Еліта «тіні»: «Слуги олігархів» як феномен життя України

25.07.2020 0 By NS.Writer

«Пороки засвоюються і без вчителів».
Анней Луцій Сенека

Україна як «ніша виживання», що розглядалась у 2012 році автором, як можливий негативний тренд розвитку країни, сформувалась за цей час у суспільно-економічну, а згодом, і у суспільно-політичну реальність. Остання обставина обумовлена тим, що не влада здолала «тінь», а «тінь» пішла у владу.

«Тіньові» капітали, які мали позалегальне походження, отримали гібридну легальність внаслідок вибірковості застосування законів. Такий процес псевдолегалізації в країні відбувався давно, але, якщо раніше він забезпечувався лише наближеністю до олігархічної влади, то тепер він став масовим, через присутність у ній самої «тіні». Це сформувало новий феномен сучасного життя України — «Слуги олігархів» («СО»).

«Слуги олігархів» («СО») — це спільнота, мережа без керівного ядра. Її творці не обов’язково беруть участь у обслуговуванні інтересів олігархів безпосередньо, але всі вони використовують і плекають олігархічну формулу діяльності і життя: присутність (наближеність) у владі і вибірковість у застосуванні закону щодо себе. Цю мережу, з різноманітними розгалуженнями, оцінюючи економічну діяльність її учасників, ще прийнято називають «тінню».

Формувалася ця спільнота вже давно. Власне, вона виникла ще до появи олігархів, бо були інструментом їх створення.

Склад цієї мережі різноманітний. Власне — це всі, хто приймає участь у виникненні, функціонуванні і забезпеченні збереження в часі «Схем», які наповнюють олігархічні капітали: політики, службовці, менеджери, банкіри, підприємці, правоохоронці, журналісти, політологи, рекламісти, творці культурологічних проектів, артисти тощо. За тривалий час свого становлення і наступної діяльності, «Слуги олігархів», обслуговуючи олігархічні потоки, самі накопичили чималі капітали. Та найголовніше — вони стали, окрім усього, творцями нових вже власних «Схем». У якийсь момент у «СО» виникло амбітне бажання зазначені потоки перекришувати, стати самим єдиним вигодонабувачем «Схем», в яких окрім них дійсно ніхто вже розібратися не міг. Метафорично це можна описати так: на олігархічному банкеті вони вирішили відсунути «свої столи» і замовити «власну музику». Олігархічний проект «Слуга народу» («СН») для них як найкраще «ліг у масть». Цей проект був по-перше абсолютно їхнім, бо окрім них ніхто його і не міг втілювати й обслуговувати, а по-друге він був ментально близьким своєю цинічністю.

«СО» давно навчилися без публічної присутності здобувати власну вигоду. Тому усе, що відбувалося в сенсі персоналій їх мало цікавило. Вони відібрали собі «Схеми», олігархам залишили галузевий дерибан, а «молодим політикам» віддали всю публічність, тому усі залишилися «при власних інтересах». Власне, усе залишилось як завжди: обслуговуючи чергову олігархічну «Схему», «Слуги олігархів» не забули про власний інтерес, який став самостійним і значно зріс у масштабах.

Якщо ви захочете встановити уявлення про цей феномен — «Слуги олігархів», то це спонтанний порядок, який виник з логіки вибірковості застосування закону. Цей спонтанний порядок має мережеву природу. Він динамічний і всеосяжний. Якщо вас цікавить суть «СО» — то це те, що визначають як «тіньова економіка» країни.

За різними оцінками вона складає близько 60%.

Ця цифра дає уявлення про кількісний склад цього феномену. Не дивуйтеся: якщо через мережу АЗС збувають «лівий» бензин, то учасниками «Схеми» стають усі споживачі, а ті з них, хто порадить знайомим «вигідну пропозицію», перетворюються автоматично на агентів «Схеми». Це ж стосується і «лівого» газу, «лівого» лісу, «лівого» борошна тощо. Кожне ДП обсіяне «СО», як реп’яхами. Держрезерв — це вічне джерело, розплідник нових і нових учасників «СО». Кожен власник автомобіля, який паркується на тротуарі, заїхавши на нього по пандусу для візочків, є типовим представником «Слуг олігархів», тобто, вони мають не лише галузеву, але й побутову розповсюдженість, що забезпечує масовість.

До «СО», як це не виглядає дивним, належить і переважна більшість тих, кого ми називаємо «середнім класом», тобто активна частина суспільства, домінуючою ознакою якої є прагнення до самостійності, а головне, обґрунтованого планування і формування власної долі. Але — це «український» середній клас, бо йому притаманні архаїчні риси ментальності, характерні для всього суспільства, в якому доводиться жити.

Такі його представники у своїй поведінці і діяльності постійно перебувають у полі спокус на кшталт «і на бурячки» з відомого анекдоту. Тобто, представники середнього класу може б і воліли обійтися без пошуку «тіньових» схем, але в умовах їх масового поширення і застосування конкурентами, «кооперація» з «тінню» стає умовою їх виживання.

І так у всьому: темрява приходить туди, де не вмикають світло.

Ідеологія «СО» надзвичайно цікава, тому що ситуативна, тобто — безпринципна. «Слуги олігархів» безумовно хотіли б, щоб їх статки були захищені і адмініструвалися, як в Європі. Але, при цьому вони воліли б, щоб спосіб їх наповнення залишався таким, як був: вибірковість у застосуванні закону, тобто махрова азіатчина. Відтак, для «СО» наближеність до влади і присутність у ній є конкурентною перевагою, а часом, і джерелом статків. Тобто, їх цікавить вибіркове, а не універсальне, використання інструментів влади, а якою вона буде їм байдуже, головне, щоб «своя».

Найцікавішим є те, що, якщо проект «Слуга народу» є виключно олігархічним, то феномен «Слуги олігархів» можна назвати «народним» за масовістю поширення мережі та кількістю «акціонерів» і учасників: весь позалегальний сектор — «тінь» — є складовою масою «СО».

Мережа «СО» є ієрархічною, але не особливою. Ця ієрархія повністю відтворює ієрархію влади. Але є особливі коди, навіть глосарій, за якими «Слуга олігархів» з Печерських пагорбів відразу впізнає такого ж «СО» з пилорами на Прикарпатті, бурштинового копача з Полісся, чи «чесного перемитника» з Чорноморська.

Щоразу, коли ми чуємо аргумент «а мені минеться, бо мій брат працює в органах», слід розуміти, що ми є свідками втілення кореневої олігархічної формули: «Наближеність до влади і присутність в ній вирішує все».
Карантин і ставлення до виконання його обмежень в країні яскраво проілюстрував масштаби феномену «Слуга олігархів», бо економічну, інституційну і правову вибірковість доповнив побутовою вибірковістю до застосування законів і норм.

Зараз вже зрозуміло, що світова пандемія, в тому вигляді, в якому ми її спостерігаємо, стала апофеозом постмодерну, тому що постмодерн в ній набув масового характеру і отримав глибинні побутові дискурси, до глибин яких дістатися навіть не сподівався. Пандемія стала феєрверком емоцій, карнавалом страхів, ярмарком фейків, які щомиті продукують хаос думок, висновків і порад.

Наука, як бідний родич, стоїть на узбіччі цього шаленого інформаційного трафіку, і її голос губиться в гучній какофонії стогонів, вигуків, зойків, істерик і прокльонів. Пандемія показала онтологічну помилку людства: замість стати продовженням світу, людство вирішило підлаштувати світ під власну вигадану модель світу, в якій призначило себе творцем.

Але навіть до пандемії та карантину у «СО» однакове ставлення: «А мені можна».

«А мені можна» — це своєрідний тест «свій-чужий» для учасників мережі «СО». При цьому байдуже про що йде мова: про тони захисних масок за кордон, чи про каністру «паленого» бензину для селищної «Швидкої».

З надр «тіні», «ніш виживання» виник феномен — «Слуги олігархів». І було б дивно, якби цей потужний потенціал економічних, суспільно-політичних, побутових відносин не проявив себе. Тому то, за своєю кореневою природою, за джерелом виникнення, цей феномен витворив «тіньову» владу. Владу, яка вирішує, але не відповідає.

Відтак не слід дивуватися розмовам про «Дефолт як благо», про «Емісія — це драйвер економіки» тощо. В надрах «Слуг олігархів» вже давно зосереджену увагу привертає особливий актив країни — гроші, накопичені поколінням заробітчан. Ці гроші умовно позалегальні, тому провідні менеджери «тіні» про них добре знають і оцінюють в суму порядку 150 млрд. доларів (оцінка «знизу»). Тепер, коли «Слуги олігархів» близькі до інструментів влади, як ніколи, коли вони працюють вже і «на себе», непереборні спокуси охоплюють їх представників. І можна прогнозувати, що відповідні «Схеми» «освоєння» цього активу вже є. Закон про гральний бізнес, пропозиції про створення чогось на кшталт «тендерної палати» на ринку нерухомості тощо — з цього поля ягоди. Точно так, як і «Схеми» «освоєння» ринку землі. Тож, будьмо уважні.

Можна стверджувати, що «СО» супроводжують життя країни з моменту виникнення «олігархічних мотивів» у суспільно-політичному устрої держави. Зміна влади відображалася лише на зміні ступеня суверенності дій «Слуг олігархів». Але історія обернулася так, що життя країни без їх участі стало неможливим. Будь-яка реальна спроба руйнування «Схем» загрожувала колапсом підприємств, відомств, галузей. Тому історія країни — це історія життя і функціонування феномену «СО», розширення або звуження простору його суверенності.

Минула влада розкріпачила «СО», притлумивши вплив олігархату. Але вона не встигла вивести «Слуг олігархів» з «тіні», не встигла запропонувати їм альтернативу їхнім «нішам виживання»: «тінь» можна здолати лише «увімкнувши світло».

До всього цього в часи попередньої влади виник надпотужний фактор деформації суспільних настроїв — мобілізація, викликана агресією Росії, і страхи, пов’язані з нею. Цей фактор, без перебільшення, торкнувся прямо чи опосередковано кожної родини в Україні. Виявилося, що запобіжники «ніш виживання» не можуть заблокувати перетворення цих страхів на стрес і наступний невроз. Хтось виступив проти цих викликів виконавши свій громадянський обов’язок, хтось сублімував цей стрес участю у волонтерських рухах, але більшість спроектувала їх на Порошенка зокрема і порохоботів в цілому — нікому не хотілося свої страхи легітимізувати в соціальну роль боягуза і дезертира. Саме такій проекції сприяла відповідна інформаційна навала, організована як зовні, так і в середині країни, яка запропонувала цілий асортиментний ряд виправдань — від «зубожіння», корупції, «історичних гріхів», олігархічного походження, «зради» до особистих образ.

Французи кажуть: «Завжди знайдуться гарні слова, щоб виправдати погані інстинкти». Автор не робить оцінок в категоріях «добре-погано», а лише пропонує гіпотезу пояснення того, що стало головним психологічним підґрунтям та електоральним джерелом статистичного феномену «73%» і на неперервних кривих соціологічних досліджень «засвітило» статистичні «свічки». До речі, такий підхід пояснить і те, чому «стеля» електоральної підтримки Порошенка в процесі дисипації феномену «73%» не буде стрімко зростати і зупиниться, бо вийти з навіяної омани «Аби не Порошенко» метафорично означає «визнати себе боягузом, дезертиром», а такий психологічний катарсис без потужного зовнішнього примусу відбувається дуже рідко, не публічно і лише індивідуально, а не масово.

Розкріпачені «СО», відчувши ослаблення рамок своєї суверенності, вирішили нарешті встановити «свою» владу, скинувши попередню. Дуже доречно для них виник (ними ж і організований) олігархічний проект «Слуга народу». До того ж, «тіні» не потрібна справжня Європа, бо там мусиш виходити «на світло», а це екзистенціальний стрес, за яким проглядає реальна, онтологічна, а не риторична, загроза позалегальним капіталам — основі «Слуг олігархів».

В історичну точку життя країни збіглися всі фактори: зовнішня військова агресія з нищівною інформаційною навалою, внутрішні олігархічні розбірки і розкріпачений резонанс потенціалу «Слуг олігархів», які є неперевершеними менеджерами найскладніших проектів, що пройшли найжорсткіші селективні професійні відбори і сепаратори цинізму та нігілізму.

Події, які переживає країна, це є ні що інше, як вияв феномену «Слуги олігархів». Народ, окрім гніту олігархічної системи, з яким навчився жити в своїх «нішах виживання», отримав додатковий тягар «Слуг олігархів» — людей нарваних, безпринципних, які сповідують настанови і практику соціал-дарвінізму («діти низької якості» — це з «цієї опери»).

В таких умовах інститути держави, які досі були орієнтовані на вибірковість лише владну, потрапляють у простір різновекторної вибірковості, тобто вони стають дезорієнтованими. Це визначає найбільшу загрозу державі на рівні із зовнішньою агресією, яку ніхто не відмінив і про яку замовчують учасники політичних ігрищ, бо увага до неї не потрапляє в простір «Схем», а лише заважає їх експлуатації.

«Слуги олігархів» завжди ставилися до держави конфронтаційно, бо їх суть — «тінь». Звідси й вигулькнула популярна нині філософська інтоксикація щодо лібртаріанства як ідеології влади. Проте між «СО» і «СН» є певний консенсус, договір. Він вимушений, бо «Слугам олігархів» потрібна вибірковість застосування до них вимог влади як механізм збагачення. «Слуги народу», в свою чергу, як влада змушені використовувати менеджмент «СО».

Власне, подібна координація між «Слугами олігархів» і владою була завжди, але нині «СО» здобули надзвичайно потужну переговорну силу, яка вже не стримується корпоративними правилами олігархів.

«СО» стали рушійною силою владних змін, що сталися в країні за останній рік, але вони ж і сформували найбільшу загрозу державності своїм нігілістичним ставленням до виконання законів і норм, яке набуло масового поширення у формулі «Лохів немає!» Це засадничий принцип та етика «Слуг олігархів».

Як виходити з такої ситуації — справа політиків-державників, відповідального бізнесу і притомних громадян. Те, що відбувається в країні дуже нагадує картину, яку багатьом доводилося вже спостерігати нині у карантинні часи. Уявіть собі лісове озеро, ліс навколо нього і скрізь під деревами сотні машин, наче оселедців у бочці. Вони стоять як кому заманеться, всюди горять багаття, дим від них заповнив ліс. Навкруги лунає музика, пісні, вереск. Ніхто нікого не чує і ні на кого не вважає. Птахи, звірі, риба в озері повтікали увсебіч. Купи пляшок, сміття, целофану і лушпиння нагромаджуються довкола. І нікому ні до чого немає діла, бо геній усієї цієї фантасмагорії — «А мені можна!», «Я не лох!»

Вже не «тінь», а темрява насувається на країну. Чи не пора вмикати «Світло»? Адже, кожен феномен втрачає свою унікальність, коли зрозумілою стає логіка його появи.

Будь-яка наближеність до влади і вибірковість у використанні та застосуванні інструментів влади — ось та логіка, яка формує спонтанний порядок «Слуги олігархів». Якщо це усвідомити, то стане зрозумілим, як боротися проти загроз, що породжує цей феномен-покруч, породжений Україною як «нішею виживання».

Найнеприємнішою для України в цих умовах є та обставина, що нинішні світові тренди, породжені суспільством примусового обміну та нав’язаного попиту, формують нову цивілізаційну загрозу.

Основою конфлікту цивілізації і її драйвером стала ситуація, яка полягає в тому, що капітали, сформовані вибірковою процедурою капіталізації, стали порівняні з універсальними капіталами. Встановлений інституційний безлад призводить до завершення Ери панування універсальних капіталів. Інституційна формула позбавляється свого аргументу — власності, тому що поняття власника стає невизначеним: він здобувається як право чи призначається як воля? Замість капіталу як результату дії існуючої формули, ми отримуємо ще не усвідомлений гібрид, з яким не відомо, що робити, і не відомо, як він себе поведе, бо звичні правила здобуття легальності і набуття легітимності більше не працюватимуть.

Як людство вийде з дилеми «Право чи Воля?», покаже час.
Пріоритет вибіркового права в суспільстві «ніш виживання» — це лише прикриття маніпуляцій з попитом споживачів і соціальним замовленням виборців.

Пріоритет довіри, в координації з яким реалізуються універсальні права, — ось яким має бути основоположний принцип іншого нового суспільства. Розслідування НАБУ стосовно ОАСК лише ілюструє масштаб роботи і величину дистанції, яку доведеться пройти Україні, якщо її суспільство обере «світло» замість «тіні».

Готовність, або не готовність, країни пройти цей шлях і визначить майбутнє України.

ТкачВалентин Ткач


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: