Чернігівський обласний анабазис: Сокиринці — Срібне — Óхіньки — Переволочна — знов Óхіньки — Дігтярі — Варва — Журавка — Лáдан — Прилуки

07.04.2021 0 Редакция Steelgrey
| Newssky.com.ua

Село СОКИРИНЦІ Срібнянського району Чернігівської області. Садибний палац Ґалаґанів (1824—1829; архітектор Павло Дубровський, за участі Павла Ґалаґана): головний фасад. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),
доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Чернігівський обласний анабазис: Сокиринці — Срібне — Óхіньки — Переволочна — знов Óхіньки — Дігтярі — Варва — Журавка — Лáдан — Прилуки

(Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 24)

…Проїхавши від СОКИРИНЕЦЬ [Чернецький (04.ІV.2021)] ще пару кілометрів територіальним автошляхом у південному напрямку, потрапляємо на трасу Київ — Суми. Якщо рушити нею ліворуч, на схід, то за лічені кілометри опинимося поруч із колишнім сотенним центром Прилуцького полку, теперішнім райцентром Чернігівської області селищем міського типу Срíбне. Його ми з Вами, шановні супутники-читачі, нещодавно відвідували [Чернецький (12.V.2017)]. Утім, не так і «нещодавно»: майже чотири роки тому; час летить…

 

| Newssky.com.ua

Став на річці Утка біля СОКИРИНСЬКОГО ПАРКУ. Фото — Kiyanka (2008).

Якщо ж після СОКИРИНЕЦЬ від перехрестя поїхати трасою Київ — Суми праворуч, на захід, то кілометрів через шість-сім нас зустрічає козацьке село Óхіньки, яке до 2009 року мало, а на мапах Google і зараз має, трішечки іншу назву: «Охиньки».  Нагадаю, що в цьому напрямку ми подорожуємо разом із вельми мальовничою річкою Утка, якою вже милувалися в Сокиринцях, помилуємось і тут.

А ще помилуємося новозбудованою, але привабливою Охіньківською церквою.

 

| Newssky.com.ua

Село ПЕРЕВОЛОЧНА Прилуцького району Чернігівської області. Преображенська церква (початок ХХ століття). Фото — Роман Маленков (2010).

 

Проїхавши від села Охіньки пару кілометрів, звертаємо ліворуч і потрапляємо до села Переволόчна. Утім, ще за часів Київської Русі в Переяславській землі на правому березі річки Удай існувало місто Переволока, чиє городище виявлено саме біля Переволочної [Махновець… М—Я (1989)]. Його згадано в Лаврентіївському літописі під 1092 роком: «У це ж літо була засуха, так що вигорала земля, і багато борів загоралися самі, і болота. Багато знамень бувало на землі, і рать велика була од половців звідусіль, і взяли вони три городи: Пісочен, Переволоку, Прилук, і багато сіл попустошили» [Літопис руський (1989): с. 130—131]. Це місто було знищене під час монголо-татарської навали. А поселення, виникле на початку XVII століття вже під новою назвою і включене до Вишневеччини, надалі стало сотенним містечком Переволочанської (Переволочинської) сотні Прилуцького полку Української козацької держави — Війська Запорозького. Цей статус Переволочна мала в 1649—1658 і, після тривалої перерви, 1757—1782 роках. Першим переволочанським сотником був Іван Мискович, останнім — Степан Лукомський [Заруба (2007): с. 185]. Ще згадаю, що на початку ХХ століття тут звели дерев’яну Преображенську церкву, якою можна помилуватись і зараз [Маленков (2021)].

 

| Newssky.com.ua

Село СОКИРИНЦІ Срібнянського району Чернігівської області. Садибний палац Ґалаґанів (1824—1829; архітектор Павло Дубровський, за участі Павла Ґалаґана): центральна частина паркового фасаду. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

З Переволочної повернемося до села Óхіньки. У його центрі звернувши з траси Київ — Суми праворуч, на південь, проїхавши через село Іванківці та перетнувши річку Лисогір (яка за кілометр-півтора звідси впадає до Удаю), потрапляємо до селища міського типу Дігтярі. Цей населений пункт уперше згаданий 1666 року під назвою «Дехтярка». Хоча варто зазначити, що біля теперішніх Дігтярів виявлені давньоруське городище й залишки поселення ІХ—ХІІІ століть. Село, з певного моменту під назвою «Дегтярі» [Заруба (2007): с. 124], входило до Варвинської (від 1761 року — Першоварвинської) сотні Прилуцького полку. Ще до кінця козацької доби його власниками стали Ґалаґани. Коли в’їжджатимемо до Дігтярів, ліворуч на околиці селища побачимо палац Ґалаґанів (нині в ньому розміщено аграрний ліцей). Величний будинок у стилі ампір, розташований на високому лівому березі Лисогору, як кажуть, паралельно з палацом у СОКИРИНЦЯХ створив протягом 1824—1829 років зодчий Павло Дубровський. Спочатку його західний фасад мав два ризаліти, між якими на рустованих стовпах стояла колонада з шести колон тосканського ордеру. Поруч із палацом садівники Бістерфельд і Редель — автори й Сокиринського парку — створили також ефектний садибний парк. Зазначу, що Дігтярівська садиба згодом, у 1877—1882 роках, була перебудована (палац місцями — до невпізнаваності…) для земського ремісничого училища. Тому на ілюстрації (будь ласка, див. вище) відображено фрагмент Сокиринського палацу: він дає краще уявлення про первинний витвір архітектора Дубровського в Дігтярях…

 

| Newssky.com.ua

Пам’ятник ткачам на в’їзді в ДІГТЯРІ. Фото — Alexey ND (2008).

У садибі, подарованій громаді Григорієм Ґалаґаном, з 1898 року працювала заснована Полтавським губернським земством Дігтярівська ткацька школа-майстерня, яка за час існування (вона продовжила працювати і в радянський період) підготувала багатьох фахівців ткацтва й килимарства — майстрів-інструкторів, художників, технологів.

 

| Newssky.com.ua

Герб селища міського типу ВАРВА.

З Дігтярів проїхавши територіальним автошляхом десяток кілометрів на південь, опиняємось у селищі міського типу Вáрва. Я.В.Верменич повідомляє, що у Варві є археологічні пам’ятки: кургани ІІ—І тис. до н. е. та давньоруське городище ХІ—ХІІІ століть [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 433]. Там само ця дослідниця додає, що Варва виникла на місці давньоруського міста Варин, яке згадується в літописі під 1079 роком: поблизу нього військо Володимира Мономаха розгромило половців. ЕСУ уточнює: «Варва (фортеця Варин) вперше згадується під 1079 роком в Іпатіївському літописі (виділено мною. — Ю.Ч.)…» [Саверська-Лихошва (2005)]. Це якесь непорозуміння: у виданні літопису, перекладеному Л.Є.Махновцем саме за Іпатським списком, під 1079 роком про Володимира Мономаха, на той момент чернігівського князя, взагалі нічого не говориться [див.: Літопис руський (1989): с. 125]. Можливо, у статті ЕІУ йдеться про інший  список-літопис. У перекладі ж Л.Є.Махновця місто Варин — «г. у Переясл. з. на л. бер. Удаю (п. пр. Сули); нині — смт Варва (г-ище на окол.), р. ц. Черніг. обл.» [Махновець… А—Л (1989)] — згадано один-єдиний раз, причому не у власне літописі, а в «Поученні» Володимира Мономаха. Князь оповідає про події, що сталися вже після того, як батько Всеволод Ярославич — великий князь київський — навесні 1085 року його «посадив… у Переяславлі, попереду братів-  [князів]» (примітка Л.Є.Махновця: «Зауважено, що Переяславське князівство звичайно займав той князь, який мав бути наступником великого князя київського»), 1086 або 1087 року в перебігу подальшої боротьби з половцями: «А потім з [братом] Ростиславом-таки коло [города] Варина вежі [їхні] ми взяли» [Літопис руський (1989): с. 459]. Тут маються на увазі ті «вежі», що являли собою житло кочівницьких народів у вигляді юрти, поміщеної на віз.

 

| Newssky.com.ua

Радзивілівський літопис. Напад русичів на половців; у центрі — половецькі вежі.

Фортецю Варин було зруйновано 1239 року під час монголо-татарської навали. Від неї залишилося городище площею близько 5 гектарів на північно-західній околиці теперішньої Варви, в урочищі Замкова гора, на високому лівому березі Удаю. Але невдовзі поселення відродилося. 1356 року Варва ввійшла до складу Литовсько-Руської держави. Однак 1482 року її знову знищили-спустошили, цього разу — кримські татари. Після Люблінської унії 1569 року землі по Удаю відійшли до Польщі. На початку ХVІІ століття Варву знову заселили — переселенці з Правобережної України. У цей час вона входила до Чернігівського воєводства, належала князям Вишневецьким [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 433].

В.М.Заруба повідомляє [Заруба (2007): с. 124], що з початком національно-визвольної війни влітку 1648 року виникла Варвинська (Варвянська) сотня, а вже восени це формування складалося з двох військових підрозділів-сотень. За Зборівським реєстром 1649 року ці два підрозділи — по сто козаків у кожному — були включені до Прилуцького полку. Варвинська сотня у його складі перебувала до 1782 року, періодично — як Першоварвинська: адже у 1648—1658, 1672—1676, 1760—1782 роках існувала також друга сотня. У 1649 році першу сотню очолював Микита Антоненко, другу — Федько Андрійович. Найдовше очільниками (першої) Варвинської сотні були у ХVІІ столітті — Ярема Моринець (1676—1682) і Федір Ляшко-Тарновський (1689—1994), у ХVІІІ столітті — Михайло Тарновський (1714—1729), Матвій Себастьянович (1731—1735), Дмитро Кониський (1736—1753), Андрій Барановський (1757—1763) та Осип Жила (1763—1781). У другій сотні останнім посаду сотника обіймав Яків Магіровський (1773—1781).

Варто згадати, що 1658 року ніжинський полковник, визначний козацький воєначальник Григорій Гуляницький утримував у Варві шеститижневу осаду московського війська ката України князя Ромодановського. На допомогу прийшов гетьман Іван Виговський із союзниками-татарами, який розгромив агресора, відтіснивши його до Лохвиці [Саверська-Лихошва (2005)]. У другій половині козацької доби протягом ХVІІІ століття у Варві розвивалися ткацтво, ковальство, млинарство (зокрема, вже 1740 року понад двадцять міщанських дворів володіли водяними млинами на Удаї) тощо. Від 1782 року Варва була у складі Чернігівського намісництва, від 1802 року — Полтавської губернії, її Лохвицького повіту.

 

| Newssky.com.ua

Осип Бодянський (зображення 1878 року).

А 1808 року тут, у Варві, у родині священника народився філолог, історик, письменник, перекладач Осип (Йосип) Максимович Бодянський [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 322]. Спочатку протягом 1825—1831 років Осип навчався в Переяславі, у тамтешній духовній семінарії, де опанував ряд сучасних, насамперед слов’янських, і старослов’янську мову. Під час навчання Бодянський знайшов у бібліотеці Вознесенського собору видатну пам’ятку староукраїнської літературної мови ХVІ століття — рукопис Пересопницького Євангелія 1556—1561 років [Невтомний ратай української ниви (2008)]. Цей безцінний рукопис він передав бібліотеці Переяславської семінарії, у якій згодом — 1837 року — з ним ознайомився [Бодянский (1838)]. Після Переяслава академічна складова життя Бодянського була пов’язана з Москвою, Московським університетом: вищу освіту він здобув на словесному відділенні філософського факультету цього університету в 1831—1834 роках, при цьому ж університеті 1837 року захистив дисертацію за темою «Про народність поезії слов’янських племен» (у якій зокрема детально розглянув українську народну пісню), першим у Російській імперії отримавши науковий ступінь магістра слов’янської філології. Надалі, як повідомляв П.Т.Тронько [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 322], у 1842—1868 роках вчений працював професором кафедри історії і літератури слов’янських наріч Московського університету, секретарем Московського товариства історії та старожитностей російських при Московському університеті і редактором «Чтений» цього товариства (1846—1848, 1858—1877).

