До сторіччя друга Провідника

3 серпня виповнилося 100 років від дня народження визначного українського громадсько-політичного діяча, журналіста, одного з очільників націоналістичного руху й творця та першого Голови Об’єднання Українських Націоналістів (державників) Павла Миколайовича Дорожинського (1926 – 2015).

Павло Дорожинський народився в селі Товсте на Чортківщині, що на півдні сучасної Тернопільської області, яка, як і всі галицькі землі, сто років тому входила до складу Польщі. Юний Павло зростав у свідомій українській родині. Тому не дивно, що він вступив до «Пласту», де патріотичні устремління юнака остаточно оформилися в систему національних поглядів, тісно поєднаних із прагненням конкретної дії. Важливо зауважити, що юнацькі роки Павла Дорожинського припали на часи Другої світової війни, коли західноукраїнські терени почергово перебували під владою польських, московських, німецьких і знову московських загарбників. У надзвичайно важкий для України час, коли практично вся її територія опинилася під владою «других совєтів», молодий Павло прийняв присягу члена ОУН.

Опинившись в еміґрації, Павло Дорожинський короткий час мешкав у Німеччині, після чого довгих чотири десятиріччя жив переважно в Канаді та США.

Перебуваючи в Північній Америці, Павло Дорожинський постійно був залучений до активної праці на українській ниві. Він, зокрема, згуртував українських студентів, які навчалися переважно в університетах США й Канади, створивши та очоливши Центральний союз українського студентства (ЦеСУС) та Об’єднання студіюючої молоді «Зарево». Та все-таки найбільш значущою була діяльність друга Павла в лавах ОУН. Своєю невтомною працею він досить швидко здобув повагу й визнання з боку Проводу Організації, і її Провідник полковник Андрій Мельник призначив молодого націоналіста своїм референтом. А коли славний Полковник у 1964 р. відійшов у вічність, Павло Дорожинський брав активну участь в організації його похорону в Люксембурзі.

Саме друг Павло втілив у життя план Андрія Мельника зі згуртування світового українства, у 1967 р. ставши біля витоків Світового Конґресу Українців, який об’єднав українські громадські та політичні організації за кордоном. Цей Конґрес діє й сьогодні, намагаючись впливати на позицію західних держав щодо сучасної російсько-української війни.

Вагоме значення в житті Павла Дорожинського мала й журналістська діяльність. Упродовж кількох десятиріч він був членом редколеґії (зокрема, заступником головного редактора) фактичного офіціозу ОУН (м) – газети «Українське слово», а його найважливішим внеском в українську журналістику було заснування (вже в Києві) й багаторічне (до останніх днів життя) редаґування теоретико-ідеологічного націоналістичного журналу «Самостійна Україна».

Найяскравіші сторінки життя Павла Дорожинського пов’язані з його поверненням в Україну ще наприкінці 1980-х та його подальшою різнобічною громадською діяльністю вже на рідній землі. Необхідно наголосити, що друг Павло приїхав до України першим із числа чільних націоналістичних діячів діаспори ще тоді, коли це було небезпечно, бо за доби товариша Щербицького за всіма «невгодними», а тим більше членами ОУН, пильно стежило «недремне» око КҐБ. За таких умов Павло Дорожинський не міг леґально реєструватися в радянських готелях, і тому він бував змушений ночувати у випадкових місцях, навіть на лавці в міському парку.

Вже в перші роки свого життя в Україні Павло Дорожинський створив структури ОУН на всій її території включно з найбільш зросійщеними східними та південними областями. За націоналістичною традицією, не світячись без вагомих причин в інформаційному полі, ОУН відігравала вагому роль у громадському житті України.

Зокрема, вже в перший рік її незалежності в Бабиному Яру в Києві на місці розстрілу в 1942 р. німецькими окупантами Олени Теліги та її побратимів зусиллями націоналістів було встановлено пам’ятний хрест. Згодом завдяки ОУН у Києві та інших містах з’явилися  меморіальні дошки, присвячені Олегові Кандибі (О. Ольжичу) та іншим визначним націоналістичним діячам, а на батьківщині полковника Андрія Мельника в селі Воля Якубова на Львівщині йому було споруджено пам’ятник. Визначальною була роль Павла Дорожинського в перепохованні у Львові в 2010 р. визначних діячів українського націоналістичного руху, що померли на чужині – інженера Дмитра Андрієвського, Осипа Бойдуника, генерала Миколи Капустянського, доктора Якова Маковецького.

Зараз не надто доречно переповідати історію новітнього, вже за часів Незалежності, розколу в Організації, внаслідок якого Павло Дорожинський, цілковито залишаючись вірним традиціям і духові ОУН, змушений був у 2005 р. створити й очолити нову організаційну структуру – Об’єднання Українських Націоналістів (державників), яке об’єднало як досвідчених і сивочолих, так і зовсім молодих та енергійних ентузіастів українського націоналізму на всій території держави й за її межами. Важливо зауважити, що друг Провідник – на відміну від багатьох інших очільників українських патріотичних організацій – приділяв пильну увагу найбільш проблемним із погляду національно-державного будівництва східним і південним теренам України.

Зокрема, щорічні всеукраїнські конференції ОУН (д) проводилися в 2010 р. в Севастополі, в 2012 р. – в Луганську, в 2013 р. – в Харкові. Ці заходи ставали досить помітними явищами у громадському житті українських міст. І якби таку ж увагу Сходу й Півдню України, їхньому національному відродженню приділяла держава, «русской вєсни» 2014 р., можливо, й не було б.

Павло Дорожинський відійшов у засвіти після тяжкої тривалої хвороби на 89-му році життя. Життя, сповненого патріотичного подвигу, вираженого в безкомпромісній боротьбі за реальну самостійність України та щоденній копіткій праці. Провідника ОУН (д) вирізняла рішучість у досягненні ідеалів нації, яка поєднувалася з державницькою мудрістю.

Сьогодні ідеали Провідника наближають до здійснення славні українські воїни на фронтах війни з одвічним і найжорстокішим ворогом України – московською ордою. Водночас їм необхідна й підтримка в тилу, зокрема ідеологічна, яка б надихала наше громадянство на хоча б малі кроки в бік утвердження національної Української держави. Такої держави, про яку мріяв, за яку боровся, і якою хотів її бачити незабутній друг Павло.

Вічна пам’ять Павлові Дорожинському! Слава Україні! Moscua delenda est.

Микола Коваль, оглядач