Франція, Норвегія та більшість ЄС відмовилися від «Ради миру» Трампа: демарш на захист ООН

Коли Париж першим каже «ні» новому «мирному клубу» Трампа, а за ним уже вголос стають Норвегія, Швеція та більшість країн ЄС.

Дональд Трамп планував продемонструвати світові «нову архітектуру миру» — Раду миру (Board of Peace), очолювану ним особисто і покликану вирішувати долю Гази, України та інших конфліктів. Замість тріумфу він отримав серію публічних відмов: спершу Франція дала зрозуміти, що не приєднається до формату, потім Норвегія й Швеція вголос назвали Раду несумісною з роллю ООН та міжнародним правом, а Financial Times зафіксувала: більшість країн ЄС загалом відмовилися брати участь^{1 3 8} . Демарш виявився принциповішим, ніж просто «дипломатична образа» — європейці фактично заявили, що не готові легітимізувати структуру, яка може підмінити собою ООН і перетворити миротворчість на політичний сервіс однієї адміністрації у Вашингтоні^{1 2} .

Що таке «Рада миру» Трампа і чому вона викликала стільки підозр

«Рада миру» — це проєкт Дональда Трампа створити наднаціональний орган із довічним головою в особі самого Трампа, який нібито має займатися врегулюванням найгарячіших конфліктів, починаючи з Гази^{7 10} . Як випливає з витоків статуту, опублікованих Bloomberg та іншими медіа, державам запропонували два рівні участі: тимчасове «безкоштовне» членство і «почесне» постійне за внесок у розмірі щонайменше 1 мільярда доларів до спеціального фонду⁷ . У списку запрошених — Ізраїль, Єгипет, Туреччина, Катар, кілька країн Латинської Америки та Європи, а також, за даними FT, Росія й Україна в контексті можливого «розширення мандату» Ради на український фронт^{8 9} .

Ключові претензії до формату — непрозорість і конкуренція з ООН. «Рада миру» не має чітко прописаної процедури ухвалення рішень, не підзвітна Генасамблеї, не вбудована в систему Ради Безпеки, але при цьому претендує на право ухвалювати політичні рішення щодо війни й миру¹⁰ . Європейські дипломати, цитовані FT та i24NEWS, попереджають: у такій конструкції легко створити видимість «глобальної згоди» без реальної участі більшості держав — достатньо зібрати кілька лідерів, на яких має вплив Вашингтон^{6 8} .

Франція: перша велика відмова на рівні Макрона

Саме Франція першою з великих гравців дала зрозуміти, що не збирається приєднуватися до «Ради миру». Ще 18–19 січня джерела в Єлисейському палаці повідомили Le Monde та іншим медіа: Париж «does not intend to accept» запрошення, а формулювання статуту Ради «виходять далеко за рамки Гази» й «ставлять питання щодо ролі та принципів ООН»^{1 5} . Президент Емманюель Макрон, за даними Axios і LIGA.net, ухвалив рішення відмовити Трампу після аналізу мандату Ради та інформації про запрошення до неї Володимира Путіна^{2 5} .

Реакція Трампа була показово агресивною. Виступаючи перед відльотом до Давоса, він пригрозив запровадити 200‑відсоткові мита на французькі вина й шампанське, поки Париж «не поводитиметься як союзник» і не погодиться на участь у Раді^{4 6} . Французькі офіційні особи у відповідь заявили, що суверенне рішення про участь у будь-якому форматі не може бути предметом тарифного шантажу, а нові мита лише підтверджують, що «Рада миру» розглядається Вашингтоном як політичний інструмент, а не нейтральний майданчик^{1 4} .

Норвегія: «кидає виклик ролі ООН і міжнародному праву»

Якщо Франція дала перший політичний сигнал, то Норвегія стала однією з перших, хто сформулював відмову максимально жорстко саме мовою міжнародного права. Заступник міністра закордонних справ Андреас Мотсфельдт Кравік у коментарі Aftenposten, процитованому LIGA.net та European Pravda, сказав: «Цілком очевидно, що ми не можемо бути частиною структури, яка кидає виклик ролі ООН та чинному міжнародному праву. Це було б абсолютно неможливо для нас»^{2 3} . Він підкреслив, що Норвегія «не приєднається до Ради миру і не братиме участі в заходах, пов’язаних із її створенням».

Крістоффер Тьоне, держсекретар в офісі прем’єр-міністра, підтвердив AFP: Осло не відправлятиме представників ні на церемонію в Давосі, ні на подальші засідання Ради³ . Норвегія — один із найбільших донорів ООН та один із найбільш послідовних посередників у мирних процесах — таким чином демонструє: її легітимність у питаннях війни й миру спирається саме на систему ООН, а не на політичні клуби, сформовані навколо однієї адміністрації США^{3 10} .

Швеція: солідарна відмова на тих самих принципах

Паралельно зі скандинавським сусідом, Швеція також дала чітко зрозуміти, що не бачить себе в Раді миру. Скандинавські та близькосхідні медіа цитують позицію уряду: Стокгольм «не братиме участі в Раді миру у її нинішньому форматі», а будь-які ініціативи щодо Гази мають бути узгоджені з роллю ООН і не суперечити її мандату⁸ . Для країни, яка нещодавно завершила тривалий шлях до членства в НАТО, це ще й сигнал союзникам: безпекові й політичні формати для Швеції мають залишатися прив’язаними до міжнародного права, а не до особистих проєктів окремих лідерів.

У деяких коментарях шведських урядовців і парламентарів прямо згадуються побоювання, що участь у Раді миру, де передбачена роль для Путіна, виглядатиме як визнання його «частиною вирішення», тоді як він залишається головним агресором в Європі^{8 9} . У цьому сенсі лінія Норвегії й Швеції збігається з французькою: всі троє говорять не лише «ні» самому Трампу, а й «ні» спробам легітимізувати участь Росії у визначенні долі жертв її агресії.

Більшість ЄС говорить «ні», навіть якщо не завжди вголос

За оцінкою Financial Times, на яку посилаються NV та інші видання, «більшість країн ЄС» не збираються приєднуватися до Ради миру Трампа⁸ . Частина — як Франція, Норвегія й Швеція — артикулюють це публічно; інші воліють «мовчазну відмову», не надсилаючи офіційних делегацій і не підтверджуючи участь у церемонії в Давосі^{6 8} . Дипломати пояснюють: мало хто хоче відкрито сваритися з Білим домом, але ще менше — бути співзасновником структури, яку чимало експертів уже називають «сурогатною ООН».

Матеріал NV із посиланням на FT підкреслює ще одну причину скепсису: серед запрошених до Ради — Володимир Путін і Олександр Лукашенко, а це означає, що орган із назвою «мирний» стартує з легітимації авторитарних лідерів, відповідальних за агресію й репресії⁸ . Для країн, які будують свою зовнішню політику на підтримці України й санкційному тиску на Кремль, така компанія є токсичною не лише морально, а й політично.

Чому це не лише фронт проти Трампа, а й бій за ООН

Відмова Франції, Норвегії, Швеції та більшості ЄС читана багатьма не як жест проти конкретного президента США, а як спроба захистити саму ідею універсальних правил. Аналітичні доповіді про виклики для ООН у 2025–2026 роках попереджають: якщо ключові держави дедалі частіше виноситимуть питання війни й миру в «альтернативні» клуби, Статут ООН ризикує перетворитися на красиву, але порожню декларацію¹⁰ . «Рада миру» Трампа якраз і є таким клубом, створеним для обходу заблокованої Ради Безпеки.

У цьому сенсі Франція особливо показова. Як постійний член РБ, Париж міг би спробувати «сидіти на двох стільцях», використовуючи і ООН, і Раду миру. Але Макрон демонстративно вибирає перший варіант, хоч це й означає новий виток торгової війни із загрозами 200‑відсоткових тарифів на вино^{1 4} . Норвегія додає до цього ідеологічний вимір: «кидання виклику ролі ООН» для неї неприйнятне не лише як для союзника США, а й як для одного з головних адвокатів багатосторонності у світі^{2 3} .

Український вимір: чому Києву не можна скидати цю історію з рахунків

Для України «Рада миру» — не абстрактна конструкція. Financial Times та кілька інших видань уже писали, що в оточенні Трампа обговорюють можливість створення за аналогією з газівською «Ради миру для України», де за одним столом опинилися б представники США, ЄС, Росії та низки третіх держав^{8 9} . У такій конфігурації легко уявити тиск на Київ із вимогою «компромісу» щодо територій, санкцій чи формату безпекових гарантій.

Демарш Франції, Норвегії й частини ЄС дає Києву важливий аргумент: якщо навіть близькі союзники США вважають «Раду миру» несумісною з ООН, Україна має всі підстави наполягати, що будь-які домовленості щодо завершення війни мають ухвалюватися у форматах, де не знівельована роль міжнародного права^{3 10} . Це включає Генасамблею ООН, міжнародні суди, Кримську платформу, формати G7 і ЄС — але точно не клуб, де довічний «голова миру» одноосібно визначає склад учасників.

Що буде з «Радою миру» далі

Попри хвилю відмов, Трамп навряд чи відмовиться від «Ради миру» негайно: для його адміністрації це символ здатності «обходити паралізовану ООН» і демонстрація особистого впливу на світову політику^{7 9} . У Давосі він, швидше за все, спробує показати, що має достатньо союзників — зокрема Ізраїль та частину близькосхідних і африканських держав — щоб говорити від імені «міжнародної спільноти», навіть без участі більшості ЄС.

Однак що більше великих і середніх держав публічно відмовляються, то слабшою стає претензія Ради на «глобальність». Якщо до позиції Франції, Норвегії та Швеції додадуться інші ключові донори ООН, «Рада миру» ризикує перетворитися на одну з багатьох тимчасових «контактних груп», яких міжнародна політика бачила десятки^{8 10} . У кращому разі це змусить Вашингтон — нинішній чи майбутній — повернутися до розмови про реформу, а не підміну ООН; у гіршому — світ отримає ще один додатковий шар хаосу, де буде все більше майданчиків і все менше правил.

Джерела

1. Le Monde / RFI: «France’s refusal to join Trump’s ‘Board of Peace’ sparks new wine tariff threat» — позиція Єлисейського палацу та зв’язок відмови з тарифами на вино.
2. LIGA.net: «Norway refuses to join Trump’s Peace Council» — цитати Андреаса Мотсфельдта Кравіка про несумісність Ради миру з роллю ООН і міжнародним правом.
3. European Pravda: «Norway refuses to join Trump’s ‘Board of Peace’» — підтвердження відмови Осло і логіка посилання на Статут ООН.
4. Reuters / France24 / DW: матеріали про погрозу Трампа запровадити 200% тарифи на французькі вина і шампанське у відповідь на відмову Макрона приєднатися до Ради миру.
5. Anadolu Agency / RFI / Euronews: повідомлення про те, що Франція «does not intend to accept» запрошення до Board of Peace і сумніви щодо мандату Ради.
6. CNBC / NYT / DW: аналітика про тарифний шантаж щодо Франції, вплив на трансатлантичні відносини й сприйняття Ради миру в ЄС.
7. Bloomberg: витяги зі статуту «Board of Peace», умови членства (внесок $1 млрд), опис довічної ролі Трампа та списку запрошених.
8. Financial Times (через NV, i24NEWS та ін.): оцінка, що більшість країн ЄС відмовилися приєднатися до Peace Council, згадка про запрошення Путіна й Лукашенка.
9. NV English / Axios: матеріали про наміри Трампа поширити модель Ради миру на український напрям і реакцію європейських столиць на присутність Росії у форматі.
10. ReliefWeb / аналітичні огляди про виклики для ООН 2025–2026 років: контекст ослаблення багатосторонності, спроби створити паралельні формати та ризики для міжнародного права.