Чому Трамп атакує Європу і як це б’є по Україні: головні мотиви та ризики

Поки в Києві рахують голоси в Конгресі й шукають формулу прийнятного миру, у Вашингтоні президент США роздає оцінки цілим континентам. Європа в його риториці перетворюється на «занепалий» простір зі «слабкими» лідерами, які «живуть за рахунок Америки» і не здатні ні виграти війну, ні зупинити міграційну кризу. У цій картині світу Україна — радше дратівливий подразник, що заважає новій великій угоді з Росією та використовується для тиску на європейські столиці, ніж держава, яка стримує кремлівську агресію для всього Заходу.

Стаття Politico, на яку посилається ZN.UA, показує: презирство Дональда Трампа до Європи — не емоційний спалах і не випадкова фраза в інтерв’ю, а досить послідовна ідеологія, що закріплена навіть у новій Стратегії національної безпеки США.^{1 4} У ній ЄС описується як простір «цивілізаційного занепаду», а європейські столиці — як політичний і культурний антагоніст «націоналістичної» Америки, що, за логікою Трампа, виправдовує різке скорочення зобов’язань Вашингтона перед союзниками по НАТО й по Україні.^{1 4 6}

Як Politico описує «культурну війну» Трампа з Європою

У великому аналітичному матеріалі Politico наголошується: Трамп вибудовує щодо Європи не звичайний спір про розмір оборонних бюджетів, а справжню «культурну війну», де континент виступає уособленням «ліберального занепаду».^{2 4} В інтерв’ю виданню він називає європейські країни «слабкими» й «такими, що розкладаються», звинувачує їх у провалі міграційної політики та навіть попереджає про можливе «цивілізаційне зникнення» Європи, якщо вона не змінить курс щодо кордонів та ідентичності.^{2 5 7}

Директор з досліджень Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Джеремі Шапіро в розмові з Politico пояснює цю риторику так: у світогляді Трампа світ ділиться на «сильних» і «слабких», і він інстинктивно ігнорує тих, кого сприймає як слабких.^{1 3} Європейців він давно записав до цього табору через низькі оборонні витрати й залежність від американської безпеки, але за другого терміну, за словами Шапіро, ця зневага набула нової гостроти завдяки впливу радикальніших радників, зокрема віцепрезидента Джей-Ді Венса, які зобразили ЄС як «ліберальний оплот» у глобальній битві між рухом MAGA і «глобалістами».^{1 3}

Чому лестощі роблять Європу ще слабшою в очах Трампа

Одна з найгостріших тез Шапіро стосується поведінки самих європейських лідерів: за його словами, багато хто з них свідомо обирає тактику лестощів і «ручного менеджменту» Трампа — теплі зустрічі, похвали, публічні компліменти — в надії пом’якшити його позицію щодо НАТО й України.^{1 3} Кістяк цієї тактики знайомий: приватні меседжі, уникання публічних конфліктів, спроби «зачарувати» президента, щоб отримати кілька м’якших формулювань у спільних заявах чи трохи зрозуміліші сигнали щодо санкцій проти Росії.^{2 4}

Проблема, зауважує Шапіро, в тому, що Трамп сприймає таку поведінку не як дипломатичну вправність, а як доказ слабкості: «Він ненавидить слабкість, а лестощі — найвище її втілення», — пояснює експерт.^{1 3} Кожна «успішна» зустріч, після якої європейська делегація повертається додому з відчуттям, що їй вдалося «змістити позицію США на користь України», з часом розбивається об черговий різкий розворот риторики Трампа, який, відчувши поступливість партнерів, лише посилює вимоги й використовує їхню залежність як важіль тиску.^{1 3 4}

Нова стратегія безпеки США: Європа як «проблема, а не актив»

Одним із найтривожніших сигналів, на який звертає увагу ZN.UA з посиланням на Politico, стала нова Стратегія національної безпеки США, де Європу описано мовою, яка ще кілька років тому видавалася немислимою для офіційного документа Білого дому.^{1 4} У тексті йдеться про «цивілізаційний занепад» європейських суспільств, їхню неспроможність впоратися з міграцією й внутрішніми конфліктами, а також ставиться під сумнів здатність окремих країн залишатися «надійними союзниками» без перегляду політичного курсу.^{2 5 7}

Politico й Le Monde відзначають, що ця стратегія не просто фіксує ідеологічний розрив, а й створює основу для практичних кроків: скорочення довгострокових зобов’язань США в Європі, переорієнтації ресурсів на внутрішні пріоритети та Азію і вимог, щоб європейці або радикально збільшили оборонні витрати, або готувалися до значно більшої автономії в питаннях власної безпеки.^{4 5 7} У цьому контексті будь-які дискусії про нові пакети допомоги Україні автоматично вплітаються в ширше питання: наскільки Європа сама готова заплатити за стримування Росії.

Як Україна опинилася між Трампом і Європою

У матеріалі Politico, на який посилається ZN.UA, наголошується: погіршення ставлення Вашингтона до Брюсселя неминуче б’є по Києву, оскільки саме Європа залишається ключовим партнером України у фінансовому, військовому та політичному вимірах.^{1 4} Якщо Трамп дедалі частіше сприймає європейські столиці як «слабких пасажирів» на американському безпековому кораблі, то будь-яка підтримка України з боку США виглядає в його очах як непряме субсидування цих самих «пасажирів», які, на його думку, «не здатні взяти відповідальність на себе».^{2 4 6}

Інша важлива лінія — прагнення Трампа якнайшвидше позбутися української війни як політичної проблеми, навіть ціною територіальних поступок Києва, що викликає відвертий спротив більшості європейських столиць.^{4 6 10} Reuters і Le Monde повідомляли, що в питаннях «мирного плану» позиції Трампа й провідних лідерів ЄС розходяться принципово: якщо Вашингтон із його нинішньою адміністрацією готовий обговорювати сценарії з частковим визнанням російських захоплень, то європейці розглядають це як прямий удар по власній безпеці та прецедент для майбутніх агресій.^{6 10}

Чому Європу вважають «винною» в затягуванні війни

BBC і South China Morning Post передають, що в останніх інтерв’ю Трамп не лише критикує Європу за «слабкість», а й покладає на неї частину відповідальності за тривалість російсько‑української війни, стверджуючи, що європейські уряди «лише говорять, але мало роблять».^{5 7 8} У його трактуванні саме Брюссель, Париж і Берлін, нібито, дозволяють, щоб Україна «воювала, поки не впаде», замість того щоб «натиснути» на Київ заради швидкого мирного договору, більш вигідного для американських економічних інтересів у стосунках з Москвою.^{4 7 8}

Politico, натомість, підкреслює, що така інтерпретація ігнорує базовий факт: саме Україна не готова погоджуватися на мир, що легалізує окупацію, а більшість європейських столиць (особливо на сході) підтримують цю позицію як єдину реалістичну з погляду довгострокової безпеки континенту.^{2 4 10} Конфлікт між бажанням Трампа «закрити питання» й європейським страхом перед «поганим миром» виводить Київ у центр трансатлантичної суперечки, де кожна сторона намагається використати Україну як аргумент на користь власної стратегії.

Антипатія до України: міфи 2016 року і «втома» 2025‑го

ZN.UA нагадує, що неприязнь Трампа до України — окрема, але пов’язана історія, яку Politico аналізувало в іншій публікації: її корені — у змові теорій про нібито «втручання Києва у вибори 2016 року на боці демократів» та у скандалі з імпічментом через тиск на Зеленського під час першої каденції.^{6 9} Для частини консервативного електорату Україна стала символом «корумпованого чужого проєкту демократів», а підтримка Києва — ознакою «старого істеблішменту», від якого Трамп відмежовується.^{6 9}

За даними Politico, у другій каденції до цього накладається ще один фактор: банальна втома від теми війни, яка домінує у зовнішньополітичному порядку денному й відволікає увагу від внутрішніх сюжетів, на яких Трамп будує свою популярність.^{2 4} Саме тому його риторика дедалі частіше зводиться до вимоги, щоб Зеленський «став реалістом», погодився на «прийнятні» умови й дозволив Трампу записати собі у заслуги «завершення війни», не вдаючись у подробиці того, якою ціною для України й безпеки Європи це буде зроблено.^{4 7 10}

Європейська відповідь: стратегічне похмілля й пошук автономії

Європейські видання, від Le Monde до Bloomberg, пишуть про нинішні заяви Трампа в тоні, близькому до тривоги: ще в першій каденції він люто атакував ЄС за «економічне пограбування Америки», але тепер відверто говорить про бажання послабити або навіть зруйнувати цей союз як політичну силу.^{6 8 11} Штраф ЄС для компанії X Ілона Маска держсекретар США Марко Рубіо описав як «атаку іноземних урядів на американський народ», що добре вписується в загальну схему конфлікту: Європа як вороже «глобалістське утворення», яке пригнічує американський бізнес і нав’язує небажані цінності.^{8 11}

Politico й ZN.UA зазначають, що на цьому фоні в європейських столицях посилюються дискусії про стратегічну автономію: чи здатен ЄС у разі подальшого віддалення США самостійно підтримувати Україну, стримувати Росію й водночас утримувати власну внутрішню спільність.^{1 6 12} Поки що відповіді більше теоретичні, ніж практичні: реальні оборонні бюджети й темпи нарощування промислових потужностей відстають від риторики, а розрив із Вашингтоном у питанні «мирного плану» для України лише загострює внутрішні суперечки всередині ЄС.^{6 10 12}

Ризики для України: від «поганого миру» до втоми від війни

З погляду України, описана Politico конфігурація загрожує щонайменше двома сценаріями. Перший — тиск із боку Вашингтона в напрямку швидкого «політичного врегулювання» з територіальними поступками, якого Київ не може прийняти без руйнування власного правового та політичного фундаменту.^{4 6 10} Другий — поступова ерозія підтримки, коли війна перетворюється для американського політичного класу на «хронічну проблему», а для європейських урядів — на джерело внутрішнього невдоволення виборців через високі рахунки за оборону, енергоносії та міграцію.^{6 9 12}

У такій ситуації Україні критично важливо не стати лише «предметом торгу» між Вашингтоном і Брюсселем, а зберігати власний суб’єктний голос: пропонувати конкретні формати безпеки, демонструвати реформи й здатність ефективно використовувати допомогу, а також будувати окремі двосторонні відносини з ключовими європейськими столицями поза рамкою лише американського лідерства.^{10 12} Чим переконливішим буде образ України як відповідального, модерного партнера, тим складніше буде будь-якій адміністрації в США чи окремим європейським урядам пояснювати своїм суспільствам різку зміну курсу щодо Києва.

Що може зробити Європа — і разом із нею Україна

У підсумкових оглядах Politico та ZN.UA підкреслюється: найгірша реакція Європи на нинішню хвилю трампової критики — продовжувати робити вигляд, що достатньо ще кількох вдалих дипломатичних жестів, і президент «зміниться» або «пом’якшить риторику».^{1 4 12} Насправді ж мова йде про стабільний політичний курс, де континент сприймається не як партнер, а як слабка ланка, що заважає реалізації американських інтересів у протистоянні з Китаєм і, потенційно, у домовленостях із Москвою.^{4 7 11}

Для України це означає просту, але неприємну істину: доведеться будувати нову систему гарантій безпеки не лише «під» США, а й разом із ними та ЄС, змушуючи обидві сторони рахуватися з тим, що саме Київ є головною лінією фронту в конфлікті з Росією.^{6 10 12} Чим скоріше Європа перестане грати роль «вдячного отримувача» американського захисту й перейде до реальної відповідальності за свою безпеку — включно з обороною України — тим менше важелів залишиться у тих у Вашингтоні, хто бачить у ній лише «зайвий тягар» і «слабкого союзника».

Джерела

1. ZN.UA: «Почему Трамп ненавидит Европу и при чем здесь Украина» (огляд інтерв’ю та аналітики Politico і ECFR)
2. Politico Magazine: «Why Does Trump Disdain Europe?»
3. ECFR / цитати Джеремі Шапіро в інтерв’ю Politico щодо ставлення Трампа до Європи
4. Politico Nightly: «Trump’s real talk about Europe» – аналіз риторики про «слабку» й «занепалу» Європу
5. BBC News: «Trump criticises ‘decaying’ European countries and ‘weak’ leaders, hints at scaling back support for Ukraine»
6. ZN.UA / Bloomberg: матеріали про презирливе ставлення Трампа до ЄС і можливий перегляд зобов’язань США в Європі
7. Le Monde: «Trump slams ‘decaying’ Europe: ‘I think they’re weak’» – про критику Європи в інтерв’ю Politico
8. South China Morning Post: «Trump blasts ‘decaying’ and ‘weak’ Europe, pushes Ukraine on elections»
9. ZN.UA: «Почему Дональд Трамп ненавидит Украину? — Politico» – про антиукраїнські фобії й вибори 2016 року
10. Reuters / європейські ЗМІ: аналітика про розбіжності між США і ЄС щодо «мирного плану» для України
11. Bloomberg / The Hill: реакції демократів та європейських політиків на критику Європи з боку Трампа
12. ZN.UA / Politico: статті про дебати в ЄС щодо стратегічної автономії на тлі ризику віддалення США