Фаза обскурації: як помирає Росія

Ексклюзив. Затьмарення загальнолюдських цінностей та крах суспільства Швабростану

Після розпаду СРСР багатьом здавалося, що Росія нарешті вступить на демократичний шлях розвитку. Однак після недовгої єльцинської «відлиги» все повернулося «на кругі своя». Зараз, на двадцять п’ятому році правління Путіна, Росія є абсолютно тоталітарною та надзвичайно агресивною державою, яка веде загарбницьку війну проти України. Історики майбутнього, якщо проявлять зацікавленість у цьому питанні знайдуть багато причин, щоб принаймні зробити спробу збагнути ці процеси, але на нашу думку, їхню сутність вже можна пояснити, використовуючи теорію пасіонарності.

Вже присутні ознаки того, що Росія увійшла до передостанньої стадії етногенезу, фази обскурації. А тут нам необхідно ретельно розглянути теорію Лева Гумильова (1912–1992), сина поета Миколи Гумільова і поетки Анни Ахматової, який здобув популярність наприкінці життя завдяки своїй «пасіонарній теорії етногенезу».

Вона пояснює історичний розвиток народів через взаємодію між етносами (народами), ландшафтом, на якому вони живуть, і взаємовпливами між самими народами. Гумільов вважав, що кожен народ, який залишив значний слід в історії, проходить цикл розвитку, тривалістю 12–15 століть. Цей цикл складається з п’яти етапів:

1. Утворення нового етносу, або пасіонарний підйом. На цьому етапі виникає новий народ, натхненний високою енергією й прагненням до змін. Люди активно створюють нову культуру, завойовують території й відкривають нові обрії. Це епоха героїв і великих звершень.
2. Акматична фаза (розквіт). Період найбільшої сили й впливу етносу. У цей час народ досягає вершин у політичній, культурній і технологічній сферах. Часто це супроводжується створенням великих імперій або суперетносів — об’єднань кількох споріднених народів.
3. Надлом. Настає зниження енергії народу. Починають з’являтися внутрішні конфлікти, боротьба за владу, громадські війни, масові репресії, а єдність поступово слабшає. Знижується рівень активності, і народ більше не здатен до великих звершень через всілякі тривалі виснаження.
4. Інерційна фаза. Народ продовжує існувати за рахунок досягнень минулого, як би «проживаючи» накопичений історичний капітал. Хоча суспільство ще функціонує, нових ідей і великих досягнень майже немає. Така собі «золота осень» цівілізації.
5. Руйнування (обскурація) Останній етап, коли народ поступово розпадається, втрачає свою ідентичність, культуру й вплив. Часто це супроводжується асиміляцією іншими етносами або зникненням як окремої спільноти.

Гумільов ілюстрував ці етапи прикладами з історії різних історичних явищ, таких як Римська Імперія, Китай чи народи Середньовічної Європи. Його теорія підкреслює, що народи розвиваються в гармонії або конфліктах з природою та сусідами, і цей процес є природним циклом, який не можна уникнути.

Отже, саме російський народ, на думку Гумільова, утворився тільки в XІІІ столітті (ключовою подією для остаточного формування народу він вважав Куликівську битву). Фаза пасіонарного підйому російського народу тривала триста років, до кінця XV століття, коли було створено Московську державу (шляхом варварської анексії сусідніх князівств) та розсмокталася залежність від Орди. Наступні триста років – до кінця XVIII століття – характеризувалися широкою експансією російського народу та складанням на його основі російського-московського імперського суперетносу, що включив багато інших народів.

З початку XIX почалося різке зниження пасіонарності росіян – вони перейшли до третьої фази свого розвитку.

В кінці XX століття повинна була б початися інерційна стадія розвитку російського народу, але з початку XXI століття він перейшов у фазу обскурації. Втім, вплив інших народів здатен прискорити проходження стадій занепаду і зникнення. Але чому так сталося? І як це проявляється на практиці?

Одна з причин того, що народ минув фазу інерції, тобто період «золотої осені», ми пов’язуємо з тим, що під час надлому він був надмірно знекровлений численними війнами, глобальними репресіями, п’ятьма хвилями еміграції, тобто явищами, що забрали з території РФ ту значну частину населення, що могла б творити й далі культуру і державність.

Отже, фаза обскурації (термін Гумільова) – фаза етногенезу, в якій пасіонарне напруження зменшується до рівня нижче гомеостатичного («нульового») внаслідок значного збільшення числа субпасіонаріїв (проще кажучи, енергійних вампирів). Якщо коротко, то обскурація— це відмова від змін та реакційна консервація режиму, встановленого в попередній (реакційний, надломний в нашому випадку) період управління.

