Франція готується до великої війни: Макрон відновлює добровільну військову службу на тлі загрози РФ

У Парижі знову звучить словосполучення, яке ще десять років тому здавалося анахронізмом для Західної Європи: “підготуватися до великої війни”. Після трьох з половиною років повномасштабного вторгнення Росії в Україну французький генералитет відкрито говорить про готовність “втрачати своїх дітей”, а політичне керівництво визнає: Москва може не зупинитися на українських кордонах. На цьому тлі президент Емманюель Макрон оголошує про відновлення військової служби — поки що добровільної, але з очевидною орієнтацією на масу, резерв і психологічну готовність суспільства до можливого шоку.

Що саме оголосив Макрон: формат, масштаби, перші цілі

За даними AFP, президент Франції цього тижня має офіційно представити нову модель національної служби під час візиту до піхотної бригади на південному сході країни¹. Йдеться не про негайне відновлення загальної примусової “призовної” армії, а про гнучку схему добровільної військової служби з метою:

• швидко наростити підготовлений резерв;
• створити широкій “кадропул” для можливого розгортання армії у разі великої війни;
• підвищити базову військову підготовку молоді і рівень оборонної свідомості суспільства.

У перший рік планується підготувати приблизно 2–3 тисячі добровольців, із подальшим нарощуванням до 50 тисяч на рік¹. Ці цифри — лише початковий етап: мова радше про “пілот” нової моделі, ніж про завершену реформу.

Чому зараз: російська загроза і “вікно” 2027–2030 років

Контекст оголошення — найважливіший. Згідно з Національним стратегічним оглядом Франції на 2025 рік, країна має “готуватися до можливості масштабного, високої інтенсивності зіткнення у європейському регіоні в період 2027–2030 років, паралельно з різким зростанням гібридних атак на її території”¹.

Голова Об’єднаного штабу, генерал Фаб’єн Мандон, нещодавно шокував політичний клас заявою: Франція повинна бути готовою “втрачати своїх дітей”, а Росія “готуватиметься до зіткнення з нашими країнами” до 2030 року¹. Попри хвилю критики, сам Мандон від своїх слів не відмовився, пояснивши їх як спробу “розбудити” суспільство.

Французька армія сьогодні: кадровий кістяк і резерви

Наразі збройні сили Франції нараховують близько 200 тисяч кадрових військовослужбовців і приблизно 47 тисяч резервістів¹. До 2030 року уряд планує вийти на 210 тисяч “активних” та близько 80 тисяч резерву — тобто наростити “бойову масу”, не відмовляючись поки від професійної моделі армії.

Добровільна служба має стати “містком” між повністю професійною армією та потенційною загальною мобілізацією в разі серйозної війни. Ідеться не лише про солдатів на передовій, а й про логістику, кіберзахист, медицину та інші ключові спеціальності, де Франція, як і більшість країн НАТО, зіткнулася з дефіцитом людей.

Відмова від призову 1997 року й розворот через три десятиліття

Франція скасувала обов’язкову строкову службу у 1997 році за президента Жака Ширака — в руслі загальноєвропейської тенденції “після холодної війни”¹. Домінувала логіка професійної експедиційної армії: менші, краще оснащені сили для операцій у Сахелі, на Балканах, у Лівані, а не для великої континентальної війни.

Сьогодні контекст інший: російське вторгнення в Україну, ядерний шантаж, систематичні гібридні атаки. Балтійські країни (Латвія, Литва) уже повернули призов, Данія його посилила, Німеччина дискутує про “службу за замовчуванням”. На цьому тлі французький рух до добровільного сервісу виглядає продуманим кроком, що готує політичний ґрунт на випадок подальших рішень.

Добровільна служба як інструмент “нарощення маси”

Командувач сухопутних військ Франції генерал П’єр Шиль раніше цього року прямо заявляв, що “добровільний сервіс” може стати способом досягнути “масовості”, необхідної для виживання армії у разі великого конфлікту¹. Йдеться не лише про кількість штика, а про:

• широку базу частково підготовлених резервістів, яких можна швидко доукомплектувати та інтегрувати у бойові частини;
• розгалужену мережу “людей у формі” в цивільному житті — ключовий ресурс для нацбезпеки, територіальної оборони, кіберзахисту, критичної інфраструктури;
• формування нового покоління, для якого служба не буде екзотикою чи крайністю.

