Це був справжній християнин. Пам’яті митрополита Хмельницького Антонія (Махоти). Ексклюзив

27.03.2021 0 Редакция NS.Writer

…Клятий ковід… Забирає найкращих, найсправжніших людей.

| Newssky.com.ua

У Хмельницькому 23 марта 2021 року, на 55-му році життя помер митрополит Хмельницький та Кам’янець-Подільський Православної церкви України Антоній (Махота). Про смерть митрополита повідомив архієпископ Євстратій (Зоря) у ФБ. «Сумна звістка прийшла з Хмельницького. На 55-му році життя сьогодні упокоївся митрополит Хмельницький і Кам‘янець-Подільський Антоній (Махота). Вічна пам‘ять владиці, Царство Небесне і вічний спокій!», — написав він у фейсбуці. Зі слів архімандрита Хмельницької єпархії Православної церкви України Даниїла Тарнавського, митрополит лікувався від пневмонії, спричиненої коронавірусною інфекцією. Царство Небесне і вічна пам’ять новопреставленому митрополиту Антонію!

Дана епідемія стала періодом випробувань для всіх нас. Вже майже рік приходять відомості про те, що хто з наших дорогих людей через цю хворобу відійшов у вічність. Але з Богом, як відомо, немає безповоротних втрат. Сьогодні ми висловлюємо скорботу з приводу кончини справжнього християнина, Людини з великої літери, митрополита, святителя Антонія (Махоти) Хмельницького. Трохи розкриємо сторінки його біографії, і покажемо, як у ньому діяла справжня Христова любов до ближнього.

Владика Антоній (в миру Махота Владислав Васильович) народився 8 листопада 1966 року в селі Слатине Золочівського району Харківської області. Отримав вищу освіту в Харківському політехнічному інституті. Ще у часи студентства він був послушником у Харківському Покровському монастирі, прибирав у церкві, вчив церковно-слов’янську мову. Потім вступив на навчання у духовну семінарію.

Як він знайшов велику віру та любов до Господа, сказати складно, але що він був відзначений Божою іскоркою — це безсумнівно. За зовнішніми обставинами його життя завжди ховалися його гарячі молитви, а іноді і просто приклад, який надихає. Як казав сам Владика: «батьки були партійними керівниками середньої ланки. Щоправда, мамина родина була набожною. Але моя мама померла, коли мені було рік і чотири місяці. Перші дитячі роки я провів у маминій родині, та майже не пам’ятаю цей період. Моя двоюрідна сестра каже, що ми у дитинстві ходили до церкви. Мабуть, саме тоді підсвідомо заклався початок мого шляху до Бога. Прихід до Бога у кожного різний. Я його ділю на дві частини: одні приходять до Бога Петровим шляхом, інші — Павловим. Що таке шлях апостола Петра? Це — позиція „я вірю, тому що вірю“, тобто людина вірить просто так, без будь-якої філософії. Це віра дітей або старших людей. Про таких людей Господь сказав: „Блаженні ті, що бачили і повірили, а ще більш блаженні, які не бачили і повірили“. Інший шлях — апостола Павла: високоосвічена людина, апостол Павло, будучи гонителем християн, став ревним християнином через розуміння Христа філософськи, науково, тобто думаючи. Так-то, я прийшов до Бога шляхом Павла. Це сталося у дорослому віці, коли я шукав себе. Все почалося з громадського шляху, я познайомився з дисидентами, з „Просвітою“. І тільки тоді почав шукати віру. Одного разу потрапив у Харкові до Покровського монастиря. Власне, відтоді й почалася моя віра.»

27 травня 1991 року був висвячений у сан диякона архієпископом Житомирським і Овруцьким Іовом (Тивонюком) РПЦ (МП). Того ж року був висвячений у священика та призначений настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці на Житомирщині.

