Епоха Жаху

Та в чому коріниться надія.

Ще кілька місяців тому здавалося, що війна за принципом неможлива у сучасному світі. Ну як так, після гітлерівського нацизму, після мільйонів жертв? Після багаторічного каяття німців за злочини проти людяності? Посеред епохи, коли толерантність до іншості перетворилася мало не на нову всесвітню релігію? Коли глобальний світ економічно зв’язаний, як коріння трави і навіть школяр розуміє, що війна — самогубство для її ініціатора?

Аналітики наввипередки висувають версії, чого це росія здуріла і як таке могло статися. З їхніх викладок випливає приблизно наступне: авторитаризм — погано, імперіалізм — упорота агресивна архаїка, ресурсне прокляття гальмує розвиток країн і збожеволює їх правителів, брехливою пропагандою можна занапастити цілі суспільства, усі біди від ресентименту, росія — історична країна-терорист, яка наробила власних клонів по усьому світу, ніколи не дотримувалася правил і завжди нехтувала у війнах будь-якими засадами людяності. Все це правда.

Але коли міркувати у медичній метафорі, це — перелік симптомів, які вказують на проблему, яку варто діагностувати більш точно. Бо виглядає, що у світі все було чудово, аж поки одна дика країна не зірвалася з ланцюга і не почала кидатися на цивілізацію. Я маю підозру, що ця проблема стосується не стільки очевидного потворного фурункулу на території росії, скільки глобальної системної кризи, яку давно пророкували аналітичні центри. У цій логіці війна (війни) була практично невідворотною. І ось чому.

Осьовий час VS Циклічний час

Німецький філософ Карл Ясперс повідомив людству, що воно живе в осьовому часі, відносно нещодавно. Але наголосив, що сам осьовий час настав аж у 800-200 роках до нашої ери. І що таке розуміння часу сформувало раціональний, філософський світогляд, який, зрештою, запустив технологічний прогрес і вивів людство на сучасний цивілізаційний рівень. А от циклічний час,за Ясперсом, був притаманний доосьовим цивілізаціям (Давній Єгипет, Ассиро-вавилонська цивілізація), які не змогли впоратися із динамікою змін і, зрештою, зникли. Завдяки відкриттю Ясперса багато хто вірить, що розвиток — експоненційний, а технологічний прогрес — безмежний і невпинний. Якби продемонструвати це на графіку, то усе виглядало б приблизно так:

Себто, прогрес — така красива пряма-стріла, яка оптимістично торує другий квадрант декартової системи координат «всё выше и выше и выше». І що як би там не було, років через 300 ця пряма вивезе людство до неймовірного технологічного рівня, кажуть нам прогресисти-оптимісти і сценаристи «Футурами».

Так-то воно так, та трішечки не так.

У теорії усе виглядає красиво, але в реальності чомусь піки розвитку переходять у кризи, а колективний духопідйомний ентузіазм — у депресію консервативного гальмування. Таке враження, що циклічний час відмовився скасовуватися, зайшов зі спини і нахабно знущається з прогресистів-оптимістів.

Власне, теорію Ясперса ще у 30-х роках минулого століття доповнив розстріляний на полігоні «Комунарка» у 1938-му році радянський економіст Микола Кондрат’єв, учень українського економіста Михайла Туган-Барановського. Розстріляний, мабуть, тому, що прогресисти-оптимісти релігійно увірували в попередній графік і приготувалися прожити життя у безперервній ейфорії всебічного зростання. А тут якісь синусоїди і пророкування неприємних оптимістичному світогляду «спаду» і «депресії»…

Згодом Кондрат’євські цикли були визнані в усьому світі і стали класичною теорією. Великий внесок у популяризацію ідей Миколи Кондрат’єва зробив австрійський економіст, соціолог і політолог Йозеф Шумпетер, який розвинув ідею у власних працях, присвячених діловим циклам.

Але Кондрать’єв теж був не зовсім точним у своїх міркуваннях. Оскільки розвиток являє собою не одну безперервну синусоїду з підйомами і спадами. Переходи між хвилями відбуваються у драматичний спосіб що і провокує війни та катастрофи. Це можна зобразити графіком:

Економічні цикли залежать від технологічних розробок, причому, як можна побачити на графіку, ембріональні технології наступної хвилі з’являються ще під час панування ключових технологій попередньої. Наступний технологічний пакет не стартує з «самого низу», зі спаду або депресії — він зароджується у розриві із попередньою системою набагато раніше. І, розвиваючись у відокремленій S-подібній кривій, бурхливо усотує ресурс попередньої, прискорюючи її крах. Таким чином відбувається інноваційний технологічний, а потім і економічний розвиток. Отже, графічно великі хвилі Кондрать’єва більш точно виглядають так:

Себто, в період зміни технологічних укладів людство ОДНОЧАСНО переживає спад і депресію і передчуває майбутні пожвавлення і підйом. Якби усе відбувалося суто математично, прогрес спокійно торував би другий квадрант декартової системи, лише замість прямої була б серія логістичних кривих. Але психологія і інерційність мислення вносять поправки і спричиняють найбільш драматичні події у людській історії.

Божевілля єгипетського фараона

Для ілюстрації цієї тези розглянемо життєвий цикл компанії, за принципом — як у малому, так і у великому. Графік від UABL.

Як бачимо, тут повторюються такі самі такти, як і у великих хвилях Кондрать’єва, лише більш деталізовані. Компанія стартує з ідеї, проходить етап доволі хаотичних експериментів, фокусується на найбільш життєздатному напрямку, розвивається і систематизується. Ця половина циклу сповнена ентузіазму і передчуття великих звершень. Психологічно сприймається, як «зелена хвиля», молодість і розквіт. Збереження надбаного — пік розвитку системи, її «золотий вік». У цей час усім всього вистачає, усі задоволені — як бенефіціари системи, так і решта функціонерів.

На жаль, пік розвитку триває дуже недовго і, зрештою, ентузіазм змінюється страхом втрати, а потім — і сильним страхом втрати. У цей момент бенефіціари системи готові розпочинати війни і йти на будь-які злочини заради повернення в точку «збереження надбаного». Ідеї, що слугували драйвером розвитку у першій половині циклу, перетворюються на власну протилежність у другій. І починають тхнути інквізіційним консерватизмом. Якщо ви бували у старій компанії, яка вже увійшла в етап занепаду, то помічали, що невроз там буквально «розлитий в повітрі». Рядові функціонери скаржаться на «корпоративне рабство», маразматичне дуремарство управлінців і неможливість робити хоч щось ефективне із використанням сучасних інструментів. Частенько в такій ситуації у надрах компанії з’являється група «революціонерів», яка спочатку напрацьовує інші підходи на ресурсі «материнської» структури, а потім іде у самостійне вільне плавання. Звісно, відгризаючи шмат ринку у забронзовілої попередниці. Саме вони і сприймаються власниками материнської компанії, як найбільші вороги, яких потрібно або наздогнати і повернути «до стійла», або знищити. Оскільки лише підсилюють роздратування і страх втрати.

Я наводжу приклад компанії, оскільки це дуже впізнавані, а отже, ілюстративні речі. Але життєві цикли систем і логістичні криві можуть бути застосовані до аналізу процесів, які виходять далеко за рамки бізнесу чи економіки. Дуже подібно виглядають і політичні цикли в тих демократіях, де існує квазімонархічний інститут президентства, здатний окремо впливати на виконавчу владу та який містить можливість переобрання. А також — життєвий цикл історико-демографічних культур: етніконів, суперетносів та етносів.

Наприклад, знаменита теорія пасіонарності Гумільова графічно виглядає так:

Виявляється, і етноси у своєму життєвому циклі проходять подібні такти і так само хворіють на ресентимент, прагнучи повернутися до піку власних можливостей. Як бачите, і тут є місце «зірковому часу» — моменту пасіонарного поштовху, коли оформлена у надрах старіючої популяції група має шанс вирватися з занепадаючої культури і стати засновниками власного світу.

Найбільш давні згадки про подібні пасіонарні поштовхи наведені у Біблії. Наприклад, знаменита історія про те, як єгипетському фараону наснився сон, у якому сім поганих на вигляд і худих корів поїли сім гарних і ситих корів. Радник фараона Йосип пояснив цей сон так, що після семи років процвітання настануть сім років неврожаю і злиднів. І порадив збирати зерно до засік, щоб потім, коли настане голод, поступово загнати усе населення Єгипту до рабства в обмін на життєво важливий ресурс. Що і було зроблено.

Але фараон не врахував, що в єгипетському народі оформилася група ізраїльських «революціонерів», яка під проводом своїх лідерів Мойсея і Аарона таки змогла вирватися з єгипетського рабства. Подробиці цієї історії загальновідомі. Фараон, замість того, щоб відпустити Ізраїль, погнався за утікачами, за що і був покараний. Метафора блукання пустелею впродовж 40 років вказує на необхідність розриву з попередньою культурою, щоб мати змогу запустити власну S-подібну криву. До речі, соціальний експеримент Мойсея закінчився відтворенням єгипетської моделі вже в землі Ханаанській, причому ця модель пройшла приблизно ж ті самі такти життєвого циклу.

Підозрюю, крах Давньоєгипетської і Ассиро-вавилонської цивілізацій був спричинений не тим, що вони були «доосьовими». А тим, що вони прагнули навічно законсервуватися у герметичних капсулах власних культур, відкидаючи ідею розвитку.

Достеменно цієї ж помилки припустився маразмократ Путін, який женеться за українцями, як біснуватий фараон за євреями. Достатньо згадати його свіжі промови і усе стає на свої місця. Починаючи з «навіщо такий світ, в якому не буде росії» (відчуває консервативну відсталість вже рабського штибу) і закінчуючи амбіціями відновити російську імперію в її історичних, ще дореволюційних, кордонах (повернутися до часів повного розквіту, відновитися з сейву). Звісно, попереду в росії — обскурація (з огляду на те, як виглядає і воює її армія, вона вже наступила, а далі події розгортатимуться як у романі російського письменника-пророка Сорокіна «Телурія») і входження до меморіальної фази, як і в самого московського фараона. Шкода лише, що перед загибеллю кремлівський труп таки зумів попити української крові.

Чотири вершники глобальної системної кризи

Хоча зараз українці сконцентровані на переживанні травми несправедливої війни, не варто забувати, що поточна криза — глобальна. Ювілейна доповідь Римського клубу 2018 року починалася гаслом «Старий світ приречений. Новий світ неминучий». І, скоріше за все, глобальна зміна світоустрою відбуватиметься не менш драматично, ніж локальний російсько-український конфлікт. Поки що ми спостерігали намагання консервативно підліковувати старіючу глобальну систему, але життєві цикли невблаганні. До речі, українська криза дуже гарно підсвітила недієздатність більшості наднаціональних, та й національних структур.

Варто лише згадати попередній фазовий перехід від аграрного укладу до індустріального, щоб уявити події, що насуваються на людство, наче цунамі. Низка революцій і громадянських війн, кілька світових війн з мільйонами жертв, епідемії і голод — ось ціна, яку заплатили найбільш прогресивні країни за технологічний прорив і власне подальше процвітання. Загалом попереду в нас — епоха жаху і дезорієнтації, коли попередня система більше не може «вивезти», а наступна ще не сформувалася. Там — вже хаос, тут — ще хаос. Але історично війни, згідно із теорією Кондрать’єва, рясно супроводжують саме підвищувальні хвилі.

Кілька років тому мені трапилася цікава картинка, на якій був відображений розподіл світового багатства. Ось вона:

Як бачите, сумарно менше 10% дорослого населення планети сконцентрували у своїх руках 84.1% світового багатства. Дуже подібно до того, що зробив свого часу єгипетський фараон. Решта населення перебуває на межі бідності, а, можливо, вже і в рабстві. Принаймні середній клас, за твердженнями експертів, суттєво розмився в останні роки.

Звісно, бенефіціари цієї ситуації навряд чи погодяться відмовитися від такого власного статусу, навіть будуть переживати «великий страх втрати». А «підніжжя піраміди» навряд чи зможе фізично вижити за поглиблення такого розподілу. Я навіть припускаю, що шалена популярність Путіна серед західних еліт була пов’язана із тим, що він, не соромлячись нікого і нічого, загнав підшефне суспільство до ресурсно-пропагандистського рабства, плюючи на будь-які права людини і інші рожеві єдинороги цивілізованого світу.

Сто років тому ситуація була подібною, що призвело до вибуху лівацьких ідей і низки революцій з «відновлення соціальної справедливості».

Ви будете сміятися, але оформлювалися ці претензії приблизно таким чином:

Скоріше за все, і зараз ситуація буде розвиватися подібно. Основна маса людства буде бідніти і потерпати, вимагаючи від еліт повернення до «золотого віку» системи, коли усім всього вистачало. Еліти боятимуться втратити власний статус і йтимуть на дуже несимпатичні кроки, на кшталт введення інструментів «цифрового концтабору» ака єгипетського рабства із жорстким розподілом ресурсу за лояльну поведінку. Протиріччя між консервативною частиною людства, відданою глобальній системі, що склалася, і першими пасіонаріями наступного циклу будуть лише наростати.

Але й актори «підвищувальної хвилі» так само не зможуть аж надто легко прорватися за межі кризової системи. Бо ми ж пам’ятаємо, що фараони не терплять такого свавілля і женуться за утікачами усіма своїми ресурсами, військами і рабами. Недарма Маск зібрався утекти на Марс, мабуть, не раз відчув на власній горлянці руку «старих грошей», усю вкриту потворними печінковими плямами.

Але не варто забувати, що «Старий світ приречений. Новий світ неминучий». Тому Україні, яка вже і так багато втратила, все-таки варто сконцентруватися на переході до надсистеми. Адже, як казав Ейнштейн, проблеми не можуть бути вирішені на тому самому рівні мислення, на якому виникли.

Мені шкода було б розчаровувати ліберальних економістів, але попереду в країни — у будь-якому випадку мобілізаційний шлях, який не буде всипаний трояндами. Щоправда, нагородою за це буде ентузіазм цікавості, фокусування і розвитку. І будемо сподіватися, що наступне покоління українців пройде етап систематизації і насолоди «золотим віком» системи. Як мінімум. Оптимальним же здобутком було б освоєння Україною методу без кризових S-переходів, тобто грамотного і гармонійного розвитку. Ми на таке заслуговуємо, просто за законом компенсації.

Ексклюзив

Катерина Гладкевич, Фонд Вільяма Д. Донована за міжнародний мир