Політична оптика: заспокоїти французів і не дати карт-бланш Кремлю

Висловлювання генерала Мандона про “готовність до втрат” спричинили хвилю звинувачень у “розпалюванні війни” з боку лівих сил¹. У відповідь Макрон змушений був публічно підкреслити:

• жодних планів відправляти французьку молодь на фронт до України немає;
• коментарі генерала слід сприймати в контексті вшанування жертв серед військових, а не як заклик до нової кампанії;
• головна мета — показати Росії, що Франція не є “слабкою ланкою” і готова до самозахисту.

Таким чином Єлисейський палац одночасно працює на два фронти: з одного боку, готує суспільство до жорсткіших часів; з іншого — намагається не спровокувати панічних настроїв, зберігаючи образ контрольованої, “раціональної” відповіді на загрозу.

Європейський тренд: як виглядає карта повернення служби на континенті

Франція не у вакуумі. Окрім Латвії та Литви, де призов відновлено, Данія запровадила суворіші правила, включаючи обов’язковий призов як для чоловіків, так і для жінок — через лотерею¹.

Німеччина після російського вторгнення запустила масштабні дебати щодо гібридної моделі: поєднання добровільної служби з можливим елементом “обмеженого обов’язку”. Коаліція в Берліні лише цього тижня дійшла згоди щодо нової моделі добровільного сервісу, уникаючи прямого слова “призов”, але фактично рухаючись у схожому напрямку¹.

Французький підхід: чому Париж починає з добровільності

Суспільна пам’ять про Першу та Другу світові війни, а також глибокий пацифізм лівої частини політичного спектру роблять повернення повної строкової служби політично вибухонебезпечним. Добровільний формат дозволяє:

• перевірити попит і рівень готовності молоді й середнього покоління до служби;
• пілотувати нові навчальні програми, модулі кібероборони, медицини, логістики;
• поступово підняти “планку норми” — нормалізувати запах форми й зброї в суспільстві, де армія десятиліттями відчувалась далекою від пересічного громадянина.

Це також сигнал союзникам по НАТО: Париж не лише вимагає від інших збільшення оборонних витрат, а й сам бере на себе внутрішні політичні ризики, готуючись до можливої великої операції у Східній Європі.

Погляд з Києва: сигнал солідарності чи затримка реальних рішень?

Із точки зору України, ініціатива Франції має подвійне значення:

• позитивний сигнал: велика європейська держава визнає російську загрозу не лише для Києва, а й для себе, публічно готує населення до сценаріїв 2027–2030 років, закладає ресурс для довготривалої конфронтації;
• відкладена конкретика: поки що йдеться не про негайне нарощування фронтових спроможностей, а про підготовку майбутніх резервів; оборонні контракти, постачання ППО для України й модернізація власних сил залишаються окремими процесами.

Втім, для Києва критично важливо мати у поствоєнній Європі союзників, які не бояться слова “мобілізація” — навіть якщо поки воно має добровільний суфікс.

Ризики і виклики: що може піти не так

Ключові ризики французької ініціативи:

• політичний: якщо програма провалиться (низький набір, скандали, неефективність), це стане аргументом для противників будь-якого посилення оборонної політики;
• соціальний: виникнення “двох Францій” — тих, хто служить (або планує), і тих, хто принципово відмовляється, з розломом за класовим чи географічним принципом;
• управлінський: чи готові структури МО та Генштабу прийняти десятки тисяч новобранців, забезпечити якісне навчання й уникнути перетворення добровільного сервісу на бюрократичну формальність.

На кону — не лише майбутня боєздатність Франції, а й наратив про те, що демократичні суспільства здатні готуватись до війни без відкату в авторитаризм.

Висновок: чи стане добровільна служба “передмовою” до нового призову?

Рішення Макрона — це не раптовий розворот, а логічне продовження кількох років сигналів про серйозність російської загрози й деградацію безпекового середовища в Європі. Добровільна військова служба — зручний політичний компроміс між необхідністю готуватися до найгіршого сценарію й страхом перед словом “призов”. Але історія вчить: якщо загрози продовжать зростати, для багатьох європейських демократій це може стати лише першим кроком до повноцінного повернення масових армій.

Джерела

1. SpaceWar / AFP: Facing Russia “threat”, France to restore voluntary military service, 2025
2. National Strategic Review of France 2025: офіційні оцінки ризику великого конфлікту в Європі до 2030 року
3. DW, Le Monde, Politico: аналітика щодо повернення служби в Латвії, Литві, Данії та дебатів у Німеччині, 2023–2025