Л.Н. Гумільов в книзі «Від Русі до Росії» вже все це описав: «поступово пасіонарність вичерпується. Коли енергії в системі стає мало, провідне становище в суспільстві займають субпасіонарії — люди зі зниженою пасіонарністю. Вони прагнуть знищити не тільки неспокійних пасіонаріїв, а й працьовитих людей. Настає фаза обскурації, при якій процеси розпаду в етносоціальній системі стають незворотними. Скрізь панують люди мляві та егоїстичні, керуються споживацькою психологією. А після того, як субпасіонарії проїдять і проп’ють все цінне, що збереглося від героїчних часів, настає остання фаза етногенезу — меморіальна, коли етнос зберігає лише пам’ять про свою історичну традицію».

Якщо в інерційну фазу суспільним імперативом було горде «Будь таким, як я», то тепер обивателі настійно вимагають: «Будь таким, як ми» (так і хочеться згадати термін «масова культура»). Це суспільство–рай для субпасіонаріїв, яких в попередні епохи і за людей-то не вважали. Натомість тепер, під приємні розмови про права людини, з’являються цілі покоління професійних дармоїдів (в стародавньому Римі їх називали пролетаріями), для яких влаштовуються гладіаторські бої (в інших країнах – безкоштовні концерти і феєрверки у свята). Спраглі доступних насолод, субпасіонарії тепер не бажають піклуватися ні про батьків, які, як правило, забуті всіма, вмирають в будинках старості, ні про дітей. Народжуваність падає, а територія корінного етносу поступово заселяється сторонніми людьми. Отже, по Гумільову, пасіонарна напруга убуває за рахунок значного збільшення числа субпасіонаріїв.

Етнос існує шляхом матеріальних цінностей і навичок, накопичених в попередню фазу. В результаті суспільний організм починає розкладатися. Нарощується депопуляція; частково цей потік гальмується внаслідок припливу представників окраїнних або чужих етносів, які часто починають домінувати у суспільному житті. Етнічна система втрачає резистентність.

Саме це відбулося у Швабростані. Благословенні 1990-ті, попри свою атмосферу надії, заклали природний спад населення. Економічні труднощі того часу змусили покоління молоді мати менше дітей. Сьогодні, незважаючи на певне зростання народжуваності, якість населення залишається критично низькою. До цього додається нова війна, масштабна еміграція, а також втрати внаслідок ДТП та інших трагічних обставин.

Смертність залишається на високому рівні, а якість людяності продовжує знижуватися, незважаючи на всі обставини. Як наслідок, росіяни як нація переживають у цей період своєї історії глибоке духовне спустошення та потрясіння в найширшому сенсі.

Щоб не бути голослівними, покажемо, на практичних прикладах, як це все реалізується в умовах російської повсякденності. Народжуваність в Росії падає так швидко, що в 2025-му може бути зафіксовано найнижче число народжених з 1943-1944 років.

Орки та їхні жінки не хочуть народжувати дітей в умовах великої і такої, що явно затягнулася, війни, санкцій, падіння доходів, різкого зростання невизначеності і запізнілого продовження програми «материнського капіталу». За прогнозами, в наступні пару років народжуваність у країні може обвалитися ще до30%.

Війна не тільки причина, але, можливо, і наслідок демографічної катастрофи. І ось саме скорочення населення Швабростану стало ключовим мотивом для Путіна почати агресію проти України, чиї області можуть поповнити лайно-рашку. Нагадаємо, що за весь час війни було вкрадено з тимчасово окупованих територій України декілька сотень тисяч українських дітей.

У стадії обскурації в повний занепад приходить культура. Невзоров заявив, що «у великої російської літератури закінчився термін придатності», а він як завжди неправий. Це російський народ втратив свою культуру. Культура стала надбанням вузького кола спеців, яких може 4-5% від сили. А маса народу живе поза власною культурою. Тобто замість культури має токсичний ерзац створений покидьками типу Мединського, замість історії, замість усіх гуманітарних наук; російський народ навмисно деградували в галузі культури і науки.І зараз цей народ пишається «великою літературою», але при цьому не вміє читати нічого крім дегенеративних книжечок «про попаданців».

У мережі при зборі матеріалу для цього нарису я знайшов наступну історію: один хлопець, свого часу одружився зі спадковою матерію-одиначкою. (бабуся-мати одиначка, мама-мати одиначка). Дочка вийшла заміж, але наполегливі зусилля матері привели до руйнування її шлюбу, на що знадобилося три роки. У результаті дочка продовжила династію матерів-одиначок, забезпечивши себе аліментами. У вересні 2022 року вона знову вступила в шлюб, але вже в листопаді її нового чоловіка мобілізували, а через три тижні вона отримала компенсацію за його загибель. У січні 2023 року дочка знайшла нового обранця, цього разу вже мобілізованого. Він приїхав у відпустку, і вони одружилися, а потім загинув, вона отримала чергові «гробові». А далі вони все це поставили ледь не на промисловий потік. Тоді й мати почала шукати собі тимчасових чоловіків. У 2024 році вони обидві ще тричі побралися. Нині вони з матір’ю регулярно отримують виплати у зв’язку з втратою чоловіків та активно шукають наступних клінічних кретинів через соціальні мережі…

Більшість оточення в РФ не вбачає у такій поведінці нічого негідного, а чимало навіть схвалює, мовляв, «молодець, хватка жінка». Тим часом ця дівиця-кобилиця, ніби невтомна амазонка, а за нею й її мати, знайдуть чергових жертв, що викликає суміш подиву та жаху.

Це здається зараз неймовірним, адже подібне важко уявити як вигадку. Ще 30 років тому таке сприймалося б як абсолютний нонсенс, але нині це майже вважається нормою. Колись, у ті «далекі» часи, такі історії ставали предметом обурення та суспільного засудження. Наприклад, одна провінціалка, що вирізнялася своєю амбіційністю, зуміла спокусити москвича з родини радянської еліти (ледь не з Маршаків), а після розлучення відсудила у нього квартиру майже у самому центрі столиці, у доброякісній сталінці. Однак суспільство не пробачило їй такого кроку: вона зазнала тотального остракізму, залишившись у тій квартирі самотньою і гордою, але ізольованою від світу…

Вище ми вже писали, що на стадії обскурації етнос поповнюється за рахунок чужинців. Якщо років 100 шлюб з азіатом засуджувався, то зараз це практика, а що віру та націю зраджують, то про це не думають навіть. Саме так. В N-му поколінні вони вже не будуть «русскімі», будуть невідомо ким.

В даний період відбувається і гнітюча моральна деградація.

Стало відомо, що тільки за перший рік війни росіяни написали понад 150 тисяч доносів в роскомнадзор, в тому числі на «фейки» про війну в Україні. Скарг виявилося на 25,5% більше, ніж за аналогічний період 2021 року, вказують у відомстві.

Кілька місяців тому сталася трагічна історія, яка яскраво ілюструє моральну кризу суспільства. На переповненому пляжі поблизу берега протягом десяти хвилин тонув військовий льотчик. І хоча навколо були сотні людей, ніхто навіть не спробував його врятувати. Ані ті, хто відпочивав на матрацах і гідроскутерах, ані пляжні рятувальники, для яких це — прямий обов’язок. Люди безтурботно засмагали, сміялися і байдуже спостерігали за тим, як тоне людина, яка, можливо, неодноразово ризикувала своїм життям заради їхнього спокою. Це не просто випадковість чи поодинокий прояв байдужості. Це закономірний підсумок моральної деградації суспільства, де груба сила і багатство стали визначальними критеріями «успішності».

У такому середовищі слабкого зневажають і принижують, моральна гідність втрачає цінність, а багатий чи впливовий стає недоторканим, перетворюючись на об’єкт поклоніння. Але найбільша трагедія — це не лише смерть героя, а й мовчання та бездіяльність тих, хто був поруч. Адже справжня цінність людяності — в умінні простягнути руку допомоги.

У суспільстві, де моральний дегенерат стає недоторканним лише тому, що має більше грошей, ніж інші, і перетворюється на непогрішне божество, якщо ще й володіє владою, відбувається небезпечна втрата моральних орієнтирів. Така система цінностей підриває основу справедливості, адже замість гідності та доброчесності шанують силу й багатство, навіть якщо вони здобуті ціною приниження інших. Весь «великий народ Достоєвського» з його «сльозинками дитини», деградував до рівня стада. По-іншому і не могло статися.

Деградація торкнулася і представників церкви. Наведемо не найгучніший, але вельми показовий приклад. Протоієрей Ткачов (український ренегат) заявив, що Кадиров належить до «російської цивілізації». А всі противники війни та роздування імперської манії величі звичайно не належать. Цей розділ насправді давно пройдено. Може ще коли Ткачов заявляв про «священне право» чоловіка бити дружину. Тільки потрібно зрозуміти, що це Ткачов та Кадиров не належать до цивілізації, ні до якої. Воно – тупо варвари, а точніше дикуни, тому що варварство – це перехідна форма від дикості до цивілізації, а тим часом на Росії спостерігаєтья зворотний хід розвитку.

Так, наприклад, російський каратель Руслан Рассказов (позивний Топаз) зізнається, що відчуває сексуальне збудження від вбивства українців. «Коли людина їде на війну – це ж статевий потяг…. Це приблизно як бабу хотіти. Коли ти вбиваєш порося – всі розуміють кого я називаю поросям – ти ж смакуєш, що у нього дружина вдовою залишилася. Ти смакуєш як вони ридають всією сім’єю, як він приїде додому в труні. І ерекція ж з’являється!» – каже він.

Раніше я багато називав російських військових нацистами, але навіть це для них комплімент. У нацизмі є якась естетика, яка може здаватися привабливою, а тут…якась некрофілія, одкровення опущеного педофіла з-під шконки, який збуджується від вбивств, тому що його в дитинстві принижували хулігани за гаражами. Від таких зізнань психічно здорового чоловіка блювати потягне, а не за «русский мир» воювати.

Згадаймо ще одну історію, яка вражає своєю буденністю та абсурдністю.

— Ваш син у полоні, його могли вбити, а ви шукаєте якийсь телефон?

— Так, але розумієте, це айфон 15, і за нього треба виплачувати кредит.

Ця сцена є трагічним відображенням зміщених пріоритетів і деградації цінностей. Життя власної дитини стає менш важливим, ніж споживацькі забаганки та матеріальні зобов’язання. Замість того щоб зосередитися на пошуках способу допомогти синові, людина хвилюється про телефон, бо кредит треба платити. Така історія нагадує, як легко суспільство може втратити орієнтири, коли матеріальне починає переважати над моральним. Це не просто анекдотична ситуація, а дзеркало реальності, де людські життя іноді стають розмінною монетою для побутових дрібниць.

Після навіть цих випадків повністю пропадає віра в «оброблених пропагандою», котрі нібито після падіння путінізму схаменуться та покутувати свої гріхи. Але цього не сталося і 1990-ті роки, коли була зроблена слабка спроба ренесансу хоч чогось здорового.

Не можна поміняти переконання людини просто повідомляючи її інформацію. Будь-яку інформацію людина не споживає в тому вигляді, в якому вона до нього потрапила. Людина її завжди інтерпретує. І завжди відповідно до вже наявних поглядів. Легко змінюють свої переконання під дією пропаганди лише ті, хто насправді їх не має. Але «потужність» путінської пропаганди полягає саме в тому, що вона апелює не до поглядів чи переконань, а до самих низинних інстинктів. Дає право бидлу бути бидлом, і при цьому ще й пишатися своїм бидлячеством. Це не люди, це абсолютно позбавлений всього людського субпродукт.

Одне з найсильніших вражень цієї війни, це прослуховування розмов російських солдатів зі своїми родичами. Пропаганда кричала, що це мало не голлівудська підробка. Ні, друзі, хто жив в Росії, їздив в глибинку, був в піонертаборі, лежав в державних лікарнях, служив в армії миттєво дізнається їх національний код, замішаний на безперервному маті, гордовитому півнячому кукуріканні та одночасному ниттю. Найстрашніше в прослуховуваннях, це розповіді про створені цими солдатами жахливі вбивства. Їм чомусь необхідно про це говорити, говорити, говорити. Вони розповідають про це дружинам і матерям, намагаючись зробити з цього щось героїчне, але час від часу проривається з істеричним реготком: ми тут мирних завалюємо. Нація де це вважається нормою, звичайно не має майбутнього.

Валерія Новодворська в одному з її останніх виступів зауважила: «найбільше розчарування пов’язане з народом. До 1993-го я серйозно думала, що народ – жертва системи, що комуністи його зґвалтували позбавили волі. Виявилося, що не народ – похідне від комуністів, а комуністи – похідне від народу». Я дуже добре розумію покійну Валерію Іллівну, через те, що теж був злегка наївний, коли починав вивчати росієзнавство.

Після тривалих років спостереження за публікою на Росії навіть не ватною, а «протестною», я готовий заявити публічно, що і роблю вже довгий час: росіяни — це вже не народ, а смердюча та ублюдська худоба, популяція-гній.

У кожної країни є своя місія. Якщо судити відносно сучасної росії, її справжня місія — робити все для свого народу, не роблячи великого акценту на владі. Але росія робить цілком навпаки: ми бачимо протягом усієї її сучасної історії, що замість того, аби працювати заради народу, вона відправляє свій народ на війну.

Сучасна реальність демонструє глибину фази обскурації, яку описав Лев Гумільов у своїй пасіонарній теорії. Це етап, коли суспільство занурюється в моральну деградацію, а його члени втрачають здатність розрізняти суттєве й поверхове. Духовне спустошення, зниження людяності та хибні пріоритети — характерні ознаки цього періоду. Коли матеріальне стає важливішим за життя, а споживацькі інтереси переважають над загальнолюдськими цінностями, нація рухається до своєї руйнації. Фаза обскурації — це не лише криза окремих людей чи сімей, а дзеркало стану суспільства в цілому. Вона попереджає: якщо вони не усвідомлять глибини морального занепаду, на них чекає остаточний розпад.

Мартин Скавронский, россиевед для Newssky.