Друга мати українського християнства

В історії Європи, майже в кожній країні історія християнства пов’язана із діяльністю жінок. Зазвичай, бувало так, якась принцеса-християнка виходила заміж за короля-язичника, ласками і умовляннями навертала його до своєї віри, а потім разом з ним хрестила народ його і свій.

Так було у Франції, згадаємо святу Клотильду, дружину грізного Хлодвіга, так було і в Англії, згадаємо мудру королеву Берту Кентську. І багато де ще. А в історії України ми зобов’язані християнізацією не тільки Святому Аскольду, і його ймовірній родичці, улюбленій нами княгині Ользі, яка ще в язичництві показала приклад, як треба любити свого чоловіка. Не тільки цій великій жінці, а й призабутій дружині Володимира Святого, грецькій царівні Ганні, яка направду стала другою матір’ю нашого християнства

Життя рівноапостольної княгині Анни Романівни, дружини святого Володимира, хрестителя Русі-України

Дружина Хрестителя Русі-України Анна народилася 13 березня 963; пом. 1011/1012, була візантійською принцесою, дочкою імператора Романа II, сестрою імператорів Василя II і Костянтина VIII.

Анна народилася за два дні до смерті свого батька, імператора Романа (відомості візантійського хроніста Івана Скіліци); отже, її народження відбулося в т. зв. Порфірі — особливому приміщенні Константинопольського палацу, де з’являлися на світ лише діти правлячих імператорів. Мабуть, саме її руки домагався для свого сина, майбутнього імператора Оттона II, імператор Священної Римської імперії Оттон I у 967 році.

Проте, близько 987 р. почалися переговори про шлюб Анни та українського князя Володимира. Цей шлюб зіграв виняткову роль в історії України і справив істотний вплив на історію Візантії; не дивно, що про нього повідомляє ціла низка джерел — як українських (літописи, різні редакції Житія князя Володимира), так і іноземні (Ях’я Антіохійський, Абу-Шоджа ал-Рудравери, Ібн ал-Асир; Скілиця; Титмар Мерзебурзький та ін).

Обставини безпрецедентного сватання українського князя до порфірородної принцеси відомі. Візантійський імператор Василь II, що опинився у вкрай скрутному становищі після поразки від болгар (серпень 986 р.) і початку заколоту Варди Скліра (Лютий 987-го), а потім і Варди Фоки (серпень, або вересень 987-го), звернувся за допомогою до князя Володимира. Володимир обіцяв допомогти, але зажадав натомість руки Василя Анни. Незважаючи на те, що шлюб порфірородної принцеси з «варваром» вважався блюзнірським і неприпустимим (про що спеціально писав в середині X ст. дід Василя і Анни імператор Костянтин VII Багрянородний у своєму творі «Про управління Імперією»), Василь дав згоду за умови хрещення Володимира не пізніше жовтня 987 р.

Але укладення шлюбу затрималося майже на два роки. За цей час Володимир встиг надати допомогу Василеві (яка стала рятівною для нього), а потім почав військові дії в Криму проти візантійського міста Херсонеса (Корсуня). Лише після падіння Херсонеса (ймовірно, між 7 квітня і 27 липня 989 р.) переговори між Василем та Володимиром були відновлені. Анна всіляко опиралася шлюбу (про що згідно повідомляють староруські та східні джерела), проте їй довелося підкоритися волі брата. Разом зі священиками і наближеними вона вирушила до Херсонесу, де і відбувся її шлюб із Володимиром.

Про перебування Анни в Херсонесі, крім «Повісті временних літ», свідчать дані мікротопоніміки: у другій половині XI ст. у Корсуні були відомі «царицини палати» (літописна стаття 988 р.). Про це ж, ймовірно, свідчить Житіє св. Стефана Сурожского (відоме в українському перекладі, в списках не раніше XV ст.), а саме «Чудо 4-е» (останнє з посмертних чудес святого). У ньому є розповідь про хворобу, що трапилася із «царицею Анною» на шляху з Херсонеса до Керчі: Анна захворіла, коли перебувала на «Чорній воді» (грецьке Мавропотам; ймовірно, нинішня річка Біюк-Карасу), поблизу Сурожа (сучасний Судак); її зцілила молитва святому Стефану.

Згідно «Повісті временних літ», а також житію князя Володимира, саме Анна остаточно переконала Володимира прийняти християнство: незабаром після її прибуття в Корсунь князь захворів очима і хрестився лише після того, як Анна пообіцяла йому зцілення. Проте роль Анни в християнізації України була досить значною. Анна була мудрою порадницею і помічницею святого Володимира в поширенні християнства. Її духовна підтримка була дуже значущою. Без мудрої дружини, Володимирова проповідь не стала б такою успішною.

Як мудра правителька, княгиня Анна бачила на прикладі Візантійської імперії, що недостатньо турбот лише про державне та господарське життя. Необхідно було зайнятися улаштуванням релігійного, духовного життя народу.

До числа заслуг Анни, як уже зазначалося, слід віднести встановлення спочатку в Києві, а потім і в інших містах свята на честь Успіння Богоматері. Вперше це свято відзначалося восени 996 р., коли було завершено будівництво Десятинної церкви. Потім аналогічні Успенські собори було зведено у всіх великих містах, де знаходилися князівські резиденції синів Володимира: Ростові, Володимирі-Волинському, Тмутаракані і т. д. З часом свято Успіння Богоматері стало найулюбленішим для українських людей. При цьому вже ніхто не пам’ятав, що першою встановила його в Україні візантійська принцеса Анна Романівна…

З ім’ям Анни можна пов’язати не тільки будівництво Десятинної церкви, а й палацовий комплекс поруч з нею. Він складався з декількох кам’яних споруд, що знаходяться поруч. Археологи вирішили, що це були князівські палаци. Найбільший знаходився на північному сході від храму. Виявилося, що його основа давня Десятинна церква, тому було вирішено вважати його палацом Ольги. Однак внутрішнє оздоблення дуже нагадувало оздоблення храму: стіни прикрашали барвисті фрески і яскраві мозаїки, внизу були шиферні плити з барельєфами; двері та вікна були з різьбленими мармуровими лиштвами, самі двері — з червоних шиферних плит, вікна круглі, зі склом. все це змусило дослідників припустити, що палац Ольги був так оздоблений для Анни. Її власний палац розташовувався на південь від Десятинної церкви. Він був побудований з плінфи з одним втопленим поруч, тому виглядав таким же смугастим, як Десятинна церква.

Усередині знаходилося три великих приміщення, розкішно декорованих мармуром, мозаїками, фресками і різьбленим камінням. Весь будівельний матеріал цього палацу аналогічний Десятинної церкви, і археологи вважають, що будувався він в той же час і тими ж майстрами. Анна Романівна, безсумнівно, виконала заповіт братів-імператорів і стала першою просвітителькою Русі. Представники духовенства, що оточували її, навчали російських людей основам християнської релігії і готували кадри місцевих священиків. Для цього швидше за все було створено спеціальне училище. Привезені принцесою ікони, церковне начиння — перетворилися в еталони для копіювання місцевими живописцями і ремісниками. Їх відправляли в щойно відбудовані церкви по всіх містах.

Сама Анна, мабуть, зайнялася просвітницькою діяльністю у великокнязівській сім’ї і серед знаті. Відомо, що всі численні діти князя Володимира з готовністю прийняли християнство і поширювали його в своїх володіннях. Навіть колишні дружини київського правителя перетворилися на ревних християнок, особливо Рогніда. Наслідуючи приклад Анни, вона зайнялася християнізацією Полоцької землі. Потім заснувала перший жіночий монастир і стала його черницею. Деякі дослідники, як уже зазначалося, вважають, що Ганна допомагала Володимиру у створенні законодавства, що стосується правового становища руської церкви. На цей висновок їх підштовхнула наступна фраза Статуту Володимира: «Се аз, князь Володимир, сгадавесми з своєю княгинею Анною і зі своїми дітьми…». А з її змісту випливає, що Анна брала участь у складанні даного правового пам’ятника. Згадка імені принцеси видається невипадковим, адже вона сама і всі її заслуги були дуже швидко забуті не тільки простими людьми, але і представниками церкви. Можливо, воно є прямим свідченням реальної участі Анни в складанні церковного статуту ще за князя Володимира.

Княгиня Анна виявилася гідною того історичного жеребу, який їй випав. Більше того, Промислом Божим саме їй випала честь зробити вибір, який визначив подальшу долю України, бо проповідувала Христа в її межах. Навчала не тільки своїм прикладом, адже було прийнято слідувати за своїм князем і княгинею. Проповідь її, безсумнівно, була повсюдною. За свідченням арабського хроніста XI ст. Ях’ї Антіохійського, Анна побудувала багато церков на своїй новій батьківщині. Ім’я Анни читається в тексті т. н. Статуту князя Володимира про церковні суди (пам’ятник XIII ст., в основі якого, ймовірно, лежить справжня грамота князя Володимира).

Дочкою Анни, була Марія-Добронега, яка згодом стала дружиною польського князя Казимира I Відновника і була також матір’ю князів Бориса і Гліба. «Повість временних літ» повідомляє про смерть Анни під 6519 (1011/1012) р. Про гробницю Анни, що знаходиться поруч із гробницею її чоловіка, повідомляє також і німецький хроніст Тітмар Мерзебурзький.

Княгиня Анна показала, що можна бути справді християнкою, живучи в миру, і не просто живучи в миру, але займаючись дуже багатьма піклуваннями. На прикладі святої благовірної княгині Анни, ми повинні вчитися поєднувати твердість і з цим православ’ям і справжньою молитвою. Тільки щира молитва і наше сподівання на Господа і Царицю Небесну допоможуть нам перенести життєві труднощі, зберігши і зміцнивши у вірі.

Заступництвом і молитвами благовірної княгині Анни нехай благословить Господь український народ і державу, утвердить їх у вірі православній, зміцнить в душах наших любов до Бога і до ближніх, наставить правителів держави нашої на всяку правду.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор теології