Як відновити і прискорити економічне зростання України – науковці

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків – Житомир), доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, автор книг «Вища освіта в ринковій економіці» (1991), «Світова економіка» (2007, 2009) та ін. і більш ніж 330 статей – спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

---

ЯК ВИКОНУВАТИ КЛЮЧОВЕ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВИ –
ВІДНОВИТИ Й ПРИСКОРИТИ ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ?
(Задля перемоги у Вітчизняній війні, і не тільки)

На мою думку, можна буде говорити про остаточну перемогу Революції Гідності, коли, зокрема, досягнемо двох взаємно пов’язаних результатів у царині національної самосвідомості Українського народу – за Конституцією, «громадян України всіх національностей».

Ідеться про утвердження справжнього почуття власної гідності, що базуватиметься на цілком адекватній самооцінці Українського народу, або ж громадянсько-політичної Української Нації (яка, нагадаю, була серед держав-засновниць Організації Об’єднаних Націй). Досягненню другого результату сприяє прояснення економічних аспектів проблеми. Продовжу відповідну лінію аналізу, започатковану в попередній статті циклу.

Інформаційну базу дослідження й надалі складатиме свіжа статистика Світового банку, що стосується масштабів економічної діяльності та рівня розвитку країн світу. Повністю опрацьованими, наскільки це можливо, точними є дані цієї організації за 2014 рік. До речі, за підсумками саме того року в глобальній економіці відбулися досить важливі зрушення, які розглядаються нижче.

1) Чисельність населення країн світу

У 2014 р. загальна чисельність населення світу сягнула 7 260,7 млн. чоловік. До свого рейтингу включатиму 195 національних економік – господарства всіх держав (на відміну від територій, що є відносно самостійними в політико-економічному розумінні частинами держав, з їхніми, відповідно, територіальними економіками, стосовно яких ведеться окремий статистичний облік), що отримали належне міжнародне визнання, з двома змінами: з переліку виключено надто специфічний Ватикан і, навпаки, включено Тайвань, який за офіційним статусом є провінцією Китаю. Решта територій залишиться поза рейтингом; а втім, з-поміж півсотні їх дійсно впливовим глобальним гравцем є лише Гонконг, про який згадуватиму в контексті свого аналізу.

Корисно вказати чисельність населення у двадцяти лідируючих за цим показником країнах світу:

1. Китай – 1 364,3 млн. чоловік;
2. Індія – 1 295,3 млн.;
3. США – 318,9 млн.;
4. Індонезія – 254,5 млн.;
5. Бразилія – 206,1 млн.;
6. Пакистан – 185,0 млн.;
7. Нігерія – 177,5 млн.;
8. Бангладеш – 159,1 млн.;
9. РФ – 143,8 млн.;
10. Японія – 127,1 млн.;
11. Мексика – 125,4 млн.;
12. Філіппіни – 99,1 млн.;
13. Ефіопія – 97,0 млн.;
14. В’єтнам – 90,7 млн.;
15. Єгипет – 89,6 млн.;
16. Німеччина – 80,9 млн.;
17. Іран – 78,1 млн.;
18. Туреччина – 75,9 млн.;
19. Демократична Республіка Конго – 74,9 млн.;
20. Таїланд – 67,7 млн.

До числа великих за розміром суспільств, населення яких сягнуло 35 млн. чоловік (0,5 % населення світу), у 2014 р. ввійшли 37 країн; замикала цю групу Канада, де проживало 35,5 млн. осіб. До вищої підгрупи суспільств середнього розміру, наприкінці якої була КНДР із 25,0 млн. населення, що в рейтингу займала 50-те місце, входили, як бачимо, 13 країн, а ще 10 країн – до наступної підгрупи, яку замикав Нігер із 19,1 млн. осіб. Загалом у 60 відносно великих країнах – чверті всіх суспільств планети, якщо враховувати і держави і території, – проживало 90 відсотків (!) населення світу. При цьому сумарна чисельність населення двох суспільств-цивілізацій (Китаю та Індії) складала істотно більше третини, одинадцяти найбільших держав – рівно 60 %, двадцяти семи країн, де воно перевищувало 50 млн. чоловік, – три чверті світового.

Говорячи про тенденції в групі великих за розміром суспільств, слід згадати, що останніми роками за чисельністю населення Індія стрімко наздоганяла Китай, Мексика – Японію, Ефіопія – Філіппіни, Єгипет – В’єтнам, ДРК – Туреччину, Іран і Німеччину (за даними Вікіпедії, у 2015 р. вже залишила їх усі позаду!); у 2014 р. Південно-Африканська Республіка (54,0 млн.) обігнала М’янму, ширше відому як Бірма (53,4 млн.), Танзанія (51,8 млн.) – Південну Корею (50,4 млн.), Судан (39,4 млн.) – Алжир (38,9 млн.) і нашу сусідку Польщу (38,0). Щодо найбільших країн групи суспільств середнього розміру варто згадати стрімке зростання у 2014 р. чисельності населення Саудівської Аравії (30,9 млн. чоловік), яка обійшла Узбекистан (30,8 млн.), Венесуелу (30,7 млн.) і Малайзію (29,9 млн.), та Анголи (24,2 млн. осіб), яка піднялась у рейтингу аж на п’ять позицій і стала 51-ою у світі, і той факт, що Австралія (23,5 млн.), схоже, обігнала Тайвань (ті ж 23,5 млн. чоловік, але зафіксовані не в позаминулому, а в минулому – 2015-му – році).

Що стосується України, то Світовий банк продовжує розглядати як її невід’ємну складову частину окуповані АРК й Севастополь. З урахуваннях цих регіонів у 2014 р. населення нашої держави склало 45,4 млн. чоловік (30-те місце в глобальному рейтингу). Якщо ж їх не враховувати, то воно становило близько 43 млн. осіб – і нас випередила Кенія (44,9 млн.) та наздогнала Аргентина (43,0 млн.). Однак навіть якщо відняти жителів окупованої частини Донецької й Луганської областей, Україна з більш ніж 40 мільйонами населення істотно випереджала найближчого переслідувача – згаданий вище Судан. Тобто, використовуючи «класичне» формулювання, можна сказати, що народу в нас вистачає. Справа за тим, щоб держава до людей ставилася по-людськи та нарешті спромоглася належним чином використовувати їх потенціал. Бо він залишається найбільш значущим елементом, і не так уже важливо, чого саме за назвою – чи продуктивних сил суспільства, чи системи факторів суспільного виробництва (або ж економічних ресурсів)…

2) Рівень продуктивності національних економік

Нагадаю, що міжнародне порівняння «фізичних» обсягів виробництва товарів і послуг нині здійснюється передусім за допомогою такого показника, як валовий національний доход (ВНД), вимірюваний із використанням паритету купівельної спроможності (ПКС) національних валют. Сутність ПКС, за формулюванням фахівців Світового банку, полягає в наступному: «міжнародний долар» (надалі просто долар) – інструмент вимірювання – має таку ж купівельну спроможність стосовно ВНД певної країни, тобто сукупності товарів і послуг, що суспільством виробляються, яку долар США має в межах США (докладніше про це див.: https://newssky.com.ua/shhodo-yevrointegratsiyi/). Відповідно основним, базовим показником рівня економічного розвитку країни, продуктивності національного господарства, приватного та державного споживання в суспільстві є ВНД за ПКС у розрахунку на душу населення.

Наведу найцікавіші, на мій погляд, фрагменти рейтингу держав світу за показником ВНД за ПКС на душу населення у 2014 р. та коротко його прокоментую:

1. Катар – 134 420 дол.
<…>
4. Сінгапур – 80 270 дол.
5. Кувейт – 79 850 дол.
6. Бруней – 72 190 дол.
7. Об’єднані Арабські Емірати – 67 720 дол.
8. Норвегія – 66 330 дол.
9. Люксембург – 65 040 дол.
10. Швейцарія – 57 960 дол.
11. США – 55 860 дол.
12. Саудівська Аравія – 51 320 дол.
13. Нідерланди – 48 260 дол.
14. Німеччина – 46 850 дол.
15. Швеція – 46 750 дол.
<…>
19. Канада – 43 360 дол.
20. Бельгія – 43 220 дол.
21. Австралія – 42 760 дол.
22. Ірландія – 42 270 дол.
<…>
25. Франція – 39 610 дол.
26. Сполучене Королівство – 39 040 дол.
27. Японія – 37 920 дол.
<…>
31. Нова Зеландія – 34 970 дол.
32. Італія – 34 700 дол.
33. Республіка Корея – 34 620 дол.
34. Оман – 33 690 дол.
35. Іспанія – 33 080 дол.
36. Ізраїль – 32 830 дол.
37. Тринідад і Тобаго – 31 970 дол.
38. Словенія – 29 920 дол.
39. Кіпр (без Північного) – 29 800 дол.
40. Чехія – 28 020 дол.
41. Португалія – 28 010 дол.
42. Мальта – 27 020 дол.
43. Словаччина – 26 820 дол.
44. Естонія – 26 330 дол.
45. Греція – 25 660 дол.
46. Литва – 25 490 дол.
47. Сейшельські Острови – 24 780 дол.
48. Малайзія – 24 770 дол.
49. РФ (з урахуванням АРК та Севастополя!) – 24 710 дол.
50. Польща – 23 930 дол.
51. Угорщина – 23 630 дол.
52. Латвія – 22 690 дол.
<…>
56. Казахстан – 21 710 дол.
<…>
59. Хорватія – 20 500 дол.
<…>
62. Румунія – 19 020 дол.
63. Туреччина – 18 980 дол.
<…>
68. Білорусь – 17 610 дол.
<…>
72. Азербайджан – 16 910 дол.
73. Мексика ¬– 16 640 дол.
74. Іран – 16 590 дол.
75. Болгарія – 16 260 дол.
<…>
78. Бразилія – 15 590 дол.
<…>
87. Китай – 13 170 дол.
<…>
97. Монголія – 11 120 дол.
<…>
105. Індонезія – 10 190 дол.
<…>
108. Намібія ¬– 9 810 дол.
109. Ямайка – 8 640 дол.
110. Україна (без АРК та Севастополя) – 8 560 дол.
111. Парагвай – 8 470 дол.
112-113. Вірменія – 8 450 дол.
112-113. Філіппіни – 8 450 дол.
<…>
118. Грузія (без Абхазії та Південної Осетії) – 7 510 дол.
<…>
126. Узбекистан – 5 830 дол.
127. Нігерія – 5 710 дол.
128. Індія – 5 630 дол.
129. Самоа – 5 610 дол.
130. Молдова (без Придністров’я) – 5 500 дол.
<…>
135. Пакистан – 5 090 дол.
<…>
150. Бангладеш – 3 330 дол.
<…>
193. Демократична Республіка Конго – 650 дол.
194. Центральноафриканська Республіка – 600 дол.
195. Сомалі – ??? (Є відомості, що воно отримало лапки та перебралося до братнього «ДНР», але ця інформація потребує додаткової перевірки. – Ю.Ч.)

Про «нафтогазових магнатів» – таких, як лідируючий у рейтингу Катар або Кувейт, Бруней, ОАЕ й Саудівська Аравія, що мають дуже-дуже високий національний доход, – розмова окрема. Як і про Монако, що поділяє першу сходинку з Катаром, і про Ліхтенштейн, що трохи лідерам поступається: вони належать до найменших держав світу і являють собою яскраві, сказати б, економічні аномалії. У цьому до них подібною є, приміром, мікроскопічна за китайськими вимірами територія Макао з населенням 0,6 млн. осіб, чий середньодушовий ВНД за ПКС у 2014 р. сягнув 120 140 міжнародних доларів! Та й інша, істотно більша за розміром територія Китаю – Гонконг, де проживали 7,2 млн. чоловік, а ВНД за ПКС на душу населення склав 56 570 доларів.

Проте вже до сінгапурського досвіду – там триває економічне диво, за показником, що розглядається, ця держава саме у 2014 р. обігнала Кувейт – зберігається потреба придивитись уважніше з точки зору творчого запозичення механізмів господарювання й державного регулювання економіки. Але краще повернемося до «родинної Європи», де з початку століття «звичайне диво» невпинного та досить швидкого економічного зростання демонструє Німеччина, що після об’єднання відкотилася була назад. І процес також триває: за підсумками 2014 р. ця країна в рейтингу рівня господарського розвитку піднялась аж на три сходинки, обігнавши Швецію, Данію й Австрію. Справді «вона працює»! Вона – це Німеччина. І не гріх нам інтенсивніше користуватися фаховими підказками тамтешніх колег. Те ж стосується, наприклад, Ірландії, яка знову нагадує колишню «тигрицю», за один-єдиний рік обійшовши Ісландію та Фінляндію, що її помітно випередили були.

У цілому вдало використовують входження до складу ЄС країни Східної Європи. На позиції лідера утвердилася Чехія, яка за підсумками 2014 р. в рейтингу, що розглядається, випередила дві південні держави історичного регіону Західної Європи – Португалію та Мальту. Також останню майже наздогнала Словаччина. Естонія істотно випередила Грецію, що продовжує перебувати в стагнації, а Литва подолала символічну позначку у 25 тис. доларів середньодушового ВНД за ПКС, увійшовши до «клубу» економічно високорозвинених країн. Прогресували Польща, Угорщина, Латвія та Румунія; остання в рейтингу обігнала історичного конкурента – Туреччину. З певних причин найбільше проблем у царині використання можливостей, відкритих приєднанням до ЄС, має Болгарія. Хоча й вона демонструє певний прогрес, а враховувати треба і… суперечливий чужий досвід.

Продовжує невпинно просуватися вгору в рейтингу великий Китай: у 2014 р. він піднявся на дві сходинки. Щось на зразок економічного дива демонструє Монголія: у тому ж році вона випередила 12 (!) країн-конкурентів, включаючи Україну, якій перед тим дихала в спину. Приклад Китаю наслідує Індонезія, яка у 2013 р. нашій країні безпосередньо передувала: четверта за чисельністю населення держава світу також піднялася на дві рейтингові сходинки за основним показником рівня економічного розвитку (при цьому обігнавши трьох суперниць, одначе «недоотримавши бонусів» через монгольський ривок).

Україна у 2014 р. внаслідок війни з РФ (будемо справедливі: все ж насамперед – унаслідок воєнних випробувань) спустилася вниз на дві позиції, пропустивши вперед не лише згадану Монголію, але і Ямайку, що в нас і так асоціювалася з нестерпним болем завдяки популярній російській пісні. Судячи з відомостей, приміром, довідника ЦРУ США, у минулому році ситуація ще погіршилася. Згідно з його оцінками Україна в рейтингу 2015 р., щоправда, не за ВНД, а за ВВП на душу населення, підрахованим на основі ПКС, серед тих країн, із якими є сенс порівнювати, поступалася і Вірменії, і Грузії, випереджаючи лише, на превеликий жаль, поки безпросвітно найбіднішу з держав Європи – сусідню Молдову…

3) Найбільші виробники товарів і послуг

Як зазначалося вище, порівнянні фізичні обсяги виробництва та кінцевого споживання товарів і послуг окремими країнами вимірюються показником ВНД за ПКС. Знову-таки представлю фрагменти рейтингу за підсумками 2014 р., відображаючи найцікавіші для нас позиції (у дужках вказується частка країни у світовому обсязі виробництва товарів і послуг, який склав 108 412,0 млрд. доларів):

