Дарунки осені
11.11.2024«Коли ти журишся за минулим, боїшся майбутнього і невдячний сьогоденню, то не пускаєш щастя на свій поріг, зачиняєш перед ним двері».
Подивився зранку стрічку новин.
І склалося таке враження, ніби пройшовся по базару, де тебе двічі обважили, тричі облаяли, продали замість моркви якийсь непотріб, і, нарешті, ти сам забув за чим прийшов.
Поширена тривала психологічна атака через соціальні мережі пробуджує в масах не розум, а інстинкти. Тому-то результати виборів інформаційної доби притомній людині часом важко осягнути.
Після виборів у США я поговорив з американськими друзями.
«Республіканцям» нагадав анекдот про записку «Так буде не завжди», яку ребе порадив Хаїмові повішати біля дзеркала, коли справи були кепські, а потім попросив не знімати її, коли справи пішли вгору.
«Демократам» нагадав настанову Сенеки: «І після посухи потрібно сіяти».
Потім я і тим, і тим нагадав давню притчу.
Йшли два монахи. В одному місці дороги вони побачили, що жінка намагається перейти потік, але боїться це зробити. Тоді один з них взяв жінку на руки і переніс. Монахи пішли далі. Ввечері біля багаття другий монах запитав: «Як ти міг взяти жінку на руки? Це ж гріх». Перший йому відповів: «Я ніс її одну мить. А ти ніс її цілий день і продовжуєш нести».
Поки я, вже для себе, вигадував, а як же ж це його «сіяти» тепер, сама осінь доправила не просто пораду, а й занурила у відповідну мізансцену, визначивши дійових осіб і виконавців.
Вчора, коли ми збиралися на прогулянку, жодних «обтяжуючих обставин» щодо необхідних покупок у нас не виникало. У стані чистого дозвілля ми випили в парку чай, і тоді у Олі прохопилася думка щодо гречки. Вона сказала, що не бачить в коморі трилітрової банки з крупою, а я пожартував, щоб вона подивилися на дні в шафах з одежею. Посміхаючись, ми врешті згодилися дорогою додому зайти в магазин і купити гречку.
Вже, йдучи з покупкою, Оля згадала, що в мене немає яблук. І, хоча було вже не лише темно, але й пізно, ми вирішили заглянути на базарчик. У світлі вітрини аптеки на тротуарі стояло ще кілька продавців. Був вже не торгівельний час, але, наближаючись до жіночок, я помітив яблука. Коли ж ми підійшли і промовили перші слова вітання, невблаганно почала працювати формула торговельного маркетингу пізньої пори: «Забирайте всі, бо вже дуже хочу додому». Яблук було кілограмів шість.
Оля почала пояснювати, що нам це забагато, що мені не можна важке нести, але жіночка хутко дістала дві торби і сказала, що поділить яблука. Я є чоловік слабохарактерний, тож почав переконувати Олю, що нема чого лишати жінку з рештою яблук тут на нічному базарі, що в двох руках якраз добре нести і до дому йти «як дурному з горба збіги». Коли вже розрахувалися, в торби з яблуками, що ще лежали на землі, жіночка взялася нам вкладати по половині гарбуза. Ми ще не встигли щось заперечити, як вона швидко почала примовляти, що це безкоштовно, що вона не хоче везти гарбузи додому. Ми вже зібралися щось пояснювати їй, мовляв вдома у нас є початий гарбуз, але жіночка наполягала: «Що ж я з ними робитиму, вони смачні, солодкі, хіба корові давати?»
Ошелешені несподіванкою йшли додому, несли торби, і серед сміху Оля серйозно зазначила: «Але, ти звернув увагу, як, згадавши про корову, жіночка потім її похвалила, мовляв, вона ж дає молоко, щоб не виглядало, ніби їй шкода щось для своєї корівки?»
Сьогодні я роздрукував Олі рецепти варення з гарбузів. Зараз несу з магазину два лимони і два апельсини – підсортовка у рецептах – і думаю, як змінилися акценти наших настроїв та дій. Оля знайшла вранці у шафі торбу гречки, тож вчорашня її покупка втратила імперативну актуальність. Яблука лежать собі на балконі – нічого їм там не буде. Але, натомість, панівною темою стало варення з гарбуза, про яке вчора ми навіть і гадки не мали.
Ми можемо вигадувати собі найдосконаліші та найобгрунтованіші моделі поведінки, але життя завжди впровадить нас у найправдивіший сюжет.
І я пригадую слова вуйка Дезя: «Правда не у вигаданому людьми, а у подарованому людям».
І мова не лише про гарбузи.
Валентин Ткач, Чернівці
