Ескортниця для агресора

Деякі важливі для розуміння сьогодення і майбутнього Криму теми дуже складно піднімати на рівні експертного обговорення. Адже можна або говорити натяками, грати в звичну для ХХІ століття пост правду, або ж бути щирим, але при цьому заслужити в кращому випадку ярлик шовініста.

Про це пише Асоціація реінтеграціі Криму.

Втім ситуація не залишає нам вибору, оскільки справа Наталії Поклонської, так химерно зіграна російськими спецслужбами з 2014 року в стилі жорстких і жорстоких японських картинок, не завершена. Нинішнє її амплуа «депутата-міжнародника» й відповідно передача цінного «агентурного» матеріалу з чіпких рук ФСБ в структури більш піднесені, що звикли не до липких біт в підвалах, а до дипломатичних чаювань, нехай і з новачками, змушує нас вивчити предмет детальніше.

Тому даний матеріал АРК Євгена Гайворонського хоч і важливий, але … неповнолітнім рекомендуємо його не читати.

Офіційна біографія Поклонської, відображена в відомчих досьє двох країн, у розлогому інтерв’ю для одного з кращих російських агентів впливу в нинішньому Києві, а також у безлічі тиражованих з 2014 року матеріалах, зяє розбіжностями і провалами. Але для нас дійсно «темною» частиною її біографії залишається лише період до семиріччя, коли родина Дубровських в 1987 році переїхала з Луганської області до Криму та влаштувалася в селі Уютне, формально — Сакського району, а фактично у передмісті курортної Євпаторії.

Вкрай легендарною вбачається історія про нібито загиблого від рук бандитів дядька Наталії, в пам’ять якого молода луганчанка «побачила своє життя на службі закону». Так, певні ситуації, як то кажуть, в сім’ї Дубровських мали місце, але до захисту правопорядку відношення не мали. Швидше навпаки, тому й довелося перебиратися в тихе село біля теплого моря на раптові гроші.

Як би там не було, а дорослішання Наталії пройшло в основному не у шкільної дошки, а на євпаторійських пляжах і злачних місцях «культурного відпочинку», що прославили цей курорт для донжуанів пострадянського простору. Змушені зазначити, що ця частина біографії майбутнього «прокурора Республіки Крим» має ну аж надто багато, навіть для вільної кримської вдачі, кажучи мовою протоколу, співучасників, підбурювачів та очевидців.

У нинішніх російських «святцях» «депутата Держдуми» сором’язливо вказується, що молода Наталя разом з сестрою Оленою підробляли «на зламі століть» офіціанткою і барменом в барі «Родзинка». Змушені дещо розчарувати читачів тим, що при всій різноманітності питних закладів Західного Криму саме з такою назвою їх там не було. Жодного та ніколи. А слово це до нашої героїні дійсно застосовувалося, але не як запис в трудовій книжці, а скоріше в якості творчого псевдоніма.

Втім, не можна відмовити майбутньому «депутату» не тільки в бунінському «легкому диханні», але й у прагненні хоч якось упорядкувати свою долю. Після закінчення сільської школи Наталя «поступила» на заочну філію Харківського університету внутрішніх справ в Євпаторії, яку й благополучно «закінчила» в 2002 році. Вказуємо ці слова в лапках, оскільки невелика будівля «університету» з видом на основні розважальні заклади міста використовувалося тоді в основному для комерційного отримання дипломів «в розстрочку».

Ризикнемо вказати читачеві, що за намальовані оцінки й диплом юриста Наталія практично нікому не давала хабарів грошима, але при цьому зуміла придбати стійке коло знайомств в середовищі «міліціонерів науки». Зауважимо також, що за дивним збігом обставин (а насправді — не збігом) в ті ж роки з роботою харківської «заочки» тісно пов’язана доля іншої євпаторійки, Юлії Жукової, що згодом зробила кар’єру в компанії «Консоль» і нині «піднесена» її господарем Константіновим в ранг «віце-прем’єр-міністра Республіки Крим». Але це тема для окремої історії і теж, на жаль, з віковими обмеженнями для читачів.

Після закінчення «університету» Наталя вже з новим прізвищем «перегортає сторінку» й починає роботу в місцевій прокуратурі на півночі Криму. У перші роки роботи вона запам’яталася лише «політичною» кримінальною справою по Віктору Сажину, місцевому «антимайданівцю», який намагався організувати напад на учасників Помаранчевої революції на в’їзді в Крим.

Справа велася в Армянському міському суді АРК, підсудних «друзів Росії» підтримував тодішній «рупор руського миру» та колишній глава кримської Верховної Ради Сергій Цеков, хід процесу активно висвітлювала преса. Цікаво, що разом з Сажиним до відповідальності тоді намагалися залучити і Олександра Лієва, «молодого кримського політика», що спирався на Партію Регіонів. Звинувачення підтримувала саме молодий прокурор Поклонська, запросив Сажину сім з половиною років позбавлення волі. Втім, виносячи 16 грудня 2005 року вирок, суддя Шестаковський вирішив обмежитися двома з половиною місяцями «за вже відбутим» та відпустив Віктора із залу суду.

Примітно, що ця судимість не була знята з Сажина і окупантами, в силу чого його політична, та й взагалі будь-яка кар’єра не склалася, незважаючи на активні розмахування триколором в Керчі в 2014 році. Віктор згадує прокурора Поклонську як «руду дівчинку, всю в золоті», а його тодішній «подільник» Лієв вказував на очевидну для всіх халтурність та безграмотність сфабрикованого Поклонською звинувачення. Змушені зауважити, що знаючи рівень «освіти» Поклонської, а також форми здачі окремими студентами «євпаторійської заочки» державного іспиту з кримінального права і процесу в сауні на вул. Сімферопольській — це зовсім не дивує.

У тому ж 2005 році у Поклонської від не афішованого партнера народилася донька, що вона пізніше, в 2017 році спробує невміло використати для спростування звинувачень у переслідуванні Сажина, заявляючи, що нібито під час того процесу була в пологовому будинку. Не копаючись надто вже глибоко в особистому житті нашої героїні, вкажемо читачеві, що її дочка народилася дещо раніше цієї справи, та що серед іншого вона з раннього дитинства відрізнялася від однолітків знанням основ турецької мови.

Подальша кар’єра Поклонської почала зростати. З 2006 року її переводять із «запилених» та не особливо грошових посад глухих прокуратур в практично рідну курортну Євпаторію помічником міського прокурора. Уже з цього часу Наталія потрапляє в орбіту впливу злочинного угруповання «Сейлем», що «дала світові» серед іншого нинішнього «главу Криму» Аксьонова.

Нагадаємо читачам, що з «лихих дев’яностих» та після «зачисток Москаля» в Криму основними бандформуваннями були «Сейлем», «Башмаки» а також спеціалізоване угруповання «смотрячого за керченською нафтою» Леоніда Грача, про що вже писала АРК. Всі вони надійно координувалися спецслужбами РФ, але при цьому вели між собою війни. На певному етапі, в зв’язку з щільним входженням до Криму донецької мафії, ФСБ вирішило «укрупнити активи» і стало підтримувати «Сейлем» в перемозі та подальшому знищенняю банди «Башмаков».

При цьому відстріл конкурентів супроводжувався їх посадками. Саме в якості «прокурора від сейлемських» Поклонській випало вести ряд процесів над їх ворогами. Так Наталя стала в 2011 році державним обвинувачем колишнього директора футбольного клубу «Таврія» Рувима Аронова, одного з керівників «Башмаків». Участь Поклонської в цих процесах зараз стала обростати, часто з її ж подачі, міськими легендами — нібито про її отруєння в Одесі та про її побиття в під’їзді будинку за «принциповість і непідкупність».

Роль цих міфів не тільки в створенні образу «кримської залізної діви» для російської пропаганди, але й суто прикладна — пояснити походження часткового паралічу та нервового тику обличчя Наталії, помітного при спілкуванні вживу. Недоречно обговорювати медичні діагнози навіть настільки одіозних особистостей, тому обмежимося порадою читачеві задуматися про викладене вище в частині способу життя Наталії до зміни її прізвища, а також побідкуємося на те, що, на жаль, спеціалізована медицина Криму не завжди і до окупації була на висоті.

Втім саме з 2012 року можна стверджувати про те, що координація роботи Наталії Поклонської переходить від «сейлемських» до російських спецслужб безпосередньо. Поклонська «раптово» отримує переведення в Київ та крім участі в «гучних» справах типу розслідування вбивства працівника закритого елітного клубу «Senator Beach Club» Андрія Нечепуренко (й отримання в подарунок рукавичок з автографом Віталія Кличка), працює за прямо отриманим від росіян завданням. Воно полягало в підтримці «зв’язку першого рівня» з Артемом Пшонкою, сином генпрокурора режиму Януковича Віктора Пшонки.

Нагадаємо, що саме Артем тоді керував «тіньової генпрокуратурою на Олеся Гончара» й був фактично ключовим «сірим кардиналом» працюючого на росіян впливового клану Пшонок. А Наталя таким чином виконувала при ньому функцію «медової пастки», тобто зовнішнього контролю в кращих чекістських традиціях. Є навіть версія про те, що таким чином готувалася й ліквідація Артема його конкурентами на Луб’янці, але до цього справа не дійшла. Втім, з тих часів Наталя дещо розбирається у нервово-паралітичних отрутах, про що іноді розповідає в своїх інтерв’ю, правда, змінюючи ролями ката і жертву, а також Одесу та Київ.

Вищевказані обставини наводяться тут не для нагнітання читацького інтересу, а виключно з метою пояснити, чому росіяни поставили в 2014 році як на «прокурора Криму» саме на Поклонську. Зіграли як зв’язки з «сейлемськими», так й приголомшлива безпринципність Наталії, а також наявність на неї у росіян компрометуючих фактів не тільки бульварно-порнографічного, а й тяжкого загально-кримінального характеру.

Єдиним слабким місцем у героїні аніме 2014 року виявилося кричуще незнання нею права як такого, але це практично нікого в окупованому Криму не бентежило. Серед колаборантів печерним підходом Поклонської до юридичних питань публічно обурювався лише командир захоплення Ялти Віталій Ахметов, який обіцяв близькому оточенню «викласти в мережу пару відеозаписів камер нічного клубу «Білий» з тим щоб «Поклонську росіяни поміняли на когось у здоровому глузді, хто їх закони знає».

Роль Поклонської як маріонетки ФСБ було складно заховати, оскільки вона анонсувала і вела «гучні» кримінальні справи відносно супротивників російської окупації, здійснювала «прокурорський нагляд» за мародерством під виглядом «націоналізації українського майна», клопотала про заборону Меджлісу кримськотатарського народу. Але при цьому Наталя очевидно для оточуючих не розуміла, що ж у всіх цих процесах власне відбувається з юридичної точки зору, перетворившись в «говорячу голову» та «пересувну натуру» для зйомок російських пропагандистських сюжетів.

Наприклад одного разу Поклонська здійснювала «потішну поїздку» з «перевіркою» в аварійний гуртожиток «Зірочка» в Ялті. У кімнаті гуртожитку жила потерпіла від депортації, репресії і свавілля пенсіонерка з донькою-інвалідом. Коли бабуся, дізнавшись про приїзд «прокурора», спробувала до неї звернутися за допомогою, охорона Поклонської в присутності «учасників інспекції» та преси відтиснула стареньку, та й не без тілесних ушкоджень. У цей незграбний момент сама Поклонська спробувала «зберегти обличчя», висловом що пішов у народні ялтинські маси: «ну а че, нехай підходить, нехай їй чимось допоможуть». Таких історій, навіть без «політичних справ» за два роки «прокурорства» Поклонської накопичилося безліч. Тому на півострові вона стала глибоко токсичною навіть для колаборантського середовища, не кажучи вже про власне кримчан.

Крім того Наталії заманулося «влаштувати життя» своєю недолугою сестри Олени і вона не придумала нічого кращого, як за допомогою своїх фсбшних кураторів призначити її до керівництва підконтрольного окупантам кримського «Чорноморнафтогазу». Природно, вже після того як на «стратегічному підприємстві» ініційованою самою Поклонською перевіркою в 2015 році «раптово» були виявлені «масові розкрадання». Під «чуйним керівництвом» Олени Осадчої розкрадання, звичайно ж, не припинилися і скандали з цього приводу в «вузькому колі» колаборантів не вщухали. Але при цьому «з новим менеджментом» вже і сама господарська діяльність окупантів з видобутку краденого з українського шельфу газоконденсату пішла в «круте піке», що викликало скандал кремлівського рівня.

В таких умовах російські спецслужби зробили в 2016 році «хід Думою». Два їх протеже, Поклонська і Руслан Бальбек, були тоді «вилучені з обігу» управління Кримом і переведені на «зовнішню політику». У цих обраних «депутатів» було занадто багато спільного — загальнокримінальне минуле, безпринципність, маргінальність до рівня нерукотисканості (у кримськотатарському середовищі до Бальбека ставлення з 2014 року приблизно таке ж, як у кримських бандитів й силовиків до Поклонської, в силу її біографії). Основними завданнями Наталії та Руслана стала «робота обличчям» над «визнанням російського Криму», та в основному — із зарубіжними партнерами.

При цьому Руслан іноді «зворушливо» бере участь в підтримці сімейного бізнесу Поклонської, зокрема в рамках пошуку «хлібного місця» для її «невдахи» сестри. Після серії скандалів в «Чорноморнафтогазі» Олену Осадчу звідти довелося прибрати, та для неї було визначено тепле місце «глави адміністрації сільського поселення Уютне». Попереднього «главу» Уютного Олега Русецького зняли за наполяганням «глави Республіки Крим» Аксьонова через «скандал з незаконним будівництвом». Даний «скандал» організував саме «депутат Держдуми» Руслан Бальбек, який організував шоу «зустрічей з виборцями», «протестувальниками через забудову узбережжя».

Втім використання російськими силовикам Наталії Поклонської як внутриросійського тригера, на відміну від короткого «моменту слави прокурора Криму» в 2014 році, успіхом не увінчалося. Все медіакомпанії із зображення Поклонської як учениці настоятеля Среднеуральского монастиря, по грі в шанування імператора Миколи ІІ, по боротьбі з фільмом «Матильда», з пенсійною реформою і навіть зі своїм новим чоловіком — в російському суспільстві виглядали кітчевими. Результату для задіяних політтехнологів зі створення з Наталі «Мати Харі» світового рівня ці компанії не дали. Більш того Поклонську в РФ переслідує «справа Сажина» 2005 року, в силу якої ніхто з «бойових російських патріотів» її як «свою» не сприймає.

Тому з 2020 року Поклонську міцно «повертають» на до болі знайомий їй «київський напрямок», влаштовують довгі інтерв’ю та проганяють через екс-прокурора «темники» щодо подачі до Криму води каналом. Судячи з цього репертуар Наталії далеко не відпрацьований та вона залишиться для нас на найближчий час «обличчям російського Криму», як би двозначно це не звучало з її діагнозом.