням.

Він скаже, що єдина причина, яка завадить йому стати християнином, — це самі християни, бо він не знайшов у них християнського благочестя. «Я не зміг просунутися далі віри в те, що Ісус був одним з великих учителів людства». У Ганді Христос трактується як один з так званих (цей термін був введений теософами і послідовниками поза-християнських навчань Реріхів та Блаватської) як один з великих вчителів людства, як один з людей, що дали початок виникненню найбільших релігійних культів. Але якщо Христос — не Бог, а всього лише «учитель», або «пророк», в такому випадку Ісус Христос не більше ніж жертовна тварина, чию кров люди повинні чомусь пролити для того, щоб викликати милостиве ставлення до себе у Того, перед Чиїм всевидячим оком була пролита кров жертовного агнця. Якщо Христос — не Бог, а тільки «посланник», «учитель», тільки людина, якщо Син та Отець не одне і те ж, то перед нами проповідь атеїзму, лише погано прикрита, як соромне місце у античної статуї, фіговим листочком безглуздої «духовності».

У підсумку, Махатма Ганді-просто нечистоплотний політик, підкуплений англійськими олігархами. Ставлення до Ганді в Індії приблизно, як ставлення до Горбачова на Росії. За індексом корупції вони приблизно рівні, курс рубля та рупії до євро теж. Знаменитий англійський історик Арнольд Тойнбі писав: «Ганді дозволив англійцям ретируватися гідно і без прихованої ворожнечі… допомагаючи англійцям вийти зі скрутного становища, Ганді тим самим надав їм найбільшу послугу, бо володіти імперією набагато легше, ніж позбутися від неї».
У наступній статті ми розглянемо політичну доктрину Ганді в світлі християнського світорозуміння.

ВерстянюкІван Верстянюк,
оглядач


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: