Чернігівський обласний анабазис: СОКИРИНЦІ + Сокиринський архітектурно-парковий комплекс
04.04.2021 0 By Chilli.Pepper
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків), доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA
Чернігівський обласний анабазис: СОКИРИНЦІ + Сокиринський архітектурно-парковий комплекс
(Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 23)
…Від селища ТРОСТЯНЕЦЬ [Чернецький (28.ІІІ.2021)] поїдемо далі в напрямку на південь територією — нагадаю — Срібненської сотні Прилуцького полку. Маршрут пролягає через розташоване на берегах уже знайомої нам річки Тростянець село Васькíвці. До речі, воно вперше згадується 1666 року як Восківці (від староукраїнського слова «воск»): за свідченням краєзнавців, тут були поширені бджільництво і видобування воску. Але, судячи з фахової книжки, ще за козацької доби назва досить швидко перетворилася на сучасну [Заруба (2007): с. 205].
Далі певний час «подорожуватимемо» разом із мальовничою (а чи є інші в Україні?!) річкою Утка. Вона починається на захід від Васьківців, тече переважно в південно-західному напрямку та невдовзі, як і ми з Вами, шановні супутники-читачі, на своєму сталевому коні, потрапляє до села СОКИРИНЦІ. Вони вперше згадуються в описі 40-х років XVІІ століття, коли входили до складу Вишневеччини. За козацької доби Сокиринці спочатку були вільним військовим селом, а з 1716 року стали володінням роду Ґалаґанів. 1888 року цей рід по чоловічій лінії припинився, а коли його представниця одружилася з таким собі генерал-лейтенантом Ламздорфом, останньому царським указом 1894 року було дозволено іменуватися графом Ламздорф-Ґалаґаном.
Поруч із селом зберігся разючий Сокиринський архітектурно-парковий комплекс. Залишки цього непересічного садибного ансамблю продовжують сяяти первісною (на чому варто наголосити) красою. Цим дивом завдячуємо гідному представникові козацько-старшинського та дворянського роду Павлу Григоровичу Ґалаґану (1793—1834) — знавцеві архітектури, живопису, музики.
Власник маєтку 1823 року залучив до створення омріяної садиби-казки вихідця із Саксонії вченого-садівника Бістерфельда, а наступного — вже досить відомого архітектора Дубровського. Над проєктами палацово-паркового ансамблю та його складових частин і втіленням цих проектів у життя господар маєтку, зодчий і садівники (Бістерфельд помер 1826 року, але його роботу продовжив фахівець на прізвище Редель) працювали разом, тож маємо вагомі підстави вважати Павла Ґалаґана їхнім повноправним співавтором.
Вишуканої-витонченої пишноти Сокиринському комплексу надає прегарний будинок-палац. Вітчизняний шедевр стилю ампір створив протягом 1824—1829 років московський зодчий Павло Андрійович Дубровський, котрий завдяки цьому, подібно до свого видатного попередника Андрія Васильовича Квасова, увійшов до історії високої культури «заслуженим архітектором України», як я написав у вірші, пам’яті Квасова присвяченому [Чернецький (06.VІІІ.2016)]. До речі, з 1829 по 1833 рік Дубровський обіймав посаду головного міського архітектора Києва.
У Сокиринському садибному парку і сьогодні можна побачити оранжерею з теплицями — єдиний на Лівобережжі комплекс споруд цього типу, що зберігся, альтанку, місток [Чернецький (12.V.2017)]. На момент створення його основою став ліс із віковими деревами; нині до складу паркової рослинності входить близько 40 порід. Пейзажна частина парку відкривається за палацом і схилом спускається до ставу. Тут, зокрема, збереглися двохсотлітній платан, три столітні буки та Шевченків явір — його найстаріше дерево. Усе це хотілося б відобразити на ілюстраціях, але тут за нестачею місця обмежусь «екзотичним» платаном.
Родом із Сокиринець — визначний український громадський діяч і меценат Григорій Павлович Ґалаґан (1819—1888)…
…Згадаю лише про те, що, втративши єдиного сина Павла, у його пам’ять Григорій Ґалаґан 1871 року заснував у Києві приватний навчальний заклад — Колегію Павла Ґалаґана, яка стала без перебільшення знаменитою.
ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ Г. П. ҐАЛАҐАНА
Ґалаґани… Які Ґалаґани?
Ті, чий пращур — «прилуцький полковник поганий»?
Так. Та дивні шляхи обирає покута:
стати ліками може ганьба незабута.
Україна… Яка Україна?
Та, котру завойовник змінив докорінно?
Так. Та дивні шляхи обира реконкіста:
стати зброєю може і душ «вόда» чиста.
Освітянство… Яке «освітянство»?
Те, що — іграшка звична ледачого панства?
Так. Та дивні шляхи обирає і поступ:
простий шлях подолає проблему непросту.
«Не назавжди»? Нехай не назавжди…
Та, довершений дій алгоритм нам надавши,
на майбутнє зразком ця Колегія стане —
Ґалаґана! Таки Ґалаґана!
29.03.21
Саме на відкритті Колегії Павла Ґалаґана 1871 року вперше співав у Києві видатний кобзар Остап Микитович Вересай (близько 1803 — квітень 1890) [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 480—481]. А у вересні 1873 року саме за пропозицією Григорія Ґалаґана було скликано засідання Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, де його дійсний член, великий українець Микола Віталійович Лисенко виголосив реферат «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм». Сам Остап Вересай на цьому засіданні виконав кілька дум, які, за спогадами учасників, вразили слухачів.
Народився Вересай у сусідньому селі Калюжинці, проте ще у відносно молодому віці перебрався до Сокиринець. Викупив кобзаря з кріпацтва той самий Григорій Ґалаґан. Творчістю Остапа Вересая зацікавилися спочатку російсько-український художник-фольклорист Лев Жемчужников [Чернецький (21.ІХ.2019)], який намалював його портрет, а згодом — Пантелеймон Куліш [Чернецький (12.ХІІ.2020)], із яким кобзаря познайомив той самий Жемчужников. Ще хочу згадати про тріумфальну поїздку 1875 року до Санкт-Петербурга, у якій Вересая, разом із композитором Лисенком, супроводжував великий українець Павло Платонович Чубинський [Чернецький (13.ІІІ.2021)] — автор тексту Державного Гімну України. Саме Чубинський, який до того ж записав від кобзаря кілька пісень і дум, на власні кошти збудував Вересаєві нову хату в Сокиринцях, де той і жив до кінця життя. Похований «видатний український народний кобзар» — ці слова викарбувані на його надгробку — там само (або тут само), у Сокиринцях. Бронзовий пам’ятник Остапові Микитовичу Вересаю, встановлений над його могилою, 1978 року створила видатна українська скульпторка Інна Антонівна Коломієць.
Сокиринські палац і парк нині перебувають у користуванні аграрного ліцею, заснованого 1920 року в колишньому маєтку Ламсдорф-Ґалаґана як агрономічна школа. При цьому закладі освіти 1959 року була створена кімната-музей, що тепер має статус історико-етнографічного музею Остапа Вересая. Але нагадаю: протягом 1920—1927 років, наскільки мені відомо, діяв повноцінний Сокиринський художньо-історичний музей… Який, на моє переконання, варто відродити. При цьому підвищивши його правовий статус!
(Далі буде.)
ДОДАТОК
Рекомендована література до частини 23
Вечерський В.В. Архітектура // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 1. — К., 2018.
Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.
Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпро, 2007.
Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти тт. — Том «Чернігівська область». — К., 1972.
Історія української архітектури. — К., 2003.
Україна: нарис історії / К.Ю.Галушко, Г.В.Папакін, Є.В.Синиця, О.В.Ясь та ін. // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 2. — К., 2019.
Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII—XVIII ст., кн. 1—2. — К., 2018.
Чернецький Ю.О. Україна. Історія, природа, мистецтво. — Харків, 2009.
Чернецький Ю. Вельми короткий путівник — 2016. СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА на шляху до новітньої історії: Західна Слобожанщина. Охтирка — Тростянець — Лебедин — Суми [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький {Фотоілюстрації — Т.Чернецька та різномовні Вікіпедії} // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2016. — 6 серпня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/putivnik-2016-zahidna-slobozhanshhina/.
Чернецький Ю. Мандрівки історичною Переяславщиною й Полтавщиною: Подорож 2. Срібне — Сокиринці — Тростянець {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2017. — 12 травня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/mandrivki-istorichnoyu-pereyaslavshhinoyu-y-poltavshhinoyu-podorozh-2-sribne-sokirintsi-trostyanets/.
Чернецький Ю. Новгород-Сіверський, Стародуб і Стародубщина (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 6) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2019. — 21 вересня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/novgorod-siverskij-starodub-i-starodubshhina/.
Чернецький Ю. Чернігівський обласний анабазис: Крупичполе — Івангород — Плиски — село Шевченка — Борзна — Оленівка — «Ганнина Пустинь» (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 20) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2020. — 12 грудня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/chernigivskij-oblasnij-anabazis-krupichpole/.
Чернецький Ю. Шляхами Долі автора тексту Державного Гімну України великого українця П. П. Чубинського (1839—1884): Нарис у віршах і трішечки у прозі {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і Вікіпедія} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2021. — 13 березня. — Режим доступу: Шляхами Долі автора тексту Державного Гімну України великого українця П. П. Чубинського (1839—1884) | Newssky.com.ua.
Чернецький Ю. Чернігівський обласний анабазис: повертаючись до Прилуцького полку та Полтавської губернії — Іваниця — селище Тростянець — дендропарк «Тростянець» (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 22) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2021. — 28 березня. — Режим доступу: Чернігівський обласний анабазис: повертаючись до Прилуцького полку та Полтавської губернії — Івáниця — селище Тростянець — дендропарк «Тростянець» | Newssky.com.ua.
Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990.
Шевченко Т.Г. Кобзар: Повна збірка. — Харків, 2002.