1. Китай – 17 966,9 млрд. дол. (16,57 %)
2. США – 17 812,7 млрд. дол. (16,43 %)
3. Індія – 7 292,8 млрд. дол. (6,73 %)
4. Японія – 4 821,1 млрд. дол. (4,45 %)
5. Німеччина – 3 789,8 млрд. дол. (3,50 %)
6. РФ (включаючи АРК та Севастополь!) – 3 610,0 млрд. дол. (3,33 %)
7. Бразилія – 3 212,8 млрд. дол. (2,96 %)
8. Франція – 2 622,7 млрд. дол. (2,42 %)
9. Індонезія – 2 592,3 млрд. дол. (2,39 %)
10. Сполучене Королівство – 2 518,3 млрд. дол. (2,32 %)
11. Італія – 2 128,2 млрд. дол. (1,96 %)
12. Мексика – 2 086,0 млрд. дол. (1,92 %)
13. Республіка Корея – 1 745,8 млрд. дол. (1,61 %)
14. Саудівська Аравія – 1 549,8 млрд. дол. (1,43 %)
15. Канада – 1 541,1 млрд. дол. (1,42 %)
16. Іспанія – 1 534,9 млрд. дол. (1,42 %)
17. Туреччина – 1 441,0 млрд. дол. (1,33 %)
18. Іран – 1 280,2 млрд. дол. (1,18 %)
19. Тайвань (провінція Китаю) – бл. 1 020,0 млрд. дол. (бл. 0,94 %)
20. Нігерія – 1 013,7 млрд. дол. (0,94 %)
21. Таїланд – 1 006,9 млрд. дол. (0,93 %)
22. Австралія – 1 004,4 млрд. дол. (0,93 %)
<…>
26. Польща – 909,0 млрд. дол. (0,84 %)
<…>
41. Сінгапур – 439,0 млрд. дол. (0,40 %)
42. Австрія – 392,0 млрд. дол. (0,36 %)
43. Чилі – 383,4 млрд. дол. (0,35 %)
44. Румунія – 378,8 млрд. дол. (0,35 %)
45. Казахстан – 375,3 млрд. дол. (0,35 %)
46. Україна (без АРК та Севастополя) – 366,2 млрд. дол. (0,34 %)
47. Перу – 354,2 млрд. дол. (0,33 %)
48. Норвегія – 340,7 млрд. дол. (0,31 %)
49. Кувейт – 299,7 млрд. дол. (0,28 %)
50. Чехія – 294,5 млрд. дол. (0,27 %)
<…>

Якщо держави світу з точки зору їхніх розмірів класифікувати за власне економічним критерієм – фізичними обсягами виробництва товарів і послуг, то меншими, ніж у випадку з чисельністю населення, будуть і група суспільств великого розміру (де ВНД за ПКС упритул наближається до позначки 700 млрд. доларів або долає її), і вища (від близько 450 до 650 млрд. доларів) та наступна підгрупа (від близько 350 до 400 млрд. доларів). За підсумками 2014 р. до першої входили не 37, а лише 30 країн (замикала її ПАР із 685,7 млрд.), до другої – не 13, а 11 країн (відкривала її Колумбія з 616,9 млрд., замикав Сінгапур), до третьої – не 10, а 7 країн (відкривала її Австрія, замикала Норвегія).

Цей факт відображає прикру обставину: держави в більшості своїй організують і регулюють господарську життєдіяльність суспільства недостатньо ефективно. У результаті з-поміж 195 країн світу високого рівня економічного розвитку (ВНД за ПКС на душу населення перевищує 25 тис. доларів) досягли тільки 46, або менше чверті, середнього рівня (душовий ВНД за ПКС від 10 до 25 тис. доларів) – 61, або менше третини, на низькому рівні (душовий ВНД за ПКС був нижчим від 10 тис. доларів) – 45 відсотків. Навіть гіршою була ситуація в суспільствах, що є відносно великими за чисельністю населення (перші шістдесят місць рейтингу): серед них частка національних господарств високого рівня розвитку складала лише одну п’яту, а низького рівня розвитку – майже половину.

Цікаво, що розподіл світового виробництва товарів і послуг між виокремленими групами та підгрупами держав за підсумками 2014 р. ледь не ідеально повторював такий для чисельності населення. Загалом 48 відносно великих національних економік – одна п’ята всіх суспільств планети, якщо враховувати і держави і території, – виробляли більше 90 відсотків (!) ВНД за ПКС світу. При цьому сумарний ВНД за ПКС двох суспільств, що лідирують із великим відривом (Китаю та США), складав третину, десяти найбільших національних господарств – більше 60 відсотків, двадцяти двох країн, у кожній з яких він перевищував трильйон міжнародних доларів, – більш ніж три чверті світового.

Саме в групі 22-х суспільств, що є найбільшими виробниками світу, у 2014 р. отримала завершення низка тенденцій, які формувалися роками. Насамперед відзначу, що помінялися місцями двоє незаперечних лідерів: Китай обігнав США, нехай створивши ВНД за ПКС лише на 0,9 % більший, ніж у єдиного ще надовго конкурента (у 2013 р. американський ВНД за ПКС перевищував китайський на 5,6 %). Також варто відзначити, що за фізичними обсягами виробництва товарів і послуг Індонезія саме у 2014 р. обігнала Сполучене Королівство, Канада – Іспанію, а Нігерія й Таїланд залишили позаду Австралію з Аргентиною (остання посіла 23-тю сходинку, не добравши до символічного трильйона близько чотирьох десятків мільярдів доларів ВНД за ПКС).

Ще зазначу, що у 2014 р. Україна за обсягами виробництва товарів і послуг посунулася вниз аж на чотири позиції, пропустивши вперед Австрію, Чилі, Румунію та Казахстан. Якщо на додачу не враховувати результати економічної діяльності на окупованій території Донецької та Луганської областей, наша країна опиниться в самому низу переліку 48-ми відносно великих національних господарств світу за критерієм ВНД за ПКС. Тобто за глобальними вимірами «об’єкт» уже ледь помітний. І процес його швидкого зменшення тривав…

 

Гасло моменту: «Якнайшвидше повернути втрачені позиції!»

Хтось скаже, що цього замало. Але давайте порівняємо показники 2014 р., наприклад, із 2003-м – так би мовити, першим передреволюційним для незалежної України. За цей час населення нашої країни зменшилося на 3 мільйони. У рейтингу держав за рівнем продуктивності господарства тоді ми займали 92-ге місце (тепер, нагадаю, скотилися на 110-те). Далеко позаду знаходилися три азійські національні економіки, що сьогодні стали для нас взірцем, вартим наслідування: Китай – на 99-й позиції (український ВНД за ПКС на душу населення був більшим від китайського на 9,0 %), Індонезія – на 125-й (наш середньодушовий ВНД за ПКС перевищував їхній на дві третини). Що вже казати про Монголію, яка у 2003 р. відставала справді на епоху, займаючи 148-ме місце та продукуючи ВНД за ПКС на душу населення, втричі менший від українського. Також у цьому рейтингу далеко позаду нашої була низка держав, що сьогодні її добряче випередили: Сербія з Чорногорією (102), Албанія (109), Єгипет (116), Азербайджан (123)… І за фізичними обсягами виробництва товарів і послуг у 2003 р. Україна займала місце на самому початку четвертого, а не в середині п’ятого десятку країн світу.

Волію повторити, що ключовим за важливістю та найбільш реалістичним напрямом соціально-економічних перетворень для України сьогодні є виведення економіки з «тіні». Можна заперечити, що, мовляв, завдяки цьому обсяги виробництва не збільшаться. Але в дійсності виведення національного господарства з «тіні» означатиме справжню соціально-економічну революцію: перехід від суспільного способу виробництва, що має за основу «неформальне», нелегальне господарювання, до способу виробництва, що базується на «формальній», цілком законній, відкритій для суспільства економічній діяльності, як це практикується в усьому цивілізованому світі. Тобто йдеться про повернення до європейських, прогресивних, загальнолюдських цінностей і соціальної практики, про Революцію Гідності в економічній сфері. Успішне виконання цього завдання Українським народом і його державою означатиме вирішальний крок до нашої перемоги у Вітчизняній війні (адже сьогодні війни великою мірою виграються за рахунок ефективного використання економічних ресурсів) і до забезпечення належних перспектив оздоровлення та прискорення розвитку суспільства.