Екзистенціальне осяяння
22.09.2026
Я вийшов з магазину і пішов з горба дорогою додому до дідової хати. У лавці продавець допоміг мені зняти кришечку з пляшки «Сітро». Тепер я тримав у лівій руці кришечку, а з пляшки у правій руці намагався ковтнути газований напій. Душився піною, але був у захваті. Біля Кушнірової хати я ще раз ковтнув з пляшки, але вже поволі і з насолодою. Дійшовши до ставка, на мості, біля розчахнутої верби я закрив пляшку кришечкою. І тієї ж миті я раптом зрозумів, а радше – відчув, що саме тут коло верби мій стан піднесення був повнішим, коли я ще лише йшов у лавку, ніж зараз, коли я напився «Сітра», а в хаті хрещена мені його наллє знову вже у скляну чарку, і я знову його вип’ю.
Екзистенціальне осяяння, що очікування свята буває піднесенішим, ніж саме свято, опанувало мною. І все наступне життя стало лише підтвердженням того відкриття, яке перепало мені в далекому дитинстві біля верби на мості над ставком біля дідової хати. Правда, тоді я цим не особливо переймався, бо за столом на мене чекали дорослі, а «Сітро» на столі було лише підсортовкою для дітлахів.
Це все трапилося дуже давно – років шістдесят тому. Але в пам’яті те відчуття збереглося. Мабуть, тому що життя надалі постійно відтворювало його правдиву виразність.
Так і живемо в очікування свята, а воно вже є.
PS.
Це фото я зрбив днямио біля нашого озера. Розчахнута верба доправила мені спогад про ті далекі дні дитинства, коли я зупинився і замислився на мості біля такої ж верби над ставком біля дідової хати.
