Чому Путін гірший за Гітлера

Бєспрєдєл путінських орків у ході повномасштабної російсько-української війни часто порівнюють зі звірствами нацистів під час Другої світової. Справді, багато є спільного — нещадні бомбардування мирних міст, політика терору на тимчасово окупованих територіях, численні провокації з метою видати чорне за біле і навпаки…

Втім, є одне «але». Порівняння поведінки різних армій зі звичаями німецьких націонал-соціалістів за останні сімдесят п’ять років набуло настільки значного поширення, що сенс його став поволі девальвуватися. Щось подібне у свій час казали і про дії американців у В’єтнамі, і режиму Саддама Хусейна в Кувейті та Курдистані, і вояк Мілошевича під час воєн на Балканах — і цей перелік не повний.

Але окремою темою є путінська Росія.

Яка виникла не сама по собі, а спирається на всю більш ніж 850-річну історію Московщини. Змістом якої є нестримне прагнення «собіранія земель» із постійним протиставленням себе всьому світові, зневага до інтелекту з одночасним намаганням присвоїти собі плоди чужого розуму, ірраціональна жорстокість, яка, починаючи з Андрєя Боґолюбського, незмінно супроводжувала кремлівських тиранів і їхніх «служилих» людей аж до Леніна, Сталіна й Путіна.

Про цю жорстокість писано-переписано, й нинішня російсько-українська війна її концентрує й показує найбільш яскраво на тлі цивілізації, що давно вже панує в провідних країнах світу. Жорстокість і цинізм, які не просто УПОДІБНЮЮТЬ путінські злочини до гітлерівських, а виразно ПЕРЕВЕРШУЮТЬ їх. Доведемо це аналітично.

По-перше, Гітлер завзято беріг своїх людей, можливо, навіть любив німців, і втрати Німеччини в ході наступальних операцій під час Другої світової були значно меншими за втрати країн, що зазнали аґресії. У Путіна — з точністю до навпаки. Особливо, якщо говорити лише про бойові втрати. А щодо ставлення кремлівського диктатора до своїх же росіян стало зрозуміло на першому ж році його правління, коли після катастрофи підводного човна «Курськ» він навіть не припинив відпустки.

У зв’язку з цим треба відзначити ще одну деталь. Цінність людського життя у свідомості росіян впала на такий рівень, який був немислимий ані в 1930-40-і роки в Третьому Райху, ані в 1990-і роки в єльцинській Росії. Добре пам’ятаємо і першу, і другу чеченську війни. Солдатські матері жили з нескінченним жахом, соромом, тривогою і скорботою. Ну а матері нинішніх путінських солдатів радіють війні та замовляють з України білизну, інструменти і пральні машини. Росіяни, на що ви перетворилися?

Навіть слово «мати» тут хочеться написати в лапках. Подумки ми їх називаєм «самки людини» або «самки виду гомосовєтікус». Повний пофігізм до долі своєї дитини та вперта віра у благість держави. На цьому тлі вражають відеосвідчення, коли російські полонені телефонують матерям. Що вони з матерями говорять матом, і матері матом їм відповідають — окремий кринж. Вони розуміють, що матерям на них пофіґ. Одна самка-гомо так прямо і сказала, — «ой, а мені за це нічого не буде?»… Ці діалоги дегенератів вражають навіть страшніше відомостей про жертви і руйнування.

По-друге, Гітлер перед війною активно розвивав німецьку економіку, будував автобани, що дало змогу й покращити інфраструктуру країни, й подолати безробіття. Економічні й соціальні негаразди в Німеччині розпочалися лише після поразок під Сталінґрадом і на Курській дузі. Про стан же російської економіки свідчить теперішня війна, яку Москва веде на території супротивника (!!!) — це й перспектива близького дефолту через зростаючі санкції, і суцільна імпортозалежність, і відомі вже всім заздрісні погляди окупантів на елементи гідного життя, які спромоглися здобути собі українці, живучи в незалежній державі.

У зв’язку з цим не можна обійти увагою факт, що Москва посилає в Україну воювати гарматне м’ясо з бідних окраїн імперії. Серед рашистських окупантів важко знайти москвича, чи пітерця, або казанця, адже населення трьох столиць порівняно більше схильне критично мислити. Натомість, від висловлювань мешканців Бурятії про війну та виправданість жертв, якими стали їхні діти й брати, просто волосся дибки стає.

По-третє, гітлерівські війська не знищували підряд мирне населення окупованих країн (крім євреїв і циган), якщо тільки не зазнавали індивідуального терору проти своїх генералів і офіцерів. Окупаційні адміністрації всюди намагалися спиратися на фольксдойчів і деякі інші етнічні групи як «істинних арійців». Натомість, путінські дикуни в Маріуполі, Харкові, Ірпені, Бучі, Гостомелі знищують усіх підряд, без розбору — хто відстоював Україну, а хто чекав на «русскій мір».

В ООН заявляють, що фото звірств, скоєних в українському місті Буча, демонструють «всі ознаки» того, що цивільні особи «стали мішенню і безпосередньо вбиті». Виступаючи на віртуальному брифінгу для преси, офіційний представник Управління Верховного комісара ООН з прав людини Ліз Траселл висловила жах у зв’язку з фото, які вона побачила. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба порівняв дії окупантів у Бучі з ІДІЛ: «ніщо не може зрівнятися з тим, що ми бачили в Бучі. Я особисто намагаюся підготувати себе до фотографій і відео, які з’являться з Маріуполя, коли ми його звільнимо. Ймовірно, вони будуть ще спустошливіше. Те, що ми бачили в Бучі, робить один факт чітким: РФ гірше, ніж ІДІЛ в її звірствах, злочинах, масштабах цих злочинів і грубості поведінки російської армії в Україні. Я не знаю, де ці солдати вчилися, якого роду цінності вони сповідують, якщо які-небудь, тому що це невимовно».

У перехоплених СБУ діалогах так багато доказів деградації і рішучих звірств, що була зроблена з них окрема добірка. Так, один із загарбників смакує з дружиною «сафарі» на дітей у Маріуполі, де кадирівці біжать за маленькою українською дівчинкою і стріляють їй по ногах — заради розваги.

Чергове шокуюче звірство окупантів, про яке розповів Олексій Рєзніков. В одному зі звільнених українських міст нелюди вбили молоду матір, а її дитину разом із міною примотали до неї скотчем. Коли ще живе дитя намагалося врятуватися, міна здетонувала.

Найгірше, що навіть «мирні» росіяни, що залишилися у Швабростані, смакують ці звірства, які їхні родичі творять в Україні.

Старий Томас Гоббс писав: «систему характеризує не помилка, а реакція на помилку». Всі армії світу скоюють військові злочини, просто одні менше, а інші більше. І навіть в одній армії ставлення може бути різним. Якщо маршал Василевський не реагував на насильство й мародерство, то маршал Рокоссовський завжди реагував жорстко й незалежно від чинів мародерів і ґвалтівників. Маршал Жуков реагував не просто жорстко, а прямо супер-жорстоко, але від випадку до випадку. І в залежності від настрою. Якщо накласти карту зафіксованих злочинів Радянської Армії, то побачимо, як це ставлення впливало на поведінку. Особливість сучасної російської армії полягає в тому, що вона на порядки деградувала навіть порівняно з радянською.

По-четверте, відомі численні приклади людяного ставлення німецьких окупантів низового рівня, яким були чужі ідеї «расової переваги», до місцевого мирного населення (читайте, наприклад, спогади про юнацькі роки Левка Лук’яненка). Натомість, у путінських бандах садизм рядових цілком гідний божевільних марень бункерного головнокомандувача.

Як збіговисько моральних дегенератів, російський уряд і армія завдають ударів по цивільних об’єктах у відповідь на військові дії України по військових об’єктах РФ. У РФ цитата заповіді «Не убий» визнана такою, що дискредитує ЗС РФ. Цікаво, коли визнають такими, що дискредитують, також заповіді «не вкради» і, звичайно, «не лжесвідчуй».

Одна з бід Росії, на відміну від того ж Третього Райху, — це культ «простої людини» та «глибинного народу». Коли еталоном «de modus vivendi» вважаються скотство та дегенеративна поведінка. Так, відступаючи з Київської області, раби путінської орди грабували все. Килими, меблі, посуд… Але якщо назвати цю орду збіговиськом дегенератів і моральних виродків, то відразу чути голос — «не треба всіх під одну гребінку»… А нам здається — треба. Кожен російський військовий, який брав участь у путінській авантюрі, заслужив тільки довічне презирство. А багато хто — і тюремний термін, якщо не повішення.

По-п’яте, Гітлеру справді було від чого визволяти населення сталінської імперії, особливо українців, знекровлених безпрецедентним Голодомором-геноцидом і загнаних у новітнє колгоспне рабство. Інша річ, що через свою псевдо-арійську пиху (а також боячись утвердження великої й сильної України) фюрер не дозволив їм утворити своєї держави й запровадив режим репресій.

А Путіну немає від кого й від чого «визволяти» українців, окрім як від власних домівок, своєї держави, мови, культури, та й від самого життя! Українці «винні» лише в тому, що вони хочуть жити в Україні, говорити українською мовою та самостійно обирати уряд. На думку дияволопоклонника та сатаніста Путіна — за це вони підлягають знищенню, смерті, поховання в братських могилах.

Він військовий злочинець, з яким повинен боротися весь світ. Всякий, хто виправдовує цей геноцид, вочевидь є проклятим.

Вже звичним стало називати путінських орків рашистами. Словом, яке походить від «фашистів». Але чи справедливо це щодо італійських фашистів — ідеологів і практиків національного солідаризму й будівничих корпоративної держави, які за двадцять років правління стратили аж 9 (дев’ять!!!) осіб. Яке тут порівняння з гітлерівськими й сталінськими, а тепер і путінськими концтаборами — мега-фабриками смерті?

Рашизм починається з відчуття колективної непогрішності на рівні етнічної, або громадянської нації. Саме, паразитуючи на цьому комплексі, до влади приходять політичні аферисти на кшталт Мілошевича або Путіна. Саме, бажаючи зберегти це саме відчуття колективної непогрішності, багато хто навіть із думаючих росіян заперечують факт колективної провини. Однією з основних проблем росіян як колективної сутності є несвідома відмова визнавати свої помилки. Умовний «середній росіянин» у клапті порветься, але не визнає що «ми були не праві»… Через дурість він вважає це силою. А в реальності це і є прояв дурості.

Війна триває не між державами, як вважають дуже багато, війна йде між культурою та дикунством. Україна, крім своєї волі, захищає культуру та цивілізацію, точніше, своє право бути культурою-цивілізацією. Росія веде варварську агресію, є тією самою країною «варварів брані» (у сучасному розумінні дикунів) з літургійних молитов св. Василя Великого.

Росія бажає поширювати своє ганебне дикунство. Коли Дмітрій Биков з Олексієм Арестовичем називають це війною «між архаїкою і модерном», це неправильно. Адже архаїка — теж форма цивілізації. Принциповою відмовою від цивілізації є варварство, принциповою відмовою від культури — дикунство. Відмова від принципів, що лежать в основі культури та цивілізації. Принцип верховенства справедливості є основою цивілізації та культури.

Принцип верховенства вигоди є основою дикунства. Такого роду прикладів можна наводити багато. Тут треба нагадати, що «закон» джунґлів і право сильного, тобто те, на чому ґрунтується сучасне російське суспільство — не закон зовсім. Дикуни не можуть жити в мирі з культурою, варвари — з цивілізацією. Оскільки в присутності цивілізації очевидна слабкість і потворність дикунства. Його тупиковість. Тому дикунство не може не бути вороже культурі, варварство — цивілізації.

Війна розпочата Росією проти України, це війна дикунства проти цивілізації. Агресія рабів задихаються від злоби до вільного світу. Агресія нікчемних від колективної манії величі. Агресія злочинців, що вважають себе непогрішними. Чим дикуни відрізняються від цивілізації? Для дикунів цивілізація винна за визначенням. І винна цілком. Російська армія — це найяскравіший приклад позамежного за злобою й примітивністю дикунства. Зазнавши поразки від військових, вони вбивають цивільних.

Як зазначив письменник Дмитро Биков: рашизм — явище не ідеологічне, «а моральне. Це випадок ресентименту, тобто рабської моралі, коли люди довгий час вважають себе скривдженими, морально неповноцінними, і на цій підставі починають мстити всьому світу. Це свого роду екстаз падіння, насолоди злом: ви говорите, що ми погані, так ми і будемо поганими і ще гірше, і зараз вам покажемо. Росія завжди відчувала себе приниженою, тому що в ній переважає рабство, а не відповідальність. Вона не хоче керувати собою».

Основна ознака рашизму — це віра в непогрішність держави. Причому з точки зору християнської віри, це ідолопоклонство та блюзнірство. Шлях до побудови правової держави на Росії може бути тільки через відмову від колективної манії величі і претензії на право судити інші народи. Тобто тільки через визнання себе такими ж людьми як усі, без претензії на «супернацію». На жаль, росіяни полізли на місце колективного божества, і опинилися на місці диявола.

Сучасний рашизм зовсім не апелює до етнічної винятковості. Рівно навпаки, бажаючи уникнути конотації з режимами першої половини ХХ століття, він буде підкреслювати свою поліетнічність. Більш того, принципово говорити про себе як про окрему цивілізацію, і заперечувати право на існування окремих націй, пов’язаних з етнокультурною самоідентифікацією.

Але основний компонент, що робить нацистську державу нацистською — віра в колективну непогрішність нації, — буде оголошений ключовим елементом самоідентифікації, а всі, що його заперечують, будуть оголошені «ворогами нації». Важливий висновок: сучасна Росія — це гіпернацистська держава, незважаючи на весь її антинаціоналістичний пафос.

В основі сучасного нацизму у версії рашизму лежить так звана огидна ідеологія «Русского мира», що в ній немає позитивної програми. Тобто її основа — заперечення і ненависть. Заперечення ефективності сучасних політичних систем. Ненависть до «Заходу», його культури і способу життя. Що може запропонувати «Русский мир» людству? Диктатуру, тотальну брехню і злодійство? Ненависть до меншин? Колективну манію величі? «Русский мир» — це гнила пустушка, до того ж отруйна. По мережі ходить текст «для будь-якого росіянина важливо, щоб Росія була великою»… І це неправильно. Докорінно неправильно.

Спілкуючись з багатьма зі своїх друзів, ми пропагуємо, і, як нам здається, успішно, ідею, що для побудови на території Росії нормальної людської держави вона повинна бути без «величі», «державності» і слова «супер». Просто суспільства і просто держави. Без місії, без величі і планів вселенського масштабу.

Та можливо, що супертериторія розпадається на кілька суверенних держав. Нічого страшного в цьому немає.

Так що далекими були колишні фашисти до нинішніх рашистів. Відставали від них у своїх злодіяннях і нацисти. До речі, останніх фашисти попервах категорично не сприймали. Муссоліні зневажав Гітлера як «грубого тевтонця», аж поки згодом не побачив у ньому союзника в намаганнях перерозподілити світ.

Відверто кажучи, у фашизмі (наголошую, автентичному!) добра і зла було десь 50 на 50. Градус зла істотно підвищився в нацизмі. І все ж таки ні фашизм, ні нацизм не досягли рівня абсолютного зла, бо на заваді стояла тисячолітня європейська культурно-цивілізаційна традиція. Саме в рашизмі, що спирається на успадковану від Чінґісхана азійську дикість, зло досягло апофеозу.

Автори зовсім не ставили на меті «відбілити» Гітлера та його оточення, лише прагнули наголосити на масштабі злодіянь Кремля. На появі нового антиеталону сатанізму!

На завершення наведемо фрагменти з інтерв’ю з протоієреєм Георгієм Мітрофановим, церковним істориком, публіцистом, доктором богослов’я: «Шо б ви могли сказати православній людині, яка вітає те, що відбувається на Україні? Я особисто знаю воцерковлених людей, які аплодують стоячи.

— Я б сказав такій православній людині, що вона в цей момент перестає бути християнином і що її віра в цей момент підміняється людиноненависницькою ідеологією».

Нація, яка так наполегливо лізла на місце Бога, що опинилася на місці диявола. Як би не розвивалися події далі, на найближчі десятиліття Україна залишиться країною вільних людей, Росія — країною негідних рабів.

Ексклюзив

Мартін Скавронський