 

| Newssky.com.ua

Федуско із Самбора (між 1556 і 1561). Мініатюра з Пересопницького Євангелія.

Згадаю в хронологічній послідовності лиш окремі джерела з історії України, опубліковані Бодянським у журналі «Чтения»: «Літопис Самовидця» (1846, кн. 1), «Історія Русів» (там само), «Короткий опис козацького малоросійського народу» Петра Симоновського (1847, кн. 2), «Літописні повіствування про Малу Росію, її народ і про козаків взагалі» Олександра Рігельмана (1847, кн. 5), «Короткий історичний опис Малої Росії до 1765 року» (1848, кн. 8), «Джерела малоросійської історії, зібрані Д.М.Бантиш-Каменським» (1858, кн. 1; 1859, кн. 1), «Реєстр усього війська Запорозького після Зборівського договору 1649 р.» (1874, кн. 2—3). Національна парламентська бібліотека України в ювілейній публікації підкреслювала важливий момент: «Осип Бодянський був на російській службі дуже рідкісним представником українства, який не лише не цурався українського, а навпаки всюди, де міг, підкреслював свою приналежність до української нації й робив усе можливе для розвитку української справи. Він з гарячою симпатією ставився до боротьби своїх земляків проти царського деспотизму» [Невтомний ратай української ниви (2008)].

 

| Newssky.com.ua

Пам’ятник Осипу Бодянському у центрі ВАРВИ. Фото — В.Білецький (2016).

 

ШЛЯХАМИ ДОЛІ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ ОСИПА МАКСИМОВИЧА БОДЯНСЬКОГО (1808—1877): ПОЛІФОНІЧНА ХРОНІКА

 

                    ПЕРЕДМОВА

В історії нашій нові зявлялися барви,

які невтомно та вміло туди додавав

професор Осип Бодянський, родом із Варви,

що класику давню знай рятував-друкував.

 

                    РОКУ 1831.

Старовинні українські Божа милість надалá слова

(і надалі помагала знов і знов):

у бібліотеці Вознесенського собору Переяслава

Пересопницьке Євангеліє* він знайшов!

 

                    РОКУ 1846.

Довіку мові нашій ним живитися,

цим джерелом Відродження часів —

Козацького: «Літопис Самовидця»,

що Україна є, оголосив.**

                    РОКУ 1846 (2).

«Історія Русів» — неначе висока надія,

яку дарувала колись нам Хмельниччини пря:

народ, що мистецтвом створити свій Міф володіє,

принаймні таки заслуговує на Кобзаря.

                    РОКУ 1874—75.

«Я єсть народ, якого справді — сила

силенна, міць моїх велика лав,

героя Рідна Ненька має сина!» —

ось що нам Зборівський реєстр*** сказав.

                    ПІСЛЯМОВА

Так Бодянського дух пружнокрилий

військ Культури поповнив нам стрій

през довічний запас золотий —

ті РУКОПИСИ, ЩО НЕ ЗГОРІЛИ.

_______________

* Той самий Рукопис.

** Я.І.Дзира повідомляє [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 241], що термін «Україна» у цьому невеликому за обсягом творі другої половини ХVІІ століття вжито понад 70 разів.

*** 1649 року.

02.04.21

Перебуваючи у Варві, слід звернути увагу на таку непересічну пам’ятку архітектури, як будинок земської школи, що знаходиться за адресою: вулиця Шевченка, 42-а [Земська школа (2021)]. Варвинська земська школа була зведена 1915 року за проєктом видатного архітектора Василя Григоровича Кричевського в українському народному стилі. Ще рекомендую відвідати багатий Варвинський історико-краєзнавчий музей, розташований за адресою: вулиця Захисників України, 5. Його фонди налічують понад тисячу експонатів, розміщених у 7-ми залах: перші згадки про Варву; ХVІ—ХІХ століття; початок ХХ століття — 1940 рік; Друга світова війна; 1945—1990 роки; Варвинщина в роки незалежності України; виставковому, де традиційно проводяться виставки робіт народних умільців Варвинщини. Між іншим, у музеї зберігаються матеріали, пов’язані з життям і діяльністю Осипа Бодянського, зокрема його листування з великим другом — Тарасом Шевченком [Капко (2005)].

 

| Newssky.com.ua

Герб села (колишнього сотенного містечка) ЖУРАВКА.

 

З Варви територіальним автошляхом проїхавши десяток кілометрів на схід, потрапляємо до великого (близько трьох тисяч жителів) села Журавка. Воно розташоване на берегах однойменної річки, що через нього протікає до нашого незрівнянно звивистого Удаю.

 

| Newssky.com.ua

Михайло Рудинський (зображення 1919 року).

На території цього села, на лівому березі річки Удай виявлена Журавська стоянка — поселення, найімовірніше, ХІІ—Х тис. до н. е.; утім, вона датується фахівцями по-різному, від початку пізнього палеоліту до раннього мезоліту. Її залишки залягали в лесоподібному суглинку у вигляді невеликих скупчень розщеплених кременів і кісток степових тварин. Ці скупчення утворилися на місцях, де стояли короткочасні (сезонні) наметоподібні житла. А першим дослідив Журавську стоянку в 1927—1930 роках визначний український археолог, педагог і музейний діяч Михайло Якович Рудинський (1887—1958), уродженець слобожанської Охтирки та випускник Харківського університету.

 

| Newssky.com.ua

Пам’ятна монета НБУ 2008 року на честь математика Георгія Вороного.

Перша письмова згадка про село Журавка, або Жоравка, зустрічається в 1616 році. Невдовзі воно ввійшло до складу Чернігівського воєводства Речі Посполитої. В.М.Заруба повідомляє [Заруба (2007): с. 124], що з початком Хмельниччини вже наприкінці 1648 року утворилася Журавська сотня як військовий підрозділ Прилуцького полку. Але за Зборівським реєстром 1649 року її включили до Кропивнянського полку, після реформування якого гетьманом Іваном Виговським 1658 року цю сотню ввели до Іркліївського полку. Нарешті, після ліквідації останнього у 1663 році вона була повернута до Прилуцького полку та перебувала в його складі до 1782 року, тобто до скасування полково-сотенного устрою України-Гетьманщини. Першим очільником Журавської сотні як адміністративної одиниці став, і надовго став, Федір Бульба (1649—1669). Надалі тривалий час посаду журавського сотника обіймали Степан Левченко (1676—1695), Михайло Ягельницький (1712—1728), Федір Тарасевич (1729—1753), Петро Тарновський (1764—1771) та Іван Лукомський (1771—1782). Про імперську добу варто згадати, що в ті часи в Журавці народилися видатний український математик, член-кореспондент тодішньої РАН, професор Варшавського університету Георгій Феодосійович Вороний (1868—1908), який став основоположником (разом із німецьким вченим Германом Мінковським) нової галузі математики — геометрії чисел, і його син, визначний український хірург Юрій Юрійович (Георгійович) Вороний (1895—1961), який у 1933 році здійснив першу у світі операцію з пересадки внутрішнього органу — трупної нирки — живій людині.

 

| Newssky.com.ua

Ладинський (Підгірський) Свято-Покровський монастир. Фото — В.Маслов (1928).

 

З Журавки проїхавши пару-трійку кілометрів на північ і при цьому перетнувши Удай, потрапляємо до селища міського типу Лáдан. Майже однойменне село, яке на той час називалося «Ладине» (а за козацької доби — вже Лáдин), вперше згадується 1603 року у зв’язку з тим, що поруч уже існував Ладинський (Підгірський) Свято-Покровський монастир. Напевно можна стверджувати, що цей монастир був заснований у ХVІ столітті. Деякі дослідники називають точну дату заснування: 1600 рік — останній рік того сторіччя. Про наголос: С.І.Білокінь і Ю.А.Мицик пропонують його у слові «Ладинський» робити на другому складі. Далі ці автори пишуть: «Після того, як монастир запустів, за його відродження (одночасно з відродженням Густинського Свято-Троїцького монастиря і Мгарського Спасо-Преображенського монастиря) взявся Ісайя (Копинський) при активній підтримці спочатку кн. Семена Лика, який надав монастиреві землі (1615), а потім — кн. Раїни Вишневецької (фундуш 1619)» [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 21]. Після придушення козацько-селянського повстання 1637—1638 років будівлі та майно монастиря були пограбовані польськими військами. У 1735 році обитель погоріла, але після тої пожежі її досить швидко відновили. 1763 року була споруджена Свято-Покровська церква в стилі бароко. За цариці Катерини ІІ монастир закрили, а 1817 року відновили, однак лише як «третьорозрядний». За радянської влади 1928 року монастир був знову закритий і тільки в незалежній Україні, як зазначають місцеві краєзнавці, розпочав своє третє відродження. Стосовно до ситуації початку ХХІ століття С.І.Білокінь і Ю.А.Мицик підсумовували: «…монастирський комплекс зберігся відносно непогано, проте поки що ця обитель не відроджена» [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 22]. Ця оцінка зберігає актуальність і досі, хоча певний поступ спостерігається.

 

| Newssky.com.ua

Вид на центральну частину селища ЛАДАН. Фото — Nostalgy (2016).

Сьогодні господарська потужність селища Лáдан визначається функціонуванням виробничого об’єднання «Протипожежне устаткування». Варто додати, що в селищі працює історико-краєзнавчий музей. Також рекомендую відвідати вельми мальовничу місцинку — пляж Ладанська Сосна, розташований на річці Удай. А центром селища пропоную помилуватися за допомогою ілюстрації просто зараз.

…Діставшися ПРИЛУК, які ми з Вами, шановні супутники-читачі, нещодавно відвідували, пропоную здійснити зворотний анабазис у НАШ фірмовий спосіб:

 

ПРИЛУЦЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК

(Короткий путівник у віршах)

 

Яка краса: будівлі, річка, звуки!

Одна з держави нашої окрас,

це місто називається — ПРИЛУКИ.

Але на північ нам рушати час.

 

Бо з містом поруч давня є святиня,

монастиря споруди — диво з див:

село, що іменується ГУСТИНЯ,

дарує риму без альтернатив.

 

А далі… Зникне швидко туга звична,

мов хмари Божа розжене рука,

коли всміхнеться Мартосова ІЧНЯ

у спосіб щирий лицаря Сомка.

 

Тепер — на схід! Ніколи не набридне

цей краєвид — дарунок від Русі:

тоді Серебряний, сьогодні СРІБНЕ

підкорює серця миттєво всі.

 

Таких коштовностей у нашій скриньці

суспільній обмаль (душу тут зігрій,

читачу!), як перлина ця — СОКИРИНЦІ,

палац, що виринає з моря мрій.

 

Природи та мистецтва спільний дáр ким

сприймається немов Небесний спів,

напевно ТРОСТЯНЕЦЬКИМ ДЕНДРОПАРКОМ

той маритиме протягом років.

 

Щасливий, хто маршрут цей подолає,

цей незрівнянний перетне терен…

А поряд полк Лубенський та Сула є,

і там, на ній, прекрасний цвіт — РОМЕН!

29.04.17

 

Далі вже є і ще буде.

 

| Newssky.com.ua

Село СОКИРИНЦІ Срібнянського району Чернігівської області. Садибний палац Ґалаґанів (1824—1829; архітектор Павло Дубровський, за участі Павла Ґалаґана): парковий фасад. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

ДОДАТОК

Рекомендована література до частини 24

Бодянский И. Донесение министру народного просвещения // Журнал Министерства народного просвещения. — 1838. — Апрель.

Вечерський В.В. Архітектура // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 1. — К., 2018.

Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.

Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпро, 2007.

Земська школа [Електронний ресурс] // ЧЕРНІГІВЩИНА ТУРИСТИЧНА. — Пам’ятки області. — Режим доступу 2021: Земська школа (chernihivregion.travel).

Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти тт. — Том «Чернігівська область». — К., 1972.

Історія української архітектури. — К., 2003.

Капко Н.П. Варвинський історико-краєзнавчий музей [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України (ЕСУ): Beta-версія. — Статтю оновлено: 2005. — Режим доступу: Варвинський історико-краєзнавчий музей — Енциклопедія Сучасної України (esu.com.ua).

Літопис руський [Друковане видання + Електронний ресурс]. — К., 1989. (Републікація: ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit.htm.)

Маленков Р. Переволочна: Текст та фото [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта. — Режим доступу 2021: ➤ Переволочна Історія • Цікаві факти • Що подивитись в Переволочна? (ukrainaincognita.com).

Махновець Л.Є. (1989). Літопис руський за Іпатським списком. Географічний покажчик: А—Л [Електронний ресурс] // ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit32.htm.

Махновець Л.Є. (1989). Літопис руський за Іпатським списком. Географічний покажчик: М—Я [Електронний ресурс] // ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit33.htm.

Невтомний ратай української ниви: До 200-річчя від дня народження О.М.Бодянського [Електронний ресурс] // Національна парламентська бібліотека України. — Календар знаменитих та пам’ятних дат. — 2008. — 12 листопада. — Режим доступу 2021: До 200–річчя від дня народження О.М.Бодянського (archive.org).

Саверська-Лихошва В.В. Варва [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України (ЕСУ): Beta-версія. — Статтю оновлено: 2005. — Режим доступу: Варва — Енциклопедія Сучасної України (esu.com.ua).

Україна: нарис історії / К.Ю.Галушко, Г.В.Папакін, Є.В.Синиця, О.В.Ясь та ін. // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 2. — К., 2019.

Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII—XVIII ст., кн. 1—2. — К., 2018.

Чернецький Ю.О. Україна. Історія, природа, мистецтво. — Харків, 2009.

Чернецький Ю. Мандрівки історичною Переяславщиною й Полтавщиною: Подорож 1. Переяслав-ХмельницькийПрилукиГустиня {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький  // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2017. — 7 травня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/mandrivki-istorichnoyu-pereyaslavshhinoyu-y-poltavshhinoyu-podorozh-1-pereyaslav-hmelnitskiy-priluki-gustinya/.

Чернецький Ю. Мандрівки історичною Переяславщиною й Полтавщиною: Подорож 2. СрібнеСокиринціТростянець {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький  // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2017. — 12 травня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/mandrivki-istorichnoyu-pereyaslavshhinoyu-y-poltavshhinoyu-podorozh-2-sribne-sokirintsi-trostyanets/.

Чернецький Ю. Прилуцький козацький полк: короткий путівник у віршах {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький  // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2017. — 16 травня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/prilutskiy-kozatskiy-polk/.

Чернецький Ю. Подорож історичними Київщиною та Переяславщиною-Полтавщиною: 7 коротких путівників у віршах 2017 року {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і Вікіпедія} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький  // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2017. — 14 грудня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/podorozh-15099-2/.

Чернецький Ю. Чернігівський обласний анабазис: повертаючись до Прилуцького полку та Полтавської губернії — Іваниця — селище Тростянець — дендропарк «Тростянець» (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 22) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2021. — 28 березня. — Режим доступу: Чернігівський обласний анабазис: повертаючись до Прилуцького полку та Полтавської губернії — Івáниця — селище Тростянець — дендропарк «Тростянець» | Newssky.com.ua.

Чернецький Ю. Чернігівський обласний анабазис: СОКИРИНЦІ + Сокиринський архітектурно-парковий комплекс (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 23) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2021. — 4 квітня. — Режим доступу: Чернігівський обласний анабазис: СОКИРИНЦІ + Сокиринський архітектурно-парковий комплекс | Newssky.com.ua.

Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990.


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: