Етюди про землю України

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

(Ліна Костенко)

Найгострішою і найболючішою проблемою в Україні є невстановлені взаємні права і обов’язки. Ця проблема індукує усі напасті життя людини і в побуті, і на ринку, і у взаєминах з бюрократією – державою.

Зараз взаємні права встановлюються вольовим методом і ситуативно, спираючись на пошарпану систему пріоритетів, які часом суперечать один одному.

Щоб взаємні права і обов’язки стали цілісною системою, спонукальною до розкріпачення і розвитку людини, потрібно і визначити засадничі пріоритети – базу порівняння, спираючись на яку взаємні права і будуть встановлюватись.

В якості таких пріоритетів автор запропонував би: цінність землі України, унікальність села і самозабезпеченість та стійкість домогосподарства українця.

«Зернова труба»

Для того, щоб з’ясувати справжні причини гостроти подій навколо (обговорюваної на той час як певна перспектива – Ред.) участі України у Митному союзі, варто набрати в Гуглі слова «Зерновий пул» і вивчити публікації та історію питання.

Що нам підкаже пошуковик:

1. У України одна з найкращих в світі логістик перевалки зерна через її порти. За різними джерелами – вона третя в світі після Канади і Аргентини (відразу «прокидаємо» аналогію з газотранспортною системою і сховищами);
2. Україна останні роки займає провідні місця в світі по експорту зерна. А, головне, – має передумови і резерви до його збільшення.
3. Казахстан і Росія є більшими виробниками якісного зерна твердих сортів, ніж Україна. І їх «зв’язка» є принциповою: зерно твердих сортів у Казахстані має великий вміст заліза, що не є критичним. Але Росія і Казахстан роблять своєрідний «мікс» зі свого зерна, щоб понизити цю питому частку і ввійти в нормативи;
4. Тверді сорти зерна Казахстану і Росії по собівартості завжди будуть дешевшими від українського (Сонце, енергоносії і т.д.);
5. Якщо говорити мовою бізнесу, то у «Зерновому пулі» Україна партнерам найцікавішою була як перевалка зерна і все (аналог «труби» і сховищ газу);
6. Також зрозуміло, хто у такому об’єднанні отримував вирішальний голос, а отже, встановлював би що відвантажувати, кому відвантажувати, по якій ціні перевалювати (аналог «транзит») і по якій ціні продавати. Позиціонування України тут нагадувало би «я поцелую тебя потом»;
7. Частки Казахстану і України в «Зерновому пулі» були б меншими від Росії, але вони були б більшими, ніж вийшло б у «Митному союзі». Гіпотетична кооперація «зернових» Казахстану і України у Митному союзі вже нічого б не означала;
8. Легко бачити, що одним з найпривабливіших інструментів Митного союзу з точки зору імперської політики ставала б своєрідна «зернова труба»;
9. Тому зрозуміло, що якщо розглядати експорт зерна як своєрідний інструмент впливу, то Росії абсолютно необхідно доповнити вже існуючий інструмент – газову трубу – новим і вже вічним козирем. Тому що, якщо на ринку енергоносіїв можливі сюрпризи у вигляді нових технологій, то на ринку продовольства таких замінників немає і не буде!

Стає зрозумілою наполегливість політики Росії щодо участі України в Митному союзі. Ринок України, її експорт в Росію – це питання «десяті» у пріоритетах, які культивує глобальний гравець світу з імперськими амбіціями.

Ось про що розповів Гугл.

Необхідні застереження:

1. автор не дає оцінок в категоріях «добре», «погано» чи «підступно» – тільки бізнес;
2. автор визнає прагматичність логіки усіх учасників процесу;
3. він лише наголошує на тому, що у формалізмі концепції «зернової труби» Україна є самодостатнім гравцем, лише без імперських амбіцій. А це і є передумовою того, що вона може стати гарантом продовольчої безпеки світу, як рівноправний партнер усіх країн, що її забезпечують.

Але, головне це те, що ми в Україні повинні берегти нашу землю, бо якщо Божим даром знехтувати, то він перетворюється на прокляття. Ми повинні розвивати створене людьми: логістику зберігання, перевезень, перевалки і т.д.

Тоді ми зможемо продавати наше зерно кому захочемо, тоді, коли захочемо і по ціні, якій захочемо, враховуючи кон’юнктуру, на користь народу України і всієї світової спільноти.

Потрібно просто і без емоцій зрозуміти: Митний союз нам не підходить не тому, що там Росія (вона робить усе вірно з точки зору імперії), а тому, що там немає України і її величної Місії.

Великі і Величні

(продовольча безпека України)

Для того, щоб успішно реалізувати завдання становлення України як самодостатнього гаранта продовольчої безпеки світу, необхідно виконати комплекс завдань, які складуть основу її власної продовольчої безпеки.

Продовольча безпека країни складається з багатьох чинників.

Основними з них є:

• система прав на землеволодіння;
• виробництво продовольства;
• система закупок продовольства;
• запаси і система зберігання виробленої продукції;
• переробка отриманого врожаю, її глибина, накопичення створеної доданої вартості;
• продаж продовольства (внутрішній ринок та експорт);
• система продовольчої допомоги населенню країни і поза її межами;
• мережа моніторингових і соціальних установ;
• І т.д.

Система прав землеволодіння є засадничим чинником. Від того, як вирішиться це питання, залежить і поведінка власника, і його доступ до кредитних ресурсів, і його ставлення до самої землі – збереження її якості. В умовах глобальних проблем з продовольством, які будуть посилюватись, зрозуміло, що земля має належати народу нашої країни, бо це найбільше її багатство після трудових ресурсів. В той же час земля має отримати відповідального і дбайливого власника. Термін такої власності повинен бути тривалим, і це право повинно бути спадковим. Існує світова практика таких правових компромісів. Можна запропонувати встановлення реальної ренти, яка буде спрямовуватися не в бюджет, а в Рентний фонд, і цільовим призначенням її використання буде розвиток унікальних особливостей села і пенсійних програм в тому числі. Це, враховуючи кліматичні зміни, могли б стати проекти по відновленню поліських боліт, відродженню малих річок. Це могло б бути усе, що складає суспільне (подароване) благо, і що ми залишимо у спадок прийдешнім поколінням українців. Тут слово мають сказати фахівці, бо є багатющий досвід і Норвегії, і Аляски, і Кувейту, і Азербайджану, і т.д. А, головне, саме тут знаходиться шукана нашими капіталістами респектабельність. І, здобута таким чином, вона обійдеться їм набагато «дешевше» і буде більш стійкою в часі, ніж «авторитет» здобутий через ведення всеможливих «політичних воєн» за владу. Одним з вирішальних мотивів поведінки крупних капіталів стає можливість передачі їх у спадок, без «вантажу екзотики» перехідного періоду. А це означає – європейський інституційний простір, з легітимізацією його населенням країни.

Тільки в таких умовах можлива комплексна реалізація усіх наступних кроків.

Виробництво продовольства це комплексна задача. Вона включає в себе і професійну підготовку кадрів, і потужну селективну роботу (залучення науки), і відповідну технічну оснащеність (яка, в свою чергу, сформує завдання машинобудуванню, металургії, добувній промисловості). На цьому чиннику очевидним стає, що стратегії вирішення цих питань безпосередньо визначається системою прав землеволодіння.

Система закупок продовольства хоча видається похідною від виробництва, але вона безпосередньо впливає на тактику виробника. Наукове передбачення і прогнозування, врахування глобальних, локальних, демографічних, кліматичних і погодних ризиків повинно стати предметом постійної опіки цієї системи. Тільки у тісній зв’язці з товаровиробником, маючи на меті довгострокову співпрацю, а не миттєву вигоду, система закупок продовольства стає чинником продовольчої безпеки, а не її загрозою.

Запаси і система зберігання виробленої продукції не потребують окремого обґрунтування. «Не той врожай, що на полі, а той, що в коморі» – цю мудрість ми успадкували з діда-прадіда. Ця система повинна стати основним предметом логістики нашої стратегії. А радше навпаки: ми повинні визначити статус України, який маємо досягти і у відповідності до потреб внутрішнього ринку, експортних завдань, потужностей майбутньої переробки побудувати логістику формування запасів і їх зберігання. Найновітніші технології мають бути використані при створенні такої системи.

Переробка отриманого врожаю, її глибина, накопичення створеної доданої вартості передбачає розгортання нових виробництв з новітніми технологіями, які дозволять торгувати в світі вже не зерном і збіжжям, а продуктами і кормами. Поглиблена переробка дасть можливість акумулювати додану вартість в Україні. Вона повинна сформулювати завдання для машинобудування та інших галузей.

Продаж продовольства повинен опиратись на довгострокове планування, що можливе лише при вирішенні попередніх зазначених чинників. Відкрита, визначена і прогнозована зовнішня політика держави повинна сприяти цьому. А політика стає визначеною, коли визначеними стають права власності і похідні стани прав і обов’язків. Ця система покликана продуктивно функціонувати, будувати і вдосконалювати логістику усіх ланок зазначеної стратегії.

Система продовольчої допомоги населенню країни і народам поза її межами передбачає, що наслідки реформування мають мати потужну соціальну складову. Земля України – це своєрідний «вічний двигун другого роду», який працює на енергії Сонця. А, отже вона має всі ознаки суспільного (цивілізаційного) блага. Ми повинні розуміти, що усі деформації, які виникнуть в демографічній картині країни потрібно буде амортизувати, щоб люди не втрачали роботу, щоб вони не опинялись за межею бідності, щоб, за необхідності, усі, хто того потребує, могли здобути новий фах і нову роботу. Так само Україна повинна і на зовнішній арені виконувати місію допомоги нужденним, хто потерпає від реального голоду.

Саме цьому і має сприяти мережа моніторингових і соціальних установ, яка реагуватиме на наслідки встановлення нової системи прав власності, можливе зменшення сільського населення і запобігати зростанню міської бідноти. Ця система має відслідковувати виконання зобов’язань власника землі, які він отримав, здобувши права власності – все ті ж рентні зобов’язання, вимоги щодо збереження якості землі. Сам Рентний фонд може входити як складова її структури. Вона повинна в режимі реального часу відслідковувати диспропорції, що виникатимуть і пропонувати компенсаторні механізми.

А для цього їй потрібна буде засаднича настанова, до якої вона буде координувати свій аналіз. Їй потрібна буде фундаментальна база порівняння, яку сформулює ідеологія продовольчої безпеки.

Зрозуміло, що усі зазначені питання стосуються і тваринництва, і лісового господарства, і садівництва, і вирощування технічних культур і т.д.

Але спершу, Україна має визначитись: Велика країна намагається всюди заявити: «Без мене ви нічого не зможете», – а Велична країна намагається всюди продемонструвати: «Зі мною ви зможете все!» Прикладом Величної країни є Фінляндія: маючи в руках «NOKIA», ви дійсно можете майже все, бо завжди знайдете друзів.

Україні дуже важливо набратися мужності, щоб щиро для себе відповісти на питання: «А з якими країнами мій шлях: з Великими, чи серед Величних?»

Україні буде просто необхідно приймати участь у всеможливих продовольчих гуманітарних місіях світової спільноти. Це набагато краще, ніж посилати кудись вертольоти і БТР. Прагматичного обґрунтування цьому немає, але є багато пояснень. Це – майбутня місія України. І їй це потрібно хоча б тому, що в сім’ї, де батьки допомагають сусідам, складаються стосунки зовсім інші, ніж в родині, де всі жлоби.

І, нарешті, головне: в умовах глобалізації село стає соціальним феноменом – територією самозабезпечення і самодостатності. А ця обставина лягає у нові світові тренди – локалізації територій як альтернативи негативним наслідкам глобалізації.

Тому, проводячи зазначену роботу по формуванню продовольчої безпеки України і по просуванню її у гаранти продовольчої безпеки світу, ми повинні координуватись до цієї унікальної ролі села, яка буде в майбутньому все більше запитана. Україні не потрібно буде нікуди повертатись, як іншим. Їй потрібно буде зберегти і розвинути найкраще, що є – уклад села! Цьому і сприятиме зазначений вище Рентний фонд.

Але це – тема окремої розмови і, можливо, її слід починати з вивчення фантастичного досвіду ізраїльських кібуців.

Коли у Голди Меїр, видатної жінки, яка знала усе про світ створений людьми, наприкінці її життєвого шляху запитали, чого б вона найбільше забажала, то вона відповіла, що мріяла б повернутись у кібуц.

Це надзвичайно важливе питання. Тому що, в залежності від того, як ми визначимо село, так і наповняться змістом усі перелічені чинники продовольчої безпеки України.

Якщо ми визначимо його не просто, як адміністративну одиницю, а як самодостатню самозабезпечену територію, що несе в собі унікальні світоглядні, культурні, професійні, етичні традиції, то відповідно до цього і маємо визначити права землеволодіння. Якщо ми встановимо, що одним з джерел самозабезпечення, покликаних зберігати і розвивати унікальність села, самодостатність домогосподарства є рента, отримана від використання усіх суспільних благ країни – землі, гір, лісів, морів, річок, озер, надр, транзитних переваг, то так і сформулюємо обов’язки землевласника, Рентного фонду, моніторингової системи і т.д. В такому випадку рента виступить як системоутворюючий механізм, який забезпечить єдність в унікальності.

Визнання зазначеного факту матиме ще один потужний наслідок: воно сформує систему координат, в якій будуть встановлюватись і решта взаємних прав в усіх сферах життєдіяльності, які потребують визначення (найнагальніша задача в Україні!). Фактично на підставі цієї парадигми сформується практика взаємин домогосподарства з ринком (бізнесом), державою (бюрократією), суспільством (побут). Це по-новому визначить повноваження і відповідальність бюрократа, сформує нову корпоративну етику, дасть можливість суспільству сформулювати консолідовану уяву про успіх – усе, що має складати зміст політики.

У системі не встановлених взаємних прав, коли невідомо, хто за що відповідає, природнім чином відсутнім є цілісне соціальне замовлення людей – воно пошарпане і ситуативне. Інструменти демократії не мають змістовного наповнення, натомість з’являються нестримні маніпуляції з цим замовленням. Тому демократія «на виході» формує чужий людині результат.

Визначення унікального статусу села (це одна з версій, що враховує виклики глобалізації) дасть можливість встановити систему взаємних прав у країні, що дасть можливість людині зорієнтуватись у правовому полі, зрозуміти, що залежить від неї, і що зобов’язані їй: і держава, і бізнес, і сусіди. А це ляже в основу її відповідальних планів, а, отже, і чіткій уяві про своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Це ж і наповнить змістом інструменти демократії, які стануть «видавати» не спотворений маніпуляціями результат, а втілюватимуть очікування людей.

Якщо нам вдасться перетворити Україну у сукупність унікальних самодостатніх територій, що в домогосподарствах зберігають продуктивний досвід солідарних дій і гуманістичні традиції спільного життя і на основі їх формують своє майбутнє, то ми отримаємо усі підстави говорити про нову Величну країну.

(сторінками книги «Суфлер»; 2016 рік)

Валентин Ткач