У 1995 році, коли він служив священиком у Криму, місцевий МП-архієрей направив його обслуговувати релігійну громаду, яка відкрилася при «Просвіті». Там була невелика капличка, і члени «Просвіти» попросили владику, що їм дали україномовного священика. Як потім значав Антоній: Господь навчив його любити свою націю і свій народ через пізнання своєї нації і свого народу. Завдяки «просвітянам» він пізнав українську історію та культуру, мову, оскільки майбутній архієрей шкільні роки провів у Росії. Тобто, завдяки «Просвіті» він відновив своє українське коріння, яке було закладене ц нього на генетичному рівні. Як він сам нам розповідав, як «бридке каченя», котре було поза стадом, а коли потрапило у нього, то зрозуміло, що це його, рідне. За його словами: «Так і я зрозумів, що моє коріння — українське, і відмовлятися від нього не хотів. І коли сімферопольська громада вирішила перейти до Київського патріархату, то у Криму я відкрив перший храм Української православної церкви Київського патріархату».

Так, саме у 1995 році перейшов до Української православної церкви Київського патріархату та був призначений настоятелем парафії святих Рівноапостольних князів Володимира і Ольги у Сімферополі. 18 липня 1996 року прийняв постриг у чернецтво з ім’ям Антоній. 21 липня 1996 року був висвячений у єпископа Сімферопольського і Кримського, а 29 жовтня 1997 року призначений єпископом Хмельницьким і Кам’янець-Подільським, керуючим Хмельницькою єпархією. У 2004 році був піднесений у сан архієпископа, а в 2012 році — у сан митрополита. 15 грудня 2018 року разом із усіма іншими архієреями УПЦ КП взяв участь в Об’єднавчому соборі у храмі Святої Софії.

На Хмельниччині владика Антоній Махота закликав УПЦ МП відкинути «рускій мір» і долучитися до помісної церкви духовенство та вірян трьох єпархій РПЦ МП в Україні у Хмельницькій області щодо спільної роботи у Помісній Православній Церкві в Україні.

Відповідний текст 21 грудня 2018 року (відразу після Об’єднавчого Собору) з’явився у «Фейсбуці» владики : «Закликаю вас дієво відреагувати на виклики часу і долучитися до створенної Помісної Православної Церкви в Україні, яка стала місцем спасіння ввіреної нам Господом пастви, а не побудови нової імперії — „русского мира“. Відомо, що серед священнослужителів ввірених вам єпархій щодо цього існують різні міркування. Є ті, котрі вважають за правильне залишитися під омофором Московського Патріарха. Що ж, вони мають право на цей вибір. Але є серед вас багато таких, які бажають автокефального буття Православ’я України й чекають остаточного рішення Його Всесвятості Патріарха Варфоломія 6 січня», — наголосив митрополит Антоній.

«Наші ж спільні недруги поширюють чутки, нібито в останнім часом запанував дух „переможців“, дух погорди щодо всіх інших православних душпастирів. Запевняю вас, браття, що це зовсім не так. У нас є лише передчуття нашої спільної перемоги, коли ми у возз’єднаній Церкві — не паралельно, а разом — служитимемо Богові й ближнім. Усі організаційні й інші питання при цьому повинні бути спільно вирішені так, щоб не послабити, а посилити Церкву, давши можливість кожному служити якнайкраще в міру своїх сил. Адже йдеться не про приєднання, а саме про возз’єднання», — пояснив Божий святитель.

І вельми знаково, що перша парафія з МП перейшла в ПЦУ на Хмельницькій землі. Він любив Україну чисто, без надривного пафосу і показухи і бажав, щоб наш народ зміцнював віру в Христа, це він присвятив все своє життя.

При цьому він не був політиканом у рясі, а добрим батьком для своєї пастви. Як свідчення, ми наведемо нашу коротку історію спілкування з ним. Один наш знайомий священик з Хмельниччини порекемендував нас Владиці. Ми тоді переживали кризу віри, з однієї строни, а з іншій, хотіли помандрувати нашею ненькою Україною та ось знялися і покотили у Хмельницький, як прибули, набрали ми його. Він нас запросив в гості. Але тоді (в 2016 році) його резидениця тільки будувалася, і нас прийняв владика в простій міський ідальні, казав, що б ми наїлися досхочу, не соромилися, замовив для нас ще й пиріжків з морозивом та лимонаду. Такої рясної трапези у нас давно не було.

Розмова була простою: але не суть важливо, що він говорив, а головне, як ці слова відбилися в наших душах. Це було те слово, що змінює і перетворює людину. Але тоді владика сказав найціннішу фразу, яка показала суть його діяльності: «ми тут створили Праовслав’я без понтів і слава Богу за це».

Він показував великий приклад людяності, до речи сам на заправці стояв в черезі за мінералкою для свого водія, повозив на самому місту. На прощання обійняв та благословив. Ми потім ще раз бачилися, листувалася на фб і в телеграмі та завжди його слово оновлювало віру, що той період слабіла. І взагалі : з якого поводу, було ієрарху приймати так чудово двох якихось залітних хрінів, листуватися з ними, давати поради, і просити пам’ятати його в молитвах. А відповідь проста: таким і повинен бути ієрарх Божий, наступник апостолів, адже і самі апостоли і Петро і Павло, за яких він розказував, говорючи про свій шлях до Христа, були прості в спілкуванні. І не тільки риторським хитростями вони привертали не до себе, а до Нього римських язичників, так і влю Антонйі простотою та любов’ю привертав до себе язичників пострадянських. І дуже шкода, що спілкування наше припинилося. Але з Богом немає неповернених втрат. Скажемо відверто, що багатогодинна зустріч дала нам більше, ніж кілька років власного досвіду, тому що за цей час віра в правильність власного шляху стала ще міцнішою.

Йде з жиитя покоління мужніх та жертовних борців, тих, хто ціною власного життя і добробуту здобували для нашого народу найбільше благо — його незалежність і незалежність української церкви від Орди-Московії. Тому наше завдання бути гідними своїх великих наставників, захистити все те, за що вони боролися.

І ось у другий ковідний рік, в місяць березень, в його єпархіальній столиці протягом двох днів віруючі могли попрощатися з Владикою у Кафедральному соборі Апостола Андрія Первозванного, що у Хмельницькому мікрорайоні Дубове. Там проходила Служба Божа, по завершенні якої митрополита поховали на території собору. Очолив заупокійну службу Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Новим тимчасово керуючим Хмельницькою єпархією призначено преосвященного Нестора, архієпископа Тернопільського та Кременецького.

Хмельницький міський голова Олександр Симчишин теж зреагував на смерть митрополита. «Вічна Пам’ять, Владико! Ви були і будете справжнім Другом!», — написав міський голова. Висловив співчуття з приводу смерті і предстоятель ПЦУ Епіфаній. «З великим сумом сприйняв звістку про упокоєння нашого співбрата митрополита Хмельницького і Кам’янець-Подільського Антонія. Владика був відкритою й доброзичливою людиною, з молодого віку присвятивши своє життя служінню Богові та людям, проповіді й праці на ниві Христовій. Він стояв біля витоків відродження Кримської єпархії. Багато років він трудився у Хмельницькій єпархії та сприяв у цілому становленню помісної Української Православної Церкви», — написав він у ФБ.

І це не банальні слова некролога, це реальна скорбота про кончину справжнього християнина, яким був і є святитель Антоній. На жаль, в цьому недосконалому світі таке доводиться переживати. Він був світлою людиною, яку ми любили. Преподобний Амвросій Оптинський сказав наповнені глибокою духовною мудрістю слова:”Смерть будь-якій людині посилається тоді і саме тільки тоді, коли його душа найбільшим чином передбачена для переходу у вічність«.

Патріарх Філарет висловив співчуття духовенству і парафіянам Хмельницької єпархії, рідним і близьким покійного владики Антонія. «Нехай Господь Бог упокоїть його душу в оселях праведників, де всі святі спочивають».

Ваше Високопреосвященство! Сподіваємося та молимося, що Христос Вас прийняв вже в своїх обителях, а якщо зможете, помоліться там про нас грішних та убогих шанувальників вашої доброї пам’яті.

Лайош Надь та Шандор Рудь
(м. Берегово), брати-мад’ярони


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: