Екологічність ресурсів для громадянського суспільства

Після подій року, що минає, писати про розвиток громадянського суспільства в Україні, видається банальним схематизмом.

Суспільні настрої та громадянська ініціатива живуть в нас сьогодні  як постійне і невгасиме бажання бути світськими громадянами. Поза яким у будь-якому втручанні скоригувати цей процес відчувається присмак байдужості та асоціалізації.

В Україні все чіткіше промальовується політика недержавних структур – благодійних фондів та волонтерських організацій, їх здатність до згуртування, вирішення суспільних питань, допомоги тим, хто її потребує. Наразі неурядові громадські організації потрапили в кліше люстрації, що викликало певний подив і низку запитань до авторів сучасної української політики.

В правовому сенсі картина постає достатньо прозорою і зрозумілою. 3 листопада 2010 року Кабінет Міністрів України приймає постанову № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», якою визначає порядок проведення консультацій з громадськістю та створення громадських рад на рівні центральних органах виконавчої влади, обласних, районних державних адміністраціях, зокрема у мм. Києві та Севастополі.

11 червня 2014 року Прем’єр-міністр України А.Яценюк в дорученні № 8599/397/1-14 зобов’язує керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади посилити співпрацю з утвореними при них громадськими радами.

24 листопада 2014 року заступник Міністра юстиції України І. Бондарчук в коментарі УНІАН повідомив, що міністерством подано до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо дострокового розпуску громадських рад, які співпрацювали з попередньою владою.

 Для реалізації положень Закону України «Про очищення влади» Кабінет Міністрів України постановою від 26 листопада 2014 року №  688 припиняє повноваження діючих громадських рад при центральних і місцевих органах виконавчої влади, які були утворенні до 22 лютого 2014 року. Відповідно до постанови, правове поле діяльності інституту громадських рад не порушене, оскільки вони обираються терміном на 2 роки, і їх третя каденція мала внести зміни лише в існуючий склад зазначених структур.

Питання щодо необхідності певної передислокації учасників громадських рад відпало саме собою після ознайомлення з Протоколом установчих зборів для формування Громадської ради при Міністерстві екології та природних ресурсів України, яке відбулося 19 вересня 2014 року ще до прийняття постанови КМУ.

Серед позитивних змін варто відмітити лист Мінприроди стосовно включення/не включення представника міністерства до складу ініціативної групи по утворенню нової Громадської ради, і як результат – відмова співробітників державної установи від участі у роботі групи. Негатив – зауваження представника центрального органу виконавчої влади на те, що «міністерство не має бажання працювати ні з діючою Громадською радою, ні з тією, яка буде утворена без впливу Мінприроди».Ініціативна група напередодні зборів розглянула 97 пакетів документів, поданих громадськими організаціями для включення представників до складу Громадської ради, з урахуванням вимог Типового положення постанови КМУ від 3 листопада 2010 року № 996:

– термін реєстрації громадської організації на території України не менше ніж 2 роки;

– профільність організації та здійснення діяльності у сфері, що пов’язана з діяльністю відповідних органів влади;

– територіальна приналежність та/або активна дієвість.

За результатами проведення установчих зборів з формування чергової Громадської ради 39 осіб обрано до персонального складу, а кількісний список визначено на рівні 45 представників інститутів громадянського суспільства.

Наприклад, в затвердженому складі Громадської ради при Міністерстві аграрної політики та продовольства України її членами вважаються всі зареєстровані присутні, які своєчасно надали документи до Секретаріату (на сьогодні – це 74 особи).

В Мінприроди до новообраної Громадської ради увійшло близько 70 % членів неурядових організацій, які вже обиралися до її складу в попередні роки. Серед новобраних досить незрозумілою є участь Всеукраїнської Асоціації автомобільних імпортерів і дилерів, Спілки орендарів та підприємців України, Громадської спілки «Всеукраїнської Спілки виробників будматеріалів».
Присутність останньої організації виглядає досить дивною і з огляду на те, що будівельна сфера в свій час досить цинічно позбавила громадських активістів і екологів будь-якого втручання в  свою діяльність.

Порядок затвердження проектів і отримання дозволів на будівництво відповідно до прийнятого в 2011 р. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачає консультацій з громадськістю на етапі розгляду і затвердження проектів і з того часу проходить без проведення державної екологічної експертизи.Якби українська громадськість займалася тільки національними  екологічними проблемами, то, практично, на цьому можна було б обмежитися рекомендаціями читачам і уряду щодо необхідності опрацювання нових підходів і механізмів взаємодії між державними структурами влади і неурядовими громадськими організаціями.

Але, почасти, відчувається в цих процесах брак якоїсь реальної ініціативи, можливо, її зумисне завуальовано під необхідність дотримання усталених стандартів, виконання спорадичних рішень.
Озирнувшись в недалеке минуле, згадаємо, що в березні 2014 року відбувся Всеукраїнський форум експертів екологічних громадських організацій, науковців, журналістів. 78 учасників зустрічі направили до Міністерства екології та природних ресурсів України Рекомендації для врахування в плані роботи на 2014 рік.

Деякі пропозиції екологів фінансово необґрунтовані й затратні для виконання в умовах сучасної ситуації в Україні, але вони сформувалися в тих реаліях життя, коли люди перестали рахуватися з природними ресурсами і навколишнім світом, привласнюючи і знищуючи їх.
Одним із пунктів розробленої громадськими активістами програми  є створення Державного агентства заповідної справи і передача в його управління національних природних парків, заповідників, інших установ природно-заповідного фонду. Також пропонувалося передати Мінприроди території та об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, створені з вилученням, наданням земель державної власності.Серед міжнародних зобов’язань України екологи найбільш важливими визнали: здійснення заходів для повного впровадження положень 1) Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті (Еспо, Фінляндія, 1991 р.), що зобов’язує держави проводити оцінку впливу на навколишнє середовище комерційних проектів у випадку, коли такі проекти можуть вплинути на навколишнє середовище іншої держави; 2) Оргуської конвенції Європейської Економічної Комісії ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргус, Данія, 23-25 червня 1998 р.).

Дані документи та директиви ЄС в сфері захисту навколишнього середовища імплементовані в українське законодавство і довгострокові урядові програмні документи. Однак екологи знову і знову намагаються привернути увагу не тільки до своєї діяльності, але й до необхідності перезавантажити систему ставлення до природи і світу, в якому ми живемо.

Складається враження, що екологічні організації прагнуть, щоб їм дали можливість відкрити двері, а реально їм дозволяють відчинити кватирку. Як показав аналіз ситуації в попередні роки, – вельми не безпідставно.Проведена в 2012 році експертами Форуму громадянського суспільства Східного партнерства «Оцінка екологічної складової двостороннього співробітництва між Україною та ЄС» показала декларативний характер дотримання передбачених Оргуською конвенцією прав в Україні, а також відсутність участі громадськості щодо виконання положень, зокрема в частині аналізу впливу запланованих промислових проектів на довкілля.

Сьогодні в Україні відбувається реабілітація довіри екологів і природозахисників до роботи інформаційно-просвітницького Орхуського центру, заснованого при Мінприроди.

Фактично всі ми є учасниками цього незворотного процесу. Можливо не всім до снаги боротися з екологічними катастрофами, але більшість має бажання гуляти зеленими парками і пити джерельну воду. Отже, свідомий вибір є за громадою, і на цих словах знову думки повертаються до громадянського суспільства.

Світлана ГРИЦАЙ