Чи буде королева Єлизавета Друга оголошена святою?

Ексклюзив. Її Величність Єлизавета ІІ була визначною особистістю і видатною постаттю своєї епохи. Мене дуже тішить той факт, що мені довелося пожити ще за часів її правління. Смерть королеви я сприйняв як особисте горе. Дуже, дуже шкода, але то закон природи. Королева пройшла довгий шлях, насичений подіями та сповнений любов’ю. Пішла з життя ціла епоха, мудра і освічена жінка, яка вболівала за свій народ та країну.А зараз повстає питання щодо до залучення її до лику святих. Канонізовані святі, як підтверджено, історичні приклади присутності Христа в людському житті, функціонують як зразки для наслідування або герої віри для сучасних християн. Про це наш сьогоднішній нарис.

Коли я дізнався про смерть Єлизавети я плакав, доки ніхто не бачить. А деякі знайомі казали, що плювати хотіли на королеву та її родину, але я переконував їх у тому що вони мають не тільки локальну, але й світову культурну цінність. Звичайно я не з Британії але я скажу: “Боже, бережи Королеву!”. Я відчув від її смерті якийсь теплий смуток. Виникло відчуття, що я живу за часів зміни епох, перебудови глобальної політики. Боже бережи королеву!

Треба підкреслити, що насправді, країни Співдружності неймовірно допомагали і допомагають Україні. Королева, здається, якось одягла одяг у жовто-блакитних кольорах, коли почалася ця війна.

Королева Єлизавета ІІ була величною постаттю,яка гідно прожила своє життя. Вона не лише була фантастичною в політичному контексті цілої епохи, але як жінка демонструвала надзвичайний смак, жіночість та повагу до свого чоловіка. Ми свідки дивовижного життя дивовижної людини.

Перебуваючи у Великій Британії неможливо не помітити наскільки народ любив свою королеву! Її любили всі покоління британців і шанували по всьому світові.

Й це не дарма, згадаймо те, наскільки цивілізовано з колоніями вчинили. Всім свободу (хто хоче), і незалежність – всі щасливі та задоволені королевою. Без війни та річок крові.

Після таких історій, як, наприклад, з Єлизаветою Другою, мимоволі приходять думки: а що якщо Росія стала б такою самою конституційною монархією, як зараз Великобританія, на початку ХХ століття? Мені здається, що Росія була б зараз у кращому становищі, оскільки продовжилися б реформи капіталістичної економіки, не було б перешкод у становленні громадянського суспільства, парламент би справді керував країною, що призвело б до становлення демократичної держави зрештою, що дозволило б українцям, білорусам тощо. створити справді рівноправну федерацію (або конфедерацію, як ЄС). Напевно, не було б жодної кривавої війни між країнами…Та не сталося, як гадалося.

Саме тому я вважаю, ця жінка-політик світового масштабу була прикрасою свого століття та, безумовно, прикрасою своєї нації – залишиться назавжди. При цьому вона не будувала багатополярний світ і не намагалася посилити владу за рахунок репресій, а навпаки дбала про свій народ.

Королева Єлизавета була глибою епохи. Важко переоцінити її внесок у буття всіх країн! Не віриться, що вона взагалі могла померти, але тіло слабше за час.

В України також був шанс стати конституційною монархією на чолі з родом Скоропадських/або Габсбургів, згадаймо Василя Вишиваного/Вільгельма фон Ґабсбурга. В’ячеслав Липинський має рацію, коли вважає, що розбудовувати державу можуть тільки консервативні сили, оперті (в ідеалі) на інститут монархії…

Але повернемося до Єлизавети Другої. Для мене королева та її правління, це приклад, як традиції та традиційне може поєднуватися зі змінами та змінами в країні. Як чудово, що ми застали епоху Єлизавети ІІ, назавжди запам’ятаємо її як дуже спокійну та розважливу жінкою, яка стала живим символом Великобританії! Причому її шанували навіть інші країни не зі співдружності. Дивовижна жінка! Королева Єлизавета була головою церкви, мала сильну віру в Бога та пішла з життя з дуже чистою репутацією. Самі британці говорять, що Вона завжди робила все правильно. Для них це була дуже велика втрата, як втрата другої мами.

Королева Єлизавета – зразок того, якою має бути справжня королева, а цим сказано все. Оце справжній розумний політичний рівень, який показала Великобританія! Так, були там і свої промахи і негаразди, але потрясінь міжнародних, здається, не було. Зазначу й те, що вона не отруїлася владою, а служила народу скільки часу, скільки її на це дав Христос, Цар Всесвіту.

З самого мого дитинства для мене, нащадка Скавронських, спостерігати за нею та її сім’єю було набагато приємніше і цікавіше, ніж дивитися сьогодні те, що творять, дуже м’яко кажучи, божевільні “президент” РФ та його ближнє та дальнє оточення.

Великобританія – можливо єдина країна, яка впала, але змогла зберегти обличчя чистим, і не тільки обличчя а й створила справді нову архітектуру світу, а що британські колонії, так британські колонії живуть краще ніж така мертва імперія на чолі з мертвими душами в Кремлі.

Її можна любити або ненавидіти; але Єлизавета II – це справжня гордість, Великобританії та приклад для багатьох світових політиків символ жіночої мужності, стійкості, доброти, довголіття, справжня мати своєї країни та народу. До речі притча про незмінну владу, Єлизавету не торкнулася.

Наведу два прикладу про її вражаючу людяність. На обіді, даному Єлизаветою на честь Гагаріна, перший космонавт (голодна людина з країни, де було багато обмежень) з’їв шматочок лимона на краю чашки. І Єлизавета не повела бровою і теж з’їла лимон зі словами: будемо пити чай по-гагарінськи. Абсолютна культура.

Єлизавета, до речі, мала прекрасне і типово британське почуття гумору. Розповім відому історію охоронця королеви, раптом хтось не чув.

Одного разу вона прогулювалася одним із королівських парків у Шотландії, біля Балморалу, причому цілком загальнодоступному, хоч і не самому туристичному. Її супроводжував охоронець, але загалом якихось додаткових запобіжних заходів не було. І випадково їм у парку зустрілися американські туристи, які не впізнали Єлизавету та запитали, як часто вона буває у цих місцях. Єлизавета відповіла, що з самого дитинства, тож майже щороку останні років 80. Почувши таку відповідь, туристи радісно запитали: «Мабуть, Ви навіть із королевою зустрічалися!» Єлизавета відповіла: «Ні, зустрічатися з нею не доводилося, але цей молодий чоловік бачиться з нею регулярно». Туристи захопилися і попросили Єлизавету сфотографувати їх разом із охоронцем. А на питання туристів про те, «яка вона, королева Єлизавета», він відповів «буває різною, але почуття гумору у неї приголомшливе». З королевою вони потім теж сфотографувалися, але про це й не дізналися. «Хотіла б я бути мухою на стіні, щоб побачити, як він покаже ці фотографії своїм друзям. Сподіваюся, хтось йому скаже, з ким він сфотографувався». Людина з честю пронесла тягар влади, жила в інтересах нації і по праву заслужила повагу і любов з боку британців.

Все-таки є в монархії щось казкове, що сповнює душу тремтінням і на інстинктивному рівні спонукає до поваги. В інших сучасних та давніх формах правління такого ефекту немає. У мене ніколи не буде бажання схилити коліно перед яким-небудь президентом чи йому подібними, незважаючи майже на жодні їхні заслуги.

Та не дивно, що не лише мене захоплює трепетне ставлення британців до королівського роду, спадщини, розуміння своєї причетності та зв’язку з багатовіковою історією та культурою однієї з видатних країн світу, навіть у наше століття технологій, реформ та змін вони зберігають у собі почуття підданства, захоплення та глибокої поваги до королівської крові та корони.

Королева Єлизавета II з’явилася на обкладинці журналу Times в 1929 році у віці трьох років. Ніхто не міг уявити, що вона стане найдовше правлячою жінкою-монархом у світі або навіть королевою, якщо на те пішло. При народженні вона була третьою в черзі на престол після свого дядька Едуарда VIII та свого батька Георга VI. У Едуарда не було дітей, але очікувалося, що вони будуть, а вони підштовхнули б Єлизавету ще далі по лінії спадкоємства.

У 1936 році Едвард оголосив, що зречеться престолу, щоб одружитися з двічі розлученою американкою Волліс Сімпсон. У той час англіканська церква (в якій монарх є верховним головою) забороняла розлученим людям одружуватися повторно, якщо їхня половинка ще жива. Після того як Едуард став першим британським монархом, який добровільно зрікся престолу, батько Єлизавети, Георг VI, став королем. Через п’ятнадцять років вона стане королевою.

Як я вже зазначив, почуття обов’язку та витонченості королеви Єлизавети зробили її улюбленою та захоплюваною людьми різного віку не лише в її країні, а й у всій Співдружності та в усьому світі. Коли звістка про смерть королеви поширилася по всьому світу, сотні мільйонів щиро оплакували її. У всій британській історії немає жодного монарха, який був би більш улюбленим її народом або кращим прикладом страждань і служіння, ніж наша покійна королева, яка відійшла від нас до Царя Небесного.

Королева Єлизавета справді прожила зразкове службове життя. І вона була головою церкви, і сприймала цей обов’язок з великою серйозністю. Тож, можливо, колись ми побачимо її з датою в календарі англіканських святих.

Англікани не мають процесу аналогічного канонізації святих у Католицизмі та Православ’ї. Імена подвижників благочестя додаються до календарів національних церков шляхом голосування на відповідних загальних конгресах. І ми не просимо їх про заступництво. Ідея полягає в тому, що вони жили зразковим життям, не обов’язково творили чудеса тощо. Його недоліком є те, що він все ще офіційно децентралізований. Окремі парафії все ще мають право оголошувати своїх власних святих.

Є також центральний список – якщо ви заглянете в англіканський календар святих, ви побачите такі імена, як Флоренс Найтінгейл, Оскар Ромеро та Дітріх Бонхеффер. Святі, які були канонізовані, коли Церква Англії перебувала в спілкуванні з Римом, як правило, продовжували визнаватися святими після англійської Реформації в XVI столітті. Після розколу з Римом Церква Англії іноді використовує слово герой або героїня, щоб визнати тих святих людей, яких церковний синод або окрема церква вихваляє як тих, хто був мучеником або подвижником благочестя. Так, західний фасад Вестмінстерського абатства, наприклад, містить статуї мучеників ХХ-го століття, таких як Максиміліан Кольбе, Мартін Лютер Кінг-молодший, Оскар Ромеро, Дітріх Бонхеффер і Лючіан Тапієді (один з англіканських мучеників Нової Гвінеї) та велика княгиня Єлизавета, онука королеви Вікторії.

Король Англії Карл I — єдина особа, яку деякі англікани віднесли до святих після англійської Реформації, після чого його назвали мучеником і ненадовго включили до календаря Книги загальних молитов. Ця канонізація, однак, не вважається ані універсальною, ані офіційною в англіканській спільноті в усьому світі. Щодо визнання постреформаційних католицьких та навіть православних святих, то це різниться між парафіями. Є англіканські парафії, які вважають шанування святих неприпустимим папізмом, і англіканські парафії, які благають заступництва таких святих, як отець Піо. Як і все в англіканстві, це водночас заплутана і випадкова система.

Зазначу, що 83 із 265 римських пап (31%) були канонізовані за служіння Церкві. Чи зазвичай розуміють, що не всі понтифіки справді більше сприяли вірі у ХХ столітті, ніж Єлизавета II? Я вважаю, що було б доцільно, щоб Церква Англії, консультуючись з англіканською спільнотою, канонізувала б покійну королеву як святу Єлизавету Велику.

Бути англіканським святим/героєм, можливо, менш престижно, ніж бути католицьким/православним святим, оскільки католики моляться святим, тоді як усі англіканські святі мають день пам’ятіу церковному календарі.

А між тим, заклики оголосити королеву Єлизавету святою абирають обертів.

Як ми всі пам’ятаємо, Її Величність Єлизавета II померла 8 вересня 2022 року після довгих 70 років правління Великобританії. А зараз католицький журналіст запропонував ідею оголосити її святою. Так, в релігійній пресі римо-католик Чарльз Мур сказав, що покійна монархиня є «ідеальною людиною», щоб отримати цю честь. За його словами, королева Єлизавета «явно мала першу з двох формальних вимог до святості, те, що Церква називає «героїчною чеснотою». Він також додав: «Друга — довести два чудеса, здійснені заступництвом відповідної особи».Далі коментуючи питання про чудеса, Мур сказав: «Це може зайняти час, але світ уже повний людей, які вірять, що покійна королева вилікувала їх від того чи іншого. У міру зростання її культу з’явиться багато посмертних прикладів».

Королева Єлизавета була жінкою віри, яка брала приклад з Ісуса Христа. Як вона сказала у своєму різдвяному посланні 2015 року : «Незважаючи на переміщення та переслідування протягом свого короткого життя, незмінним посланням Христа було не помста чи насильство, а просто те, що ми повинні любити один одного».

Зараз майже всі хвалять королеву Єлизавету за її любов до Бога, її вчинки милосердя та її піднесений приклад служіння та обов’язку.

А на святкуванні її платинового ювілею особистий секретар королеви, сер Едвард Янг, сказав: «Протягом останніх 70 років Її Величність… стикалася з труднощами та долала їх з мужністю. … Проте, незважаючи на складні часи, які часто відбувалися у глобальному масштабі, вона продовжувала подавати такий чудовий приклад служіння й відданості, гідності й порядності. Вона виявила величезну турботу про людей усіх національностей, віросповідань і віку».

Якби це була католицька країна, пролунали б крики про канонізацію. Коли папа Іоанн Павло II помер, натовп на площі Святого Петра кричав «Santo subito!», тобто «вже святий». І Папу-поляка справді зробили святим із надзвичайною швидкістю. А як щодо святої Єлизавети з Віндзором як її Компостелою?

Чарльз Мур наводить випадок, який вже можна трактувати як прояв благодатної допомоги через заступництво королеви Єлизавети. На його думку, це саме той приклад, коли королева після смерті змінила ситуацію. «Мій двоюрідний брат, Том Олівер, довгий час страждав від надзвичайної тривоги щодо підхоплення хвороб. Він наполегливо працював, як правило, успішно, керуючи цим, і веде активне, плідне життя; але його занепокоєння посилилося через Covid, особливо тому, що він хворий на діабет і тому, що він був залучений у великі зобов’язання, які обтяжать його дружину, якщо він помре або стане недієздатним. До цього тижня Том майже не мав прямого контакту з людьми, окрім найближчих родичів, протягом понад 29 місяців. Однак він вирішив, що справді повинен відвідати похорон королеви. Він приїхав із сільської місцевості Герефордширу і стояв у черзі серед тисячного натовпу протягом 15 годин, жодного разу не сідаючи. Він дістався до Вестмінстер-холу після того, як настала ніч, і побачив труну. Ось, каже він мені, чудовий досвід благодаті прогнав його страх. Він залишився з його раціональними аспектами, але виявляє, що те, що він називає «відчуттям ірраціональної загрози», зникло».

Будемо і далі спостерігати за процесом, сподіваємося, що з’являться ще випадки благодатної допомоги по заступництву королеви Єлизавети Другої.

Далі я наведу офіційну заяву Православної Церкви в Англії з нагоди смерті Її Величності: «Королева явила собою приклад глибокої християнської віри для мільйонів людей у Великобританії, в країнах Британської Співдружності та в усьому світі, проживши життя в щирому служінні своєму народу. Серед них- духовенство і парафіяни нашої єпархії, зокрема ті, хто народився підданим королеви, і ті, хто, знайшовши тут новий дім, вирішив стати таким. Сімдесят років на наших службах підносилися молитви за здоров’я королеви, і тепер ми з такою ж ретельністю молимося за упокій її душі, щоб вона почула слова Господа: «добре, добра і вірна раба, … увійди в радість Господа твого» (Мт. 25:21).»

Майбутній митрополит (та імовірно його теж можуть канонізувати) Антоній Сурозький був присутній на коронації королеви у Вестмінстерському абатстві в 1953 році. Згодом він писав: «Королеву вели до вівтаря два єпископи; а йшла вона, немов занурена в глибоку і сувору думу, в дивовижній простоті та зібраності. Йшла вона свідомо до вівтаря Бога Живого, щоб померти для себе з тим, щоб нероздільно жити зі своїм народом і для нього; словами Лєскова можна сказати: «життя приходило до кінця, починалося житіє»; юна королева не на славу, а на подвиг приготувала своє серце: «з усією щирістю віддала я себе на служіння вам» – сказала вона в той же вечір своєму народу, – «як і багато хто з вас зобов’язалися мені служити. У все моє життя і від щирого серця буду я намагатися виявитися гідною вашої довіри». Як не відповісти всією душею, всією силою словами Псалма: «Господи, спаси Царя, і почуй нас, коли ми покличемо Тебе». Королева принесла життя своє і віддала її Богу для свого народу; і не тільки Бог, але всі прийняли цей безцінний дар юного життя; з якою дбайливістю, благоговінням слід жити, щоб не збрехати проти свідоцтва власного серця…Але і не Серця тільки».

Це бачення багато в чому підтвердилося в наступні роки, і ми дякуємо Богові за благословення, яке він дарував нам в особі воістину милостивої королеви.

Але з досвіду мого спілкування з різними людьми, кому була дорога її світла пам’ять, я можу свідчити, що вже щось подібне відбувалося. Наприклад, ігумен одного з православних монастирів, кого я попросив відслужити річний сорокоуст по Її Величності, не тільки не став заперечувати, але навіть написав мені в месенджер, що під час літургії пережив кілька дуже благодатних моментів. Багато хто, в тому числі український історик, барон Олександр Алфьоров, бачили королеву в снах та відчували благодатний вплив. І вже не тільки англікани, а й християни інших конфесій все частіше і частіше говорять про її святість. В інтернет з’являються, можна сказати, прото-ікони, зроблені через не дуже майстерний фотошоп. Але це лише початок.

На мій погляд, Єлизавета ІІ була взірцем святості, іконою надії в часто темному та похмурому ландшафті сучасності. Вона не була фантазером чи містиком; вона не була реформатором чи пророком. Але вона була стійкою і мудрою незмінною в житті незліченних мільйонів та була безкорисливою слугою, відданою своєму помазаному завданню.

Слава королеві, слава Великобританії

Мартін Скавронський, dr.hab.,дляNewssky